Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Журналістська етика і вибори

Т. О. Приступенко

к. і. н., доц.
УДК 179.1 324

За роки незалежності ми всі стали свідками того факту, що в нашій журналістиці поновилася у своїх правах індивідуальність, майстерність представ-ників ЗМІ, відповідно до сучасного законодавства з питань преси розширилися їх права та обов'язки, активізувалися проблеми соціальної відповідальності, професійної майстерності. Саме професіо-налізм, дотримання журналістської етики стали гаслом доби на. сучасному етапі. І їх сьогодні має об'єднувати єдина платформа — це сповідування загальнолюдських цінностей, злагоди та консолідації в суспільстві. А досягається це завдяки дотриманню журналістами основних професійних принципів, які діють у світовій журналістиці. Це — об'єктивність і правди-вість, це — переконаність і принциповість, це — організованість і дисципліна, це —вміння швидко орієнтуватися в конкретно-історичних умовах і вміння їх правильно оцінювати. Сюди ж можна віднести точ-ність, коректність, аргументованість та цілісність. Ця сума професійних правил найбільш точно відповідає теорії "соці-альної відповідальності журналіста", яка притаманна саме демократичному сус-пільству.

Передаючи інформацію широкій аудиторії, журналіст повинен будувати її на достовірних фактах, спиратися на міцну соціологічну основу. Це — по-перше. По-друге, знати і вміти використовувати свої права та обов'язки як учасник інформа-ційних процесів. Тому статус журналіста надзвичайно тісно пов'язаний з нормами професійної етики, сучасним законодавст-вом щодо функціонування ЗМІ.

На сьогодні норми діяльності вітчизняних мас-медіа під час виборчих кампаній регулює ціла низка законів та офіційних документів. Серед них, зокрема, Закони України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про вибори народних депутатів", "Про вибори Президента України". А також деякі документи Центральної виборчої комісії —"Про порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації під час виборів Президента України у 1999 році", "Про дотримання положень Закону України "Про вибори Президента України" щодо проведення передвиборної агітації" та ін.

Проте поряд із чинним законодавством важливу роль у діяльності мас-медіа відіграють і принципи журналістської етики. Про це, зокрема, свідчить досвід президентських виборів 1994 року. У травні 1994 року на міжнародному семінарі "Засоби масової інформації і вибори", який відбувся у Києві, був прийнятий Кодекс професійної етики журналіста. У документі зазначені 10 основних принципів щодо об'єктивної та чесної діяльності журналістів під час президентських перегонів 1994 року.

Враховуючи цей позитивний досвід стосовно дотримання представниками мас-медіа етичних норм поведінки, Національна СЖУ в липні 1999 року запропонувала Центральній виборчій комісії виробити спільні правила поведінки ЗМІ на президентських виборах. Зокрема, йшлося про те, що до 1 серпня 1999 року необхідно було розробити механізми, які б забезпечу-вали рівні можливості в ЗМІ всім кандидатам у президенти. Саме на цьому наголошувалося на пленумі правління СЖУ, де обговорювалося питання "Вибори київ-ського голови і преса: уроки на президент-ські вибори".

Зокрема, згадувалося 3 червня 1999 року, коли відбулося сесійне засідання Київради, яке проводив О. Омельченко вперше як міський голова. На ньому, а також на прес-конференції, яка відбулася після засідання, було порушено питання про етику й поведінку деяких журналістів та ЗМІ до і після завершення виборів міського голови.

Ми, кияни, пам'ятаємо, як напередодні виборів з радіо- та телеефіру загально-державного значення майже зникла достовірна інформація про життя столиці, діяльність її керівництва. А та, що з'являла-ся, подавалася дозовано і в перекрученому вигляді. Так, канал "Інтер" вдавався до низькопробних відеокліпів, аби принизити перед виборцями постать голови Київради та міськадміністрації.

Відтак на прес-конференції нинішній міський голова заявив, що подаватиме судові позови на деякі ЗМІ не тільки про захист своєї честі й гідності, а й про порушення ними чинного законодавства України. Він не вимагав матеріальної компенсації, а тільки того, аби позбавити деякі телеканали (такі, скажімо, як "Інтер") ліцензії на вихід в інформаційний простір України...

"Цікаво" було спостерігати ще й таке, коли представники деяких ТРК, які до виборів виступали проти Омельченка, у день його офіційного вступу на посаду міськголови намагалися негайно засвідчи-ти йому свою лояльність.

Згадуючи ці та інші факти, голова Спілки журналістів І. Лубченко наголосив, що ЗМІ, які беруть участь у президентській кампанії, насамперед повинні дотримуватися закону. Необхідно підписати меморандум "За честь, об'єктивність і високий професіоналізм". Він повинен стати основою для укладання Декларації, в якій редакції зобов'язалися б не обнародувати негативні матеріали про інші ЗМІ.

Під цим кутом зору необхідно було об'єднати зусилля всіх мас-медіа проти тих, хто висуває пресі й матеріальні позови. Зокрема, на пленумі було зазначено, що журналісти повинні зробити так, щоб особи, які вимагають від преси грошового відшкодування моральних збитків, просто бойкотувалися.

На думку СЖУ, слід було звернутися до Президента України і Верховної Ради України з метою створення Експертної ради щодо діяльності ЗМІ, яка б розглядала морально-етичні та інші аспекти, пов'язані з конфліктними ситуаціями в пресі.

У свою чергу, Верховна Рада України звернулася до ЗМІ з питанням про дотримання журналістської етики, про неприпустимість брутального, принизли-вого тону публікацій. Особливо, якщо мова йде про керівні гілки держави. Справді, можна мати антипатію до тієї чи іншої посадової особи, але друкувати бруд на її адресу — це образа найперше для держави. У нашій мові вистачає шляхетних, більш переконливих слів, щоб висловлювати і думки, і емоції. Критикувати уряд потрібно — так ведеться в усіх демократичних країнах. Але ж найбільш дієвою є критика розумна, обґрунтована. А опускатися до рівня бульварності — це найлегше, і зовсім не на користь ані критикам, ані державі. Але при цьому дуже важливо, щоб і влада в особі вищих посадових осіб намагалася бути стриманішою щодо опозиційних ЗМІ.

Досвід і виборів до Верховної Ради України 1998 року, і президентських перегонів 1999 року, на жаль, свідчить далеко не на користь етичної поведінки посадових осіб щодо окремих опозиційних видань та журналістів. На нашу думку, позитивним кроком у напрямі усунення неетичних норм діяльності посадовців ста-не Кодекс державного службовця, за-реєстрований у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000 року. Ці правила є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених законами України принципах державної служби, що спрямовані на створення умов для підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформу-вання громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців. При прийнятті на державну службу працівник ознайомлюється з цими прави-лами, про що робиться письмове засвідчення в його особовій справі.

Проте, на жаль, ані Кодекс професійної етики українського журналіста, ані інформа-ційне законодавство, що регламентують норми поведінки представників мас-медіа під час виконання ними професійних обов'язків, не змогли запобігти випадкам порушення професійних принципів діяльності журналістів.

Малоприхована ангажованість вітчизня-них мас-медіа у політичні процеси сягла закономірного апогею напередодні прези-дентських виборів 1999 року. Чимало впливових журналістів віддали в жертву своє добре ім'я на користь окремих кандидатів у Президенти. З'явилися видання і телепрограми, що спеціалізувалися на "чорному досьє" та війні компроматів. Вельми активне залучення четвертої влади до політичної боротьби анітрохи не дивує: за останні кілька років ЗМІ впевнено трансформувалися в інструменти партій і приватних інтересів. І от ще цікаво: з одного боку, круті постперебудовні ЗМІ запевня-ють, наче вони створені на західний кшталт, з іншого боку, поєднання функцій журналіс-та і представника політичної партії під час виборчих перегонів в одній особі не мають нічого спільного зі світовим досвідом.

Пошлемося на конкретний досвід.

Згідно з професійними стандартами американських ЗМІ, журналісту (особливо якщо він висвітлює соціальні теми) не слід брати участь у політиці, громадських кампаніях, демонстраціях, підписувати пе-тиції і працювати на організації, що є потен-ційними джерелами інформації. Бо слід "уникати навіть натяку на конфлікт інтересів".

Окрім того, поважні американські редакції запроваджують власні статути поведінки, які на додаток до національного кодексу містять ще суворіші обмеження. Так, у "Los Аngeles Тіmes" вимога політичної нейтральності поширюється не лише на працівників, але й на їхнє оточення: якщо журналіст газети має близьких родичів або друзів у політичній організації, він повинен утримуватися від будь-яких пуб-лікацій про неї. Ще суворіший етичний кодекс "Washington Post" стверджує, що участь родичів кореспондента в громадсь-кому житті "може скомпрометувати репутацію" видання. Правило №1 "New York Daily News" попереджає: усі службовці газети, від видавця до технічного виконавця, не мають права обіймати державні та громадські посади, працювати на політиків не лише за платню, але навіть на волон-терських засадах, тому що "немає нічого більш підозрілого й уразливого для довіри, ніж союз між журналістикою і політикою".

Про бездоганну репутацію в умовах цивілізованої конкуренції піклуються не лише американські мас-медіа. Міжнародний кодекс етичних норм, прийнятий Товариством професійних журналістів, забороняє прес-особам працювати за сумісництвом, вступати до об'єднань, обіймати державні пости, якщо може "скластися уявлення про конфлікт інтересів". Кодекс журналістів Республіки Словенія рекомендує "припинити свою професійну діяльність під час заняття політикою. Це дозволить уникнути відчуття подвійного стандарту і лояльності".

Східні сусіди теж не в захваті від злиття четвертої влади з першими трьома. У всякому разі, Кодекс професійної етики російського журналіста, затверджений у 1994 році, відстоює досить жорстку по-зицію: "Журналіст вважає свій професійний статус несумісним із обійманням посад в органах державного управління, законо-давчої або судової влади, а також у керівних органах політичних партій та інших організацій політичної спрямованості".

На жаль, в Україні питання про "суміс-ників" просто ігноруються і законодавством про ЗМІ, і етичним кодексом.

Утім є й окремі протилежні приклади. Німецький кодекс преси, покладаючись на порядність і моральну охайність фаворитів пера, до сплетіння інтересів ставиться лояльно: "Якщо журналіст або видавець... обіймає будь-яку посаду, наприклад, в уряді, державному органі або у фірмі, то він повинен суворо стежити за розмежуванням своїх функцій. Те ж стосується і зворотних випадків". Експерти німецьких медіа запевняють, що за останні 20 років у Німеччині не було жодного істотного порушення цього правила.

Не має аналогів і така вітчизняна практика — поєднувати посаду прес-секретаря органу влади або іміджмейкера кандидата в президенти з позицією шеф-редактора великого національного ЗМІ. Якщо прислухатись до Іспанського (та Каталонського) кодексу, "неприпустимо поєднання журналістської професії... з різ-ними видами рекламної діяльності, рubІіс гelations та іміджмейкерством... як в публіч-них організаціях, так і в приватних компа-ніях".

Взагалі, на Заході прес-аташе — зазвичай не журналісти, а фахівці з РR. Хоча, наприклад, у Швеції редактори газет іноді стають прес-секретарями або радниками держапарату. Але там для "перебіжчиків" встановлено залізне правило: звільнення з попереднього місця роботи.

Що ж до тенденційних авторських програм і друкованої публіцистики, то європейські країни по-різному ставляться до конфлікту між ідеологічною позицією журналіста і його обов'язком об'єктивно ви-світлювати події. Кодекс Хорватії визнає, що "як і будь-який громадянин, журналіст має право на політичні та інші переконання і пристрасті, однак у своїй роботі він професійно дистанціюється від подій, що відбуваються". Про те ж піклуються й етичні кодекси Швеції, Норвегії та Польщі.

Зате у Фінляндії "журналіст не повинен діяти всупереч особистим переконанням", та й у Швейцарії "ніхто не має права примушувати журналіста висловлювати думку, яка може суперечити... його совісті". Настільки ж ризиковані правила Італії та Росії, де "журналіст не зобов'язаний бути нейтральним".

Кодекс преси Німеччини і Кодекс журналістів Республіки Словенії жорстко обмежують свободу вираження думок лише напередодні виборів, зобов'язуючи репорте-ра або редактора, який висвітлює виборні баталії, "висловлювати також ті думки, які він не поділяє" (цей принцип поширюється на будь-яку інформацію, навіть захищену свободою преси). Між іншим, і за Законом "Про вибори Президента України" (ст. 7. 4) ЗМІ "зобов'язані об'єктивно висвітлювати" виборчий процес (на жаль, про критерії об'єктивності не йдеться).

Збалансованість політичної інформації стає головним постулатом етики закордон-них електронних мас-медіа. Із наближенням виборів магнати, наприклад NBS, керу-ються правилом "рівних шансів".Тобто якщо офіційно зареєстрований кандидат на будь-яку громадську посаду виступає в од-ній із програм NBS у будь-якому амплуа, по-літичному або ні, до NBS можуть звернути-ся з вимогою дати "рівну можливість", яку, за звичаєм, називають "рівним часом", ін-шому офіційно зареєстрованому кандидату на цю ж посаду. Політика тотожних шансів містить ще одне беззаперечне правило: су-первідверта підтримка одного кандидата, з погляду західних стандартів, є брутальним порушенням демократичних принципів.

Зате в нас підтримка улюблених претендентів у шані, тим більше, тільки державним ЗМІ "забороняється підтриму-вати або віддавати перевагу в будь-якій формі тому чи іншому кандидату в Прези-денти" (ст. 33. 2 Закону "Про вибори Президента України").

Щоб боротьба за електорат не перетво-рилася на війну гаманців, досить цікаві заходи винайшло французьке законо-давство: тут протягом трьох місяців перед будь-якими виборами платна політична реклама й інформація в пресі, на радіо і телебаченні заборонена, а безкоштовна суворо обмежується.

Кодекси етики багатьох країн проголо-шують ще одну аксіому. "У справжній журналістиці встановлюється чітка межа між новинами і коментарем. Зведення новин не повинні містити думки або упередження журналіста, а зобов'язані викладати тему з усіх боків", — стверджує Кодекс етики США.

Неодмінне розмежування фактів і коментарів встановлено правилами Ірландії, Італії, Латвії, Польщі, Швеції, Росії.

Щодо українських традицій, як уже зазначалося, досить згадати новини "Інтер" напередодні виборів мера Києва (1999).

Щоправда, під час боротьби за крісло голови держави "внесення в інформаційні телерадіопрограми агітаційних матеріалів кандидатів у Президенти України або політичної реклами не допускається" (ст. 33.6).

На тлі американських, європейських і навіть російських стандартів Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий 1997 року на IX з'їзді СЖУ та доповнений на Х з'їзді СЖУ в 2002 році, здається занадто вже демократичним.

Фактично, він обмежується декларацією формальних фраз на кшталт: журналіст "є скромним, наполегливим і працелюбним на шляху до творчого визнання". Тут не згадується ані про подвійну лояльність, ані про партійну належність "скромних і наполегливих". Адже, як писав Шопенгауер, "я дуже побоююся, що дурні наслідки свободи преси значно переважують користь від неї". Торкаючись проблеми високо-якісної професійної журналістики, її етики та свободи, слід зауважити, що досягаються ці високі стандарти завдяки все-таки саморегулюванню професії. Про це, до речі, йдеться в Резолюції № 1003 про журналістську етику, яка була прийнята Парламентською асамблеєю Ради Європи в 1993 році. У ній передбачалася необхідність створення засобами масової інформації органів саморегуляції, проведення межі між новинами і судженням про них, перевірки істинної інформації, що передається.

Парламентська асамблея звернулася до Ради Міністрів із закликом запропонувати урядам держав-членів передбачити законодавчі гарантії ефективної організації державних ЗМІ для того, щоб забезпечити нейтральність інформації, плюралізм думок та збалансованість доступу до роботи в ЗМІ чоловіків та жінок, а також надання рівного права на відповідь будь-якій фізичній особі, що стала жертвою повідомлень у пресі. Виступаючи у 1993 році у Варшаві на семі-нарі ОБСЄ, присвяченому ЗМІ, представник ЮНЕСКО навів слова Генерального директора ЮНЕСКО про те, що питання етики — справа професіоналів і лише їх, а не урядів, навіть якщо це стосується національного чи міжнародного рівня.

Ще одним впливовим чинником перевір-ки виконання представниками ЗМК своїх моральних зобов'язань перед аудиторією стали вибори до ВР України 2002 року. Ще раз підтвердилася теза: сьогодні наші журналісти такі ж роз'єднані й поділені, як й усе суспільство. Спроби консолідуватися завжди залишалися лише спробами.

"Ми, українські журналісти. які підписа-лися нижче, гостро відчуваємо власну відповідальність за роль ЗМІ у проведенні справедливих та вільних виборів навесні 2002 року. Роль мас-медіа у правовій державі для вільного та усвідомленого вибору громадян є непересічною. ЗМІ надають громадськості можливість ознайо-митися з позицією політичних та громадських лідерів, давати їм оцінку, а політикам забезпечують можливість висловлювати своє ставлення до суспільних проблем і брати участь у вільному перебігу політичних дискусій" — цими словами починається звернення ініціативи "Журна-лісти — за чисті вибори", яке було підпи-сано 15 вересня 2001 року 80 працівниками мас-медіа під час корпоративних слухань "Журналісти і вибори", організованих Інститутом "Республіка" і "Хартією — 4".

Звернення містить 12 пунктів, що визначають принципи, якими повинні керуватися журналісти у своїй професійній діяльності. Таким чином робиться спроба відділити журналістику від піару, як відвертого, так і прихованого. Журналіст повинен бути журналістом, піарщик повинен бути піарщиком, прес-секретар — прес-секретарем. Але це в ідеалі. Українські ж реалії дають нам зовсім інші приклади. І навряд чи їх вдасться побороти зараз, причому з різних причин, як суб'єктивних, так і об'єктивних.

Дехто вважав, що це звернення мали б підписати не просто журналісти, а керів-ники мас-медіа. Адже журналісти є залежними від редакційної політики.

Це журналістське звернення передбачало створення Комісії з журналістської етики, яка мала на меті повноваження відстежу-вати та оцінювати ситуацію в журналістсь-кому середовищі, відділяти журналістику від пропаганди. У світі така практика є загальновизнаною. До подібних комісій входять, зазвичай, авторитетні журналісти, слово яких важить чимало, з якими рахуються.

У деяких країнах такі комісії навіть мають право позбавляти журналістів їхніх прес-карток, тобто це означатиме, що ця людина навряд чи після негативного висновку комісії зможе знайти собі роботу в сфері журналістики.

Наші журналісти навіть пропонували вдатися до радикальних засобів: заводити "чорні списки" журналістів, які порушать етичні засади діяльності.

Проте, як запевнили представники Інсти-туту масової інформації, який тісно співпра-цює з Міжнародною організацією "Репор-тери без кордонів", ніде у світі такі комісії саме перед виборами не створювалися. І саме в цьому слабкість даної ініціативи.

Головою Комісії було обрано редактора аналітичного тижневика "Дзеркало тижня" Володимира Мостового. Загальний склад комісії — 13 осіб. До неї увійшли —Михайло Батіч (УНІАН), Ліля Буджурова (Кримська асоціація вільних журналістів), Микола Вересень, Світлана Дорош (Українська служба Бі-Бі-Сі), Михайло Дорошенко ("Україна молода"), Степан Курпіль ("Високий замок"), Наталя Лігачова (сайт "Телекритика"), Ігор Лубченко, Олена Притула ("Українська правда"), Сергій Рахманін ("Дзеркало тижня"), Олександр Ткаченко ("Новий канал"), Ірина Чемерис (Інститут "Республіка").

Ініціатори очікували, що до звернення згодом долучаться й інші журналісти, а особливо регіональні. Планувалося, що через деякий час мав відбутися з'їзд учасників цього звернення. А Комісія мала б прозвітувати про свою роботу через півроку.

Хотілося б, щоб справді ця ініціатива була об'єднавчою для журналістів, а не навпаки. Нашим журналістам нема що ділити. Інформаційний простір ділять і без них, так само, як і голоси на виборах. А вибори обіцяли бути непростими. І журналістам залишалося зберегти мудрість, не воювати один з одним.

Ось, що сказав з цього приводу Володимир Мостовий: "Наші переконання, громадянська позиція ставлять перед кожним межу, яку переступати не можна. Це як у стрибках у довжину — можна стрибнути далеко, але спробу не буде зараховано через заступ — порушення морально-етичних норм.

Підписати такий кодекс — це вчинок. Ми знаємо, що начальство у ЗМІ може й не поділяти моральних засад "підписантів", але це наша позиція. Спимо ж ми не з начальством, а з власною совістю. Не спиться…" [1].

До речі, і Конституція, і галузеве законодавство відповідають положенням звернення "Журналісти — за чисті вибори". Суто професійних правил у Кодексі лише два: п. 6 — "Редакційна обробка матеріа-лів, включаючи знімки, текстівки, заголов-ки, відповідність відеоряду та текстового супроводу тощо не повинні фальсифікувати зміст" і п. 9 — "Новини, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного".

Решта ж пунктів — фактично взяті з чинного законодавства.

Звернення журналістської ініціативи

"Журналісти — за чисті вибори"

"Ми, українські журналісти, гостро відчуваємо власну відповідальність за роль ЗМІ у проведенні справедливих та вільних виборів навесні 2002 року.

Роль мас-медіа у правовій державі для вільного та усвідомленого вибору громадян є непересічною. ЗМІ надають можливість громадськості знайомитися з позицією політичних та громадських лідерів, давати їм оцінку, а політикам забезпечує можливість висловлювати своє ставлення до суспільних проблем і брати участь у вільному перебігу політичних дискусій.

В умовах демократії медіа зобов'язані надавати виборцям інформацію в обсязі, достатньому для прийняття усвідомлених рішень.

Ми визнаємо, що наша відповідальність перед суспільством полягає у чесному дотриманні професійних та етичних норм.

Ми працюємо в різних ЗМІ, з різною редакційною політикою, з різними власни-ками. Тому ми свідомо не апелюємо до поняття колективної відповідальності. Вибір кожного — за якими принципами працювати — стає сьогодні визначальним.

Тому підпис кожного з нас є особистою декларацією того, що ми під час виборчих перегонів у своїй журналістській діяльності будемо керуватися такими принципами:

1. Повага до права громадськості на пов-ну та об'єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов'язком журналіста.

2. Журналіста не можна службовим порядком зобов'язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

3. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від полі-тичної реклами відповідною рубрикацією. Редакційні публікації не повинні залежати від приватних чи комерційних інтересів третіх осіб.

4. Необгрунтовані звинувачення, тверд-ження. які принижують людську гідність, суперечать журналістській етиці та ведуть до юридичної відповідальності.

5. Журналіст зобов'язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

6. Редакційна обробка матеріалів, вклю-чаючи знімки, текстівки, заголовки, відпо-відність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст.

7. Журналіст має використовувати закон-ні методи отримання інформації з повагою до приватного життя людини.

8. Публікація про судові процеси не може бути упередженою щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

9. Новини, судження та припущення ма-ють бути чітко відокремлені одне від одного.

10. Точки зору опонентів, в тому числі тих, хто став об'єктом журналістської кри-тики, мають бути представлені збалансо-вано та контраверсійно. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.

12. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання.

Ми закликаємо приєднатися до цього звернення тих журналістів, які розуміють важливість дотримання цих принципів та відчувають відповідальність за особисту позицію перед майбутнім України.

Для дотримання культури професійної та чесної журналістики ми ініціюємо створення Комісії з журналістської етики."

14 квітня 2002 року відбувся (установ-чий) з'їзд Комісії з журналістської етики "Журналісти — за чисті вибори". Цій орга-нізації надано юридичний статус. Основний принцип роботи журналістів — принципо-вість в інформаційній галузі. Комісія почала працювати у символічний день — 16 верес-ня 2001 року, в річницю від дня зникнення Г. Гонгадзе. Були створені осередки в регіо-нах. Сьогодні рух за етичність підтримують багато журналістів, численні ЗМІ.

Серед плюсів діяльності Комісії є той факт, що під час передвиборних перегонів ніхто не зміг використати об'єднання для зведення особистих рахунків. Проте були й вади — члени Комісії (дехто з них) брали участь у виборах, а отже, обмежували свою участь в активному утвердженні етичних норм ЗМІ.

В цілому щодо виборів 2002 року, то об'єктивність у ЗМІ була низькою. З'явилося чимало безпідставних, непідтверджених фактами обвинувачень на адресу суб'єктів виборчого процесу. Особливо відзначилася за кількістю таких порушень газета "Киев-ские ведомости". Крім того, за два тижні до виборів однією з основних тем багатьох російських ЗМІ, які видаються під грифом "в Україні", стала тема впливу Заходу на наш виборчий процес, що свідчить про спланованість такої одностайності.

Невипадково вибір народу продемонст-рував кризу довіри до заангажованих ЗМІ: адже часто люди не голосували за тих, хто багато "світився" на телебаченні, у ЗМІ. Виборцям доводилося самим розбиратися в потоці необ'єктивної інформації. І те, що більшість журналістів, які балотувалися на виборах різного рівня, програли кампанію, лише підтверджує недовіру електорату як до продажних ЗМІ взагалі, так і до журналістів зокрема.

Сьогодні роль Комісії полягає в тому, щоб відстежувати факти подачі сфальсифі-кованої недоброякісної інформації і давати їй відсіч. З цим ганебним явищем необхідно боротися попри розуміння того, що підконтрольні ЗМІ потрібні будь-якій владі і вона буде стимулювати їх підтримку.

Нині кількість членів Комісії розшири-лася з 13 представників до 21 за рахунок регіональних журналістів та громадських об'єднань ЗМІ.

Основна стратегія організації полягає у об'єднанні спільних зусиль щодо відстою-вання права писати і говорити правду та цивілізованого вирішення конфліктних ситуацій в редакційних колективах.

"Ми, журналісти, які підписали Кодекс професійної етики, закликаємо всіх колег підтримати нашу ініціативу. Дотримання норм кодексу допоможе встановити стандарти та повернути ЗМІ довіру аудиторії" [2].

Щодо довіри, то вітчизняним ЗМІ довіряє майже 56 % українців. Зокрема, 13,3 % громадян довіряють ЗМІ цілком, а 40,6 % —швидше довіряють, аніж ні. Про це свідчать результати всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного 21-28 травня 2002 року Українським центром еконо-мічних та політичних досліджень ім. Олександра Разумкова.

За результатами опитування, ЗМІ тільки трохи поступаються iнституту церкви, якій традиційно довіряє населення. [3].

За результатами дослідження читацької аудиторії періодичних видань, яке провела Українська асоціація видавців періодичної преси (опитано 2,5 тис. громадян віком від 18 років у 49 містах, 68 селах і 23 смт), наші ЗМІ за рівнем довіри населення поступа-ються лише церкві — матеріалам журналіс-тів вірять 66 % населення. Більшість укра-їнців (88 %), як мінімум раз на тиждень читають періодичні видання, і лише 6 % абсолютно ігнорують пресу, бо беруть у руки газету не частіше ніж раз на півроку.

За словами Тетяни Репкової, директора з маркетингу Всесвітньої газетної асоціації, газетна галузь в Україні має стабільне майбутнє, а наш читач "дуже розумний, цивілізований і не поступається європей-ському читачу" [4].

Прагнення чесно та відкрито працювати в українському інформаційному просторі підтвердили й журналісти Інституту масової інформації.

У День журналіста України 6 червня 2002 року, ця організація, що здобула статус українського представника Міжнародної організації "Репортери без кордонів", прий-няла Меморандум професійної солідар-ності, в якому зазначається, що "правдива, чесна, оперативна і неупереджена інформа-ція — це наш спільний професійний обов'язок і наш спільний і найефективніший засіб самозахисту" [4].

Підписанти зобов'язуються надавати максимально можливу інформаційну під-тримку одне одному в захисті своїх законних професійних прав і свобод та не брати участі в кампаніях з дезінформації, цькування, переслідування чи запровад-ження інформаційної блокади щодо будь-якого іншого учасника меморандуму.

При цьому журналіст не зобов'язаний поділяти точку зору Інституту чи "Репорте-рів без кордонів" на конфліктну ситуацію в медійному середовищі, але він бере на себе зобов'язання не залишати поза власною журналістською увагою факти утисків прав колег.

Особливої гостроти проблема щодо етичних принципів діяльності вітчизняних журналістів набула у жовтні 2002 року, коли почався рух українських представників ЗМІ проти цензури. Третього жовтня 2002 року учасники круглого столу "Політична цензу-ра в Україні" підписали "Маніфест українсь-кого журналіста з приводу політичної цензу-ри". Зокрема в документі зазначалося, що журналісти України, усвідомлюючи уні-кальне значення правдивого слова для роз-витку і зміцнення нашої Батьківщини, усві-домлюючи особисту відповідальність за чесне інформування суспільства, знаючи, що страх завадить деяким нашим колегам підписатися під цим маніфестом, проголо-шують:

"1. В Україні існує політична цензура, за-собами якої є цензурування, за вказівкою або згодою влади, програм на телебаченні і радіо, статей у пресі, тиск у різноманітних протизаконних формах на журналістів та окремі ЗМІ, які намагаються об'єктивно висвітлювати суспільно-політичне життя країни.

2. Політична цензура є приниженням журналістів та народу України.

3. Політична цензура є протизаконною: здійснюючи політичну цензуру, влада нама-гається обмежити конституційне право гро-мадян на свободу слова, зафіксоване в Конституції, законах України, міжнародних правових документах, ратифікованих Укра-їною, а отже, чинних на її території. Варто наголосити, що право свободи слова є не-від'ємним правом українських громадян. Та-ким чином здійснюється грубе порушення одного з найважливіших засадничих принципів Конституції України. Те, що за наявності кричущих прикладів політичної цензури в Україні досі ніхто не був притягнутий за це до відповідальності, ми вважаємо глумлінням над законом і над правом українських громадян.

4. Ми, журналісти України, солідаризує-мося з опором наших колег і вітаємо тенден-цію, за якою в умовах посилення політичної цензури в Україні журналісти від протестів одинаків переходять до колективних солідарних дій.

5. Ми, журналісти України, оголошуємо про готовність до загальноукраїнського страйку, з метою підготовки якого та інших солідарних дій журналістів на підтримку своїх колег створюється Ініціативна група.

6. Ми, журналісти України, шукатимемо усіх необхідних засобів для підтримки наших колег, звільнених з роботи чи переслідуваних у зв'язку з їхнім намаганням об'єктивно висвітлювати події."

З огляду на ту ситуацію, що суспільство фактично позбавлене проголошеного Конституцією права на отримання об'єктив-ної інформації, що в Україні існує полі-тична цензура, яка, зокрема, насаджується Головним управлінням з інформаційної політики Адміністрації Президента та його керівником, створена згодом Незалежна профспілка працівників ЗМІ, до складу якої увійшли провідні журналісти України: Данило Яневський, Альбіна Трубенкова. Наталія Лігачова, Ігор Куляс, Віктор Уколов, Борис Гривачевський, Євген Глібовицький, Олесь Ковальчук, Андрій Шевченко, Роман Скрипін, Сергій Гузь, у своєму документі проголосила таке:

— проведення парламентських слухань з проблем політичної цензури (за участю народних депутатів, представників виконав-чої влади, Адміністрації Президента, громадських організацій та журналістів);

— оголошення у ЗМІ мораторію на звільнення працівників із політичних та цензурних мотивів (ідеться про тих, хто підписався під "Маніфестом українських журналістів" з приводу політичної цензури та/або бере участь у створення НПП ЗМІ);

— порушення Генпрокуратурою кримі-нальних справ за ознаками порушення статті 15 (третій абзац) Конституції, що забороняє цензуру;

— доведення до суду та покарання реаль-них винуватців загибелі наших колег, зокре-ма Георгія Гонгадзе та Ігоря Алєксандрова.

Як відомо, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 жовтня 2002 року "Про парламентські слухання "Сус-пільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні" 4 грудня 2002 року Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було організовано парламентські слухання з вищезазначеної тематики. За результатами парламентських слухань, Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було підготовлено проект Постанови Верховної Ради України "Про підсумки парламент-ських слухань "Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні". Зокрема, в документі зазначено, що під час слухань було проаналізовано проблеми і загалом ситуацію, що склалася в галузі ЗМІ, визначено їх місце та роль у системі соціальних інституцій та у взає-минах із інститутами влади й суспільства у цілому.

Відсутність достатніх, у тому числі й законодавчих, умов для виконання ЗМІ функцій інформування, громадської крити-ки й контролю, а також налагодження процесу комунікацій між усіма складниками суспільства; відсутність умов для економіч-ної незалежності ЗМІ; неконституційне управління інформаційним потоком з боку органів держаної влади є основними передумовами обмеження конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань та застосування в українських ЗМІ прямої та опосередкованої цензури, хоч це беззасте-режно заборонено Конституцією України.

В Україні склалася загрозлива ситуація у справі забезпечення основних прав та свобод людини й громадянина на отримання повної неупередженої інформації, необхід-ної для прийняття усвідомлених рішень. Не менш загрозлива ситуація склалася у справі забезпечення права журналіста на вільне, без зовнішнього тиску виконання своїх професійних обов'язків, що зумовлено запровадженням політичної цензури. Засоби масової інформації втрачають належні їм у демократичному суспільстві функції посередника між владою та суспільством, перетворюються на знаряддя політичного впливу та маніпулювання.

З огляду на таку ситуацію в Постанові Верховної Ради України передбачається необхідність законодавчого забезпечення у внутрішні нормативні документи ЗМІ загальноєвропейських принципів журна-лістської діяльності, зокрема стосовно об'єктивності, збалансованості інформації та нейтральності ЗМІ до результатів свого інформування, а також законодавчого забезпечення дотримання цих нормативних документів, професійних і етичних норм, прав власників і керівників ЗМІ, а також журналістів і творчих працівників через обов'язкове укладання між журналістами та власниками й керівниками засобів масової інформації трудових угод з урахуванням основних принципів внутрішніх норма-тивних документів засобів масової інформації.



1. Україна молода. — 2001. — 18 верес.
2. Там само. — 2002. — 16 квіт.
3. Голос України. — 2002. — 5 черв.
4. Україна молода. — 2002. — 6 черв.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові