Ласкаво просимо

студ.
УДК 049.32: 070. 303.4

Розкриваються поняття рецензії та її різновиди в сучасних українських друкованих ЗМІ. На прикладах українських рецензій проаналізовано їх тональність залежно від типу. У теоретичній частині статті пропонується огляд досліджень рецензії та її видів. У практичній частині розглянуто відмінність сучасних рецензій від теоретичних норм.

Ключові слова: рецензія, критика, друковані ЗМІ, інформаційна рецензія, аналітична рецензія, аналітична журналістика, публіцистика.

This article is about a review and it's varieties in the modern Ukrainian printed mass-media. In the examples of the modern Ukrainian reviews it was analyzed their tones in dependence of their forms. The theoretical part of the article includes the review of researches of reviews and their varieties. In the practical part the examples of modern Ukrainian reviews and the differences between practical and theoretical rules were shown.

Keywords: review, criticism, printed mass-media, informational review, analytic review, analytic journalism, social and political jorunalsim.

Раскрывается понятие рецензии, её разновидности в современных украинских печатных СМИ. На примерах украинских рецензий проанализировано их тональность в зависимости от типа. В теоретической части статьи предлагается обзор исследований рецензии и ее видов. В практической части рассмотрены отличия современных рецензий от теоретических норм.

Ключевые слова: рецензия, критика, печатные СМИ, информационная рецензия, аналитическая рецензия, аналитическая журналистика, публицистика.

Сьогодні безліч журналістських жанрів переживають кризу. Зникають із газетних шпальт памфлети, поступово відходять на задній план розгорнуті аналітичні міркування, звільняючи місце для заміток та коротких інтерв'ю. Не уникла такої долі й журналістська критика. Причин для цього дуже багато, і одна з них – нестача вільного часу для сприйняття великих об'ємів інформації.

Завданням критики завжди було виховувати високі ідеали та естетичні смаки в суспільстві. Цей жанр журналістської творчості надзвичайно важливий, тому питання стану тональності та міри критики в сучасній періодиці є надзвичайно актуальним. Ця тема неодноразово досліджувалася та висвітлювалася видатними вченими української журналістики. Серед дослідників, які зробили вагомий внесок у цю галузь науки, виокремимо імена В. Здоровеги, О. Кузнєцової, М. Черепахової, А. Москаленка, В. Шкляра, Д. Прилюка та ін. Але з плином часу тональність та міра критики в цих статтях змінюється, тому треба постійно слідкувати за їх розвитком.

Об'єктом нашого дослідження виступає рецензія як один із жанрів критичних статей; а предметом – сама тональність і міра критичного викладу матеріалу в сучасній українській періодиці. Таким чином, метою даної роботи є спроба дослідити стан сучасної української рецензії як різновиду критичного жанру, а також визначити характер тональності та критики в ній.

Завдання дослідження – виявити різницю між теоретичним окресленням різновидів сучасної критики та практичним її застосуванням. Новизною роботи вважаємо використання сучасних журналістських творів критичного характеру, їх аналіз та глибоке вивчення.

Перед тим, як розпочати наше дослідження, коротко окреслимо класичне тлумачення слова "критика". Отже, критика – це мистецтво розібрати й зрозуміти. Це обговорення чого-небудь з метою висловити оцінне судження.

"Словник літературознавчих термінів" В. Лесина подає нам таке визначення цього поняття: "Критика літературна (від грец. кritike – здатність розрізняти) – один із основних розділів літературознавства (науки про літературу), головне завдання якого давати тлумачення, визначити ідейно-естетичне значення та роль у суспільному й літературному житті творів сучасності, обґрунтовано показувати їх позитивні якості й хиби. Коли критика вивчає твори минулого, вона теж основну увагу звертає на їх значення для наших днів. Критика аналізує літературні твори, з урахуванням нерозривної єдності їхнього змісту і форми. Дуже важливими є критичні судження про твори і для письменників, і для громадськості. Основними жанрами літературної критики є замітки, рецензії, статті про окремі твори, есе й огляди низки творів, монографічні дослідження і портрети літературні сучасних письменників тощо" [1, 103].

Схоже визначення дає нам і "Короткий тлумачний словник української мови", укладачами якого є Д. Г. Гринчишин, Л. Л. Гумецька та інші: "Критика – літературний жанр, присвячений аналізуванню й оцінюванню поточних творів літератури й мистецтва" [2, 122].

Власне, на прикладі рецензії як одного з видів критичної статті ми можемо краще проаналізувати основне питання цього дослідження.

Рецензія як різновид критичної статті

Серед журналістських критичних матеріалів найрозповсюдженішою вважається рецензія. Але перш ніж говорити про рецензію, потрібно окреслити саме значення даного терміну і розглянути деякі основні її види.

Сучасні дослідники дають дуже схожі визначення рецензії. Гадаю, що варто зупинитися на кількох із них. Так, наприклад, В. Здоровега у своєму підручнику "Теорія і методика журналістської творчості" подає нам таке тлумачення: "Рецензія (від лат. recensio – розгляд) – один із найпоширеніших літературно-критичних жанрів, мета якого аналіз, оцінення художнього, мистецького, публіцистичного, наукового твору, зіставлення його з життям, а також розгляд порушених у творі суспільних проблем" [3, 204].

Не варто плутати терміни самої критики та рецензії, оскільки літературна критика – це загальне поняття, а рецензія – лише спосіб викладу критичного матеріалу. Рецензія, як писав В. Короленка – це "легка критична кавалерія", тобто, лише один із видів критики. До свого ж визначення В. Здоровега потім дає уточнення, в якому пише: "Рецензія – насамперед оперативний вид літературно-художньої критики, призначений для публікацій у пресі, а також інших ЗМІ, хоча існують і так звані закриті рецензії" [4, 204].

Конкретніше визначення рецензії подає нам "Короткий тлумачний словник української мови": "Рецензія – стаття, що містить у собі аналіз і оцінку наукового або художнього твору, спектаклю, концерту тощо" [2, 230].

Але це визначення теж не зовсім точне, оскільки рецензія може бути не лише статтею, а й анотацією, реплікою тощо. Докладніше на видах рецензії ми зупинимося пізніше. У радянських підручниках із теорії журналістики чи журналістських жанрів теж дається визначення рецензії, але в тогочасній науці про журналістські жанри рецензія розглядалася не як аналітичний, а скоріше як публіцистичний жанр. Ось що можна прочитати про рецензію в підручнику "Теорія і практика радянської журналістики": "Рецензія – один з аналітичних жанрів публіцистики <...>. З одного боку, вона близька до публіцистики, тобто рецензет користується її методами – документальною точністю, аналізом суспільних явищ, безпосереднім звертанням до читача, прямим висловленням авторської думки щодо того чи того твору; з другого – "підвладна" критиці як видові літературної творчості, що аналізує своїми засобами сучасний мистецький процес" [4, 224].

У "Жанрах радянської газети" теж ідеться про рецензію як вид публіцистики: "Рецензія, як правило, розглядає один-два твори і дає їм відповідну оцінку, не ставлячи перед собою інших, важливіших завдань. У тому ж випадку, коли автор на основі глибокого аналізу одного чи кількох творів висуває низку наукових, громадсько-політичних проблем, він пише вже не рецензію, а теоретичну, літературно-критичну статтю чи наукове дослідження" [5, 146].

Можна помітити, що кожне з цих тверджень заперечує одне одного. Згідно з одними джерелами рецензія – це жанр аналітичної журналістики, котрий повинен глибоко аналізувати й оцінювати твори. За іншими джерелами, рецензія – це не більш як публіцистичне авторське судження про той чи той твір, якому не притаманна глибина аналізу.

Але, зробивши висновок з поданих вище тлумачень жанру рецензії, можна знайти певні ознаки, характерні саме для неї:

-літературна рецензія – жанр літературної критики;

-рецензія містить у собі аналіз та оцінення;

-рецензія призначена для публікації в пресі чи інших друкованих ЗМІ;

-рецензія тісно пов'язана з різними видами мистецтва й науки;

-рецензія допомагає зрозуміти твори мистецтва і розкриває їх ціннісність та громадську значущість;

-рецензія не засуджує, а висловлює судження.

Отже, зіставивши всі ці ознаки, ми отримали поняття про рецензію як вид аналітичної журналістики та один із видів літературної критики. Але рецензія містить також деякі елементи публіцистики, оскільки в ній присутні суто авторські думки та судження. Жанр рецензії класифікують по-різному. Залежно від форми та групи рецензії може змінюватись і тон викладу критичного матеріалу. Як зазначалося вище, рецензія може мати різні форми. Зупинимося на рецензії в різних видах мистецтва. Залежно від оцінюваного твору чи продукту людської діяльності рецензія може носити свій певний характер.

Дуже важливим є питання про об'єкт рецензування. Жодна газета не може публікувати рецензії на всі мистецькі твори, тому рецензент повинен уміти обирати саме той твір, який зацікавить читача. Попри те, авторові слід добре орієнтуватися в тій галузі мистецтва чи науки, до якої належить рецензований твір. Тобто належність рецензованого твору до певного виду мистецтва чи просто людської діяльності вимагає певного підходу і врахування характеру рецензованого матеріалу.

Згідно з підручником "Жанри радянської журналістики" рецензію можна поділити на типи (за видом рецензованого твору). Ось деякі з них:

1. Рецензія на політичні й наукові книги – завданням такої рецензії є спроба популяризувати цей вид літератури та допомогти широким колам читачів розібратись у її змісті та значенні.

2. Рецензія на художню літературу – завданням цього виду рецензії є ознайомити читачів з новинками художньої літератури, допомогти вибрати найкращий твір з-поміж багатьох інших, а також вказати на позитивні якості чи хиби певної художнього твору.

3. Театральна рецензія – завдання цього виду рецензії дуже важко окреслити. Одні вважають, що в такій рецензії мають бути розглянуті всі, без винятку, аспекти театральної вистави: якість п'єси, праця режисерів, акторів, художників, композиторів тощо. Рецензент у цьому випадку не хоче нікого оминути. Інші інакше розуміють завдання театральної рецензії. Вони вважають, що в ній повинна розкриватися основна ідея вистави, її громадське, політичне, виховне значення, інших її сторін можна й не торкатися. Побутує думка, що театральна постановка служить для того, аби показати лише зростання майстерності драматурга, режисера, акторів та ін. Загалом же, театральна рецензія покликана допомагати глядачеві краще осягнути твір, розбиратися в нюансах постановок та розуміти художню цінність вистав.

4. Кінорецензія. Щоб така рецензія була цікавою та професійною, авторові треба, окрім самого фільму, добре знатися також на літературній та іншій основі фільму. Так, наприклад, щоб гідно оцінити екранізацію якогось роману, рецензентові слід добре знати цей твір, щоб можна було порівняти екранізацію з літературним оригіналом.

5. Музична рецензія – завданням цієї рецензії є підготувати слухача до сприймання складних музичних творів, допомогти йому краще зрозуміти та проаналізувати музичний твір, аби слухач міг отримати від нього максимальну естетичну насолоду.

6. Рецензія на твори образотворчого мистецтва допомагає розібратися у творчих пошуках художника, аналізує та висвітлює особливості його стилю. Щоб писати рецензії на твори образотворчого мистецтва, рецензентові належить дуже добре орієнтуватися в живопису чи архітектурі, уміти висвітлювати всі тонкощі творів і, виховувати в суспільстві певний естетичний смак.

Отже, ми бачимо, що всі ці види мистецтва різні, але на кожен із них можна писати рецензії. Крім того, будь-який мистецький чи науковий твір має свої особливості, про них треба пам'ятати при написанні рецензій. Для того щоб автор міг професійно й цікаво проаналізувати та оцінити твір, він повинен дуже добре орієнтуватись у своїй галузі, оскільки дилетантство в рецензуванні неприпустиме. Але варто наголосити, що кожен із цих видів має право на існування, так само як і кожен із видів рецензованого мистецького твору.

Класифікація рецензій. Ми вже ознайомилися з поділом рецензій залежно від виду мистецтва, до якого належить рецензований твір. Але загалом не можна вписувати жоден із видів рецензії у певні рамки, оскільки будь-який поділ завжди умовний. Тобто, ці види рецензій можуть переплітатися, об'єднуватися й містити в собі елементи один одного. Проте деякі з видів рецензій зникають і натомість з'являються інші. На цей процес впливає швидкий розвиток інформаційних технологій. Водночас може змінюватися характер і тональність критики в різних підгрупах рецензій. В. Здоровега у підручнику "Теорія і практика радянської журналістики" подає, на основі аналізу багатої критичної практики тогочасних засобів масової інформації, таку класифікацію рецензій:

1) рецензія-анотація – коротка рецензія, що містить інформацію про зміст, форму і вид матеріалу;

2) рецензія-репліка коротко і конкретно висвітлює зміст і значення того, що рецензується;

3) рецензія-фейлетон містить викривальний, критичний і висловлювальний характер;

4) рецензія-відкритий лист – це звернення рецензента через пресу до автора чи групи людей;

5) рецензія-оглядова стаття виходить за рамки жанру, але є поширеною формою оцінки літературно-мистецьких явищ. Це об'єктивний та цілісний аналіз твору, що розкриває думку та осмислює твір.

З наведеної класифікації випливає, що кожен вид рецензії має свої особливості в мірі критичного викладу матеріалу. Виходячи з визначень кожної підгрупи рецензій, можна логічно дослідити теоретичну міру та глибину критики в кожній із них. Тому пропонуємо наші висновки, зроблені на основі досліджень теоретичних засад радянської журналістської школи.

Рецензія-анотація. Цей вид рецензії відносять до інформаційної групи. Її мета – не стільки проаналізувати сам твір, скільки повідомити про нього. Звідси випливає, що міра критики в ній практично дорівнює нулю. Рецензія-анотація коротко описує твір, даючи реципієнтові змогу вирішити для себе, чи вартий цей твір його уваги.

На сьогоднішній день рецензії-анотації мають здебільшого рекламний характер. За допомогою цих коротких інформативних заміток про твір рецензент інформує, інтригує та заохочує читача придбати чи просто ознайомитись із твором. Найпоширеніший цей вид у масових виданнях, метою яких є популяризація певних творів літератури чи інших видів мистецтва. Широко вживаними вони є завдяки малій жанровій формі.

Рецензія-репліка. Відрізняється від рецензії-анотації тим, що в ній вже присутній певний елемент оцінення. Теоретично рецензія-репліка має містити певне авторське міркування щодо значення об'єкту рецензії. Таким чином, критична тональність матеріалу мінімальна, але, на відміну від рецензії-анотації, в ній усе ж таки наявний елемент критики. Цю підгрупу рецензії відносять більше до інформаційного виду, оскільки серйозного аналізу та оцінки в ній немає. Рецензія-репліка значно ширша, ніж рецензія-анотація, але не дуже велика за обсягом. Ця якість даного підвиду зробила рецензії-репліки вельми популярними в сучасних друкованих ЗМІ.

Рецензія-фейлетон. У цій підгрупі тональ-ність і міра критики дуже високі, оскільки в рецензії-фейлетоні висловлюється суб'єктивна думка автора. Цей тип рецензії належить уже не до інформаційного, а до аналітичного виду, хоча сам фейлетон як жанр відносять до художньої публіцистики. Фейлетон призначений для газети чи журналу, де в сатиричній формі зображуються негативні суспільні явища та ідеї окремих осіб. Рецензії-фейлетону властиві злободенність, документальна точність, висока емоційність, яскрава образність, жвавість розповіді. Вона пишеться в легкій і жвавій сатиричній формі, а тому може мати розважальний характер. Зазвичай не розрахована на серйозну відповідь.

Рецензія-фейлетон практично зникла з газетних шпальт, як і сам жанр фейлетону, адже такі рецензії можуть мати успіх лише в суспільстві, якому нав'язується якась ідеологія чи "єдина правильна" громадська думка. Наприклад, за радянської влади гостро критикували та викривали твори буржуазного та капіталістичного характеру, оскільки це суперечило соціалістичним ідеалам суспільного життя. Сьогодні ж цей жанр віджив себе, але деякі критичні статті сатиричного характеру й досі містять елементи фейлетону. Власне, такі статті й називають сьогодні рецензією-фейлетоном.

Рецензія-відкритий лист. У відкритому листі до автора твору може звертатися не професійний рецензент, а звичайний читач, котрий прагне висловити свою суб'єктивну думку. Отож міра критики таких рецензій може бути дуже високою. Проте, якщо це позитивний відгук, критика може бути не такою детальною, але все одно вона є. Ця підгрупа рецензії провокує полеміку, тобто закликає можливих опонентів до дискусії. У ній є конкретна авторська оцінка, висловлена за допомогою сукупності певних фактів і аргументів, які допомагають обґрунтувати позицію автора. Рецензія-відкритий лист може мати різкий тон і надмірну експресивність.

Сьогодні такий підвид рецензії можна побачити лише в спеціалізованих виданнях, де акцент робиться на зворотному зв'язку з читачами. Зазвичай такі видання є спеціалізованими, присвячуються, наприклад, тільки літературі або тільки музиці.

Рецензія-оглядова стаття. Оглядова стаття має подавати цілісну картину твору або творчості письменника загалом. Це означає, що рецензент має бути дуже добрє ознайомлений із об'єктом рецензії. Рецензія-огляд має служити для поінформованості більшої аудиторії, розширення та впорядкування її уявлень про явища духовного й суспільного життя. Літературний огляд завжди був популярним і складним інформаційно-аналітичним жанром критики й мистецтвознавства. Така рецензія не може бути поверховою. Її має характеризувати високий філософський та естетичний рівень, правильне зіставлення явищ мистецтва з сучасністю та реальним життям загалом. Чесний підхід до рецензованого твору, кваліфікований його аналіз – ось ознаки рецензії-оглядової статті. Тобто, оцінення в рецензії має бути всебічно виваженою та максимально об'єктивною. Загалом, це найскладніша підгрупа рецензії, вона потребує високої майстерності рецензента. Її тональність має ґрунтуватися більше на логічних висновках, ніж на особистих емоціях автора.

Цей поділ якоюсь мірою умовний, оскільки, як уже зазначалося вище, на практиці рецензія може містити в собі елементи кількох підгруп одразу. Так, до прикладу, рецензія-відкритий лист може бути написана в жанрі фейлетону, а отже, мати ознаки обох підгруп. Таким чином, щоб легше було визначити, до якої саме підгрупи можна віднести конкретну рецензію, потрібно зважити які ознаки в ній переважають.

Якщо узагальнювати цю класифікацію, то рецензії загалом можна поділити на дві групи – інформаційну (рецензія-анотація, рецензія-репліка) та аналітичну (рецензія-фейлетон, рецензія-відкритий лист, рецензія-оглядова стаття). Інформаційна група сьогодні більше поширена в масовій періодиці, оскільки через невеликий обсяг матеріалів рецензент може повідомити читачеві про твір. Але тональність та міра критики в таких рецензіях практично відсутні, хоч автор і робить якісь висновки (для кого призначений твір, чим він ціннісний).

Щодо аналітичної групи, то вона значно частіше використовується в спеціалізованих, а не масових виданнях. Часто такі видання поділяються за інтересами або за видами людської діяльності. В аналітичних рецензіях тональ-ність та міра критики значно вищі, ніж в інформаційних. Тут уже бачимо ґрунтовний аналіз та оцінення.

Для того щоб можна було глибше осмислити та зрозуміти тональність та міру критики в рецензіях сучасної періодики, пропонуємо ознайомитися з кожним підвидом рецензії на практиці.

Стан сучасного рецензування на сторінках української періодики

Говорячи про тональність та міру критики в сучасній українській рецензії, насамперед слід звернути увагу на аналітичну підгрупу рецензій. Як уже зазначалося вище, вона поділяється на три види. На становищі кожного з них у сучасній періодиці ми зупинимося більш докладніше. Але для розуміння того, що саме мається на увазі під мірою критики та тональності, слід розглянути всі ці класифікації та підгрупи "від більшого до меншого", тобто спершу ми проаналізуємо рецензії, в яких максимально виражені критичні ознаки, а далі поступово перейдемо до тих рецензій, де тональність та міра критики практично відсутні. Тобто, до інформаційної підгрупи рецензії.

Рецензія-оглядова стаття. Із визначення рецензії-оглядової статті ми можемо зробити висновок про те, що це найсерйозніший різновид аналітичної рецензії. Таким чином, тональність та міра критики в цьому типі рецензії має бути максимальною.

На практиці такі рецензії друкуються в спеціалізованих виданнях, присвячених певним галузям культури чи людської діяльності. Це зумовлено тим, що для написання чи сприйняття таких рецензій потрібно, щоб і автор, і читач розумілися на тематиці, до якої належить рецензований твір. Проте автор повинен орієнтуватися в цьому питанні значно більше і на професійному рівні, ніж той, хто читає рецензію.

Для визначення критики й тональності таких рецензій ми обрали, як вельми яскравий та характерний приклад, журнал "Дзвін" – літературний часопис, де зазвичай публікується велика кількість оглядових рецензій, присвячених літературній тематиці. Рецензії-оглядові статті у "Дзвоні" – порівняно великі за обсягом, з глибоко вираженим аналітичним підходом. Автори таких рецензій – видатні літературні критики та письменники, котрі на професійному рівні володіють пером й орієнтуються в тематиці рецензованих матеріалів. Це означає, що тональність і міра критики в таких статтях дуже яскраво виражені. Критика в них глибока, максимально об'єктивна та демонструє обізнаність авторів із літературним процесом. Тональність таких рецензій виважена й позбавлена емоцій – читачам дається критичний аналіз творів, де на доказ зроблених висновків і тверджень наводяться конкретні цитати. Це свідчить про те, що автори рецензій добре орієнтуються не лише в літературознавстві, а й у рецензованих творах.

Візьмемо для прикладу рецензію-оглядову статтю Ірини Яремчук "Жінка з обличчям любові", в якій подано огляд поетичної книги Теодозії Зарівної "З вітчизною у гербі". Вже з перших рядків помітно яскраво виражено аналіз творів: "Назва і анотація поетичної книги Теодозії Зарівної декларують її передусім як добірку громадянської лірики. <...> Водночас цією тематикою книжка не обмежується. Тут – органічний сплав мотивів ars poetica, інтимного, пейзажного, історіософського, антропософського <...>, їхнє взаємоперетікання таке природне, як у знаних попередниць Теодозії Зарівної – Лесі Українки, Олени Теліги, Наталі Левицької-Холодної, Ліни Костенко <...>" [10].

Водночас одразу помітна й відсутність емоцій у написаному матеріалі. У рецензії відсутня конкретна та точна оцінка твору, оскільки це був би не глибинний аналіз, а суб'єктивне судження, проте автор матеріалу дає можливість читачеві судити самому, наводячи цитати та уривки зі збірки: "На чорно-білій світлині спомину "пейзаж із дітками старого дому" стає свідком дорогим проминулого, яке з відстані часу видається раєм-едемом за цьоці Долі ("Стара світлина", С. 9)" [10].

Таким чином, рецензія-оглядова стаття сьогодні – це глибокий критичний матеріал, побудований на професійному аналізі, що дає змогу читачеві судити про твір чи вид людської діяльності на основі об'єктивних висновків, зроблених автором рецензії. А проте рецензія-оглядова стаття позбавлена будь-яких емоційних забарвлень, адже їх присутність суперечить об'єктивному аналізові.

Рецензія-відкритий лист. Як і рецензія-оглядова стаття, вона містить у собі серйозну критику, але на відміну від оглядової, така рецензія частіше за все ще й дуже експресивно забарвлена. Сьогодні відкриті листи часто з'являються в пресі чи електронних виданнях, але рецензії-відкриті листи трапляються значно рідше, ніж чистий жанр відкритого листа.

Так, рецензії друкуються в найрізноманітніших виданнях, що підтримують зворотний зв'язок зі своїми читачами. Окрім того, рецензії-відкриті листи можуть публікуватися від імені редакційного колективу чи головного редактора видання (якщо адресат – стороння особа, на яку хочуть певною мірою вплинути). Прикладом подібного випадку може слугувати відкритий лист до президента телеканалу "1+1" О. Роднянського від головного редактора мистецького інтернет-порталу "СУМНО" Б. Логвиненка. В цьому листі автор відкрито заявляє про своє невдоволення щодо часу виходу культурно-просвітницької передачі "Документ плюс". Тональність тут аж ніяк не нейтральна, можна сказати, навпаки – дуже емоційна та експресивно-забарвлена. Міра критики в даному матеріалі дуже висока, але це зумовлено самим жанром відкритого листа. Можна дійти висновку, що це критичний матеріал, але він не є рецензією в тій мірі, в якій ми можемо уявити цей жанр, керуючись теоретичною базою. Тут не критикується певний твір, не дається оцінка, а висловлюється суб'єктивне судження автора щодо певного явища: "Враховуючи доволі складну та напружену ситуацію, що склалася в нашій країні, перебравши всі телеканали в пошуках бодай одної культурницької передачі, переглянувши декотрі з Ваших заяв, вважаю за потрібне написати Вам відкритого листа щодо чи не єдиної культурно-просвітницької передачі "Документ плюс", яка виходить глибокої ночі на "1+1".

Особисто мені важко зрозуміти, якими мотивами Ви та менежмент каналу керувалися, коли обрали цієї передачі такий час виходу в ефір. Мені не зрозуміло, для чого Ви таку перспективну, необхідну суспільству передачу фактично ховаєте, а її прихильників привчаєте до безсоння" [8].

Зовсім інакший вигляд мають сучасні літературні рецензії, які містять у собі елементи дискусії і тим самим нагадують рецензію-відкритий лист в її класичному тлумаченні, згідно з теоретиками журналістики.

Яскравим прикладом такого, до певної міри новаторського тлумачення жанру рецензії-відкритого листа є стаття О. Броньового "Про літературу і "різних Мамардашвілі"" в газеті "Голос України". Ця стаття – рецензія на рецензію. У ній автор звертається до рецензента Михайла Бриниха, різко критикуючи його рецензію на твір Любка Дереша "Культ": "Вважати себе літературним критиком дуже легко. Принаймні, значно легше, ніж написати повість чи роман. На жаль, цією "нестерпною легкістю" останнім часом багато хто зловживає, паразитуючи на вседозволеності. Прикладом саме такого "літературознавства" стала стаття Михайла Бриниха "Цитатний рай і літературна травматологія" (Голос України. – 2001. – 16 листоп.), присвячена романові Любка Дереша "Культ" (Четвер – № 13)".

Очевидно, М. Бриних розуміє критику як безперервні кепкування та завуальовані (а часом і неприховані) знущання з текстів, що йому не сподобалися. Втім, усі його випади характеризує насамперед цілковита відсутність методології та фахового вміння аналізувати художній текст за усталеними літературознавчими нормами. От і виходить така собі суцільна "ненормативність", у якій немає місця для об'єктивності.

Мене особисто дивує, що такі автори, як Михайло Бриних, час од часу друкують свої нігілістичні опуси на сторінках поважних видань, дискредитуючи завдання і покликання літературної критики своїм упертим нерозумінням і небажанням пізнавати істинну таїну творчості. Внаслідок глобальної безвідповідальності такої "критики" простий читач, який звик вірити друкованому слову, замість інформації про цікаву прозову новинку одержує напівпристойну комбінацію з усіма знаною кількістю пальців" [2].

Одразу можна завважатити і різкий тон матеріалу, і його експресивність, і високу міру критики. Але найголовнішою ознакою цієї рецензії є її дискусійний характер. Автор ніби й безпосередньо не звертається до попереднього рецензента (М. Бриниха), але різко висловлює своє власне судження щодо його рецензії, та, згадуючи його ім'я, тим самим закликає до дискусії чи спростування.

Отже, звідси випливає висновок, що рецензія-відкритий лист на сторінках сучасної періодики поступово розділилася на дві групи – власне сам відкритий лист (що існує як окремий жанр аналітики), і на так звану "дискусійну" рецензію, тобто рецензію, що спонукає до обговорення і адресована власне рецензентові.

Рецензія-фейлетон. Цей жанр як і сам жанр фейлетону, поступово зникає зі шпальт сучасної періодики. В. Здоровега у підручнику "Теорія і практика журналістської творчості" висловлює припущення з цього приводу:

"Можливо, це зумовлено тим, що фейлетоністи, сатирики у період відомих заборон широко вдавалися до езопівської мови. Можливість говорити відкритим текстом привела до зміни акцентів, до прямої, неопосередкованої вигадкою критики" [4, 154].

Але від фейлетонів та рецензій-фейлетонів залишилися певні елементи й сьогодні. І елементи цих жанрів використовуються дуже активно. Для прикладу, так звані "розгромні" рецензії містять у собі елементи рецензії-фейлетону. У них дуже різко критикується певний твір чи явище, викриваються його недоліки та уразливі місця, гостро засуджуються певні ознаки. Все це якраз характерне для рецензії-фейлетону.

Отже, варто розглянути такі рецензії та дослідити тональність і міру критики в них. Для прикладу візьмемо рецензію В. Іванова та О. Мелещенка на "Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті", виданого в Ужгороді. Вже з назви "Новаторство чи еклектика? або Про відповідальність за слово" можна визначити характер матеріалу. Тобто в ньому розглядаються суперечливі питання, критикуються певні моменти. Але зупинимося детальніше на цій рецензії: "Треба погодитися з думкою укладачів Словника-довідника, що "час вимагає не лише кількісного, а й якісного впливу на розвиток українського інформаційного простору" (С. 3). Саме це і примусило нас узятися за перо. Бо якості рецензованому Словнику-довіднику явно бракує.

Задум – об'єднати під однією обкладинкою понад 800 медійних термінів, більше 300 організацій мас-медіа та більше 100 постатей – заслуговує на всіляке схвалення та підтримку. Тим більше, що про "банер", "блог" і т. д., про "Аль-Джазіру" або про Г. Гонгадзе та О. Кривенка краще почитати в академічному виданні, яке нібито передбачає достовірну інформацію, аніж роздумувати над тим, чи можна довіряти "інтернетівським" чи ще якимсь іншим джерелам. Увагу рецензентів привернули не тільки ці "нові поняття, які останнім часом використовуються у ЗМІ", як сказано в анотації, а й старі терміни, багаторазово сформульовані в журналістикознавчій літературі. Все це вже торкається базової освіти укладачів, точніше – певних її лакун, не "закритих" подальшою самоосвітою" [5].

Одразу помітний різкий критичний та експресивно-забарвлений стиль, у якому ховається викривальний та обридливий тон. Автори обурюються неграмотною та недосконалою працею ужгородських колег, вносять корективи в їхню роботу та наголошують на тому, що такий словник-довідник потрібно переробити відповідно до загальноприйнятих норм.

Проте автори даної рецензії керуються не емоціями, а ґрунтовним та виваженим аналізом, а також своєю обізнаністю в цих питаннях. Сама ж рецензія велика за обсягом і дуже детальна. А отже, міра критики тут виправдана і цілком доцільна.

Такі рецензії вельми розповсюджені в спеціалізованих виданнях, де вузькопрофільні професіонали можуть докладно та грамотно говорити про недоліки певних явищ чи творів. Окрім того, елементи рецензій-фейлетонів подибуються і в масових виданнях, де відомі журналісти можуть висловити свою суб'єктивну чи загальну точку зору. Так, наприклад, знаним рецензентом такого типу є М. Бриних, про одну з рецензій якого згадувалося, коли йшлося про рецензії-відкриті листи.

Варто глибше проаналізувати цю рецензію і знайти в ній ознаки рецензії-фейлетону. Ось уривок із рецензії М. Бриниха "Цитатний рай і літературна травматологія" на вже згаданий, твір Любка Дереша "Культ": "Протягом 90-х років минулого, хоч як важко це вимовити, століття в українській прозі жоден т. зв. дев'яностник нічого резонансного не написав. Наче й не було молодої шпани. А та, що активно була, все віршами народ тішила. Тим часом важка артилерія вісімдесятників подалася в есеїстику або в Америку лекції читать. От і дожилися до того, що просунута та ще й україномовна студентська молодь, яка з кожним роком просувається дедалі глибше, залишилася без модної прози. Цю дірку протягом останніх двох років намагалися завалити всі, кому свербіло. І представники ще тої, нині лекційної, генерації, і навіть ще досвідченіші, а тому відірваніші від юної субкультури письменники. Найкращі з цих намагань хоч і влучали подеколи в мішень, проте переважно в молоко. А все тому, що не може хоч і кльовий, проте світоглядно портвейновий чувак пролізти крізь мерехтіння синтетичних вушок, які розширюються до вселенських масштабів і звужуються до атомної непомітності в ритмі, в якому тричі обкалявся б найкрутіший Паганіні. Іншими словами, покоління, чиї старші брати і сестри обрали пепсі, вже не доганяє проблематику основного масиву найактуальнішої сучукрлітератури" [1].

У своїй рецензії автор не стільки критикує твір Дереша, як тенденцію сучасної української прози. Сам Любко Дереш просто є яскравим прикладом такої тенденції, тому саме на ньому автор концентрує увагу читачів і наводить ім'я письменника скоріше як типового представника сучасної української молодіжної літератури. В матеріалі М. Бриниха є і різкий тон, і влучна сатира, і викривальний характер. Тональність статті – в'їдлива, пронизана різкою сатирою. Критика – на високому рівні, але більше суб'єктивна, ніж об'єктивна: "Роман Дереша, попри всі свої безперечні та категоричні чесноти, має один дрібний, як на наш час, недолік. У ньому живе і квітне відсутність автора, себто творця (без жодних великих літер та іншого пафосу). В багатьох інших постмодерних книжках цей нюанс жодним чином не сприкрює сприйняття.

Натомість у "Культі" автора бракує дуже гостро. Є упорядник, є редактор, є компілятор і просто класний хлопець Любко Дереш, який захотів себе потішити та інших розважити. Для цього він злив у один файл кілька десятків авторів, але в останню мить... забув додати витяжку з самого себе. Забув вставити свого міксера в цю мішанину кольорів, смаків, запахів та звуків і збовтати її трохи до утворення однорідної маси. "Культ" – це сумлінний конспект, написаний відмінником. У ньому, крім лекцій поважних викладачів, є чимало власних коментарів, зауважень, реплік та іншої замріяної графіки на полях.

Але це всього лише конспект лекцій. Сучасна культура заперечує мій дивний сум: вона роздає копірайти легко й невимушено" [1].

Отже, як підсумок можна сказати, що рецензія-фейлетон практично зникла зі сторінок сучасної періодики, натомість дедалі більше рецензій вбирають у себе її елементи, і, керуючись ними, створюють "розгромний" ефект не лише певного твору, а й кокретних явищ загалом.

Рецензія-репліка та рецензія-анотація. Ми вже ознайомилися з групою аналітичних рецензій, що мають найбільшу міру критики та різноманітну тональність її висвітлення. Рецензія-репліка відноситься до інформаційної групи рецензій, оскільки вона не стільки критикує, скільки просто дає інформацію про твір. Але в рецензії-репліці є певний елемент оцінки, наприклад, для кого твір буде цікавим, коли його варто дивитися тощо. Тобто в них присутнє певне авторське "я", хоча воно виражене не дуже яскраво.

Сьогодні рецензії-репліки дуже популярні в українській пресі. Найчастіше їх можна бачити в масових виданнях, де повідомляються новини з життя літератури, даються короткі відомості про нові твори, а також їх описи. Прикладів таких рецензій безліч, оскільки масових видань дуже багато і майже в кожному з них такі рецензії публікуються.

Ще популярнішими в сучасних виданнях є рецензії-анотації. Їх можна порівняти із замітками, оскільки там немає авторської думки, відсутні будь-які елементи аналізу чи оцінки, а просто подається коротка інформація про твір. Рецензії-анотації мають, скорше, рекламний характер, а не аналітичний. Їх завдання – заохотити читача придбати той чи той твір або змусити його прочитати (подивитися, послухати, відвідати). У рецензіях-анотаціях коротко, в інтригуючій формі, подається зміст твору, елемент оцінки відсутній зовсім.

Отже, ми розглянули різні типи рецензій і проаналізували особливості вираження тональності та міри критики в них.

Спираючись на дослідження вчених у галузі аналітичної журналістики, нами були визначено теоретичні засади рецензії як критичної статті. У першу чергу, це зумовлено тим, що з плином часу світ комунікації не може подавати сповна великі інформаційні та аналітичні матеріали, адже й читачі, й автори таких публікацій мають обмаль часу, щоб ґрунтовно вивчити та осмислити їх. Але це не означає, що великі за обсягом рецензії зовсім не зустрічаються. Сьогодні вони здебільшого публікуються в спеціалізованих виданнях, орієнтованих на певні групи людей, зацікавлених у широкому та компетентному аналізі певних видів мистецтва чи продуктів людської діяльності.

Крім того, класифікація рецензій, запропонована видатними вченими, почала зазнавати певних змін: зникають одні види рецензій, а натомість з'являються інші. Цей процес зумовлений розширенням технічної та матеріальної бази, а також змінами у світогляді та ідеології суспільства. Досліджуючи питання тональності та міри критики в сучасній рецензії, ми помітили, що сучасна масова рецензія стала більш інформативною, ніж аналітичною – дедалі частіше у масових виданнях використовуються рецензії-анотації та рецензії-репліки, поступово зникають із газетних сторінок рецензії-фейлетони.

Сьогодні рецензія спрямована переважно на рекламу, а отже, й тональність та міра критики в ній – мінімальні. Проте аналітична група рецензій і далі займає свою нішу на інформаційному ринку, хоч вона й стала більш вузькопрофільною.

Таким чином, можна сказати, що рецензія, так само як інші жанри журналістики, переживає поступовий перехід до швидкого й оперативного інформування, пов'язаний із масовістю періодичних видань. Але читачі, зацікавлені в глибокому та компетентному аналізі, завжди можуть звернутися до спеціалізованих видань, де публікуються широкі критичні матеріали, тональність та міра критики в яких виражені дуже яскраво й на високому рівні.

1. Бриних, М. Цитатний рай і літературна травматологія // Голос України. – К., 2001. – № 47.– [19. 04. 2008].
2. Броньовий, О. Про літературу і "різних Мамардашвілі"// Голос України. – К., 2001. – № 48.– [19. 04. 2008].
3. Жанри радянської газети / за ред. М. Черепахової. – К., 1974. – С. 144–167.
4. Здоровега, В.Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Здоровега. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с.
5. Іванов, В. Ф.Новаторство чи еклектика?, або Про відповідальність за слово (До виходу в світ словника-довідника "Словник журналіста: Терміни, мас-медіа, постаті" / за заг. ред. Ю. М. Бідзілі. – Ужгород : Закарпаття, 2007. – 224 с.) / В. Ф. Іванов, О. К. Мелещенко // Наук. зап. Ін-ту журналістики. – К. : Ін-т журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2007. – Т. 27. – С. 148–151.
6. Короткий тлумачний словник української мови / уклад.: Д. Гринчишин, Л. Гумецька, В. Карпова та ін. – К. : Рад. школа, 1978. – 296 с.
7. Лесин, В. М. Літературознавчі терміни : довідник / В. М. Лесин. – К. : Рад. школа, 1985. – 251 с.
8. Логвиненко, Б. Відкритий лист почесному президенту телеканалу "1+1" п. Олександу Роднянському // СУМНО. – 2007.– [19. 04. 2008].
9. Теорія й практика радянської журналістики: навч. посіб. / за ред. В. Здоровеги. – Львів, 1989. – С. 224–233.
10. Яремчук, І. Жінка з обличчям любові // Дзвін. – Львів, 2005. – № 4. – С. 132–135.