Ласкаво просимо

Профспілкова преса Одеси 1917-1920 років та її проблематика

асп.
УДК (05).061.231.(477.74)"1917/1920"

Падіння царату і скасування царської цензури відзначилися в історії преси міцним зростанням кількості періодичних видань, що відбивали інтереси та політичне життя революції [1, 13]. Дуже показовими є дані по одеській періодиці: якщо в середині 90-х років ХIХ століття в місті виходило 9 періодичних видань загального та 13 спеціального характеру [2, 155], а на 1 січня 1917 року в Одесі було 13 газет та 14 журналів, то вже за період від 12 березня до 7 листопада 1917 року нараховується 72 газети та 45 журналів. Взагалі ж за 1917-1920 роки в Одесі було 328 газет та 127 журналів, тобто 525 видань! [1, 9]. Одне з найпоказовіших явищ цього часу — одеська профспілкова преса.

У Російській імперії перші профспілкові видання з'явилися під час революції 1905-1907 років. То був період великих соціальних потрясінь: поразка у російсько-японській війні, Кривава неділя, повстання на броненосці "Потьомкін", остаточна втрата робітниками віри в "доброго царя". Саме цей історичний період й дає серйозний поштовх розвитку журналістики. Впродовж революції 1905-1907 років робітничий клас побачив у собі серйозну соціальну силу, проте все ще досить хаотичну і неоргані-зовану, зрозумів, що мусить співіснувати із ворожою до нього владою. Причому єдиний засіб для цього співіснування — захист власних інтересів та сувора дисципліна. Мабуть, краще за всіх це розуміли керівники робітничого руху, які активно підтримували розвиток профспілкової преси. Адже саме профспілкова преса мусила об'єднати найактивнішу ланку пролетарської частини суспільства — фабрично-заводську громадськість.

Новий зріст активності у пресі відбувся вже у період 1917-1920 років, зокрема у профспілковій пресі. В цій статті розглядається п’ять профспілкових видань Одеси: "Одесский печатник", "Молот", "Одесский союз врачей", "Бюллетень профессионального движения г. Одессы", "Профессиональная жизнь". Слід зазначити, що всі вони видавалися російською мовою.

Першим із цих видань був "Одесский пе-чатник". Як повідомляє редакція, це "орган профспілки робітників друкарської справи м. Одеси". Профспілка одеських друкарів з'явилася 1 травня 1917 року. А свій журнал почала друкувати з 10 жовтня 1917 року. До редколегії увійшли: Зільберман, Кейліс, Примак, Варновицький, Мінц, Патлажан.

Політична позиція журналу формується поступово. Із першого номера (від 10 жовтня 1917 року) можна зрозуміти, що неприми-ренним ворогом друкарів є генерал Денікін та інші білогвардійські керівники, які волі-ли повернути монархію. Одразу ж наголо-шується на тому, що треба відстоювати за-воювання Лютневої революції. Цікаво, що другий номер, який вийшов 10 листопада 1917 року, тобто незабаром після Жовтневої революції, майже ніякої реакції на цю подію не має. Більш того, в номері ще раз підкреслюються досягнення саме Лютневої революції. Третій номер вийшов майже через 5 місяців (1 квітня 1918 року), коли Одесу захопили німецько-австрійські війська. Цей номер додає ще один штрих до загальної картини, що складає політичну позицію цього видання. Журнал негативно ставився до процесу українізації, який проводився урядом Скоропадського. На думку редколегії, це була політика в інтересах "хозяйственного мужичка, по натуре своей чуждого и враждебного всем стремлениям рабочего класса" [3]. Четвертий номер від 15 квітня 1918 року дозволяє стверджувати, що редколегія на цей час остаточно визначилася з позицією журналу. Тож редакція вважає, що більшовики розвалили країну взагалі й друкарську справу зокрема, а їхнє урядування зветься "більшовицьким терором" [4, 6-7]. Негативно "Одесский печатник" ставиться і до спроб відокремити Україну від Росії.

Шостий номер (від 15 травня 1918 року) виходить через два тижні після приходу до влади Скоропадського, коли з'являється ще один об'єкт для негативної оцінки. І це абсолютно справедливо: за цей невеличкий період він встиг закрити такі одеські газети, як "Одесские новости", "Голос революции", "Красное знамя", "Южный рабочий", попередити "Одесский листок".

Матеріали "Одесского печатника" відзначалися вузькою тематикою: 95 % усіх публікацій були присвячені друкарській справі. Проблема, що є основною не тільки для "Одесского печатника", але й для всієї профспілкової преси цього періоду, — це взаємовідношення між профспілками та робітниками, з одного боку, та буржуазією — з іншого. Керівники профспілки друкарів намагалися співіснувати з фабрикантами на компромісних умовах. Профспілка виробила досить чітку позицію щодо вирішення конфліктів на підприємствах та засобів боротьби, чим заслужила повагу й авторитет як у робітників, так і у фабрикантів. Співіснування профспілки і фабрикантів, які ми можемо простежити на сторінках журналу, умовно можна поділити на два етапи: 1) наступ профспілки на фабрикантів; 2) наступ фабрикантів на профспілку.

Інша важлива проблема журналу "Одесский печатник" — зміцнення профспілки друкарів. Одним із найважливіших є питання створення профспілкового фонду, який міг би підтримувати безробітних друкарів та забезпечувати робітників під час страйку. Останній, шостий, номер журналу показовий у плані висвітлення тих проблем, з вирішенням яких зіткнулася профспілка. Ці проблеми розглядаються на конкретних прикладах шахрайства. Один із них — стаття "Об отпусках". У ній розповідається про те, як деякі робітники вирішили, йдучи у відпустку, продати свої робітничі місця безробітним [5, 8-9]. Або інша стаття — "К позорному столбу". Вона інформує про масові добровільні звільнення робітників з метою отримувати допомогу з безробіття, від якої платня робітникам майже не відрізнялася [5, 13-14] .

Безробіття — суттєва проблема на сторін-ках журналу. Вже у перших номерах йдеться про можливе зростання кількості безробітних після закінчення війни і повернення солдат. Водночас профспілка розгорнула діяльність щодо виплати допомоги з безробіття та пошуку місць роботи. Одна з ідей у цьому напрямку — зменшити звичну робочу зміну друкарів з 6 до 8 годин, а ці дві години віддати безробітним. У п'ятому номері (від 1 травня 1918 року) з'являється прямо-таки сенсаційна інформація: у зв'язку зі шахрайством профспілка вирішила допомогу з безробіття скоротити [6] .

"Одесский печатник" припинив своє існування 15 травня 1918 року, за часів перебування Скоропадського при владі. Можливо, газета була закрита під час гонінь на ліву пресу, які в той момент стали частиною урядової політики [1, 21] . Хоча на це могли вплинути й причини більш прагматичного характеру: профспілці просто не вистачало грошей.

Журнал "Молот" ("Литературный и политико-экономический журнал") теж почав виходити у 1917 році. Саме він був органом Центральної ради фабрично-заводських комітетів. Про діяльність цієї організації ми дізнаємося із другого номера (від 27 січня 1918 року). Ідея її створення винкла у травні 1917 року. Рада була задумана як централізований орган, який координував би діяльність всього пролетаріату. Поступово вона посіла провідне місце в робітничому русі. Найважливішими проблемами, що вирішувала Рада, були підвищення цін на продукти та безробіття.

Перший номер журналу вийшов 23 грудня 1917 року — час прискореного зростання впливу більшовиків в Одесі, їх військового наступу на південь України, який виявся у захопленні Одеси 17 січня 1918 року. У композиційному плані "Молот" можна поділити на дві частини. Перша з них звичайно містила кілька віршів та оповідання під рубрикою "Беллетристика". Знаковим для цієї частини є вірш під назвою "Молот", причому в кожному номері — новий текст. Залишається тільки дивуватися винахідливості майстрів пера, які кожного разу знаходили нові слова та рими на цю не дуже оригінальну тему. Друга частина, яка по суті й є головною, має більш прозаїчну назву — "Статьи". Як і в інших профспілко-вих виданнях, приблизно половину обсягу журналу займають звіти різних установ: спілок, рад, конференцій. Водночас частина матеріалів приємно вражає аналітичним підходом до розв'язання проблем доби. Крім того, в "Молоте" ще немає того брутального нахабства, яке з'явилось у всіх більшовицьких виданнях у 1919 році й про яке з таким обуренням писав І. Бунін в "Окаянных днях" [7].

Провідним питанням, навколо якого об'єднується більшість матеріалів журналу, є питання робітничого контролю над промисловістю. Внаслідок складної ситуації з фінансами й паливом почали закриватися промислові підприємства. Засобом запобігти повного руйнування промисловості журнал уважає встановлення над нею робітничого контролю. У другому номері, що з'явився після встановлення в Одесі радянської влади 17 січня 1918 року, тон цих пропозицій змінюється на чіткі вказівки. Уже перша стаття номера немовби наголошує його загальний напрям: "Рабочий контроль."Положение" и "инструкция" [8, 11-13]. Закінчується номер докладною інструкцією: "Практическое ру-ководство по проведению рабочего контроля над промышленностью" [8, 39-47] .

Іншою важливою проблемою для редак-ції журналу є проблема безробіття. Серйозну дискусію викликала ідея організації суспільних робіт, які б дозволили працевлаштувати безробітних. Супротивники цієї точки зору виходили з того, що сама організація робіт коштуватиме надто дорого.

Якщо журнал і не дуже виправдовує свій "літературний" статус, то "політико-економічний" йому вдалося опанувати щвидко. Насамперед слід виділити три статті. Одна з них має назву "Рабочая кооперация". Автор матеріалу, Б. Кронін, вітає ініціативу створення робочих кооперативів, які дозволять боротися зі спекуляцією. Він називає чотири стадії їх подальшого розвитку [8, 34-37]. Важливо, що все це подається зрозумілою робітничому класу мовою.

Стаття М. Кантора "О финансовой разрухе" яскраво зображує ситуацію еконо-мічної кризи в країні. Цей матеріал повністю відповідає канонам жанру "стаття". Тут і порушується соціально важлива проблема, і причини її виникнення, і спроби її вирішити, і навіть посилання на пролетарських економістів [9]. Але реального виходу з кризового становища автор не пропонує. Він навіть визнає, що країна й далі змушена буде друкувати незабезпечені золотом купюри [10, 8-12] .

Стаття Ю. Розенблата "Причины великой войны и возможные условия мира, в связи с русской революцией" становить собою політико-економічну розвідку, яка може зацікавити навіть істориків наших днів. Адже висновки, зроблені у статті щодо причин розв'язання першої світової війни, вважаються правильними й зараз. Слабким місцем статті є композиція: на "возможные условия мира" автор залишив лише останній абзац з двох речень. Незважаючи на це, стаття цікава своїм фактичним матеріалом та статистичними викладками [10, 13-18] .

Останній номер журналу датований лютим 1918 року. Таким чином, "Молот" проіс-нував протягом всього періоду панування більшовиків в Одесі. У березні ж місто було захоплено австро-німецькими військами.

Орган професійної спілки лікарів мав назву "Одесский союз врачей". Він вийшов по одному разу у 1918 та 1919 роках. Відповідальним редактором його був доцент В. Н. Новиков. У першому номері, який з'явився 18 липня 1918 року, визначається статус видання. У вступній статті наголошується, що це лише листок, який є першим кроком на шляху створення окремого видання. У цьому ж номері висловлюється негативне ставлення до більшовиків. Воно виявилося у протесті спілки лікарів проти накладеного на них більшовиками податку. Крім того, у листку надрукована резолюція, якою засуджуються всі лікарі, що брали участь у більшовицькому русі. Стосовно форми подання матеріалів редакція газети пояснює: "Правление Одесского союза врачей первые выпуски листка предоставляет материалам (отчетам, докладам, сообщениям) чисто осведомительного характера, но по мере дальнейшего развития органа будет дано место статьям освещающим местные особенности врачебного труда и санитарной жизни" [11] .У різноманітних звітах ми знаходимо деяку інформацію про саму спілку лікарів. Вона була створена 20 квітня 1917 року. Спілка розгорнула активну діяльність у пошуку роботи та забезпеченню всім необхідним безробітних лікарів. Ще однією важливою проблемою, яка висвітлюється на сторінках журналу, є питання оплати праці. Профспілка вирішила, що лікарі мають самі встановлювати платню. Цікаво, що серед лікарів, яких сам орган профспілки визначає як "трудовую интеллигенцию", помічені випадки спекуляції ліками та шарлатанство.

Другий і останній номер журналу вийшов 2 березня 1919 року. Враховуючи неперіодичність виходу видання важко робити якісь припущення щодо причин припинення його існування. Мабуть, виданню просто не вистачило кваліфікованих журналістів.

1920 рік був багато в чому поворотним в історії Одеси. Саме в цьому році 7 лютого більшовики остаточно захопили місто. Поступово стало налагоджуватися мирне життя. Таким чином, 1920 рік умовно можна поділити на два періоди: до приходу більшовиків і після. Саме так за часом виходу і розмежовуються два наступні професійні видання "Бюллетень профессионального движения г. Одессы" та газета "Профессиональная жизнь". Перше видання вийшло тільки двома номерами, датованими "січнем" та "лютим" 1920 року. Воно існувало під час активного більшовицького наступу на Південь. У книзі "Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917-1921 років" знаходимо цікаву інформацію про цей бюлетень. Він був єдиним в Україні підпільним професійним виданням більшо-вицького напряму [1, 14] .Тому не дивно, що в першому номері немає прізвищ ані журналістів, ані редколегії. На обкладинці — загадкова фраза: "Орган сторонников решений 2-го Всероссийского и 1-го Всеукраинского съездов профсоюзов". Її зміст стає зрозумілим із другого номера. Фактично весь номер побудований як тлумачення цієї фрази. Вже перша його стаття "Обреченные…" уводить у суть справи. Після Лютневої революції профспілковий рух намагався мирно співіснувати з буржуазією. Але поступово, із розширенням впливу більшовиків в Одесі, частина профспілкового руху змінила характер своїх дій і зайняла радикально ліві позиції. Саме це ліве крило і видавало бюлетень. Конфлікт, що став наріжним каменем номера, виник тому, що Виконавчий комітет Радпрофа займав набагато стриманішу позицію. Він, на думку лівих, вів угодовську політику, намагався домовитися з капіталом за рахунок інтересів робітників. Потім комітет зірвав страйк, який мав бути організований на користь ув'язнених товаришів. Тому є досить закономірним те, що другий номер завершується статтею "Ликвидация кризиса?" У ній ідеться про переобрання Виконавчого комітету, тобто перемогу лівих, яка є історично закономірною [12, 2]. Ця локальна перемога трапилася напередодні приходу більшовиків до міста. Про те, що більшовики ще не захопили Одесу під час виходу номера, свідчить хоча б замітка "Создавайте коллективы при профсоюзах". Автор її, Л. Зорін, закликає всі профспілки готуватися до приходу Червоної Армії [12, 1-2]. У першому номері більшість матеріалів присвячена саме організації страйку. Певний інтерес викликають дві замітки — "Не догадались" та "Смерть коммунара" [13, 1]. В них ми можемо побачити зародження пролетарського гумору, який потім набув великої сили. Перша замітка розповідає про те, як делегація робочих прийшла просити генерала Шиллінга за ув'язнених товаришів та з переляку не наважилася сісти в присутності генерала. Друга присвячена нападу білогвардійців на вільне у неділю приміщення профспілки та потрощення меблів. "Смерть коммунара" — іронія з приводу порубаних шашками портретів К. Маркса.

Проіснувавши січень і лютий 1920 року, бюлетень припинив своє існування. Він був замінений виданнями мирного часу.

Одним із цих видань була газета "Профессиональная жизнь". Перший її випуск з'явився 22 березня 1920 року. Це був регулярний щотижневий випуск, який продовжував своє існування до 1925 року. Впродовж 1920 року газета вийшла 43 рази, кількість шпальт у ній варіювалася від двох до шести. Варіювався і склад редколегії. Якщо спочатку її очолювали І. Перепечко, Борисов і С. Рабінсон, то під кінець року залишився тільки останній, до якого приєднався Л. Смолянський. Керівництво газетою здійснювала Рада професійних спілок міста Одеси. Газета складалася з двох "частин": у першій уміщалися значні за обсягом матеріали (часто аналітичного характера), у другій друкувалися різноманітні звіти про діяльність профспілкових конференцій та інформаційні замітки.

Видання починається зазначенням причин економічного розладу (перша світова війна) та ідей щодо виходу з нього (організація об'єднаної профспілкової системи та налагодження виробництва). Стаття Івана Перепечка "Тарифная политика" в першому номері газети порушує одну з проблем на цілий рік [14]. Не можна сказати, щоб розв'язання цієї проблеми якимось чином просувалося вперед, але дискусій та суперечок було багато.

Треба віддати належне Раді профспілок: вона показала велику активність в органі-зації та переорганізації численних профспі-лок, засідань та конференцій. На жаль, дуже часто ця активність перетворювалася у звичайну демагогію. Так, з інформаційного звіту "Всероссийский съезд работников нарсвязи" ми дізнаємося лише про єдине прийняте з'їздом рішення. Суть його в тому, що робітникам зв'язку треба працювати краще [15]. Безглуздя і демагогію можна побачити й у ставленні до проблеми "бесработицы" (в усіх друкованих органах того часу трапляється багато помилок). Виходить, що такої проблеми "у нас" взагалі не існує. Цю неординарну думку знаходимо в інформаційній кореспонданції "О бесработных" [16, 2]. Читаючи тогочасні газети, треба вміти читати між рядками. Наприклад, у статті "Продовольственный вопрос и профессиональные союзы" С. Лікіна пише, що треба посилати робочих у селянське середовище для допомоги у вирішенні продовольчих питань та зміцнення соціалістичного духу в селянстві. Під "допомогою" тут мається на увазі продрозкладка, розкуркулення тих хазяїв, які хоча б не вмирали з голоду [16, 1]. Подібні статті знаходимо не тільки в цьому номері. Отже, продрозкладка в той період лишалася головним засобом нагодувати голодне місто.

Якщо в еволюції тем та журналістської майстерності "Профессиональной жизни" якісь зміни помітити важко, то не помітити їх в якості паперу неможливо. Починаючи з 37-го номера газету почали друкувати на… фабричних обгортках для цигарок. Так, на зворотному боці газети можна побачити фабричний штамп та ціну цигарок. Цікаво, що саме в цьому номері було повідомлено, що барон Врангель був "сброшен в море" [17]. Очевидно, разом із бароном у море скинули весь запас нормального паперу. Ця газета проіснувала до 1925 року і посіла почесне місце серед таких само безбарвних видань.

Профспілкова преса Одеси 1917 — 1920 років — явище, яке істотно впливало на свідомість мешканців міста. Проте ця преса розвивалася не відокремлено, а в руслі суспільно-політичних та громадянських тенденцій свого часу. Тому необхідно назвати чинники, які значно вплинули на розвиток профспілкової преси Одеси періоду 1917 — 1920 років.

Історичний чинник — пов'язаний із небувалим зростанням активності у пресі, зокрема у профспілковій. Поштовхом до цього була Лютнева революція. Ані в епоху Російської імперії, ані в радянську епоху не бачимо такої кількості видань, як впродовж цих чотирьох років. Тому й не дивно, що більшість газет сприйняли Лютневу революцію як крок уперед, який надав змогу Установчим зборам та уряду налагодити нормальне життя й досягти бажаного миру.

Економіко-географічний — пов'язаний із специфікою географічного положення Одеси. Вдале розташування Одеси на березі Чорного моря сприяло тому, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття місто стало головним портом України, а також четвер-тим за вантажообігом в усій Російській імперії. У цей період Одеса відзначалася високими темпами розвитку промисловості. Промисловість Одеси порівняно вдало пережила і економічну кризу початку ХХ століття, і революцію 1905 — 1907 років, і наступну депресію, навіть підвищила свій обіг за рахунок військових замовлень під час першої світової війни, досягнувши перед революцією 1917 року найвищого рівня розвитку за всю попередню історію [2, 3-22].

Національний та націоналістичний чинники пов'язані зі ставленням уряду Російської імперії до національних меншин. Населення Одеси, як ніяке інше місто України, відрізнялося надзвичайною строка-тістю в етнічному, мовному, релігійному відношеннях. Згідно з переписом населення 1897 року, на побутовому рівні в місті вживалося понад 50 мов [2, 29-34]. Відповідно до циркуляра П. А. Столипіна від 29 січня 1910 року, усі неросіяни імперії вважалися "інородцями". Тому деякі представники національних меншин, щоб запобігти утискам влади, визнавали себе росіянами. Так, на початку ХХ століття кількість одеситів, що вважали себе росіянами, складала майже половину — 49,1 %. Відсоток українців був значно меншим — лише 8,5 %. Тому й не дивно, що впродовж 1917 — 1920 років українською мовою не було надруковано жодного профспілкового видання.

Політичний чинник — влада в Одесі постійно змінювалася:

1) період Лютневої революції та тимчасового уряду (12. 03. 17 — 07. 11. 17);

2) перехідний період (07.11. 17 — 27. 01. 18);

3) перший період радянської влади (27. 01. 18 — 13. 03. 18);

4) період австро-німецької окупації (13. 03. 18 — 26. 11. 18);

5) перехідний період та Директорія (26. 11. 18 — 18. 12. 18);

6) період французької інтервенції (18. 12. 18 — 04. 04. 19);

7) другий період радвлади (04. 04. 19 — 23. 08. 19);

8) період добровольчий (23. 08. 19 — 08. 02. 20);

9) період радвлади (08. 02. 20) [1, 8-9].

Така нестійкість та часта зміна політичної влади зумовлювала нетривалість періодичних видань цієї доби, які в багатьох випадках припиняли своє існування із приходом нової влади.

Проблематика профспілкових видань не дуже розгалужена. Одні й ті ж проблеми властиві всім розглянутим виданням: 1) взаємовідношення між профспілками і робітниками та буржуазією; 2) зміцнення профспілок; 3) безробіття; 4) робітничий контроль над промисловістю; 5) оплата праці; 6) економічна криза; 7) завершення першої світової війни; 8) вирішення продовольчого питання; 9) життя західних робітників (ця проблема властива лише виданням радянського періоду).

Підбиваючи підсумок, хотілося б виділити дві особливості розглянутих профспілкових видань. Перша з них — вузькоспрямова-ність профспілкових органів. Адже робітни-кам однієї профспілки було зовсім не цікаво читати друкований орган іншої. Друга — це зведена до мінімуму кількість жанрів: звіт, стаття та замітка. Особливо популярними були звіти, що іноді займали половину загального обсягу друкованого органу. Таку жанрову обмеженість можна пояснити завданням, яке ставили перед собою розглянуті видання. Насамперед — точна передача фактів. Іноді їх аналіз. Тому художньо-публіцистичні жанри взагалі не типові для цієї періодики. Щодо соціальної ролі цих видань можна з впевненістю констатувати, що вони відіграли велику роль у згуртуванні й розвитку робітничого класу як міцної політичної сили своєї епохи.

1. Одеська періодична преса років революції та громадянської війни 1917 — 1921 років. — Одеса, 1929.
2. Самойлов Ф. О., Скрипник М. О., Ярещенко О. Т. Одеса на зламі століть (кінець ХIХ — початок ХХ ст.). — Одеса, 1998.
3. Одесский печатник. — 1918. — № 3. — С. 1.
4. Там само. — № 4. — С. 6-7.
5. Там само. — № 6.
6. Там само. — № 5. — С. 12-13.
7. Бунин И. А. Окаянные дни // Азбука. — Одесса, 2000. — С. 173-174.
8. Молот. — 1918. — № 2.
9. Тертычный А. А. Жанры периодической печати. — М., 2000. — С. 150.
10. Молот. — 1918. — № 3.
11. Одесский союз врачей. — 1918. — № 1.— С. 1.
12. Бюллетень профессионального дви-жения города Одессы. — 1920. — № 2.
13. Там само. — 1920. — № 1. — С. 1.
14. Профессиональная жизнь. — 1920. — № 1. — С. 1.
15. Там само. — 1920. — № 4. — С. 1.
16. Там само. — 1920. — № 2.
17. Там само. — 1920. — № 37. — С. 1.