Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Про ефективність підготовки репортерів за оновленою програмою в Інституті

М. К. Василенко

канд. філос. наук, доц.

Власне, оновлена програма підготовки репортерів в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка повною мірою запрацювала з вересня 1999 року. Але маючи багаторічний досвід викладання саме дисциплін інформаційних жанрів, автор наукової статті може навести попередні спостереження щодо її ефективності.

Насамперед ідеться про те, що курс підготовки репортерів уже не обмежено традиційним лекційним курсом "Інформаційні жанри". Репортери готуються на практичних заняттях з власне репортерської праці, методика підготовки репортерів повністю врахована при детальнішій розробці курсу з журналістської етики; репортерська психологія домінує в курсі психології журналістської творчості, її елементи властиві також багатьом спеціальним курсам, що їх читають викладачі кафедри періодичної преси.

Уже зараз можна говорити про новий якісний потенціал підготовки журналістів, у чиїх посвідченнях буде записана знаменита фраза: "Професія —репортер".

Як відомо, стиль мислення людини початку третього тисячоліття, усереднений масовою культурою, кінцем ігутенбергової галактики і домінуванням аудіовізуальних засобів інформації, тяжіє до короткого, енергійного викладу подій, оригінального їх інтерпретування, індивідуального погляду кореспондента на подію. Репортер не може бути абсолютно об'єктивним — це суперечить людській психіці, отже, питання техніки написання репортажу неодмінно мають бути доповненими спеціальними заняттями з курсу журналістської етики. Тому специфіка підготовки саме репортерів має розглядатися тільки синтетично, з урахуванням найменших деталей: від написання першої фрази — аж до особистих засобів захисту на випадок агресивної поведінки респондента.

Все це стало можливим із введенням нової програми дисциплін і вже дає свої наслідки, про що можна судити з результатів практичної роботи студентів I-III курсів.

Насамперед, завдяки новій програмі і професійній подачі матеріалу як під час лекційних курсів, так і під час практичних занять, у студентів почав формуватися особливий погляд на світ, що характерний саме для представників репортажного жанру. Вони старанно натреновані на відчуття деталі — як у побутовій обстановці, так власне і в письмі. На практичних заняттях викладачі Інституту, виходячи з методичних програм, дотримуються певних часових параметрів, за які слід підготувати творчу роботу.

Таким чином, усі без винятку практичні завдання максимально наближені до редакційних реалій, де не виконана у "феєрично стислі строки робота" (за словами К. Симонова) вважається просто незробленою.

Крім уміння підмічати деталь і писати роботу оперативно, студентам ретельно і скрупульозно викладається техніка написання власне репортажу.

У кожного викладача, який веде практичні з інформаційних жанрів, — свій власний індивідуальний творчий пошук, але автор статті, приміром, лише в одній групі чотири години присвятив написанню першої фрази репортажу (так само, як і чотири години — на написання ефектної кінцівки).

Репортаж завжди містить у собі елемент інтерв'ю, що не тільки робить розповідь більш об'єктивною, а й динамізує стиль викладу. Тож окремі заняття в курсі журналістської майстерності викладачі Інституту відводять на інтерв'ю. Але не стільки інтерв'ю в класичному розумінні цього слова, скільки інтерв'ю саме в репортажі, де воно має свою специфіку.

Цікаво, що підготовка студентів-репортерів частково починається з першого курсу, коли за ініціативою провідних викладачів Інституту на заняття до першокурсників було запрошено більшість редакторів провідних ЗМІ України, кіно-митців, фоторепортерів тощо. Тобто, студенти-першокурсники буквально фізично зуміли відчути атмосферу динамічної творчої роботи і, головне, пересвідчитися, що від них часто-густо вимагається якщо не написати класичний репортаж, то бодай оволодіти основами репортажної техніки.

