Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Особливості освіти та працевлаштування журналістів у Німеччині

О. О. Бєляков

канд. філол. наук

Система підготовки журналістських кадрів у Німеччині дещо відрізняється від української. З одного боку, ми маємо багато спільного, оскільки в обох країнах підготовка за фахом "журналістика" відбувається в університетах. З іншого боку, в Німеччині є багато інших можливостей отримати журналістську освіту, яких у нас іще не існує.

Зокрема, мова йде про комерційні журналістські школи. Вони створені при багатьох видавництвах, котрі забезпечують одночасно і теоретичну підготовку, і практику. У перспективі випускник такої школи може отримати і робоче місце у видавництві — власнику школи. Проте такий спосіб отримання журналістської освіти розрахований, у першу чергу, на тих, хто вже закінчив інший вуз.

Колишні школярі мають пройти складніший шлях. На відміну від українських, німецькі школи мають у розкладі низку дисциплін, які детально розглядають функціонування засобів масової інформації країни. Для школярів пропонується не тільки теоретичне підґрунтя, але й існує можливість на практиці опанувати журналістське ремесло.

Для цього створено ідеальні умови. У ФРН існує загальнонаціональна програма залучення школярів до журналістської праці з координаційною інституцією в Аахені. "Молодь пише" — сторінка з такою назвою є постійним розділом багатьох провідних видань Німеччини. Будь-яка школа може запропонувати старшокласникам узяти участь в цьому проекті. Діти спільно з викладачем розробляють концепцію шкільної редакції одного з видань і подають ці ідеї на конкурс. Кращі з них мають право на реалізацію. З кожного регіону обирається по одній школі. Старшокласники постійно готують матеріали для газети. Такий досвід допомагає пробудити інтерес до преси і в інших школярів цих шкіл.

Як стверджують соціологи обох країн, діти і молодь все рідше читають пресу. І лише одиниці пишуть до редакцій. Запровадження такого проекту у ФРН допомогло суттєво збільшити інтерес школярів у межах всієї країни до засобів масової інформації. Одночасно це сприяло і підвищенню поінформованості молоді про політичні, економічні та соціальні події. Для газет це ще і можливість знайти нових читачів серед молоді, котра може стати і постійним передплатником у майбутньому.

Деякі видання запровадили також: додаткові рубрики, наприклад, "Молодь та довкілля", де також друкуються роботи школярів. Газета "Франкфуртер альгемайне цайтунг" планує ще одну новинку — "Молодь та економіка". Зараз інтерес школярів до економічних процесів у країні досить малий. Нова рубрика мас сприяти його розвиткові.

Безперечно, що німецький досвід має знайти застосування і в Україні. Координуючим органом могло б стати Міністерство освіти в тісній співпраці з журналістськими організаціями. Оскільки до проекту "Молодь пише" у ФРН залучаються також іноземні школи, не виключена участь і українських школярів у випуску закордонних видань. Наприклад, газета "Франкфуртер альгемайне цайтунг" надає свої сторінки шкільним класам Франції, Польщі та Литви. У редакції є прагнення залучити й українську молодь до співпраці. Можливо, класи шкіл з поглибленим вивченням німецької мови зацікавляться цією ідеєю. Один або два кращі дописувачі будуть навіть запрошені до редакції у Франкфурт. Серед випускників шкіл, які вже співпрацювали з провідними виданнями в межах проекту, багато бажаючих отримати журналістську освіту.

Німецька молодь, яка хоче навчатися журналістиці в університеті, не може відразу після закінчення школи вступати до вузів. Обов'язковою передумовою прийняття документів є проходження практики. Як правило, випускники мають пройти її протягом 6 місяців у газетах, на радіо, телебаченні чи у структурах зв'язків, з пресою та громадськістю різноманітних організацій.

Для того, щоб практика не завадила початку навчання, багато інститутів та факультетів журналістики німецьких вузів починають навчання на першому курсі з літнього семестру. В університетах відбувається підготовка за фахом "журналістика" та "публіцистика і науки про комунікацію". Випускники останнього напрямку отримують магістерський ступінь. Оскільки в Україні фах "публіцистика і науки про комунікацію" не має аналогії, розглянемо певні особливості на прикладі одного з вузів.

Інститут публіцистики та наук про комунікацію Вільного університету Берліна має понад п'ятдесятирічний досвід освіти. В університеті значна увага приділяється теоретичному підґрунтю. Студенти можуть обрати фах "публіцистика і науки про комунікацію" як основний чи як другий для паралельного вивчення. Більшість студентів вивчає дві спеціальності. Наприклад, "журналістику" та "право", або "іноземні мови" та "публіцистику".

Базовий курс основного навчального процесу пропонується протягом чотирьох семестрів. Він включає в себе загальноосвітні заходи та дисципліни [1]:

орієнтаційні заняття, вступ до курсу. техніку наукової роботи, соціальні методи досліджень (збір та обробка даних, статистика тощо);

соціальні дослідження засобів масової інформації та комунікаційних процесів;

структури масової комунікації, техніка комунікації та техніка засобів масової інформації (базові структури системи засобів масової інформації, економіка, політика та право засобів масової інформації, основи і систематика техніки комунікації);

історія та теорія комунікації (основи історії суспільної комунікації, теорія комунікації, теорія знаків і теорія культури);

журналістика та паблік рилейшинз.

Практичні навички закріплюються під час практики.

Після закінчення базового курсу відбуваються іспити на кшталт преддиплому (цей етап ще не відповідає диплому бакалавра). Отримавши проміжні результати, студенти можуть продовжити навчання далі або провести один чи декілька семестрів у вузах інших країн, що заохочується як адміністрацією університету, так: і майбутніми роботодавцями.

Основна частина навчання, як правило, триває ще чотири семестри. Студенти мають можливість навчатися за загальними планами або обрати спеціалізацію. Нею можуть стати: журналістика, паблік рилейшинз, соціальні дослідження засобів масової інформації та комунікаційних процесів, система засобів масової інформації та культура комунікацій.

Після основної частини навчання багато уваги приділяється підготовці магістерської роботи. На відміну від України, один із примірників кожної магістерської чи дипломної роботи німецьких студентів надходить до бібліотеки вузу. За міжбібліотечним абонементом ця робота може бути замовлена іншими студентами, науковцями чи практикантами. До дипломних робіт таке ж серйозне ставлення, як і до інших наукових праць.

Пройшовши ґрунтовну теоретичну підготовку, випускник університету отримує диплом про вищу освіту. Проте наявність диплома ще не є гарантією достатньої кваліфікації. Саме тому більшість засобів масової інформації пропонують випускникам пройти додаткову практичну підготовку вже на їх виробничій базі.

Цей вид практичної освіти дістав назву волонтаріату. Дещо аналогічне поглиблення практичних, навичок існує в Україні хіба що у випускників медичних вузів.

Для отримання місця волонтаріату випускник має подати заяву, документи про освіту та власні матеріали до обраного ним мас-медіа. Як правило, провідні засоби масової інформації ФРН мають відповідні відділи редакцій, де стажерами опікується спеціально призначений співробітник. У кожній редакції існує певна кількість місць, конкурс на які залежить від популярності видання. Наприклад, газета "Франкфуртер альгемайне цайтунг" пропонує щороку лише 6 місць. Кількість бажаючих проте значно більша, їх число сягає понад 200.

Керівник навчальної редакції перевіряє всі надіслані документи. З усієї кількості обираються 30 кращих претендентів, яких потім запросять на співбесіду. До складу комісії входять 8 провідних журналістів та керівників видання. Претендентам пропонується дати письмову відповідь на тест, котрий містить 3035 питань загальноосвітнього, фахового та соціально-політичного характеру. Від претендентів також очікується, що вони добре обізнані в актуальних подіях і переглядали інформаційні повідомлення протягом останніх 46 тижнів.

Потім учасники випробувань мають написати деякі журналістські матеріали, придумати вдалу (веселу, оригінальну чи несподівану) назву до запропонованих статей та виконати інші творчі завдання. Автори 12-13 кращих робіт запрошуються на підсумкову співбесіду, яка і має визначити, хто стане стажером газети.

Нові завдання іноді мають специфічний характер. "Розгляньте фото і назвіть політиків чи інших відомих осіб на ньому". "Як розшифровуються вжиті в тексті загальноприйняті скорочення?"

Деякі питання є вже стандартними для таких співбесід. Наприклад: "Яку останню книгу ви прочитали?" Стосовно інших питань комісію іноді цікавить не стільки правильна чи неправильна відповідь, скільки реакція претендентів. "У кого б ви взяли інтерв'ю і чому? Що б запитали?" Враховується, чи довго думає кандидат або він здатний швидко дати коротку і чітку відповідь. Як правило, кращі 4—5 кандидатів визначаються швидко. Іноді буває додаткова дискусія стосовно ще двох.

Обрані молоді люди працюватимуть у газеті протягом 15 місяців, починаючи з жовтня по кінець наступного року. Деякі засоби масової інформації пропонують волонтаріат протягом двох років.

Перші три місяці відбуваються базові теоретичні та практичні заняття з журналістики та права засобів масової комунікації. Потім стажери йдуть до відділів та редакцій газети. Кожен має ознайомитися з роботою всіх структур і попрацювати в них принаймні, місяць. Проте цей проміжок часу залежить і від зацікавленості стажера. Від того, хто цікавиться економікою, але байдужий до спорту, ніхто не вимагатиме занадто довго перебувати у спортивній редакції. Крім структур, у центральному офісі газети стажери також відвідують один з кореспондентських пунктів, наприклад, у Берліні.

Газета надає робоче місце, сплачує соціальну страховку й інші обов'язкові витрати тощо. Також забезпечує житлом, проте плата за нього вноситься вже самим стажером. Для покриття цієї та інших витрат редакцією сплачується місячна фіксована платня.

Після проходження волонтаріату більшість стажерів залишають працювати в редакції, хоча іноді конкуренти також запрошують їх, насамперед, до новостворених видань. Лише в центральній редакції "Франкфуртер альгемайне цайтунг" у Франкфурті-на-Майні працює близько 300 журналістів. Значна кількість з них має науковий ступінь доктора.

За надруковані матеріали гонорар додатково не нараховується. Це стосується і стажерів, і штатних журналістів. Гонорар передбачений лише для позаштатних працівників не обходиться майже жодна редакція країни [5].

За оцінкою Інституту публіцистики університету Мюнстера, майже кожен третій із 60 000 тисяч німецьких журналістів працює як вільний. Навантаження за часом відповідає не менш ніж 51 години на тиждень. Але незважаючи на це, вільні журналісти постійно турбуються про подальшу освіту та технічне забезпечення, сподіваючись на кращі часи та пропозиції. Третина має вже зараз добрі прибутки — їх середня заробітня платня становить понад 5000 німецьких марок. 40 відсотків вільних журналістів із західних земель отримують менш, ніж: 3000 німецьких марок. У Берліні в такій ситуації перебувають 60 відсотків журналістів. Цією ж сумою задовольняються у східних землях ФРН дві третини вільних журналістів [6].

Аби збільшити власні прибутки, журналісти також постійно підвищують рівень освіти. Навчання в університетах Німеччини є безкоштовним:, проте більшість вважає його занадто теоретичним та довготривалим. Комерційні журналістські школи пропонують практичну підготовку швидше — протягом одного-двох років, але вартість навчання в них становить декілька десятків тисяч німецьких марок.

Але навіть за цих умов конкурс до шкіл сягає понад 10 претендентів на місце. Річ у тому, що вже в процесі освіти в такій школі можна знайти і роботу. Школи часто створено відомими видавництвами, наприклад, Акселя Шпрінгера чи Бурди. Кращих кандидатів для власних видань керівництво засобів масової інформації підшукує разом з адміністрацією шкіл протягом навчання.

Додаткову теоретичну освіту журналістам надає і спеціальне відділення Інституту публіцистики та наук про комунікацію Вільного університету Берліна.

Для вже працюючих журналістів різноманітні короткотривалі семінари пропонують журналістські академії, наприклад, Академія баварської преси в Мюнхені, До десятиріччя партнерства між Баварією та Україною ця академія взяла патронат над проектами нещодавно створеної Академії української преси, яка орієнтуватиметься на західні стандарти в підготовці журналістів та прес-секретарів [7].

У Німеччині, як і в інших країнах Європи, набуває популярності навчання протягом всього життя. Цей принцип відомий як принцип трьох "L" — "Lebenslan-ges Lernen", або "lifelong learning". Під час європейської зустрічі міністрів освіти в січні 1996 року сформульовано три основні причини на користь навчання протягом всього життя: це сприяє духовному збагаченню людини, слугує економічному зростанню, зберігає соціальні відносини.

Навчання протягом всього життя передбачає такі навички:

вчитися навчатися;

вміти застосовувати нові знання на практиці;

вміти ставити запитання і обґрунтовувати їх;

вміти управляти собою та іншими;

вміти раціонально використовувати інформацію;

бути комунікабельним;

вміти працювати в колективі;

вміти розв'язувати проблеми;

вміти пристосовуватися і бути гнучким;

розуміти необхідність підвищення власної компетентності [8].

Ці принципи багато в чому є індивідуальними передумовами для розвитку людського капіталу. Логічне мислення, здатність до концентрації, готовність та вміння навчатися, елементи соціальної компетенції стають тим базисом, який очікують від випускників навчальних закладів роботодавці в усьому світі [9].

Саме тому навчання протягом всього життя є основою журналістської освіти у ФРН і має стати однією із головних засад підготовки журналістів в Україні.


1. Institut fur Publizistik- und senschaft Freie Umversitat Berlin. — Berlin, 1997. — S. 10—11.

2. Бєляков О. Вільний журналіст: статус та проблеми діяльності (на прикладі Німеччини та України) // Законодавство та практика засобів масової інформації / За загал. ред. А.З. Москаленка. — К., 1996. — С. 34—37.

3. Карпен У. Свобода прессы в Германии // Законы и практика СМИ. — М., 1996. — С 48.

4. Глобальное изменение климата: научньй взгляд на проблему: Пособие для экологических журналистов. — М., 1998. — С. 108.

5. Schmidt P. Experten ohne Redaktion if Medienfuhrer Umwelt.— 1994. — S. 256.

6. Wickel H. Schfeiben, ieiden und klagen / Rheinissche Merkur. — 1999. — № 4. Februar.

7. Перша Академія української преси / Deutschland. — 2000, — № 4. — C. 35.

8. Longworth N. Change, lifelong learning and the XX century: a brief guide to lifelong learning in a changing world // UNESCO — New papers on hogher education. Meeting documents 12.—-P. 139—161.

9. Webler W-D. Kriterien fur gute akademische Lehre / Das Hochschulwesen.— 1991. — № 6, — S.243—249.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові