Ласкаво просимо

Державна рада з радіомовлення та телебачення у політичній системі Польщі

(м. Познань, Польща) докторант

Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 року в статті 9 регулює державний устрій та юридичний статус трьох органів, що поєднують низку особливих завдань на здійснення контролю та захисту права [1].

До інституцій, виключною прерогативою яких є дії щодо контролю, належить Верховна Контрольна палата. Посада Речника з громадянських прав, а також Державна рада з радіомовлення та телебачення створені з метою захисту свободи слова та для забезпечення права громадян на інформацію. Існуючий принцип політичного плюралізму та формування доволі демократичного суспільства, необхідність в існуванні радіо та телебачення, що у своїй діяльності були б виразниками інтересів не бюрократичного апарату, а найширших кіл громадськості, викликав об'єктивну потребу у створенні відповідної інституції, що мала б гарантувати існування незалежного засобу масової інформації. Це сталося 29 грудня 1992 року, коли польський парламент прийняв закон про телебачення та радіомовлення, завдяки якому була утворена Державна Рада з радіомовлення та телебачення (далі згадується як ДРРТ).

Рада є виконавчим державним органом, що функціонує в галузі здійснення контролю найважливіших ЗМІ, забезпечує право особи на інформацію.

Згідно з Конституцією РП, "Державна рада з радіомовлення та телебачення стоїть на сторожі свободи слова, права на інформацію та громадських інтересів щодо радіо та телебачення". Таким: чином, цей орган стає захисником свободи слова та прав громадян на інформацію, гарантом плюралістичності радіо та телебачення.

До загальних завдань радіомовлення та телебачення, згідно із Законом про радіо та телебачення, належать:

1. надання інформації;
2. забезпечення доступності надбань культури та мистецтва;
3. сприяння в отриманні освіти та використанні досягнень науки;
4. надання розваг;
5. підтримка вітчизняної аудіовізуальної творчості [2].

Органом державної адміністрації, що поєднує функції управління і контролю за виконанням вищенаведених завдань та забезпечення свободи слова і реалізації права громадян на інформацію є Державна Рада з радіомовлення та телебачення.

Особливість позиції Ради, принципи її створення та компетенція, що визначені Конституцією, обумовлюють її автономію щодо Ради Міністрів та її Голови. Цю незалежність підтверджує також той факт, що ДРРТ звітує про свою діяльність, у Сеймі, Сенаті та перед Президентом, у той час як Голову Ради Міністрів тільки інформує про свою діяльність. ДРРТ жодним чином не є органом самоврядування, хоча, здавалося б, її членами мали б бути представники журналістської професії, радіо та телебачення. Однак ні Конституція, ані Закон не визначають цього. Закон тільки стверджує те, що членами Ради мають бути особи, що володіють необхідними знаннями та навичками роботи в ЗМІ.

Ст. 6.1. Закону "Про ДРРТ" докладно визначає цілі та завдання цієї інституції, згідно з якими "ДРРТ стоїть на сторожі свободи слова на радіо та ТБ, самостійності та незалежності передавача інформації, інтересів слухацької та глядацької аудиторії, а також забезпечує відкритий та плюралістичний характер радіомовлення та ТБ. 6.2. До завдань ДР особливо належать:

1. проектування напрямів діяльності з відома Голови Ради Міністрі]-:, напрямів політики уряду в галузі радіомовлення та ТБ;
2. визначення в обумовлених законом межах рішень, що стосуються ліцензій на розповсюдження програм;
3. здійснення у визначених законом межах контролю за діяльністю передавачів;
4. організація досліджень змісту і прийому радіо- та телепередач;
5. визначення абонентської плати за отримання ліцензії та реєстрацію;
6. висловлювання думок та оцінок щодо проектів законодавчих актів та міжнародних угод, що стосуються радіомовлення та ТБ;
7. ініціювання НТП та освіта працівників радіомовлення та ТБ;
8. організація та ініціювання співпраці з закордонними радіо- та телекомпаніями;
9. співпраця з відповідними установами в галузі захисту авторських прав, прав виконавців, прав продюсерів, а також передавачів радіо- та телепрограм [3].

Визначаючи цілі ДРРТ, закон обмежує їх порівняно з Конституцією, яка стверджує, що ДРРТ поширюється тільки на радіомовлення та ТБ, Треба сподіватися, що характер цього положення Конституції є тимчасовим, що в майбутньому буде мати місце розширення повноважень Ради на інші ЗМІ [4]. Плюралістичність радіомовлення та ТБ забезпечується ДРРТ шляхом опору будь-яким спробам монополізації радіо- та телепередач, боротьби з будь-якими формами відкритої або прихованої цензури, будь-якого контролю за змістом передач, що випливають з передумов певного світогляду, певної ідеології. З метою забезпечення такого характеру радіо та ТБ ДРРТ повинна також здійснювати таку політику надання ліцензій, результатом якої було б отримання права на емісію різними громадськими групами залежно від характеру віросповідання, світогляду та політичних переконань. Із завдань та компетенції ДРРТ випливає її зобов'язання до визначення напрямів політики держави в галузі радіомовлення та ТБ. Реалізація цих завдань має здійснюватися за умов врахування точки зору міністерств, наприклад, зв'язку, фінансів, проте партнером у визначенні головних напрямів політики в галузі радіомовлення та ТБ є Голова Ради Міністрів. Це положення свідчить про високу самостійність та непересічне значення ДРРТ, дозволяє приймати рішення на високому рівні.

Закон зобов'язує ДРРТ здійснювати контроль за діяльністю передавачів у певних межах. Голова як орган, що є уповноважений законом контролювати, може вимагати від передавача надання документації, а також роз'яснень з метою визначення відповідності положенням закону та наданою ліцензією діяльності передавача.

До форм контролю такого типу може належати оцінка змісту та прийому теле-, радіопрограм. Володіння правом контролю за змістом та прийомом програм є зайвим навантаженням для ДРРТ, тому що такі дії можуть здійснювати фахівці, що володіють відповідною кваліфікацією та обладнанням. У Ст.6.8 закону ДРРТ бере на себе зобов'язання ініціювати НТП та освіту майбутніх працівників радіомовлення та ТБ. Це зобов'язання набуде реального значення тільки за умови фінансової підтримки. Процеси, що відбуваються сьогодні в галузі освіти майбутніх спеціалістів, не дають підстав для оптимізму щодо його майбутнього. Мала місце ліквідація деяких осередків, в інших осередках журналістика та польська філологія були об'єднані на одному факультеті. Проте найбільшу тривогу викликає явище створення відділень журналістики у приватних навчальних закладах, які ніколи не мали нічого спільного із цією дисципліною. Враховуючії стрімке зростання цікавості до журналістики, ці приватні училища очікують на великі прибутки. Окремим питанням постає достатність рівня професійної підготовки випускників, що в багатьох випадках є доволі сумнівним. Основний контингент майбутніх журналістів (як у Польщі, так і в інших країнах) здобував освіту завжди спільно з політологією та соціологією тому, що знання про суспільство, принципи функціонування держави, які доповнюються теорією права преси, спеціальною психологією є необхідними для професійної придатності.

ДРРТ зобов'язана законом співпрацювати з відповідними установами із захисту авторських прав, прав виконавців, про-дюсерських прав, а також передавачів радіо- і телепрограм. Це значить, що ДРРТ співпрацює з подібними установами, міжнародними організаціями та безпосередньо з передавачами, У цій співпраці суттєвим елементом мають бути актуальні останнім часом питання захисту авторських прав, прав виконавців, продюсерських прав та прав передавачів.

ДРРТ є колективним органам. Чотири з дев'яти її членів призначає Сейм, Сенат — 2, а Президент — 3. Законом не передбачено яких-небудь вимог до кандидатів до ДРРТ. Визначальною є вимога до знань та досвіду в галузі ЗМІ. Закон не дає уточнень щодо порядку прийняття рішень, що стосуються призначень членів ДРРТ. Призначаючи їх, Сейм і Сенат повинні керуватися своїм регламентом. У зв'язку з відсутністю регламенту Президент призначає членів ДРРТ на свій розсуд, дотримуючись тільки вимог щодо їхньої компетенції. Голову ДРРТ призначає Президент зі складу членів Ради. Цей акт набуває чинності лише після того, як склад Ради остаточно сформований. Законом також не визначені критерії, якими керується Президент, призначаючи Голову. Безперечно, треба було б брати до уваги не тільки досвід та знання, а й насамперед уміння керувати колективом, організаторські здібності [5]. Термін повноважень членів ДРРТ триває 6 років, що є більше, аніж термін повноважень Президента.

Згідно із законом, члени виконують свої функції до моменту призначення своїх наступників, що забезпечує безперервність у роботі цього органу. Законом заборонено призначати члена ДРРТ на наступний термін. Це означає, що член Ради не може продовжувати свою діяльність більше 6 років безперервно. Проте немає ніяких перешкод тому, щоб член Ради міг бути призначений знову до її складу після 6-річного інтервалу.

Член Ради звільнюється зі своєї посади за рішенням тільки того органу, що його призначив. Підставою для звільнення члена Ради зі своєї посади може бути тільки вирок судового органу за свідоме скоєння злочину. Це означає, що тільки за умови скоєння свідомої злочинної дії або свідомого порушення чинного законодавства члена Ради може бути усунуто з його посади. Вирок судової інстанції членові Ради за ненавмисне порушення законодавства не може бути підставою для його звільнення зі своєї посади [6]. У Ст.8 визначено права та обов'язки членів ДРРТ як осіб, що призначаються. Згідно із законом, установа, де працює член Ради, повинна надати останньому за його заявою неоплачувану відпустку на строк виконання своїх посадових уповноважень. З положень закону випливає також те, що член Ради може виконувати свої професійні обов'язки за основним місцем роботи за умови, що його діяльність не су перечитиме чинному законодавству. Згідно із законом, заборонено суміщати функції члена ДРРТ з діяльністю передавача або радіо, або телепродюсера, а також роботу в передавача або продюсера. На період виконання функцій члена ДРРТ припиняється його участь у політичних партіях, центральних керівних органа);; громадських спілок та об'єднань загальнопольсь-кого значення, профспілок та спілок працедавців, церковних організацій та об'єднань. Така участь припиняється автоматично згідно із законом. Заборона на участь члена ДРРТ у спілках та об'єднаннях може викликати подив хоча б тому, що вона не стосується навіть суддів. Роботою ДРРТ керує її Голова, який водночас представляє її як на терені держави, так і за її межами, а також виконує обов'язки, визначені законом. Згідно із Ст. 10.2 закону, Голова уповноважений вживати заходи, що спрямовуються на визначення відповідності дій передавача положенням закону та умовам ліцензії. Закон, однак, не дає уточнень щодо фюрм цих заходів та характеру контактів з передавачем. Голова ДРРТ у випадку встановлення факту порушення передавачем закону, постанов Ради або умов ліцензій може видати наказ про припинення таких дій, але тільки тоді, коли отримує такі повноваження за постановою Ради.

Згідно із ст. 11, ДРРТ виконує свої обов'язки з допомогою "Бюро державної ради". Бюро ДРРТ є допоміжним органом як самої Ради, так і її Голови. Його створено для виконання лише технічних функцій та послуг. Його працівники не мають прав приймати будь-яких рішень або нормативних актів. Обов'язки про щорічний звіт перед Сеймом, Сенатом та Президентом, що випливають з положень закону, свідчать про пряму залежність Ради від цих органів. Крім цих звітів, ДРРТ щорічно подає також інформацію про свою діяльність та про головні питання радіомовлення та ТБ Голові Ради Міністрів. Звіт ДРРТ має стати предметом аналізу відповідних комісій Сейму та Сенату і парламентських дебатів. В їх підсумку, незалежно один від одного, обидві палати приймають звіт або відкидають його. Президент подібних повноважень не має. Він може вдатись до відповідних дій тільки в разі неприйняття Сеймом та Сенатом звіту ДРРТ. Якщо Президент не бачить підстави для неприйняття звіту ДРРТ, він може відмовити в підтвердженні припинення строку повноважень Ради. Тоді згідно із ст. 12.5 закону цей строк подовжується.

1. Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 2 kwietnia 1997 r. (zatwierdzona w ogolnokrajovym referendum konstytucyjnyrn w driiu 25 maja 1997 r.). Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. — Warszawa, 1997. — 16 lipca. — №78. — Rozdz.DC
2. Ustawa о radiofonii і telewizji z dnia 29 grudnia 1992 (Dz. U. Ї993 r., Nr7, Poz.34).
3. Там само, с. 3.
4. J. Sobczak. Ustawa о radiofonii і telewizji. Komentarz. — Poznan, 1994. — C. 31—32.
5. Там само, с. 40.
6. Там само, с. 43—44.