Звісно, оновлений курс підготовки студентів-репортерів виник не на порожньому місці, тому студенти старших курсів під час особистого спілкування з молодшими мають можливість переконати останніх в доцільності оволодіння саме основами репортерської техніки.

Багаторічний досвід роботи дає можливість порівняти психофізіологічний портрет сучасного студента і випускника Інституту десять років тому. Якщо характеризувати кількома фразами, то нинішньому поколінню характерна більша розкутість у спілкуванні, що є безперечним плюсом при підготовці журналістів-репортерів. Та водночас їм бракує (внаслідок, слід гадати, невдалих новацій у середній освіті) глибоких гуманітарних знань. А це — серйозна перешкода, бо не можна описати репортаж без відповідних літературних асоціацій, багатства мовної лексики, історичних паралелей.

Абсолютною несподіванкою при порівнянні фізичної готовності репортерів до виконання ними своїх професійних обов'язків стане для стороннього спостерігача той прикрий факт, що більшість хлопців просто не займаються фізкультурою, а отже, не можуть винести тих значних перевантажень, що несе із собою специфіка репортерської діяльності.

Тим часом нинішнє покоління студентів, що має персональні комп'ютери і доступ до системи Інтернет, отримавши конкретне завдання, миттю орієнтується у проблемі завдяки ідеальній можливості пошуку інформації. На репортерське завдання вони йдуть добре підготовленими й готовими писати звідусіль: від пологового будинку до морського старту.

При підготовці майбутніх репортерів слід ураховувати специфіку молодої аудиторії. Даються взнаки амбітність, схильність до парадоксальних суджень, почасти — упередженість до подій чи героїв матеріалу. Тому знову-таки передбачено програмою, що лекційні курси досить непомітно, але логічно переростають у виробничу практику, коли стабільність набуття практичних навичок гарантує майбутній професійний рівень.

Вдалою новацією вважаємо той факт, що значно зменшено кількість людей у лабораторних групах. Тепер можна буквально з кожним опрацювати матеріал, на прикладах окремого індивіда розібрати характерні помилки, визначити позитивні характеристики.

Складається парадоксальна ситуація, коли більшість ЗМІ України переходить на репортерську підготовку матеріалів, а самих репортерів власне і не вистачає. Молодь, в силу специфічних вікових особливостей, вважає, що найкраще їх репортерські навички знадобляться у висвітленні перебігу спортивних змагань, усіляких музичних конкурсів.

Тим часом чи не на кожній лекції треба пояснювати студентам, що власне спортивних репортерів потрібно не так багато. Ті ж із студентів молодших курсів, які будь-що прагнуть втілитися в оспіваний на телеекрані образ журналіста, який веде розслідування (особливо — розслідування кримінальне), наражаються на небезпеку, оскільки прикриття з боку редакції практично немає.

В українській журналістиці за останні десять років не виділилося жодне видання, яке б можна було рекомендувати як взірець репортажної майстерності. Хіба що зі знаком "мінус" можна наводити антирелігійні репортажі безумовно талановитого Тараса Ткачука з "Киевских ведомостей" і дещо спримітизовані, але досить в'їдливі репортажі Андрія Архангельського у "Фактах и комментариях". Однак знову повторимо — зі знаком "мінус", бо зі знаком "плюс" в українському друкованому слові матеріалів ви просто не зустрінете. У цьому неважко переконатися, зібравши в кінці тижня всі видання.

Особливо автор наукового дослідження апелює до досвіду найпопулярнішого у світі щомісячника "Рідерз дайджест", де зібрано репортажі з усіх континентів. У пригоді, як не дивно, стають класичні зразки російськомовної журналістики початку XX сторіччя — "срібного віку" російської літератури.

Однак масова підготовка студентів, які виберуть своїм фахом репортаж, має датися взнаки буквально через кілька років. І тоді, будемо сподіватися, автори майбутніх наукових досліджень говоритимуть про масовий розвиток мистецтва репортажу в Україні на початку третього тисячоліття.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові