Ласкаво просимо

Герменевтичний універсум і межі журналістики

докторант
УДК 070: 621. 397. 6

Журналістика — література дуже специ-фічна. У певному розумінні це взагалі не література, вона прикута до факту, належить сьогоденню не тільки тому, що її створюють "сьогодні на сьогодні", а тому, що вона не так цікавиться вічними проблемами людства та загальнолюдськими цінностями, як це робить мистецтво: воно працює з цими категоріями безпосередньо, а журналістика — в останню чергу, лише маючи їх на увазі в кінцевому результаті. І те, що підшивки старих газет історики відносять до джерел свого пізнання, нічого не змінює по суті.

Газетні нариси Я. Галана та А. Агра-новського належать епосі, журнальні памфлети Вольтера — вічності. Однак саме цим вони підтверджують, що вихід зі злободенності лежить у відкиданні, доланні сьогоденності через прилучення її у достатній мірі до історії, і обов'язково через механізми розуміння.

Так журналістика заявляє про своє право входити до "наук про дух", тобто про розуміння, а вони всі спираються безпо-середньо на герменевтику. Крім філософії, це філологія, історія, психологія. (Щодо природознавчих наук, існує думка, нібито вони позагерменевтичні, бо їхня справа —правильне описування, а не розуміння. Думка ця виявляється дуже сумнівною, але її розгляд має залишитися поза межами нашого аналізу.)

Опосередкована герменевтикою, теорією розуміння, власне розумінням, журналіс-тика через них виходить на онтологію та гносеологію — на відміну від філософії, яка робить це безпосередньо, але подібно до решти згаданих наук. Більше того, існу-вання герменевтики в масовій свідомості було б неможливим без осмислення її буття поряд з герменевтикою теологічною, історичною, філологічною, психологічною, з герменевтикою мистецтва.

В кінці ХХ століття, у розквіт "ери інформації", настав час доповнити перелік "наук про дух" журналістикою, а теорію розуміння — герменевтикою масового спілкування.

Вже за своїм історичним походженням проблема герменевтики виходить за межі, покладені поняттям про метод, як інколи ще трактують у сучасній науці (А. В. Коршу-нов, А. М. Монтанов, [11, 38-39] та ін. Виведення її до сфер масового спілкування відразу посилює її статус як теорії. Інтерпретація та витлумачення текстів, які й раніше визнавалися за журналістикою як притаманні їй методи, є надто обмеженими науковими й практичними завданнями, адже вони вочевидь належать до всієї сукуп-ності набуття людського досвіду в цілому. Однак раніше розуміння від журналіста ніби не вимагалося: більшість журналістикознавчих досліджень починає з того, що інформація вже наявна. Поодинокі винятки мають епізодичний характер: це досвід В. М. Горо-хова у дослідженні психології нашої праці, у тому числі й розуміння, та багатообі-цяльний, але несміливий крок Г. В. Лазутіної у цьому напрямі (назва її роботи — "Жур-налистское познание мира" [10] — приворожує, але герменевтики за ним немає ані грана.

Журналістська герменевтика має розта-шуватися в цьому ж загальнолюдському колі, але дещо з іншого боку. Їй ближче сьогодення, сама "злоба дня", з якої, певна річ, і складається з плином часу всеосяжна "сукупність людського досвіду".

Однак не можна не побачити, як близько розташована журналістська герменевтика від інших галузей цієї науки.

До неї може бути застосоване все, що писалося про історичну герменевтику, за однієї умови, що буде скасовано чинник часової відстані й те, що відбувалося дві тисячі років тому, буде прирівнено до того, що відбувалося вчора або навіть відбувається зараз.

Розглядання філологічної герменевтики безпосередньо належить до нашого предмета, як і до будь-якого роду вербальної діяльності, і в першу чергу через знакову теорію.

Відмежування цих двох галузей не викликає значних труднощів, воно цілком вкладається в класичну формулу: "форма —суттєва, зміст — оформлений".

Журналістика є інфраструктурою сус-пільства через те, що "вимиває" суспільно значущу інформацію з будь-якої іншої структури та постачає її, в очищеному та переробленому вигляді, знову ж таки у всі структури людської спільноти і повсюдно претендує на розуміння. Якщо поставити цю думку вихідною в роздумах про теорію і методологію розуміння, то почне просту-пати такий всеосяжний характер герменев-тики масового спілкування, який ставить її не нарівні з іншими галузями герменевтики, а вище їх, нарівні з універсальною герменевтикою.

Видатні філологи, філософи, історики в різні часи, і вже навіть в епоху бурхливого розвитку мас-медіа, займалися проблемами герменевтики. Коли заглиблюєшся у їхню логіку, стежиш за звивами їх ідей та перебігом аргументації, стає дивно, наскільки близько, впритул вони підходили до теорії масового розуміння, однак не тільки не ступили на її територію, але навіть не звернули уваги на її існування. Нині настав час прочинити ці двері та переступити цей поріг.

Феномен розуміння не тільки пронизує усі зв'язки людини зі світом. В науці він має самостійне значення та протидіє всім спробам перетворити його на конкретний науковий метод. Насправді це метод, від якого беруть свої початки всі інші методи.

Вчений може бути цілком задоволений, коли кілька колег, ознайомлені з суттю наукової проблеми, яку він розробляє, визнають зроблений ним особистий внесок як "суттєвий" або принаймні "помітний". Митцеві потрібне широке визнання аудиторії, але теж відбірної, такої, яка має художній смак, певні здібності (скажімо, музичний слух), навички, особливий досвід спілкування з цим видом мистецтва, спеціальні знання — та ще цікавість до саме цього виду або роду мистецтва. Герменев-тичний феномен, цілком можливо, має в обох випадках яскравий, переконливий характер, він відбувається у повному обсязі та справляє певний вплив на історію науки, мистецтва, а можливе, і всього людства.

Однак в обох зазначених випадках герменевтичний феномен виступає у лока-лізованій формі, обмеженій, з одного боку, предметом дослідження, а з другого — нечисленністю та вибірковістю аудиторії, якій є доступним герменевтичний феномен.

Ця обмеженість повністю зникає в обох своїх проявах, як тільки розпочинається застосування герменевтики до масовоінфор-маційних процесів. По-перше, предметом журналістики виступає все, що є в інших галузях знань. Всеїдність преси справді не знає меж, як дзеркало не знає обмежень щодо предмета відтворення. По-друге, так само безмежною і всеїдною є аудиторія мас-медіа, особливо якщо мати на увазі ті фантастичні можливості задоволення цього попиту, які нині мають глобальне телебачення та глобальні комп'ютерні мережі.

Таким чином, розгортаючи думки Г.-Г. Гадамера про науку і мистецтво, зазначимо, що, поряд з досвідом філософії, досвід мистецтва виявляється наполегливим закликом до наукової свідомості визнати свої власні межі — і тим самим проголосити фактичну безмежність герменевтики масо-вого спілкування, в тому числі й у порів-нянні з мистецтвом, особливо елітарним.

Соціологія для філософа — конкретика, на яку він дивиться згори вниз. Для пересічного журналіста вона — наука, на яку треба шанобливо дивитися знизу вгору. Тому даремно шукати спільного з філософами розуміння терміна "практика": ми дивимося на конкретику з протилежних боків і тому бачимо різне. Одні — полігон для випробування рефлексії на істинність, а інші — предмет і об'єкт власної праці.

Краще шукати спільної точки зору на "практику" з філологами: і семантика, і семіологія, і семіотика єднають нас з ними не по згаданій вертикалі, а в іншому вимірі, "по горизонталі", даючи натомість розумін-ня знаку, слова, твору, а відтак і тексту (у розумінні навколишньої дійсності) — тобто саме конкретики, "практики". Так поступово філологія прислуговується нам у розширен-ні того, що Г.-Г. Гадамер називав "герменев-тичним горизонтом", та наближаючи нас до істини своїм, власним шляхом.

Так само по горизонталі, але вже в третьому (скажімо, фронтальному) вимірі ми єднаємося з соціологією в самому широкому її трактуванні, у розумінні спільноти наук про суспільство й людину, яке поглинає разом з класичними своїми галузями і соціоніку (що типізує осо-бистість), і масову психологію (що має справу з групами особистостей), і політологію з її прагненням свободи маневрів, і право з його культом заборони; і мистецтво, і релігію, в тих частинах цих двох останніх, в яких вони допомагають пізнавати суспільство та керувати ним, де це необхідно і можливо.

Отже, простір нашого наступного оперування визначено достатньо, у трьох вимірах.

Для того, щоб просунутися далі у нашій справі, треба подолати один забобон, що ли-шився від класиків герменевтики. Це, так би мовити, часовий вимір існування певної науки, який завершує формування її просто-рово-часового континууму. Йдеться про по-долання протиставлення наук про природу наукам про дух. Попри всі методологічні несумісності, слід визнати, що ці науки не протиставлені, а співставлені, оскільки мають, як тепер виявляється, один предмет. Невирішеність у цьому пункті небезпечна тим, що теоретично може привести нас до відмови журналістиці у можливості займа-тися проблемами природознавчими, оскільки вона вочевидь розташована по інший бік від них щодо цієї прірви.

Класична герменевтика сьогодні містить у собі, попри різноманітні хибні уявлення, дві великих істини.

Перша: герменевтика має своїм предметом не тільки пізнання, але і буття.

Друга: розуміння (спочатку навіть відчуття, передчуття) перманентної кризи розуміння.

Власне, вся герменевтика виросла з пот-реб вирішення конфлікту, який лежить в ос-нові подолання суперечності між, з одного боку, буттям, а з другого — знанням про буття.

І вся вона спрямована на подолання цієї кризи.

Отже, коли професор Ю. Ротенфельд виголосив наприкінці ХХ століття: "Криза розуміння — найважливіша соціальна проблема" [7, 283] — він, на наш погляд, мав рацію. До цієї думки слід, однак, додати інший часовий вимір: це завжди було найважливішою проблемою.

Тут же було виголошено і шлях її подо-лання: "Кризу розуміння можна подолати лише на основі нових мовних засобів — порівняльних понять" [8, 7]. Сподіваємося, одним із них може стати масове розуміння.

Журналістика завжди пізнавала. Отже, прагнула зрозуміти. І так само завжди прагнула змінити буття людей, при цьому не стільки зовнішні природні його умови (як, скажімо, фізика) чи внутрішні індивідуальні (як психологія), а саме соціальні.

Цього, однак, замало: зведення разом герменевтики і журналістики виявляє ще й онтологічне значення прищеплення другої до першої. Поряд зі світом масового спілкування журналістика має забезпечити функціонування герменевтики (як частини гносеології) у світі масового існування (як частини онтології).

Питання про істину після виходу в світ книги Г.-Г. Гадамера "Істина і метод" не є більше питанням про метод її здобуття, але питанням про прояв буття як такого — для такого буття, чиє існування полягає в розумінні буття. Тут є виправдання того кроку, який був зроблений вперед: від натяків А. З. Москаленка та Є. П. Прохорова про пізнання як завдання журналістики — до проголошення пізнавально-перетворю-ючої функції журналістики базовою для її основних функцій. Від теренів філософії, філології це зробив П. Рікер [3, 13], а в останні роки ХХ століття, та виходячи не від філософії, а від журналістики — група київських учених під керівництвом В. І. Шкляра [9] та автор цих рядків [6].

Отже, визначення меж журналістики в герменевтичному універсумі, по-перше, підтверджує факт їх існування (що не було зроблено в комплексі раніше); по-друге, визначальними чинниками для такої дії є наявність — відсутність водночас: а) соціо-культурних вимірів діяльності; б) суб'єк-тного статусу оперування в цих вимірах; в) власної пізнавально-перетворюючої функ-ції, виведеної не з інших наук, а з філософії (зокрема з герменевтики); г) діяльність її має корінитися як в масовому бутті, так і в масовій свідомості, вирішуючи щоразу — через здійснення герменевтичного феноме-на — завдання їх примирення.

1. Потебня А. А. Полное собрание трудов: Мысль и язык / Подгот. текста Ю. С. Рассказова, О. А. Сычева. Комментарии Ю. С. Рассказова. — М.: Лабиринт, 1999.
2. Рикер Поль. Герменевтика. Этика. Политика. Московские лекции и интервью. М., Academia, 1995. — 160 с.
3. Рикер Поль. Конфликт интерпре-таций. Очерки о герменевтике. — М.: Московский философский фонд, "Асаdemia-центр", "МЕДИУМ", 1995.
4. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрас-ного: Пер. с нем. — М.: Искусство, 1991.
5. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы филос. герменевтики: Пер. с нем. / Общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бессонова. — М.: Прогресс, 1988.
6. Владимиров В. М. Основы журналис-тики в понятих и комментариях. — Лу-ганск: Изд-во Восточноукр. гос. ун-та, 1998; Владимиров В. М. Герменевтика журналістики. — Луганськ: Вид-во Східно-укр. держ. ун-ту, 1999.
7. Ротенфельд Ю. А. Запечатанная кни-га: Кризис понимания. Кн. 1. Мессианский характер: Основы социокультурного анализа. — Луганск: Світлиця, 1999.
8. Ротенфельд Ю. А. Запечатанная кни-га: Кризис понимания. Кн. 2. Философия, или тень мудрости: Альтернативный курс древней европейской философии. — Луганск: Світлиця, 1999.
9. Гриценко О., Кривошея Г., Шкляр В. Основи теорії журналістської діяльності. — К.: МІЛП, 2000.
10. Лазутина Г. В. Журналистское познание мира // Основы творческой деятельности журналиста: Учебник для студентов вузов по спец. "Журналистика" / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. — Спб.: Знання, СПбВЭСЭП, 2000. — С. 59-78.
11. Коршунов А. М., Монтанов В. В. Диалектика социального познания. — М.: ИПЛ, 1988.