аспірант
Відомо, що Сполучені Штати є найрозвинутішою (промислово та технологічно) країною у світі. В її становленні засоби масової інформації відіграли одну з провідних ролей. Вже доведено, ідо на сучасному історичному етапі незаперечним фактом є присутність інформаційного чинника у процесі внутрішньо- та зовнішньополітичної стратегії цієї країни. Достатньо важливою є особливість використання Сполученими Штатами власних внутрішніх інформаційних резервів та тісна кооперація в інформаційній сфері з іншими країнами. Безумовно, процес формування зовнішньополітичної стратегії передбачає задіяння принципово інших механізмів порівняно зі стратегією внутрішньої політики країни. На першому етапі офіційний Вашингтон спільно зі своїми найбільшими фінансовими та промисловими колами достатньо близько й активно розробляє стратегію розвитку власної країни. Основні діючі особи першого етапу - уряд, банки, промислові корпорації. Другий етап включає безпосередньо пошук нових методів реалізації намічених планів у сфері зовнішньої політики. Основні діючі особи другого етапу — уряд та національні ЗМІ. Саме на ЗМІ останнім часом робиться досить суттєва ставка.
Незабаром в американських друкованих ЗМІ можуть з'явитися нові тенденції, причина виникнення яких, очевидно, зумовлена двома важливими факторами:
по-перше, можливим посиленням впливу Республіканської партії на новообраного Президента США;
по-друге, внаслідок кардинального перегляду концепції зовнішньоекономічного та політичного розвитку США на наступні роки.
Відомо, що в листопаді 2000 року в США відбулися чергові президентські вибори. Традиційно за цю найвищу в країні посаду ведуть між собою боротьбу дві партії: Демократична та Республіканська. Представники обох цих партій мають схожі погляди щодо зовнішньополітичної концепції розвитку США, яку на даному етапі можна охарактеризувати як експансіоністську. Однак представники Республіканської партії у своїх передвиборних дебатах все частіше згадують ідею американського ізоляціонізму, яка ще на початку XX століття характеризувала зовнішньополітичний курс США. Політика американських друкованих ЗМІ, зокрема різнотипні інформаційні стратегії, що застосовуються американською пресою з метою тиску (зокрема на український уряд) у вирішенні тих чи інших питань, в яких зацікавлений Вашингтон, наочно продемонструвала, що саме експансіоністська позиція США, яку особливо явно офіційний "демократичний" Вашингтон демонструє у другій половині 90-х років двадцятого століття, змушує один з інструментів реалізації політичної мети існуючої влади — американську пресу — вести досить жорстку гру на міжнародній арені. Американська преса з огляду на свою позицію в суспільстві змушена постійно підключатися до реалізації того зовнішньополітичного курсу, який визначають господарі Білого дому й американські законодавці (сенатори й конгресмени). Однак різкий чи поступовий перехід Вашингтона до політики самоізоляції, за яку особливо ратують представники Республіканської партії, обов'язково спричинить зміни у позиціях та підходах керівників видань стосовно висвітлення саме міжнародної тематики. Заміна "демократичного" експансіонізму "республіканською" самоізоляцією вплине, крім усього іншого, і на роботу редакцій найбільших американських газет. Позбавлена амбіційних планів щодо утримання контролю над регіонами, які становлять або ж потенційно можуть становити стратегічний інтерес для США, американська журналістика (яка і так не виявляє особливої зацікавленості до міжнародної тематики) може зробити різкий крин у бік аналізу саме внутрішньополітичних процесів. При цьому можливий відхід від такої форми тісної співпраці з американськими політиками, як інформаційна підтримка зовнішньополітичних ініціатив офіційного Вашингтона на міжнародній арені.
Проте на даному етапі це лише умовно-гіпотетична ситуація, яка надзвичайно мало схожа на сучасний стан речей. Насправді тепер і у сфері зовнішньої політики, і в інформаційній інфраструктурі спостерігається досить чітка взаємодоповнювальна та взаємокоординуюча співпраця цих двох суспільних інститутів. Переважна більшість авторитетних американських дослідників, які вивчають проблеми взаємодії преси з владою, особливий наголос роблять на близьких контактах урядовців, які розробляють зовнішню політику, з виданнями та журналістами, які цю політику висвітлюють. Саме аспект взаємовпливу та взаємодоповнення і повинен становити особливий інтерес для дослідника американських інформаційних процесів.
Про існування контролю з боку держави (у широкому розумінні цього слова) над процесами, що відбуваються у ЗМІ, частково може свідчити монополія держави над конфіденційною інформацією зокрема і над зовнішньополітичною інформацією загалом. За словами Грегорі Нокса, колишнього кореспондента інформаційного агентства "Ассошіейтед пресс" [1], вашингтонська адміністрація домінує в розкладі національних засобів масової інформації. Зокрема, на думку Г. Нокса, саме представники президентської Адміністрації визначають, коли і яка подія повинна стати новиною і як довго ця подія буде нею залишатися. Так, про втручання й особливий інтерес американської політичної еліти до висвітлення американською пресою зовнішньоекономічної тематики може свідчити ситуація, що склалася навколо Косово. Як засвідчують результати аналізу публікацій з даної тематики у провідних американських друкованих ЗМІ, що з'являлися напередодні виникнення військового конфлікту в Косово, американська преса, з подачі представників Адміністрації, вела активну інформаційну артпідготовку, мета якої полягала в тому, щоб:
У цьому процесі саме американській пресі і телебаченню було відведено ключові місця. І вони чітко спрацювали, не залишаючи жодних сумнівів щодо потуги та реального впливу американської преси на європейські політичні та економічні процеси. Як зазначає все той же Г. Нокс, міжнародні новини часто стають новинами у США особливо тоді, коли вони безпосередньо або навіть опосередковано зачіпають власне американські інтереси. У випадку з Косово збіг був майже стовідсотковим.
Цікавим, на наш погляд, є й інший факт. Про те, що уряд впливає на пресу, яка висвітлює зовнішньополітичну тематику, свідчить той факт, що велика кількість авторів, які пишуть у провідні американські газети (такі як "Нью-Йорк таймс", "Вашингтон пост" тощо), не є журналістами у класичному розумінні цього слова. Більшість із цих авторів — і це переважно автори зовнішньополітичної спрямованості — працюють у державних установах Сполучених Штатів. Так, наприклад, Лесі Гел, який пише на тему національної безпеки до газети "Нью-Йорк таймс", працює в Державному департаменті і в Капітолії. Інший автор — Вільям Бігер (який друкується у "Бостон глоуб") — працює в Міністерстві оборони США.
Отже, хоч американська журналістика і може зазнати найближчим часом суттєвих концептуальних змін щодо підходу у висвітленні міжнародної тематики, проте ці зміни навряд чи можуть порушити або зменшити доцентрову силу тандему преса — уряд, адже до останнього часу це приносить дивіденди представникам як обох класів суспільства, так і США загалом.
У той же час варто зазначити, що перед Україною стоять важливі питання реалізації власного зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу. Наша країна значно відстає від своїх партнерів саме у використанні сучасних інформаційних технологій не лише технічного характеру, а й, що найважливіше, інтелектуального. У цьому контексті не останнє місце займає саме інформаційний аспект. Слід зазначити, що питання, пов'язані з інформаційним забезпеченням такого курсу, неминуче перетинаються з внутрішніми проблемами, які існують в інформаційній галузі в самій Україні. Слабка інтегрованість України у світове інформаційне поле, недостатня кваліфікованість і активність (а часом і цілковита відсутність) її інформаційних служб є причиною того, що на даному етапі історичного розвитку уявлення про Україну формують у світовому інформаційному полі не її власні засоби масової інформації, а провідні ЗМІ та агенції інших держав. За всіма наявними ознаками, лідером у цьому процесі є саме Сполучені Штати Америки. При цьому вони виходять зі своїх власних геополітичних. політичних, військових, економічних та інших інтересів, відстояти які за межами власної країни останнім часом стало пріоритетним завданням будь-якої адміністрації, яка почергово займає кабінет у Білому домі, — чи то республіканської, чи то демократичної. Отже, внаслідок відсутності потужного українського інформаційного ринку формується спотворений образ України, уявлення про розвиток її зовнішньої та внутрішньої політики, що негативно впливає на міжнародний авторитет нашої держави. Крім того, поки що Україна не може протистояти інформаційно-пропагандистським акціям інших держав., які через пряме вторгнення в український інформаційний простір намагаються забезпечити свої політичні та економічні інтереси, що створює реальну загрозу національній безпеці України. Не сприяє покращанню такої несприятливої для національних інтересів України ситуації й те, що закон про "Інформаційний суверенітет та інформаційну безпеку України" перебуває лише на стадії узгодження між зацікавленими міністерствами та відомствами. Отже, сукупність вищезгаданих факторів дає змогу зробити висновок: на сьогоднішній день наша держава перебуває в інформаційній залежності від закордонних інформаційних структур та ЗМІ у справі формування світової громадської думки про Україну. Як наслідок, органи державної влади України не завжди здатні вчасно протистояти інформаційно-пропагандистським акціям інших держав, які намагаються заволодіти інформаційним простором України або намагаються впливати на український політичний процес, що можна трактувати як пряме втручання у внутрішні справи держави. Наприклад, сфера української зовнішньої політики значно потерпає від того, що мінімально використовуються сучасні стратегії інформаційного впливу на заздалегідь визначений об'єкт (країну, уряд, окремо взяту галузь тощо) у ході розвитку двосторонніх міждержавних відносин з країнами-партнерами. У той же час, чітко розуміючи й усвідомлюючи роль інформаційного фактора, західні країни стали на шлях максимально повного залучення внутрішніх інформаційних резервів до зовнішньополітичної сфери. Звичайно, що в кожному окремо взятому регіоні світу пріоритети для США мають різні форми — політичні, економічні, військові, наукові тощо. При цьому, судячи з усього, одним з основних засобів реалізації задуманих і спроектованих експансіоністських планів стає саме "інформаційний фактор". Використовуючи повною мірою найновіші технічні та інтелектуальні розробки в інформаційній сфері, друковані ЗМІ Сполучених Штатів здійснюють постійний вплив на внутрішньополітичну та економічну ситуацію країн-конкурентів або країн-партнерів.
1. Simon Serfaty. Mass media and foreign policy. — NY. — 1996.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові