Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Особливості становлення журнальної періодики учнівської молоді в Російській імперії: типологічний аспект

Б. І. Черняков

д. філол. н., проф.
УДК 002.5(09):070

У статті розглянуто еволюцію одного з основних різновидів молодіжної преси Росії кінця ХVІІ - початку ХХ століття.

In the article it is considered the evolution of one of the main variety of youth press of Russia in the end of 17th beginning of 20th centuries.

Нещодавно вітчизняне журналознавство мало привід відзначити двохсотріччя російської студентської преси - минуло два віки з часу видання журналу "Покоящийся трудолюбец" [1]. Відомий історіограф молодіжної преси С. Г. Сватіков зазначив, що цей "журнал був, мабуть, першим - у справжньому розумінні слова - студентським журналом: у ньому, окрім Новикова, співробітничали 11 студентів" [2, 214]. Однак уважний розгляд журнальної періодики Росії XVIII ст. дозволяє виявити і більш ранні джерела цієї типологічної ланки в системі загальнонаціональної російської преси.

Вже в першому "вчено-літературному'' російському журналі "Ежемесячные сочинения к пользе и увеселению служащие" (СПб., 1755-1764) помітну участь взяли студенти Академічного університету і Кадетcького корпусу. Потім цю естафету підхопили столичні журнали "Праздное время в пользу употребленное" (1759-1760), "Полезное с приятным" (1769), "Утренний свет" (1777-1780; з 1778 переведений в Москву), "Растущий виноград" (1785-1787), московські видання "Полезное увеселение" (1760-1762), "Собрание лучших сочинений к распространению знания и к произведению удовольствия..." (1762), "Свободные часы" (1763), "Московское ежемесячное издание" (1781), "Вечерняя заря" (1782), пізніше "Покоящегося трудолюбца" - "Распускающийся цветок" (1787) та цілий ряд збірників 1789-1800 років, які за змістом були близькі до названих журналів.

Мабуть, участі студентів у загальнолітературній і науковій періодиці свого часу передували наслідувальні спроби випускати рукописні видання. З відомих нам першим за черговістю є щомісячний журнал, який складали на межі століть казанські студенти, - його розрізнені аркуші зберігаються нині в бібліотеці Казанського університету [3]. У першому десятиріччі XIX століття там же видано "Журнал наших занятий" (бл. 1806). Казанські студенти випустили також "Смесь. Журнал 1812 года" (два номери). Потім з'явився ряд рукописних журналів царськосельських ліцеїстів першого набору (1811-1817): "Мудрец-поэт" (інша назва "Лицейская антология"), "Царскосельские лицейские газеты", "Для удовольствия и пользы", "Неопытное перо", "Юные пловцы", "Лицейский мудрец", "Чистое искусство" та ін.; пізніше там же виходив "Лицейский аргус" (1821).

Двадцяті роки позначені бурхливим розквітом рукописної журналістики в ніжинській Гімназії вищих наук ("Звезда", "Метеор литературы", "Литературное эхо", "Литературный промежуток", "Парнасский навоз", "Северная заря", "Аматузия" та ін.), одеському Рішельєвському лицеї ("Ареопаг", "Парнасский выходец", "Песья муха", "Сорока", "Дополнения к Ареопагу", "Эвксиванская муза" та ін.), маємо дані про журнал пензенських гімназистів, їх випускають учні університетських благородних пансіонів при університетах: Петербурзькому ("Хамелеон" та ін.) і Московському ("Геркулес", "Прометей", "Утренняя заря", "Арион", "Маяк", "Пчелка", "Улей"). У це десятиліття рукописні видання кількісно вже переважають над друкованими журналами. Важливо зазначити, що чимало частина рукописних журналів видається без відома начальства як органи самодіяльності учнівської молоді.

В умовах самодержавної реакції, що особливо загострилася після придушення виступу декабристів, легальна преса студентства та інших представників учнівства в Росії помітного розвитку не набула. Таким чином, процес подальшого становлення і розвитку, вироблення власного типологічного обличчя видань учнівської молоді відбувався в наступні десятиліття переважно в умовах нелегального існування. Цей процес набув особливо активного перебігу в другій половині ХІХ століття і напередодні революції 1905-1907 років. Його основні етапи повністю збігаються з періодами зростання суспільно-політичної і революційної активності молоді, розвитку визвольного руху в Російській імперії в цілому [4].

Майже сторічний період переважно нелегального видання і побутування журнальної періодики учнівської молоді не міг не позначитися на її типологічних рисах. Ця сумна обставина навіть сприяла виробленню досить чистого типу видань і форм їх внутрівидової диференціації - адже за спільних зовнішніх обставин суб'єктами видавничої діяльності виступали конспіративні колективи молоді, об'єднані спільними навчальними завданнями і побутом, які не втаємничували в свої наміри ані педагогів, ані здебільшого і батьків, не кажучи вже про неможливість залучати до редагування і видання професійних літераторів, журналістів, осіб, зайнятих позанавчальною діяльністю і т. ін.

Ці обставини дозволяють ставити питання про правомірність виокремлення такої типологічної ланки в системі російської періодики, як видання учнівської молоді [5]. Сутнісними ознаками, що дозволяють відносити студентські та учнівські видання до окремої типологічної групи, є наявність специфічних для кожного з них суб'єкта видавничої діяльності, організаційних особливостей творчого процесу з випуску видання, тематики вміщуваних матеріалів і аудиторії читачів.

Ми розглядаємо тип видання як категорію, що розвивається в часі. Для аналізу типології журналів учнівської молоді Росії нами здійснено виявлення з максимально можливою повнотою репертуару видань студентів і учнів за досліджуваний період. На момент підготовки даної публікації зібрані дані про 1736 видань, відбиті у більш ніж 1200 джерелах. Умови видання та побутування преси аналізованого типу дозволяють сподіватися на досить повне виявлення лише легальних журналів, які випускалися друкованим способом, оскільки вони знайшли відображення в державній бібліографії. Але і в цьому випадку виявлялися і включалися до одержаної вибірки легальні видання, не відбиті в покажчику М. М. Лисовського [6] і в "Библиографии периодических изданий России 1901-1904 гг." [7]. Зокрема, рукописні й гектографовані видання учнівства й студентства, що виходили "з дозволу начальства", такого роду джерела не враховують. При цьому в покажчику періодики за XVIII-XIX століття ми знашли лише близько 20 видань, випущених у п'яти містах, у нашій же вибірці - 567 видань і 71 місце їх випуску, в довіднику за 1901-1916 роки відбиті дані майже про 300 видань, що вийшли в 65 містах, нами ж зібрані дані про 956 видань за той же період і географія їх випуску втричі ширша.

Ще більш значними є прогалини в існуючих бібліографічних джерелах за 1917 рік. Так, Н. Ф. Андреєва і М. В. Машкова вважають, що покажчик Л. К. Ільїнського "Список повременных изданий за 1917 год" (Пг., 1919) включає дані лише про 75 % видань Росії [8], причому особливо великі прогалини в обліку провінційної преси. Для частини врахованих нами видань невстановленою залишається їх видова належність. Але визначена за одержаною вибіркою питома вага журналів у загальному масиві періодики аналізованого періоду дозволяє припустити, що майже 60 % з 115 неповно атрибутованих видань належить до журналів. Нерівномірно враховані також видання, що випускалися неросійською мовою. Однак і в такій сукупності її масив цілком зівставний із корпусом наявних у бібліографічних довідниках і дозволяє визначити місце даної типологічної групи видань у загальнонаціональному репертуарі періодики за досліджуваний період.

Уже в XIX столітті процес кількісного зростання видавничої діяльності учнівської молоді супроводжувався неухильним розширенням її ареалу. Особливої стрімкості ці процеси набули в 60-ті та 80-90-ті роки, тобто на фоні розвитку революційних ситуацій в країні, піднесення суспільної активності. Водночас не всі центри вузівського життя представлені в зібраних нами даних рівнозначно. Майже неможливо уявити, що традиція випуску періодики учнівською молоддю в Твері, Казані, Вятці, Вільні, Пензі, Одесі, Тифлісі, Іркутську, Саратові, Воронежі, Юр'єві (Дерпті), Нижньому Новгороді та інших великих містах могла перериватися на кілька десятиліть. Найвірогідніше, видане у відповідні періоди ще потребує додаткових пошуків і ще чекає на своїх дослідників. Певним орієнтиром у цьому може бути відносна повнота і рівномірність одержаних даних у випадках, коли маємо можливість залучати результати спеціальних досліджень видань учнівської молоді за окремими регіонами, наприклад в Грузії [9], чи навчальними закладами, наприклад в Царськосельському лицеї [10].

Більш помітна присутність у реконструйованому журнальному репертуарі Петербурга, Москви й інших вузівських і культурних центрів Росії пояснюється значною кількістю мемуарних свідчень, літературознавчих праць, архівних, музейних і книжкових сховищ, де відклалися нелегальні рукописні журнали, наявність хоча б небагатьох оглядових і бібліографічних праць [11]. Так, у цілому за 1755-1917 роки із 1736 назв усіх видів видань враховано петербурзьких - 342, московських - 160, київських - 93, тифліських - 72, казанських - 52, одеських - 49, харьківських - 45, іркутських - 40, вятських - 32, юр'ївських (дерптських) - 23, ростовських - 19 і т. д. Всього ж видавнича діяльність учнівської молоді відзначена в 194 населених пунктах Росії і 19 за кордоном. Причому близько 5 процентів місць видання дають понад половину всього врахованого масиву видань. Із застереженнями ставлячись до повноти одержаної вибірки, ми, проте, вважаємо її достатньо репрезентативною для аналізу типологічного обличчя зазначених видань.

Оскільки значна частина їх належить до рукописних або друкувалась на гектографах чи літографувалася з рукописного тексту, зупинимось на деяких проблемах аналізу зовнішньої форми рукописного журналу. Виконані здебільшого у звичайних учнівських журналах або на аркушах паперу споживчого формату, газети, журнали і збірники-альманахи частіше відрізнялися одне від одного більшою мірою змістом, аніж зовнішнім виглядом. До того ж "видавці" майже ніколи не переймалися завданнями чіткого витримування типу видання, його видових особливостей. Та й звідки їм було знати про ті особливості. У мемуарних і літературознавчих джерелах знаходимо розбіжні видові оцінки одного і того ж видання: різні автори вважають його або газетою, або журналом, або іменують збірником, альманахом тощо.

Особливо нечіткою стає грань між, наприклад, журналом і альманахом, коли випуск заповнено літературним матеріалом, часто вторинним, запозиченим із інших джерел. Ілюстрування і "художнє" оформлення рукописного видання також залежало від випадкових чинників і наявності достатньо кваліфікованих авторів і оформлювачів.

Побутування значної частини таких журналів як органів суспільної самодіяльності учнівської молоді в спокійніші часи полягало в забезпеченні потреби самовираження початкуючих літературних критиків і груп, існуючих з відома начальства навчальних закладів. Нелегальні гуртки "саморозвитку" і революційні організації учнів створювали свої журнали і розповсюджували їх нелегально. В епоху піднесення суспільного руху і тим більше в роки революцій такого роду "видавнича" діяльність активізувалася, звичайні учнівські журнали перетворювалися інколи в органи революційної пропаганди. Ось яке враження на автора консервативної газети "Казанский телеграф" справив один із журналів, що з'явився на початку 1906 року:

"Оновлення середньої школи ознаменувалось появою величезного числа гімназичних "збірників", "журналів" та ін., що дуже розповсюджуються між молоддю. Один із номерів такого "журналу" - найбільш, здається, популярного (адже недаром про нього "повідомляла" одна з місцевих газет) - випадково потрапив до наших рук.

Зветься він "Ученик", журнал середньої школи. Видання "Орел". Третій (останній) номер. На обкладинці - якась пара птахів - не то "орлів", не то "глупишів", які, очевидно, співають "Ви жертвою впали!.."

Весь майже номер складається з передруків революційних віршів (наприклад, "9-го января"), революційних "пісень", карикатур із "Стрел", "Пулемета" і інших милих журнальчиків.

Все - передруки, передруки і передруки. Але зате які?! - Найбільш "пекучі", і "червоні" [12].

1906 рік виявився переломним у развиткові преси академічної молоді. На високій хвилі народної революції різко посилились процеси політичної диференціації студентства і всіх учнів. Кількість легальних видань досягає максимуму за весь дожовтневий період - тільки журналів 35. Зазначимо, що в наступні роки, аж до нової революції, в Росії ця типологічна ланка стає вже незнищенною, бурхливо розвивається і диференціюється тематично і за суб'єктами видавничої діяльності. Тому деякі проблеми типології системно розглянемо на матеріалі цього періоду.

Легальна журналістика 1906 року разом з виданнями, розпочатими раніше, представлена 46 назвами. Найбільшою і водночас найбільше тематично однорідною є група з 14 журналів, випущених учнями військово-навчальних закладів. Причому половина з них вийшла в столиці, по два в Москві й Симбірську, а також в Новочеркаську, Сумах, Полоцьку. Рівняючись на охоронницькі традиції офіціозної преси, ці видавані за допомогою військових властей журнальчики забезпечували собі багаторічне безбідне існування, даючи вихід літературній творчості кадетів і юнкерів. Це "Александровец" (М., 1905-1910), "Донец" (Новочеркасск, 1906-1917), "Досуги константиновцев" (СПб., 1902-1906), "Кадет" (Суми, 1906-1908), "Кадетский досуг" (СПб., 1905-1913), "Первый труд" (Симбірськ, 1906-1912) та ін.

Серед легальних студентських видань назвемо "Лицейский журнал" (СПб., 1903-1917), "Университетскую летопись" (Юр'єв, 1906- 1916). Разове сатиричне ілюстроване видання журнального виду під назвою "Заклепка" здійснили студенти Київського політехнічного інституту. Ще один вид представлений паризьким журналом "Sirius", три номери якого випустив російською мовою М. С. Гумильов, який відвідував тоді лекції в Сорбонні [13].

П'ятнадцять легальних журналів вийшли як органи гуртків учнів середньої школи. Майже половина з них з'явилась в столиці, два - в Сімферополі, по одному - в Москві, Києві, Кишиневі, Оренбурзі, Рязані, Пензі; більшість з них виконані друкарським способом. За змістом переважають видання літературного профілю і лише "Записки математического кружка при Оренбургском реальном училище" (Оренбург, 1906-1914) мають природниче спрямування. Суспільно-політична тематика цієї групи видань найбільш чітко виявилась в єдиному номері петербурзького більшовицького журналу "Молодость" і в кишинівській "Обновленческой школе", яка перебувала під впливом місцевих соціал-демократів.

Ще 14 легальних видань журнального виду були здійснені приватними особами. І знову в цьому домінують Петербург (9 видань), представлені також Астрахань, Київ, Одеса, Саратов і Ялта. Характерно, що тільки три журнали почали видаватися в 1905 році й лише один продовжував виходити 1907 року, решта виявилися недовговічними. Деякі приватні видання орієнтувались на шкільну проблематику - "Эхо средней школы" (СПб., 1906), "Свободная школа" (Одеса, 1905-1906), інші висвітлювали проблеми вузівської молоді - "Студенчество" (СПб., 1906), "Голос молодой России" (СПб., 1906), деякі виражали групові інтереси молоді за національною ознакою - "Молодая Иудея" (Ялта, 1906).

Окремі з цих журналів випускались лише за частковою участю студентів, інші редагувались ними безпосередньо, наприклад "Звонарь" (СПб., 1906-1907), "Паяц" (СПб., 1905-1906), "Паяцы" (СПб., 1906) та ін. Соціал-демократичний журнал "Жизнь и школа" (Саратов, 1906) визначав себе як педагогічний, але фактично обслуговував і потреби учнів. Словом, у цій мозаїчній картині видового різноманіття періодики з'явився невідомий раніше в Росії тип суспільно-літературного, сатиричного і "академічного" (тобто такого, що висвітлює питання навчання) журналу.

Наведемо дані, одержані при аналізі періодичності легальних журналів: 40 % не мали встановленої періодичності й випускалися в міру нагромадження матеріалу, 15 % журналів представлені лише єдиним випущеним номером, 20% випускались щотижнево, 15 % були двотижневиками або виходили двічі на місяць і 10 % - щомісячно. Всього за 1906 рік вийшло не менше 171 номера, тобто в средньому майже по чотири випуски на кожну назву.

Легальні видання демократичної спрямованості активно взаємодіяли зі значним пластом нелегальної учнівської преси, нерідко були її продовженням. Представники найбільш активної частини молоді одночасно співробітничали і в легальних, і в підпільних виданнях. До цих груп впритул наближаються так звані напівлегальні, тобто такі, які випускалися з негласного відома начальства, рукописні та гектографовані журнали. Однак у революційні дні й їх сторінки нерідко містили вибухонебезпечний матеріал.

Структура і зміст нелегальної журналістики адекватно відбивають настрої учнівської молоді, її революційні прагнення й ідеали. Вдалося встановити випуск 1906 року 39 видань журнального виду в 24 населених пунктах: Петербург - 3, Москва, Александрове, Баку, Благовіщенськ - 3, Вятка - 6, Катеринослав, Казань - 5, Кунгур, Калязин, Красноярськ, Лібава, Новочеркаськ, Омськ, Перм, Петергоф, Сідлець. Симбірськ, Сімферополь, Ташкент, Тифліс, Тобольськ - 2, Тотьма, Якутськ - 2. Серед напівлегальних видань і журналів, ступінь легальності яких не вдалося встановити, маємо такі, що вийшли в Томську, Одесі, Харкові... Вже цей побіжний перелік дозволяє побачити, що нелегальна преса учнівської молоді була масовим явищем, яке охопило всю країну. І відсутність даних по багатьох губернських центрах і навіть вузівських містах свідчить скоріше про лакуни в досліджуваній вибірці, аніж про справжній стан об'єкта дослідження.

За суб'єктами видавничої діяльності маємо такий розподіл: учнями неповної середньої та середньої школи (міських училищ, гімназій, реальних і комерційних училищ) випущено 23 журнали. Три здійснили учні профтехшколи (художнього, технічного і механіко-технічного училищ), 4 з'явилося в учительських семінаріях і 9 - у духовних семінаріях. З приводу останнього показника зазначимо, що в роки першої російської революції діяло 57 духовних семінарій, де навчалося майже 20 тис осіб [14, 29]. При цьому за кількістю революційних гуртків молоді та їх видавничою активністю, за числом відкритих антиурядових виступів в ряді регіонів учні клерикальних навчальних закладів випереджали учнів середньої школи [14, 194-200].

Спочатку нелегальні видання учнівської молоді, у тому числі й журнального виду, були рукописними. Їх "тираж" лише зрідка перевищував 2-3 примірники, тобто просто переписувався. З кінця 70-х років для тиражування рукописної періодики стали застосовувати гектограф. Зрідка користувалися літографією. У 1906 році гектографування стало вже повсюдним. Серед розглянутої групи журналів видруковано на гектографі 14, рукописних 11, і в 12 випадках спосіб відтворення встановити не вдалось. Два журнали тиражовані в нелегальних друкарнях місцевих організацій РСДРП.

Із 39 розглянутих видань 15 випущені учнями, які були під ідейним впливом і в прямому організаційному зв'язку з соціал-демократами. Природно, що суспільно-політична тематика в них переважала над літературною. Серед журналів є і сатиричні, наприклад "Кукиш", який випускався в казанській учительській семінарії в 1906-1907 роках.

Нещадністю відзначалася в багатьох виданнях сатирична зображальна публіцистика - карикатури на царя і представників влади. Частина журналів щедро ілюстровані. Інколи трапляються спроби репортажу. Наприклад, В. В. Журавльов, учень Строгановського художнього училища і активний учасник Грудневого (1905) збройного повстання в Москві, ховаючись від переслідувань у рідному Кунгурі, в серпні 1906 року випустив гектографований журнал "Взрыв" [15]. На сторінках часопису, у серії з 17 рисунків, він зобразив організований за його участю підрив стіни місцевої тюрми з метою визволення ув'язнених бойовиків, втечу товаришів і події навколо цього. З літературними матеріалами в тому ж номері виступив один із втікачів - учень А. Гладких [16].

Нелегальні, а потім і легальні журнали учнівської молоді часто перетворювалися на трибуну революційної пропаганди. Їх сторінки відбивають процеси політичного розшарування учнівства і студентства, позначені багатоманітністю публіцистичних засобів і жанрових форм вираження течій і відтінків політичної думки, їх боротьби. І після 1905-1907 років участь революційно налаштованих учнів у виданні нелегальної періодики була школою їх ідейного мужніння і організаційного згуртування, хоча загальна інтенсивність нелегальної видавничої діяльності, мабуть, трохи знижується.

Водночас у розвиткові легальної преси учнів, перш за все студентства, у період між двома російськими революціями відбуваються суттєві зміни. На початку нового революційного піднесення заявили про себе новими виданнями такі (користуючись термінологією їх першого дослідника С. Г. Сватікова) напрями: "академізм бойовий, чорносотенний; академізм мирний з ліберальним відтінком (тобто кадетський. - Б. Ч.); християнське студентство; демократичний професіоналізм; вузький економізм; демократичне студентство - марксистське і народницьке; нарешті, органи підприємців, які намагались врахувати на свою користь інтерес до студентської преси, і літературні (точніше, літераторські) органи, що намагались залучити студентів до сфери "чистого" мистецтва" [2, 247]. Ще більше диференціювалася наукова періодика учнівської молоді. Подальша еволюція журналів інших груп учнів відповідає в основному особливостям, характерним для видань студентства.

З більш широкою легалізацією журналів дитячої літературної творчості й шкільних видань на цій основі вдаються до спроб використати учнівський журнал як пропедевтичний засіб, як один із елементів педагогічного процесу. Залишається все ще неузагальненим досвід видання впродовж десяти років літографованих журналів кожним класом 1-2 рази на рік, який було здійснено в Київському приватному жіночому комерційному училищі Л. Н. Володкевич. Впродовж 1906-1915 років тут було випущено 9 журналів: "Начало" (1906-1911, № 1-9), "Подснежник" (1907-1912, №1-12), "Колос" (1908-1912, №1-7), "Ласточка" (1909-1913, № 1-7), "Пчелка" (1909-1915, 7 вип.), "Зорька" (1910-1913, 4 вип.), "Крылья" (1911-1914, 2 вип.) [17]. Всього під керівництвом педагогів було підготовлено не менше 55 номерів у 9 різних класах, причому в 1909-1913 роках одночасно виходило у світ по 5-7 різних назв щорічно, а в 1910 році - 11.

Приклад училища Володкевич у 1910-1912 роках наслідували в Київському жіночому комерційному училищі М. Г. Хорошилової: тут силами учнів 3-4-х класів були випущені літографовані журнали "На пути", "Колокольчики" та "Юные мысли". Подібні ж видання в 1908-1912 роках з'явились і в комерційному училищі Першого товариства викладачів і в П'ятій київській гімназії, виходили вони і в інших містах.

Новим явищем для аналізованого виду видань став випуск наприкінці 1914 року і пізніше "ура-патріотичних" журналів. З початком світової війни суттєво змінилась тематика, а часом і профіль журналів, що випускалися при військово-навчальних закладах; більшість з них були припинені. Розповсюджуються різного роду "благодійні" видання, але вже не для "вспоможення недостатнім" учням, а для збирання пожертв на користь поранених, біженців.

Останнім соціал-демократичним передвоєнним виданням був студентський журнал "Утро жизни" (СПб., 1914). За кордоном у цей період виходив соціал-демократичний "Кайц" ("Іскра". Констянтинополь, 1911-1914). На ідеологію революційних марксистів орієнтувались видавці нелегальних журналів: "Недотыкомка" (СПб., 1910-1914), "Вперед" (М., 1914), "Наша мысль" (Воронеж, 1914), "Наша работа" (Иркутськ, 1915), "Предвестник" (Смоленськ, 1915), "Пробуждение" (М.. 1915), "Рабочий голос" (Пг., 1915), "Чвени мизани" ("Наша мета". Кутаїсі, 1915-1916).

Із загальнодемократичних антимілітаристських видань цього періоду, що орієнтувалися на студентство і тяжіли до марксизму, назвемо столичний ілюстрований двотижневик "Рудин" (Пг., 1915-1916), який випускали Л. М. Рейснер і її батько. У 1916 році також з'явились підпільні журнали учнів: у Томську - "Накануне", Вятці - "Ручей", Баку - "Товарищ", Києві - "Товарищ". Останнім нелегальним революційним журналом, що вийшов у світ у Росії, став "Клич", підготовлений студентами Казані напередодні лютого 1917 року. На його гектографованій обкладинці зображений робітник, що намірився дубиною на короновану "гідру" самодержавства.

Як і будь-яке явище, що виростає з багатої виявами і достатньо тривалої в часі реальності, розвиток великої типологічної ланки російської періодики - саме такою уявляється нам журналістика учнівської і студентської молоді, - дає складну багатоаспектну картину. Спроба історико-типологічного огляду генези досліджуваного виду видань дозволяє відзначити ряд особливостей становлення цієї ланки періодики:

1. Особливий тип преси учнів було вироблено в ході більш ніж півторастолітньої практики в самому російському суспільстві при простійній протидії самодержавної влади. При цьому на всіх основних етапах розвитку преси учнівської молоді журнал був кількісно переважаючим видом видань.

2. Провідним чинником розвитку журнальної періодики була самодіяльність молоді, що прагнула до вираження соціально-групових інтересів учнівства і студентства, реалізації творчих спроб у журналістській діяльності.

3. Відбиваючи еволюцію видової форми в умовах постійного поєднання легальної і нелегальної видавничої діяльності учнів, журнал учнівської молоді реально представлений багатою гамою різновидів за ступенем легальності, способами відтворення, суб'єктами видавничого процесу, тематикою, періодичністю, суспільно-політичною орієнтованістю, ілюстрованістю тощо.

Подальше вивчення типології журнальної періодики зазначеного виду на великому матеріалі за визначений історичний період актуальне і з точки зору пошуку засобів удосконалення сучасної молодіжної преси.



1. Покоящийся трудолюбец: Периодическое издание, служащее продолжением Вечерней зари, заключающее в себе богословские, философические, нравоучительные, исторические и всякого рода как важные, так и забавные материи к пользе и удовольствию любопытных читателей, состоящие из подлинных сочинений на Российском языке и перевод с лучших иностранных писателей в стихах и прозе. (М., 1784-1785). Видавець М. І. Новиков. Вийшло 4 частини, по дві в кожному році.
2. Сватиков С. Г. Студенческая печать с 1755 по 1915 г.: (Журналы, газеты, сборники и альманахи) // Путь студенчества. - М., 1916.
3. Художественные произведения (Сост. Е. М. Ильенко) / Описание рукописей Научной библиотеки им. Н. И. Лобачевского. - Казань, 1963. - Вып. XIII. Ч. I. - С. 44-45.
4. Тут і далі ми використовуємо матеріали розпочатого нами формалізованого аналізу дореволюційної молодіжної преси. Про методику і категорії аналізу див.: Черняков Б. И. Исследование типологии периодических изданий в журналистской науке с использованием электронно-вычислительных машин: (постановка проблемы и пути решения) // Развитие комплексных научных исследований в области журналистики. - Киев, 1987. - С. 300-327. Рукопись депонирована в ИНИОН АН СССР № 28724 от 17. 03. 1987 г.
5. Черняков Б. И. Периодические издания учащейся молодежи в дооктябрьской России: Тез. докл. // Молодой журналист: Учеб. газета фак. журн. КГУ. - 1984. - № 5 (139). - С. 4.
6. Лисовский Н. М. Русская периодическая печать 1703-1900. - СПб., 1915.
7. Беляева Л. Н., Зиновьева М. К., Никифоров М. М. Библиография периодических изданий России 1901-1916: В 4 т. - Л., 1958-1960.
8. Андреева Н. Ф., Машкова М. В. Русская периодическая печать: (Общие и отраслевые библиогр. указ. 1703-1975). - М., 1977. - С. 19.
9. Гагошидзе Ш. Е. Русская революционная мысль и грузинская бесцензурная пресса. - Тбилиси, 1986, - 176 с.
10. Томашевский Б. В. Пушкин. - М.; Л., 1956. - Кн. 1: 1813-1824. - С. 706-718.
11. Смирнов С. Г. Ученические журналы и сборники. - М., 1901. - 133 с. Цю роботу одночасно опубліковано в журналі "Вестник воспитания" (М., 1901. № 6-9). В ній враховано 100 видань, з яких 2 не названі і для 11 не повідомляється місце випуску.
12. Среди учащихся // Казанский телеграф. - 1906. - 2 марта. - Подпись: И.Б-нъ; цит. по: Аристов В.В., Ермолаева Н.В. Все начиналось с путеводителя...: Поиски литературные и исторические. - Казань, 1975. - С. 77-78.
13. Писатели современной эпохи: Библиогр. словарь русских писателей XX века. - М, 1928. - Т. 1. - С. 109.
14. Зырянов П. Н. Православная церковь в борьбе с революцией 1905-1907 гг. - М., 1984. - С. 29.
15. Взрыв: Журнал художественный, политико-сатирический, революционно-социалистический и радикально-оптимистический. - Кунгур, 1906. - № 1. - 8с. 31x23 см. Гект.; див.: "Взрыв" // Крот. - Кунгур, 1923. - № 7. - Ноябрь. - С. 13-17.
16. Мишарин. Замечания по поводу "Взрыва" // Крот. - Кунгур, 1923. - № 8. - Декабрь. - С. 11 - 12.
17. Належність журналів "Крылья" і "Ручеек" до вказаного ряду встановлена нами за непрямими ознаками: ці видання за часом появи, прийомами пагінації випусків заповнюють відповідні їм лакуни.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові