здобувач
УДК 070.422 17.023.6
Подаючи інформацію про явища життя, обговорюючи суспільні проблеми, журна-лісти — явно чи латентно — виступають у ролі суспільного експерта, формують ставлення, уявлення, погляди, прагнення. Функція ЗМІ як "четвертої влади" виявля-ється у зв'язку з цим і як роль суспільного консультанта для всіх соціальних суб'єктів.
Завдяки цьому ЗМІ беруть участь у створенні духовної атмосфери в суспільстві через формування масової свідомості у всіх її формах (світогляду, історичної свідомості, моральної свідомості та особливо суспіль-ної думки), причому в дусі турботи про за-гальне благо, реалізовуючи свої можливості організатора співробітництва задля станов-лення духу згоди й визначення вектора руху шляхом стійкого розвитку всього суспільст-ва при розмаїтті його складників. Водночас журналістика виявляється трибуною різноманітних думок із широкого кола питань задля реалізації права громадян на інформацію.
Спілкування журналістів (як представ-ників певного соціального інституту та авторів текстів) з масовою аудиторією спов-нене гуманістичного сенсу, який випливає із соціального призначення преси — правдиво й оперативно інформувати людей з актуальних, суспільно важливих питань.
У розділі "Соціальна відповідальність журналіста" "Міжнародних принципів жур-налістської етики" розкрито соціальну сутність професії журналіста. Зокрема, сказано, що в журналістиці інформацію розглядають як суспільне благо, а не як предмет споживання. Журналіст несе відповідаль-ність за передану інформацію. І відповідає передовсім перед широкою громадськістю, а не тільки перед тими, хто контролює засоби масової інформації. Соціальна відповідаль-ність журналіста вимагає, щоб за всіх обставин він діяв відповідно до своєї моральної свідомості.
Отже, зв'язок між суспільним благом і журналістською інформацією виникає за умови готовності працівників ЗМІ відпові-дати за якість інформації та забезпечувати її. Тому відповідальність є однією з головних категорій моральної свідомості у професій-ній етиці журналістів. Вона тісно пов'язана з поняттям професійного обов'язку як внут-рішнього закону, що "керує" поведінкою журналістів. Сутність його полягає в тому, щоб правдивим словом допомагати людям орієнтуватися в тому, що відбувається.
Моральні аспекти діяльності журналістів розглядали, зокрема, дослідники журна-лістської професійної етики: Д. С. Авраа-мов, Р. Г. Бухарцев, Г. В. Лазутіна, О. Д. Куз-нецова.
На думку Д. С. Авраамова, норми й принципи професійної моралі сприймаються журналістом залежно від його індивідуальної свідомості, що існує як система поглядів, переконань, моральних почуттів і потреб. Такі етичні категорії, як обов'язок, відповідальність, справедливість він вважає предметом моральних почуттів журналіста [1].
Р. Г. Бухарцев називає основним про-фесійно-етичним регулятором діяльності журналіста моральний самоконтроль [2].
Г. В. Лазутіна вважає найважливішими у професійній етиці журналіста такі категорії, як професійний обов'язок, професійна відповідальність, професійна совість, професійна честь і професійна гідність [3].
Українська дослідниця професійної етики журналістів О. Д. Кузнецова називає етичними цінностями журналіста соціальну відповідальність, правдивість, об'єктив-ність, чесність і порядність [4].
Журналістський обов'язок слід розгля-дати як "сукупність обов'язків з усього спектру професійних відносин, система яких задана законами функціонування журналістики як особливого соціального інституту" [5]. Тому "простір обов'язковості" охоплює всі сфери праці (та відповідно свідомості) журналістів, жорстко пов'язаний із системою рольових функцій, що залежить від місця журналістики в житті суспільства. Якщо об'єктивний зміст ролей-обов'язків диктується соціально-історичною необхідніс-тю, то суб'єктивне їх усвідомлення і характер виконання прямо залежать від уявлень про ідеал (суспільне благо), про засоби та норми його досягнення та відповідні особисті якості. Тому зрозуміло, як важливо журналістам мати чітке уявлення про ідеал, гідні форми журналістської поведінки, здатної приносити добро, уникаючи зла.
Звідси бере початок і проблема відпові-дальності як прийняття "до виконання" обов'язку журналіста перед суспільством. Відповідальність створює довіру, без якої журналісти не зможуть виконувати свою місію інформувати людей. Причому "зовнішня" відповідальність визначається законодавством, іншими нормативними актами, а "внутрішня" — системою переко-нань самого журналіста.
Об'єктивну основу змісту категорії "професійна відповідальність" журналіста складає реально існуюча залежність між результатом професійної діяльності й тими наслідками, які він може мати для суспільства, для конкретних людей [3, 116].
Аналіз репортажів щотижневика "ПіК" за 2000 — 2002 роки свідчить, що "професійна відповідальність" — головний моральний аспект у творчих пошуках і журналістів цього видання. Цікавою з огляду на це є постійна рубрика "Пікова тема". Вибір тем для неї визначає свідоме ставлення репортерів до їх професійної діяльності, здатність уявляти її суспільні наслідки та моральний вплив на читачів.
Так, у репортажах Олексія Шалайського "Ціна життя", Андрія Воліна "Робота для справжніх чоловіків", Наталки Сняданко "Будні рятувальника" (2000. — № 2) йдеться про непросту роботу рятувальників. Зазначено, що в Україні мало рятувальних загонів, хоч професійний рівень їхньої діяльності досить високий, гідно оцінений закордонними фахівцями. Але, незважаючи на економічні труднощі, загони працюють, їх дієздатність тримається на ентузіазмі рятувальників, для яких допомога людям є сенсом життя. Репортери порушують питання про необхідність підтримки рятувальної служби державними владними структурами. У кінці свого репортажу Олексій Шалайський пише: "І, можливо, невдовзі ми не вимірюватимемо людське життя грошима. Бо лише тоді станемо європейцями". Така позиція у ставленні до людського життя як найвищої цінності визначає пріоритет гуманістичних принци-пів під час вибору тематики публікацій, відповідальне ставлення репортерів до своєї професійної діяльності.
У цій же рубриці в № 3 за 2000 рік порушено проблему молодіжних організацій у сучасній Україні, зокрема йдеться про скаутський рух і його роль у вихованні підлітків (репортаж Тараса Кошака "Паростки на уламках. Чи буде в Україні потужна молодіжна організація?"). Автор акцентує на необхідності підтримки молодіжних рухів державою.
Серед "Пікових тем" тижневика за 2001 рік — репортаж Олександра Пасховера "Таємниця дев'ятої каюти" (про справжні причини загибелі екіпажу та пасажирів пароплава "Адмірал Нахімов" у 1986 році і та екологічні забруднення, які сьогодні спричинює судно, що затонуло). Автори репортажів про події 11 вересня 2001 року в Америці не тільки подають інформацію про війну, а й підводять до висновку, що головною причиною цієї трагедії стала загальна духовна криза людства. Обираючи матеріал для таких репортажів, журналісти прагнуть розкрити загальнолюдські проблеми, пов'язані з нею. Так, у репортажі Володимира Войни "Досвід страждання" (2001. — № 37) йдеться не тільки про події війни. Автор розмірковує про зміни у свідомості американської нації: люди стали добрішими, відбулася переоцінка цінностей.
Репортери "ПіКу" — постійно у творчому пошуку, про що свідчить різноманітність тематики їх публікацій — від інформації про політику, культуру, суспільне життя України до матеріалів про кримінальні справи (наприклад, стаття "Вовки та вівці" (2002. — № 5) Євгена Короткова).
Якщо розглядати свободу слова як відповідальність журналістів перед сус-пільством, то вона передбачає насамперед тяжіння журналістів до тих професійних стандартів, які роблять ЗМІ об'єктивними, неупередженими, незаангажованими. Вони мають служити інтересам усього сус-пільства і всіх громадян, а не тільки приватних осіб.
З аналізу тематики матеріалів "ПіКу" можна зробити висновок, що журналісти цього видання в умовах формування демократичного суспільства відповідально ставляться до своїх обов'язків, прагнучи задовольняти смаки всіх верств населення, їх бажання отримати об'єктивну інформацію, але ніколи не опускаються до рівня "бульварної" преси. Їхні публікації відрізняються правдивістю, глибиною змісту, неупередженістю, справедливістю, впливають на моральні почуття читачів, орієнтують на гуманістичні ідеали.
Кожен із ЗМІ формує своє, наближене до реальних умов діяльності уявлення про професійний обов'язок, орієнтуючись на особливості відображення сфери дійсності, на склад і очікування аудиторії, на свою ідейно-політичну платформу тощо.
"Молодь України" — незалежна загальнополітична газета, в якій поряд з інформацією про політичне життя України подаються публікації, що порушують загальнолюдські проблеми, не байдужі читачам насамперед через їх актуальність, увагу до життя звичайних людей, моральний зміст.
У репортажі Сергія Яковлєва "Чим би дитя не тішилося" (2001. — 18 груд.) йдеться про сумні реалії сьогодення: у невеличкому шахтарському містечку продаж наркотиків на дискотеках став звичним явищем, а знущання підлітків одне з одного — розвагою від неробства. Йдеться про серйозну моральну проблему — деградацію молоді.
У публікації Тетяни Кравченко "Що за шкільним порогом?" (2002. — 1 берез.) зростання кількості правопорушень, скоєних учорашніми випускниками шкіл, пояснюється неможливістю влаштуватися на роботу.
"У тумані невиправданого застою" (2002. — 21 груд.) — репортаж Костянтина Мату-щака зі знаменитого курортного поліського міста Хмільника, в якому зазначається, що за десять років незалежності тут нічого суттєво не змінилося (ті ж старі назві вулиць, районна газета виходить малим накладом).
Такі публікаціїї спонукають ще раз замислитися над злободенними суспільними проблемами, викликають відповідні переживання.
У "Молоді України" інформація про но-вини культури сприяє позитивному мораль-ному впливу на читачів. Так, у репортажі Ніни Макаренко "Свято надії" (2001. — 28 груд.) повідомляється про всеукраїнський конкурс "Снігуронька — 2002", організова-ний для дівчаток-сиріт і напівсиріт.
"Знати минуле слід для майбутнього" —такий заголовок публікації Юлії Косинської (2002. — 7 берез.) про виставку реліктових речей Богдана Хмельницького в Національному історичному музеї України, яка викликає почуття гордості, національної гідності.
Отже, увага репортерів "Молоді України" до проблем суспільства у сфері моральності свідчить про їх серйозне ставлення до виконання професійного обов'язку. Відпові-дальність, правдивість — основні моральні аспекти їх творчої діяльності.
Публікації репортерів щоденної загальнополітичної газети "День" теж відрізняються увагою до проблем суспільства; вони не тільки містять інформацію про події, а й, спонукаючи читача до роздумів і висновків, викликають естетичні почуття й переживання. Особливо це стосується репортажів про події культури.
Так, у публікації Тетяни Поліщук "Бути чи не бути українському кіно?" (2002. — № 62) йдеться про кіностудію імені О. Дов-женка, про стан українського кінематографа, шляхи виходу з кризи, в якій він опинився, про плани кіностудії щодо запуску нових фільмів і взагалі про відродження кіностудії, яка не працювала протягом багатьох років.
"Чи потрібні Києву храми?" — репортаж Олега Гавриша (2002. — № 64) про трудно-щі, пов'язані з будівництвом храмів у Києві.
Змістовний, цікавий репортаж Сергія Астахіва "Українська Венеція" (2002. — № 73) містить інформацію про містечко Вилкове на півдні України, яке не поступається красою своєму італійському прототипу і могло б стати "туристичною Меккою". Унікальна природа, дивовижно чисте повітря, щедра природа, зауважує автор, могли б перетворити "Українську Венецію" на туристичне місто, якби місцева влада взялася за його упорядкування і створення умов для туристів.
Про високий рівень учасників Восьмого фестивалю нової музики — українських музикантів, які не поступаються талантом іноземним виконавцям, іде мова в репортажі з Одеси Дмитра Десятерика "Сила ночі, сила дня" (2002. — № 77).
У своїх публікаціях журналісти "Дня" торкаються екологічних проблем України. У репортажі Оксани Омельченко "Золоті "звалища" (2002. — № 76) розповідається про стан звалищ в Україні, звучить тривога з приводу того, що, незважаючи на розроблені нові технології, закордоний досвід, проблема не розв'язується.
Зустріч видатних особистостей світу (фі-лософів, художників, письменників), прове-дена під егідою ЮНЕСКО, — тема репор-тажу "Сутінки гуманізму" (2002. — № 72), автор якого американський професор філо-софії Жан-Жозеф Гу. Привертає увагу мета зустрічі — обговорення "етики майбутньо-го" — етики людських цінностей, за умови розвитку якої у ХХІ сторіччі людство знайде вихід з глухого кута, до якого його "загнала тиранія необхідності та ефемерності".
З аналізу репортажів журналістів неза-лежних видань "ПіК", "Молодь України", "День" можна зробити висновок про моральні аспекти їх творчих пошуків у процесі професійної діяльності. Вибір тематики публікацій, які завжди мають моральний характер, правдивість інформації, усвідомлення її наслідків для суспільства та конкретних людей свідчить про їх високу відповідальність за виконання професійного обов'язку. Вони ніколи не вдаються до плагіату, не опускаються до рівня жовтої преси, що є ознакою їх професійної гідності.
Загалом суб'єктивно-особистісні уявлен-ня журналістів про сутність їх професійного обов'язку та особисту доброчинність як умову його виконання на шляху до блага, досягнення ідеалу варіюються залежно від соціальної позиції певної журналістської спільності, мотивації її професійної діяльності.
1. Авраамов Д. С. Профессиональная этика журналиста. — М.: Мысль, 1991. — 252 с.
2. Бухарцев Р. Г. Вопросы профессиональной этики журналиста. — Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1971. — 31 с.
3. Лазутина Г. В. Профессиональная этика журналиста. — М.: Аспект Пресс, 1999. — 270 с.
4. Кузнецова О. Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень: Монографія. — Л.: Світ, 1998. — 412 с.
5. Прохоров Е. П. Журналистика и демократия. — М.: РИП-Холдинг, 2001. — С. 226.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові