к. філос. н., доц.
УДК 070. 422
Різка зміна політико-економічної ситуації в Україні за останні десять років, у зв'язку з цим — кардинальний перегляд поглядів на мораль — призвели до важко прогнозованих змін у суспільній свідомості.
Найбільше відображення це знайшло у вітчизняних ЗМІ. Змушені перебудову-ватися, журналісти зазнали катастрофічних втрат як в особовому складі свого творчого корпусу, так і в тиражах друкованої продук-ції. Досить нагадати, що мільйонні наклади деяких газет знизилися до кількох десятків тисяч, багато видань взагалі припинили своє існування. Проте парадокс не в цьому.
В Україні вижили не найсильніші, не найбільш професійні друковані засоби масової інформації. Вижили ті, які зуміли прилаштуватися, призвичаїтися до вимог новоявлених державних капіталістів і партій, утворених під конкретних індивідів.
Загальновідомо, що журналістика в Україні не є рентабельною від самого свого народження у незалежній державі. Пов'я-зано це не тільки з об'єктивними причи-нами. Серед останніх найголовніша — ціна на папір, що за роки незалежності зросла у 250 разів. Домінуюча причина — суб'єк-тивна. Вона полягає в тому, що вся журна-лістика в Україні працює на політичні потреби тої чи іншої групи олігархів.
Це природний стан вітчизняної пресової журналістики, коли жодне видання не приносить прибутку, у журналістів не залишається вибору лише як писати замовлені статті, вряди-годи друкуючи авторські матеріали.
Деякі газети взагалі звели так званий "творчий процес" до недбалого пошуку матеріалів у світовій мережі Інтернет, часом не потурбувавшись навіть змінити заголовки або подбати про елементарну вичитку фактично вкрадених матеріалів.
У зв'язку з цим зміни в моральній свідомості наших журналістів взагалі не піддаються аналізу і нагадують слоган "чего изволите".
Ми поставили собі на меті інше завдання: спробувати довести, що чи не єдина група жанрів, яка продовжує нині швидко і динамічно розвиватися, збагачуючись новими формами, методами роботи, — це група жанрів інформаційних. А саме: більш-менш правдивими, або такими, що макси-мально адекватно відображають ситуацію, є репортаж, інтерв'ю, замітка. (Звіт зараз все більше тяжіє до групи аналітики і трапляється практично лише в партійних виданнях, а отже, не може бути об'єктивним за самою природою цих видань.)
Чим же зумовлена подібна позитивна трансформація інформаційних жанрів? Насамперед, об'єктивністю подачі інформа-ції, що закладена в їх першооснові. Коли інформаційна замітка відповідає лише на три запитання: "що, де, коли?", то суб'єктивне журналістське трактування вже не можливе по самій суті.
Те саме — інтерв'ю. Якщо воно вирішене за класичними канонами стародавньої моралі, тобто перевірене респондентом і завірене його підписом — про підтасовку фактів годі говорити.
Однак "виживаність" інформаційних жанрів має значно глибші причинні джерела, що сформовані у другій половині минулого століття. Йдеться про розвиток технологічної цивілізації і фізичне змен-шення особистого часу конкретного індиві-да у так званому цивілізованому суспільстві.
Так, за підрахунками американських соціологів і, паралельно з цим, соціологів із колишнього СРСР, практично одночасно проведеними у європейській частині Союзу, середньостатистична людина приділяє спілкуванню із засобами масової інформа-ції, а також спілкуванню з елементами художньої культури (переважно через електронні ЗМІ) приблизно півтори години на добу. У цей час мають вміститися останні новини, бестселери Мариніної або Рогози, швидке перечитування газетних шпальт, видрукованих на найгіршому у світі жидачевському папері.
Причому, за підрахунками тих самих соціологів, резерви вільного часу у наших співгромадян практично вичерпані. Отже, домінування інформаційних жанрів випли-ває і з об'єктивних чинників: брак часу для сучасника, щоб зупинитися, проаналізувати подію, подумати над швидкоплинністю буття.
Спрацьовує також психологічний чинник, досить відверто сформульований Томасом Маном, згідно з яким дві світові війни, до останньої межі "виплескавши" дикість, пожадливість і жорстокість, призвели до загального падіння моралі та рівня цивілізованості.
На побутовому рівні в Україні це було зафіксовано у недавньому опитуванні, про-веденому популярним телевізійним кана-лом, коли значна частина підлітків від деся-ти до дванадцяти років не змогла впевнено назвати переможців у другій світовій війні.
Отже, загальне морально-культурно-соціальне тло й атмосфера сприяють інтенсивному розвитку в друкованій журналістиці саме інформаційних жанрів (як найпростіших, найдоступніших). Безу-мовно, електронні ЗМІ (насамперед телеба-чення) теж до певної міри сприяють цьому процесу, а саме: оперативність телебачення, яка раніше "заважала" пресі — зараз дисциплінує її.
Не можна написати неправду, щоб читач того ж вечора, подивившись телерепортаж, переконався, що факти були перекручені. Більше того, закінчивши безперспективні нарікання на електронні ЗМІ, журналісти друкованих видань почали шукати нових шляхів подачі інформації, часом недоступ-них телекамері. Прямий газетно-журналь-ний репортаж, який ще двадцять років тому подавався здебільшого від однієї особи, тепер максимально насичується елементами інтерв'ю, коментарями фахівців або інформацію про те, як ставляться до об'єкта відображення в інших частинах світу.
Але повторимо, коли йдеться про національні засоби масової інформації, то штучні перекручення трапляються дуже часто. Національні інформаційні агентства не відрізняються, м'яко кажучи, правди-вістю і об'єктивністю, що часто призводить до конфліктів у журналістських колективах цих агенцій.
Наймані редактори столичних видань ведуть себе як "тимчасовці", використо-вуючи благословенний час редакторства для індивідуального збагачення. А оскільки більша частина їх прибутків іде на гонорарний фонд, то варяги-редактори економлять на гонорарах, зменшуючи можливості журналістського пошуку.
Попри все, інформаційні жанри розвива-ються у тій мірі, в якій держава від адміністративно-командного капіталізму переходить до вільного ринку і приско-реними темпами до панування транснаціо-нальних корпорацій в Україні.
Тут слід звернутися до праць професора В. В. Різуна в "Наукових записках Київсь-кого університету" [1], де йдеться про системи масової комунікації і сучасний цивілізаційний процес. Зокрема в тій мірі, в якій цей процес зачіпає Україну. "Макдоналізація" та "масифікація" культури має відчутну проамериканську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почувають себе залежними від правил гри у цьому глобальному світі. Безумовно, як зазначає доцент О. В. Чекмишев, подібна інформаційна політика може становити загрозу для двох типів держав. Держав з тоталітарним ладом і держав, що перебувають на перехідному етапі [2].
Україна, як відомо, належить до держав другого типу. А оскільки сучасні інформа-ційні технології у неї дуже збіднені, то захищати свій інформаційний простір вона може лише за умови пріоритету і розвитку національних ЗМІ.
Значить, логічно, що слід цілком свідомо розвивати і культивувати інформаційні жанри в національній пресовій журналісти-ці. Насамперед — репортаж.
"Повинен сказати, що я люблю слово "репортер". У цьому слові я відчуваю той темп, без якого не може жити газета. Для мене воно не протистоїть словам "журналіст" або "газетяр". Треба лише уточнити, що справжній репортер — це журналіст, здатний зробити свою справу не тільки відмінною за якістю, але і при цьому ще в найкоротші, а інколи феєрично стислі строки" [3]. До цих слів Костянтина Симо-нова слід додати найважливішу деталь, яку великий російський письменник оминув із щирого співчуття до колег по перу.
Репортер — унікальна суміш психофізіо-логічних характеристик; людина ініціативна і тому надзвичайно успішна у всіх своїх починаннях. Репортером був політик Уїнстон Черчиль; письменники Ернест Хемінгуей; Жорж Сім (він же Жорж Сіменон); італійський медіа-магнат, а нині прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі; засновник холдінгу "Совершенно секретно" Артем Бо-ровик; військовий розвідник, лауреат Нобелівської премії Грем Грін і багато інших.
Тому, культивуючи репортерство, в Україні ми одночасно виховуємо нову генерацію журналістів, які починаючи з репортерської праці, здатні реалізувати себе в інших іпостасях і починаннях.
Чим характерна динаміка розвитку інформаційних жанрів нині? Назвемо основні риси:
1. Взаємовплив і взаємоперехід жанрів. Насамперед — репортажу в інтерв'ю і навпаки. Подекуди викладач вже не може визначити, що перед ним: репортаж з елементами інтерв'ю, чи інтерв'ю з елементами репортажу.
2. Жорстка прив'язка до конкретного засобу масової інформації, стилю і манери подачі цього друкованого ЗМІ. (Класичний репортаж в "ПіК"; жовтий стиль "Киевских ведомостей"; класичний стиль у поєднанні з пошуком нових форм у "Студентській газеті".)
3. Поява великої кількості гострих політичних репортажів та інтерв'ю, як реакція на об'єктивні часові обставини.
4. Швидкий розвиток нових для української журналістики видів репортажу, серед яких — репортаж-передбачення та історичний репортаж, що має характер літературної праці.
У жанрі інтерв'ю спостерігаємо такі характерні риси-новації:
1. Поступовий перехід від звичайного інтерв'ю (запитання-відповідь) до інтерв'ю-співбесіди, коли респондент і журналіст спілкуються нарівні, користуючись одним і тим же поняттєвим апаратом.
2. Введення в структуру інтерв'ю елемен-тів репортажу, своєрідного візуального ряду.
3. Осмислення та своєрідна інтерпретація відповідей респондента у вигляді авторсь-кого коментарю. Подекуди введення в композицію епіграфів, післямови, як вищий момент професіоналізму.
Це — позитивні характеристики розвитку інформаційних жанрів.
Заважає стабільній динаміці процесу велика для України ціна кожного високопро-фесійного матеріалу, написаного у жанрі інтерв'ю, а тим більше — репортажу.
Адже до того, як запланували в номер звичайний репортаж, звичайне інтерв'ю, вирішене в стилі даної газети, редактор має згадати, що тільки витрати на один матеріал (супровід фотокора, забезпечення охорони, профілактична оплата юриста та ін.) сягатимуть від 100 до 150 у.о.
Це вже не кажучи, що підготовка професійного репортера впродовж кількох років коштуватиме видавцю від 1000 до 1500 у.о. Для порівняння, за свідченням одного з керівників агентства "Інтерфакс "Україна", на підготовку грамотного спеціаліста з написання інформаційних заміток іде від шести місяців до року.
Тому репортерство лишається, з одного боку, привілеєм багатих видань, де сам видавець розуміє важливість цієї спеціалізації і не шкодує коштів на підготовку нової генерації репортерів, а з іншого — незалежно від форми державного устрою, репортерство лишається привілеєм особливих людей, особливих журналістів, у яких жадоба нових вражень і небезпеки просто в крові і вони не можуть періодично не "вколоти дозу" адреналіну, бо тоді творча робота втрачає для них будь-який сенс.
Інформаційна група жанрів, таким чином, динамічно розвивається, і регулювати, підправляти, спрямувати цей процес, не пускаючи його на самоплив, може лише єдина організація в Україні — Інститут журналістики.
1. Різун В. В. Системи масової комунікації // Наукові записки Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — Т. 3. — С. 22–30.
2. Чекмишев О. В. Резонансні теми у дзеркалі моніторингу ЗМІ // Наукові записки Інституту журналістики Київського націо-нального університету ім. Тараса Шевчен-ка. — К., 2001. — Т. 2. — С. 36.
3. Сімонов К. // Журналіст. — 1980. — № 11. — С. 27.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові