Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Функціональні особливості сучасного медіапростору

М. М. Малиш

к. філол. н.
УДК 070.1+316.4.062

На основі аналізу соціальних процесів, що відбуваються в Україні, та діяльності засобів масової комунікації розглядаються окремі функціональні особливості медіапростору. Приділяється увага процесам соціального управління, обґрунтовується потреба соціальної профілактики, у тому числі засобами мас-медіа.

Ключові слова: соціальне управління, соціально-профілактична функція журналістики, соціальна медіапрофілактика, аналітико-популяризаторські методи.

On the basis of social and media activities which take place in Ukraine it is analyzed some functional peculiarities of media space. The social management processes are also researched and the necessity of social preventive measures (in particular media prevention) is grounded.

Keywords: social management, social-prophylactic function of media, social media prevention, analytical-popularizing methods.

На основании анализа социальных процессов, происходящих в Украине, и деятельности средств массовой коммуникации рассматриваются отдельные функциональные особенности медиапространства. Уделяется внимание процессам социального управления, обосновывается необходимость социальной профилактики, в т. ч. средствами масс-медиа.

Ключевые слова: социальное управление, социально-профилактическая функция журналистики, социальная медиапрофилактика, аналитико-популяризаторские методы.

Актуальність теми обумовлена потребою вивчення конкретних станів медіадискурсу як системного соціального об'єкта, адже саме їхня специфіка визначає вибір у журналістській практиці адекватних засобів впливу на інші соціальні об'єкти.

Предмет дослідження – функціональні трансформації медіапростору в контексті соціальних процесів в Україні.

Новизна дослідження полягає в обґрунтуванні окремих засад соціальної медіапрофілактики та засобів посилення відповідного функціонального потенціалу ЗМК (на прикладі правоохоронної тематики).

Вивчення конкретних станів медіадискурсу як системного соціального об'єкта становить не лише науковий, а й прикладний інтерес. Адекватним для цього вбачається застосування структурно-функціонального підходу, що враховує взаємовплив соціальних підсистем та внутрішню їх динаміку. За Т. Парсонсом, аналіз реалізації потенційно притаманних усім соціальним системам структурних змін, здатних їх видозмінювати, має робитися на функціональній основі [1, 679]. Це стосується і медіадискурсу, структурно-функціональні особливості якого визначаються його взаємодією з іншими соціальними підсистемами, коли "структура впливає на функцію, а функція – на структуру" [2, 461].

Функціональний потенціал ЗМК у взаємозв'язку з соціальними процесами досліджувався у наукових працях А. Москаленка, В. Іванова, В. Владимирова, О. Гриценко, В. Шкляра, В. Здоровеги, Ю. Фінклера, Б. Потятиника, Є. Прохорова, Н. Кирилової, С. Корконосенка та інших авторів.

Запропонована журналістикознавцями систематика функцій медіа залежить від орієнтації на системний об'єкт, відносно якого вони аналізуються. За ідентичності даного об'єкта різниться лише термінологічно. Специфіка ж в інтерпретуванні функцій найвиразніше виявляється при орієнтуванні на суспільну модель, у межах якої вони реалізуються. Скажімо, якщо для тоталітарної моделі характерне виокремлення таких специфічних функцій радянської преси, як пропагандистська, контрпропагадистська, організаторська, то демократична модель передбачає оперування принципово іншими категоріями, як-от "інформаційне забезпечення свободи вибору" [3, 132].

Власне, елементи пропагандистської, організаторської функцій переплітаються, скажімо, з такими актуальними за будь-якого формату влади функціями, як управлінська, нормативна. Інша річ, що за умов неналагодженості чи розбалансування демократичних механізмів може йтися про частковість або деформації в їх реалізації. Так, нині спостерігається наочне послаблення потенціалу функції соціального управління в напрямі впливу на соціальні інститути і на ту складову громадської думки, яка зрештою трансформується в управлінські дії. Це підтримує тенденцію до пріоритетності поверхових іміджевих змін соціальних інститутів, а не прийняття ними соціально важливих рішень.

Водночас управлінська функція активізується на рівні впливу на індивідуальну, масову свідомість, межуючи при цьому зі світоглядною, креативною. Характерно, що при цьому звужується частка продуктивного впливу, а домінує той, що не має матеріалізованого "виходу" у вигляді суспільно формотворчих механізмів.

Так відбувається вакуумування відповідного сегмента інформаційного простору: за безлічі актуальних інформаційних приводів у соціальній сфері ЗМК порушується лише незначна частка насущних проблем (передусім повсякденно-побутових). Зрештою ця прогалина заповнюється замісними продуктами зацікавлення множини цільових аудиторій. Вони можуть бути опосередковано пов'язані з нереалізованими сподіваннями реципієнтів (наприклад, зондування різноманітних сфер діяльності політичного та бізнесового істеблішменту) або непов'язані зовсім (розважальна комунікація, кінопродукція тощо). Характерними для сучасного медіапростору є процеси підвищення запиту аудиторії на таку замісну інформацію, як на матеріалізований наслідок маніпулювання нею.

Замовчування чи неадекватне висвітлення гострих соціальних проблем помітно підриває авторитет мас-медіа у суспільстві, загрожує втратою журналістикою соціального характеру як сутнісної риси при збереженні лише його зовнішніх ознак (віддзеркалення розподілу сфер суспільного впливу).

Серед причин подібних дисфункційних проявів – і значною мірою знівельований зміст категорій гласності та свободи слова. Аналітично осмислена й узагальнена соціальна інформація, що повинна мати якнайбільшу ефективність у реалізації управлінської функції, нерідко залишається без уваги владних інститутів. Ідеться про, так би мовити, "надлишкову" гласність – можна говорити що і скільки завгодно, але реагування на це немає, тому відбувається звуження обсягів такої інформації у зв'язку її непопулярністю. Прагнення мас-медіа зберегти авторитет заміняється ілюзією виконання управлінської функції, її вульгаризацією, заміщенням маніпулятивними прийомами "забалакування" проблем, "випускання пари".

Усе це ознаки, характерні для так званої "демократичної" моделі контролю за ЗМК. На відміну від тоталітарної, що повністю забороняє ознайомлювати з певними подіями, вона допускає висвітлення в інформаційному потоці небажаної події разом з іншими повідомленнями, проте її значущість "ретушується" [4, 447–448].

Подібні дисфункції характерні також для висвітлення українськими ЗМК тематики, пов'язаної з безпекою громадян, станом правопорядку – питаннями, що традиційно посідають провідні місця у шкалі найважливіших для людей соціальних проблем. Про слабкість позицій державного і громадського контролю відповідного сегмента українського медіапростору свідчать тенденції до експлуатування кримінальної тематики для досягнення комерційного успіху, неконтрольованість впливу такої інформації на процеси поширення насильства, агресії, правового невігластва. Таке висвітлення спричиняє переважно емоційний "вихід" на рівні індивідуальної свідомості, а не створює підґрунтя для управлінських рішень у правоохоронній сфері. Профілактична складова подібної інформації часто-густо не є керованою, реалізується завдяки внутрішньопритаманним механізмам інформаційного впливу, не маючи якостей спеціального інструментарію.

За цих умов зростає значення цілеспрямованої реалізації також нормативної функції журналістики, роль якої в протидії поширенню антикультури, негативного соціокультурного досвіду як наслідку комерціалізації ЗМК підмічена дослідниками [5, 72]. Вона має корелюватися з функцією соціального захисту, що останнім часом виокремлюється як вітчизняними, так і російськими журналістикознавцями [6, 119–120; 7, 131] (що закономірно з огляду на спільність проблем на пострадянському медіапросторі).

Ураховуючи притаманність управлінню також довгострокового впливу, видається виправданим порушення питання щодо реалізації соціально-профілактичної функції журналістики, котра ґрунтувалася б на використанні якісної аналітико-прогностичної інформації як продукту взаємообміну мас-медіа та соціальних інститутів. Це пов'язано з проблемою принципово іншого наповнення їхнього інформаційно-аналітичного забезпечення, створення його ефективних ланок у межах системи інформаційно-аналітичного забезпечення державних і недержавних органів, громадських інститутів.

Оскільки теорія функціонування ЗМК передбачає не лише вивчення особливостей взаємодії в межах схеми видавець – канал – аудиторія, а й умови її ефективності, вбачається актуальним пошук адекватних засобів подолання зазначених дисфункційних проявів. Ці засоби здаються пов'язаними з особливостями соціальної інформації, на вимогах високої якості якої щодо виконаних завдань управління соціальною сферою наголошують дослідники [8, 165; 9, 85].

Найкращі умови для реалізації журналістикою свого функціонального потенціалу створюють поліфункціональні тексти, найбільшу привабливість яких для аудиторії визнали науковці [10, 82]. Безумовно, це потребує цілеспрямованої праці комуніканта, надання тексту відповідних перцептивних характеристик [11, 14–31].

Адекватним для реалізації соціально-профілактичної мети бачиться комплекс методів, що апелювали б до логіко-аналітичних і водночас емоційно-образних якостей реципієнта. У сучасному українському медіапросторі у висвітленні соціальної та професіональної проблематики значною мірою девальвувала майстерність публіцистичності, поступившись знебарвленому інформаційному потокові; скоротилася аналітичність як її складова.

Проте, якщо враховувати безперечний зв'язок такого стану справ із запитами цільової аудиторії, то постає питання: що ефективніше впливає, – нашарування емпіричної інформації чи інформація з потужними аналітичними або художніми характеристиками? Тому зростає вага врахування запитів окремих сегментів цільової аудиторії, особливостей різних категорій реципієнтів та ефективності впливу на них тематичної та жанрової палітри інформаційних продуктів.

Скажімо, якщо йдеться про вже згадувану правоохоронну тематику, то для значної частини такої категорії реципієнтів, як працівники силових структур, характерні занижений поріг емоційності, підвищена адаптованість до сприймання проявів жорстокості (професійно детерміновані риси). На це слід зважати, адресуючи заданій аудиторії журналістські матеріали, а також сприймають інформацію із середовища правоохоронних органів. Її бездумне перенесення на шпальти преси та в ефір без відповідної обробки, емоційної нейтралізації – передумова формування таких особливостей сприймання також в інших сегментах аудиторії матеріалів ЗМК правоохоронної тематики, насамперед кримінальної хроніки.

Цілеспрямована актуалізація соціально-профілактичної cкладової матеріалів кримінальної тематики передбачає врахування того, що об'єкт уваги – злочинність – є специфічно системним утворенням, залежним також від взаємозв'язків із іншими соціальними підсистемами. Особливості викладу можуть перетворювати нейтральну вихідну інформацію на елементи медіапростору, які створюють підґрунтя як для безпосередніх факторів, що детермінують злочинність, так і для опосередкованих – таких, які позначаються на соціально-економічних, ідеологічних та інших чинниках, котрі визначають девіантну поведінку.

Так, розгортання сюжетної канви без супроводу аналітичної інформації (зокрема щодо причин поширеності злочинів) може обумовлювати наростання у суспільстві тривожності, проявів віктимної поведінки, а для окремих потенційних злочинців слугувати практичним посібником.

Реалізація соціально-профілактичної функції журналістики в правоохоронній тематиці, схоже, пов'язана із заміщенням криміногенно детермінуючих елементів інформаційного простору елементами профілактичної спрямованості.

Однією з найактуальніших цілей усвідомленої реалізації соціально-профілактичної та нормативної функцій журналістики в їх взаємопроникненні вбачається підвищення правової культури реципієнтів. Ефективнішій адресації матеріалів із цією метою сприяло б застосування як спеціального інструментарію комплексу аналітико-популяризаторських методів. Цікаво, що навіть у самому співвідношенні понять популярності та популізму (вульгаризації правових норм) – значна питома вага аналітичної складової. Якщо перше базується на застосуванні логічних засад, то друге – на тенденційності, поряд з якою – маніпулювання аудиторією.

Наприклад, популяризаторський прийом конкретності викладу (рух думки від знайомого реципієнтові до нового) передбачає дотримання логічного прийому послідовності викладу з опорою на суттєве, а не другорядне, взяте окремо від сутнісної сторони явища.

При застосуванні прийому порівняння незнайомих об'єктів, явищ зі знайомими, неприпустимі застосування некоректних порівнянь, незіставних понять, підміна явищ, порівняння об'єктів за кількома несутнісними сторонами в обхід сутнісних.

Засоби психологічного впливу на реципієнтів для фіксації у їхній пам'яті елементів фактичного матеріалу, зосередження їх на певних документальних даних можуть бути використані і як популяризаторський прийом, і як засіб маніпулятивного насадження тенденційної інформації.

Невід'ємні риси популярності – інформативність та об'єктивність – передбачають показ явищ у їх багатогранності, висвітлення різних точок зору, тобто комплексність підходів.

Логічні прийоми лежать також в основі різних типів текстової організації матеріалу, що популяризується (як на мікро-, так і макрорівні), забезпечення адекватності передачі авторських ідей.

На аналітичних діях базується вибір способів уведення елементів фактичного матеріалу в текст, забезпечення чіткості, прозорості зв'язків, узгодженості положень, коректності класифікацій, обрання адекватних методів моделювання та верифікації, майстерність доведення чи спростування, прогнозування.

Підвищення якості соціальної інформації, пов'язаної з висвітленням правоохоронної діяльності, подій, що потребують правової регламентації або правової оцінки, сприятиме зростанню ваги ЗМК як зовнішнього джерела кримінологічного аналізу, підвищення їхньої ролі в спеціально-кримінологічному запобіганні.

Отже, в умовах складного перебігу формування в Україні демократичних механізмів, перебування низки соціальних сфер практично поза впливом державного регулювання та громадського контролю соціальна медіапрофілактика може бути не лише засобом подолання дисфункцій медіапростору, а й вагомим загальносуспільним стабілізуючим засобом. За її ефективної реалізації в різних напрямах соціального впливу, що ґрунтується на виборі інструментарію, адекватного конкретній тематиці, вона чіткіше увиразнить істотні риси журналістики як соціального явища, сприятиме вдосконаленню механізмів соціального управління.



1. Парсонс, Т. Новые тенденции в структурно-функциональной теории // Парсонс Т. О структуре социального действия. – М., 2002. – 878 с.
2. Мертон, Р. К. Явные и латентные функции // Американская социологическая мысль. – М., 1996. – 560 с.
3. Владимиров, В. Проблема розуміння інформації в журналістиці : дис. ... д. філол. н. / В. Владимиров. К., 2003. – 370 арк.
4. Основы теории коммуникации / под ред. проф. М. А. Василика. – М., 2003. – 615 с.
5. Кириллова, Н. Медиакультура: от модерна к постмодерну / Н. Кириллова. – М., 2006. – 447 с.
6. Гриценко, О. Основи теорії міжнародної журналістики / О. Гриценко, В. Шкляр. – К., 2002. – 303 с.
7. Коробов, А. В. Защита социальных прав населения как одна из функций журналистики // Вестн. Московского ун-та. Сер. 10: Журналистика. – 2007. – № 1. – С. 131–136.
8. Основи масово-інформаційної діяльності / Москаленко А. З., Губерський Л. В., Іванов В. Ф. – К., 1999. – 634 с.
9. Цукасов, С. В. Эффективность прессы: журналист, редакция, читатель / С. В. Цукасов. – М., 1986. – 238 с.
10. Прохоров, Е. П. Введение в теорию журналистики / Е. П. Прохоров. – М., 2003. – 367 с.
11. Різун, В. В. Аспекти теорії тексту // Нариси про текст. Теоретичні питання комунікації і тексту / Різун В. В., Мамалига А. І., Феллер М. Д. – К., 1998. – С. 4–59.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові