Ласкаво просимо

Лінгвокомунікативна проблематика тексту і розвиток сучасної журналістики

УДК 81'42

В основі всіх дослідницьких напрямів у вивченні тексту має бути обізнаність із його комунікативною влаштованістю як із найпринциповішою стороною його мовного існування. Комунікативна система є основоположною для мовної сутності тексту, інші типи системності, систем мають підлеглий щодо комунікативної системи характер (семантична, стилістична, синтаксична, інформативна і т. п. системи). Комунікативна система виконує функцію об'єднання можливостей усіх цих систем для організації, втілення та збереження дієвості спілкування (в його різних видах і формах).

Полісистемність дослідницьких підходів до вивчення тексту пов'язана з полісистемністю самого тексту. Наявні визначення, описи тексту свідчать про підхід до нього з різних системних позицій. Тому нерідко питання полягає не в тому, щоб приймати чи не приймати якесь визначення, а в тому, щоб зрозуміти, яку грань текстової структури розкриває певна характеристика. Це підводить до висновку про необхідність чіткого осмислення, в річищі якої системності аналізується текст, які сторони його багатопланового існування здатні розкрити такий напрям. Враховуючи призначення тексту - слугувати комунікації, вважаємо, що комунікативна функція є визначальною у формуванні йогоструктури. Це означає, що основну структурну роль виконують у ньому власне комунікативні одиниці, котрі створюються для повідомлення про тематично зумовлені предмети мовлення, а одиниці інших рівнів використовуються як матеріал для формування цих власне комунікативних одиниць.

Отже, дуже важливим для дослідницького сприймання тексту, його комунікативної структури є послідовний аналіз: від ієрархічно пов'язаних складників до завершально-системної комунікативної вершини або, навпаки, - від неї (у сутності цілого) до складових елементів різного рівня. Але для того, щоб упевнено прямувати цим шляхом, треба брати до уваги чимало характерних для текстової структури, своєрідних явищ - власне мовних (пресупозиції, ключові слова, мовна економія, засоби текстового зв'язку тощо) і поєднаних із ними зовнішніх, екстралінгвістичних. Внутрішньомовні й позамовні чинники часто-густо переплітаються, до того ж мовні засоби можуть бути сигналами і позалінгвістичних компонентів комунікативного змісту. Внаслідок такої взаємодії формуються поняття дискурсу, алюзій, інтермедіальних засобів, фонових знань масової культури та ін. Серед названих понять на особливу увагу заслуговує категорія дискурсу. У різних дослідженнях тлумачення дискурсу здійснюється на свій кшталт і нерідко віддаляється від основного енциклопедичного: зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами. Уточнюють це розуміння і, наприклад, такі характеристики дискурсу: мовлення, занурене у життя, актуалізований текст. Варто було б подолати багатоплановість поняття "дискурс", можливо хоча б уведенням, за потреби конкретизації, певних означень (ситуативний, історичний, соціокультурний, етнографічний тощо).

Сучасні інноваційні процеси у журналістському текстотворенні передусім пояснюються дією суспільно-політичних чинників. Величезної історичної ваги процес відродження українського суспільства - на основі національної ідеї, державності, національної гідності, духовності, демократичного розвитку, ринкових економічних перетворень, а також створення широкого українськомовного комунікативно-інформативного простору - наповнює оновленим змістом функціональне спрямування діяльності засобів масової інформації. Хоч останнім часом і висловлюються вагання в оцінці класично сформульованих функцій ЗМІ, але в працях А. З. Москаленка, В. В. Лизанчука, В. І. Шкляра, Т. О. Приступенко вони розглядаються з погляду осучаснення, прогресивного розвитку відповідно до поступу суспільства (пор.: функція інформування, функція вираження і формування громадської думки, пропагандистська функція, агітаційно-організаторська функція, просвітницько-педагогічна функція, інтегруюча функція, функція спілкування, естетична функція тощо).

Збагачені новим змістом і спрямуванням, функції журналістики справляють значний вплив на функціональні засади журналістських творів, що виявляється передусім у формуванні в тексті змісту основних і підпорядкованих їм тематично зумовлених висловлень, а також у створенні певної цілеспрямованості журналістських матеріалів. Унаслідок такого впливу набувають активного втілення у руслі нової комунікативної стилістики принципи комунікації, зокрема - інформативність, точність, об'єктивність, тематична логічність, семантична зв'язність, причинно-наслідкова зумовленість; формується спільний для мовців фонд дискурсивних елементів, алюзій, пресупозицій, фонових знань тощо. У тканину журналістського тексту всотуються риси нового бачення, поглиблюється аналітичність, діалогічність, дискусійність мовлення, збільшується обсяг політичної інформації та засобів вираження громадської думки, спостерігається розширення особистісного виявлення і реалізації творчих можливостей журналіста.

Не можна не погодитися з тими дослідниками, які помічають і сучасні негативні впливи на якість журналістської творчості. Йдеться про зниження загальної та мовної культури, нівелювання, розмивання українського культурного контексту, захоплення чужоземною і чужомовною масовою культурою, кримінальною тематикою, заангажованість, відсутність достатньої підготовки у питаннях професійного вивчення аудиторії, тенденцій суспільного розвитку, зокрема у сфері повсякденного життя громадян.

Під впливом принципових змістових новацій помітно трансформується, розширюється жанрова система текстів, сприяє цьому і запозичання її різновидів із арсеналу зарубіжної журналістики, а також - з мережі Інтернет. Спостерігається і певне розмивання жанрових меж, що пов'язане з актуалізацією широкого кола медіальних експресивів. На телебаченні активно впроваджуються форми діалогізації, полілогізації програм, а також підключення до них комунікативних партій, що надходять через Інтернет.

У структурі сучасних журналістських текстів, зокрема газетних, спостерігається збільшення кількості висловлень пояснювального, аргументаційного, коментувального, доповнювального характеру - і не лише в основній текстовій частині, але й у вигляді спеціальних вставок, виносок. Використовується композиція розімкнутого тексту, в семантичній і графічній організації якого набувають спеціального виокремлення допоміжні повідомлення, котрі стають також засобами ієрархієзації та систематизації тексту. Кожна клітинамайстерного журналістського тексту несе в собі часточки-компоненти цілісного комунікативного змісту, з його сутнісними характеристиками, виявленням авторської індивідуальності.

У наш час значних ідеологічних, економічних, технологічних перетворень, змін праця журналістів над текстами своїх матеріалів набуває нових емоційно-експресивних імпульсів, формує нові можливості у збагаченні жанрово-стильової палітри журналістської творчості, і передусім у сфері поєднання вербального і позамовного інформування.

Можна сказати, що започатковано риси нової манери комунікації (зокрема, на телебаченні), з опертям на технологічні здобутки, на великі аудиторії, розгалужені міжособистісні зв'язки.

У цій ситуації журналіст мусить турбуватися не лише про кожний окремий компонент такої багатопланової комунікативної діяльності, але й про створення цілісної, логічної й емоційної зв'язаної мовленнєвої єдності програм. Саме через сучасну журналістську творчість найвиразніше проходить лінія оновленого текстотворення, і це зобов'язує до поглибленого розуміння всього процесу суспільної комунікації, її мовного буття.