УДК 801. 8
Дослідження часу, його змістової, формальної, образної системи у сучасному мовознавстві тісно пов'язане з аспектами та напрямами вивчення текстових систем, їх властивостей, явищ, ознак. Тому дослідження темпоральної структури тексту так чи інакше пов'язується з розглядом тексту в комунікативному мовознавстві, психолінгвістиці та лінгвістиці тексту, що, таким чином, визначає два наукових підходи: динамічний, детермінований комунікативним мовознавством та психолінгвістикою (Колшанський, 1978; Жинкін, 1982; Дридзе, 1979; Золотова, 1999; Непийвода, 1997; Радзієвська, 1998 та ін.), і системний (статичний, пропозиційний), пов'язаний з науковими розробками в галузі лінгвістики тексту (Дресслер, 1973; Новиков, 1983; Солганик, 1984; Мамалига, 1998 та ін.).
У межах власне-комунікативного напрямку текст розглядається як феномен мовлення в аспекті поєднання окремих членів мовної структури в одне якісно нове ціле. Цією новою якістю є комунікативно-інформативний характер тексту як одиниці спілкування. Зважаючи на те, що комунікація є не лише категорією лінгвістичною, а прагматико-психолого-мовленнєвою, головні одиниці аналізу визначаються як комунікативно-прагматичні.
Такий підхід у дослідженні базується на розумінні мови не як абстрактної системи, а як перенесеної, перетвореної форми соціальної діяльності, у більш широкому розумінні як частини суспільної практики людства, в ході якої мова лише і може бути "безпосередньою дією думки, мислення, важливим засобом людського спілкування завжди соціально і ситуаційно обумовленим" [14, 15].
Отже, комунікативна модель тексту, опис тексту з позицій комунікації має враховувати конкретні ситуації спілкування і поєднувати виявлення зв'язку між мовленнєвою діяльністю та іншими невербальними видами діяльності.
Мовленнєва діяльність (мовна комунікація, мовленнєва комунікація) у межах комунікативного мовознавства визначається як процес циркуляції інформації в суспільстві, а також як процес передачі та сприйняття свідомістю людини певних знаків, що мають інформативне значення (мовні, кінетичні, музичні, образотворчі та ін.).
Саме тому текст у галузі комунікативної лінгвістики трактується в першу чергу як мовленнєве утворення, яке, звичайно, відрізняється високим ступенем складності у своїй організації та вивчається: а) у функціональному відношенні; б) у змістовому аспекті; в) у плані категорійному.
Функціональний аспект комунікативної детермінованості тексту виявляється в тих функціях, які покладаються на текст в акті мовленнєвої комунікації.
Змістовий аспект вказує на те, що тексту властивий специфічний зміст, завдяки якому писемний твір може виступати в ролі функціонально вагомого компонента спілкування. Тобто комунікативним змістом є стійка сполучена модель комунікативних дій того, хто відправляє зміст повідомлення, і того, хто зміст повідомлення отримує.
У тексті фази утворення висловлень симультанні. За період усного спілкування, а також його сприйняття вони трансформуються в процес формування твору та процес його читання. Обидва етапи (породження і сприйняття) передбачають активну діяльність комунікантів - автора і реципієнта: першого - у галузі текстового породження, а другого - у сфері сприйняття (читання) тексту, яке супроводиться різнобічними ментальними актами пізнання нового чи відокремлення старого, оцінки, інтерпретації, розуміння тощо. Звідси - власне-темпоральна динаміка, усвідомлені/неусвідомлені процеси часової взаємодії, темпоральні трансформації, які виникають, формуються в процесі відтворення тексту.
Категорійний аспект детермінованості тексту виявляється у наявності сукупних категорій, що властиві тексту як комунікативній системі мовленнєвих знаків та знакових послідовностей, об'єднаних інтеграційною категорією комунікативності. Остання звичайно інтерпретується як семіотична здатність тексту до втілення функцій, що покладаються на нього в акті спілкування на основі комунікативного змісту. Як зазначає Ю. А. Сорокін, категорія комунікативності у вигляді інтегральної, сукупної якості тексту не може мати жорстко закріплених за нею мовних елементів і тому реалізується всією системою лінгвістичних одиниць, які залучаються до спілкування [32, 27]. Комунікативні ресурси лексики та семантики, просодії, інтонації, стилістики, логіки, композиції репрезентуються через втілення окремих видів категорії комунікативності, певних субкатегорій: інформативності, структурності, централізації, проспекції, ретроспекції і под.
Таким чином, текст моделює дійсність, що відображається людиною шляхом порівняння предметів і явищ навколишнього світу з наявними у неї фоновими знаннями.
Водночас текст як одиниця спілкування вивчається, розглядається як процес переробки зовнішньої форми у внутрішню [29; 32]. Зовнішня форма кваліфікується як одиниця мови, що реалізує номінативно-когнітивну функцію відбору мовних засобів з метою об'єктивації закладеного у творі знання та побудови орієнтованої на певного адресата мовної та логіко-композиційної структури. Внутрішня форма трактується як ментальний текст, що вичленовується в процесі розуміння змісту тексту, тобто як його концепт. Ментальний текст є, таким чином, індивідуальною мовленнєвою формою вторинного відображення дійсності. Сам процес переробки виявляється у згортанні твору, в переході від кодів мови до внутрішніх кодів інтелекту [24] та до формування відповідного денотативному рівню відображення образу змісту тексту, тобто формування знання про фрагмент дійсності, що описується в тексті. Однак таке знання не є тотожним щодо інформації, яка вербалізується зовнішньою формою тексту. Воно лише опосередкує зв'язок між зовнішньою та внутрішньою формою. Відповідно - знання і саме опосередковується мисленням та встановлюється лише у процесі сприйняття і розуміння твору.
Виходячи з цього, текст може інтерпретуватися і як об'єкт пізнання, який являє собою цілісну концептуальну систему, що складається з окремих елементів однотипної структури, а взаємодія цих елементів у межах всієї системи сприяє утворенню багатомірної неоднотипної структури. Остання передбачає виникнення якісних особливостей або універсальних властивостей, що забезпечують буття твору .
Отже, власне-комунікативні аспекти дослідження тексту розглядають останній як сукцесивно-симультанний фрагмент мовленнєво-мисленнєвої діяльності суб'єктів. Мовленнєво-мисленнєва діяльність опосередкується мисленням учасників комунікації (комунікантів), мовою суспільства та знаковою формою виявлення знань про предмет комунікації. Такий аналіз текстів сприяє узагальненню властивостей окремих груп текстів, дозволяє типізувати їх за різними ознаками на основі немовленнєвих параметрів: різних типів зв'язку між мовленнєвою та немовленнєвою діяльністю, тією чи іншою метою, на основі, здебільшого, розрізнення невербальних галузей діяльності, наприклад, спонтанні інтерв'ю, репортажі та ін.
Відповідно до цього, час має досліджуватися як елемент текстової структури в аспекті загальних ілокутивних та темпоральних завдань тексту, екстралінгвальних чинників впливу, тематичних засобів репрезентації. Час детермінується встановленням функцій та способів його виявлення, пов'язаного з індивідуально-авторським сприйняттям, здебільшого як змістовий та ідейно-художній концепт, виявлений у творі.
Сучасні психолінгвістичні дослідження текстів у вітчизняному мовознавстві базуються насамперед на ідеях лінгвістів 20-30-х років ХХ століття (Рубакін, 1975; Винокур, 1929; Чичерін, 1968; Булаховський, 1931 та ін.) і спрямовуються на вивчення питань текстової взаємодії (переважно у галузі глобальної та масової комунікації), насамперед як суб'єктно-об'єктної взаємодії.
Текст у 20-30-х роках розглядається як трохи відчужене від автора і лише потенційно існуюче для читача. При цьому текст є і тим компонентом, який опосередкує взаємодію учасників спілкування у випадку: а) коли вони подібні власними особовими типами; б) якщо у текстах автора враховується ця подібність: "Чим більша схожість типу пропагандиста з типом його перцепієнта, тим повніше зможе судити цей пропагандист про останнього. І навпаки, чим менша схожість їхніх типів, тим важче розуміти їм один одного" [28]. Розрізняючи мовлення внутрішнє і мовлення зовнішнє, дослідники вважали, що все, не переведене на мову чужого "я", має бути віднесене до неуспішності пропагандистської роботи.
Таким чином, розробляючи зазначені положення в сучасному мовознавстві за допомогою методики "розрізання" тексту та подальшої його реконструкції випробуваним, О. О. Брудний здобув результати, згідно з якими зроблено висновок про позатекстовий характер концепту твору детективного жанру. Результати експериментальних досліджень В. П. Бєляніна певною мірою підтверджують цей висновок на прикладі науково-фантастичних текстів. Дослідник здобув переконливі докази на користь того, що атарактивність науково-фантастичних оповідань для реципієнтів зумовлена подібністю тих якостей особистості автора, які унаочнюються ним у тексті, з особливостями тих особистостей, які ці тексти сприймають.
Отже, психолінгвістика аналізує переважно ті аспекти тексту, які пов'язуються з "психологією" дії:
- проблему соціально-психологічного та психолінгвістичного опису параметрів учасників спілкування;
- проблему усвідомлення власного і чужого "я" як рефлексивних інтенціонально-інтенсіональних станів;
- розрізнення аксіональних та ретіальних полів у галузі текстового спілкування, а також співвідношення в ньому фасцинативних та фенестративних комунікантів, тобто автора і читача.
Зазначені проблеми так чи інакше спрямовуються на аналіз питань адекватного сприйняття, розуміння та оцінки творів (дослідження цих аспектів є досить важливою проблемою, від вирішення якої залежить ефективність викладання гуманітарних дисциплін у вищих навчальних закладах та школах, і - ширше - ефективність будь-якої знакової продукції, що задовольняє інформаційні потреби суспільства, а для лінгвістики - з'ясування будови і функціонування механізмів мови і мовлення) [1; 11; 16: 19; 26; 30; 33].
Сприйняття текстів розглядається з різних позицій, зокрема як поелементарне та семантичне сприйняття [17], а також сприйняття тексту як динамічного процесу.
Поелементарне сприйняття базується на тому, що реципієнт ідентифікує пропоновані йому елементи тексту (тобто літери письмової мови) як слова. Воно зумовлюється: а) властивостями тексту, які дозволяють без особливих зусиль однозначно розпізнати лінгвістичні компоненти; б) темпом сприйняття.
Семантичне сприйняття звичайно трактується як процес з'ясування значень слів, зв'язків між ними у реченнях, між реченнями та подальшими побудовами на цій основі фрагментів тексту. Головна увага тут зосереджується на визначенні певних семантичних структур, що забезпечують розуміння твору в цілому (транзитивні, тезаурусні, імпліцитні).
Сприйняття тексту як динамічного процесу передбачає вивчення дистантного сприйняття окремих елементів тексту, які б дозволили сформувати єдину текстову модель, незважаючи на безпосередній контактний зв'язок.
Аналізуючи різні аспекти цього процесу, дослідники виділяють на їх основі так звані фактори розуміння тексту:
а) фактор інтелектуального розвитку;
б) здатність до логічного мислення;
в) соціокультурний фактор, який дозволяє конкретизувати в суб'єктивному характері тексту його світоглядний аспект [29].
Розбіжність факторів розуміння тексту автора і читача так чи інакше планує різну оцінку змісту, структурно-системної організації тощо.
Таким чином, у психолінгвістичних дослідженнях увага зосереджується переважно на аналізі тих проблем і напрямів, які пов'язуються з загальнопсихологічними питаннями, але розробляються на лінгвістичному грунті.
Отже, часова система в цьому напрямі мовознавства аналізується з позицій адекватного сприйняття, розуміння та оцінки як темпоральної форми тексту, так і його темпорального змісту, а також тих мовно/мовленнєвих явищ, які забезпечують такого типу сприйняття, усвідомлення та інтерпретацію. Сам аналіз темпоральної структури має спрямовуватися насамперед на виявлення особливостей сприйняття, осмислення та усвідомлення художнього часу як системи, яка відображає темпоральні відношення об'єктивної дійсності.
Проте остаточне вирішення цих питань не можливе, з нашого погляду, без з'ясування механізму утворення самої текстової структури, аспектів та напрямів її розгортання, що дозволило б чітко ідентифікувати текстові часові явища, а отже, відповідно визначити об'єкт психолінгвістичного дослідження.
З позицій лінгвістики тексту, закономірності твору пояснюються в цілому правилами граматики, яка і визначає одиниці аналізу - елементи мікроструктури тексту та їхні зв'язки, абстрагуючись від конкретних умов комунікації. Як зазначає Г. Я. Солганик, мова тут йде не про принципово новий об'єкт дослідження, а про вихід за межі речення. Учений наголошує, що будь-які компоненти, більші за речення, утворюються за правилами граматики, на основі єдиної мовної системи і, більше того, зв'язок з мовною системою може служити одним з критеріїв ефективності тих чи інших теорій лінгвістики. Крім того, такі специфічні ознаки тексту, як цілісність та завершеність, не пов'язуються із системою мови, не розкривають мікроструктурних особливостей тексту і тому не можуть бути об'єктом дослідження в лінгвістиці тексту [31, 174]. На думку Т. М. Ніколаєвої, лінгвістика тексту має орієнтуватися на "... пошук закономірностей, а не на аналіз окремих реалізацій, завдання лінгвістики тексту - знайти і побудувати систему граматичних категорій тексту зі змістовими та формальними одиницями саме цієї галузі" [22]. Б. Гаспаров звертає увагу на те, що лінгвістика тексту спрямовується на вивчення формальних механізмів і структур, які діють у природній мові на рівні більш високому, ніж окреме самостійне речення, - у відношеннях між реченнями (на рівні так званого міжфразового зв'язку) та при побудові більш широких частин та блоків тексту: абзаців, складних синтаксичних цілих (Лингвистика 7:1977).
Деякі західноєвропейські дослідники (Plett, 1975; Beaugrande, Dressler, 1981 та ін.) вважають, що слід проводити різницю між власне лінгвістикою тексту та теорією тексту (цей підхід знаходить відображення в останньому виданні "Лингвистического энцеклопедического словаря" (1990). Якщо лінгвістика тексту орієнтується здебільшого на лінійність, сукцесивність у вивченні тексту, то теорія тексту розробляє типологію текстів (виділяє інваріанти, які зумовлюють розмаїття існуючих варіантів).
Дослідження останніх років дозволяють говорити про два напрями аналізу мовних явищ з позицій лінгвістики тексту: наративний та ненаративний. Вони ж зумовлюють відповідні напрями аналізу часу в першу чергу як категорії тексту.
Як зазначають мовознавці (Бєлянін, 1988; Берзон, 1972; Богданов, 1993; Гарзах, 1967; Гіндін, 1977 та ін.), наративна текстолінгвістика вивчає письмовий твір як певну синтагматичну систему знаків та знакових послідовностей, досліджуючи дві головні властивості тексту: зв'язність та цільність. Зв'язність здебільшого розглядається як співположення будівельних та небудівельних елементів мови/мовлення, як дистрибуція, чиї закони визначаються технологією певної мови (за Л. Щербою). Цілісність (цільність) трактується як потенційний, проекційний (концептуальний) стан тих же одиниць. Таким чином, зв'язність становить поняття, за допомогою якого інтерпретуються феномени, що належать до поверхневої структури тексту, а цілісність - поняття, за допомогою якого аналізуються явища, що складають глибинну структуру, точніше, феномени ментального порядку, які виникають внаслідок взаємодії реципієнта і тексту [32].
У разі аналізу зв'язності на перший план виступає проблема норми побудови тексту, а при дослідженні цілісності вивчається функціональне навантаження його компонентів.
Тому перспективним тут є вивчення часу, яке ґрунтується на аналізі його як категорії тексту в аспекті встановлення статусу такої категорії як компонента, що забезпечує насамперед цільність тексту на базі зчеплення концептуальних темпоральних змістів тих чи інших граматичних форм. Такий підхід враховує особливості функціонування елементів граматичної мовної системи.
Ненаративна лінгвістика тексту досліджує зв'язки між окремими текстами. Вона розглядає сукупність творів як певну ієрархію. Поняття цільності тут трактується як явище парадигматичної природи, яке виходить за межі одного тексту і характеризує всю динаміку реально зафіксованих або потенційно можливих текстів, синонімічних вихідному. Дослідження текстової темпоральної парадигми дозволить точніше встановити граматику побудови текстів певного типу.
Тому категорія часу аналізується в межах цього напряму як явище формально-змістового порядку, яке сприяє розрізненню типів текстів на основі того функціонального навантаження, яке несе час у кожному окремо взятому творі.
Водночас слід зазначити, оскільки текст синтезує у собі мовний і мовленнєвий компоненти, аналіз, з нашого погляду, має об'єднувати і динамічний, і статичний підходи, тобто спрямовуватися на вивчення взаємодії темпоральності макроструктурних компонентів тексту, одиниць більших за речення [14, 12-13] як формально-граматичних систем, з одного боку, а також їх взаємодії в аспекті формування текстових категорій як концептуально-граматичних структур зі специфічними, властивими саме їм в тексті ознаками, з іншого боку. Це дасть можливість простежити, як ми гадаємо, механізм розгортання темпоральної структури тексту від макроструктури до текстової системної темпоральної організації, а також на базі з'ясування категорійної типології макроструктури - визначити субкатегорійну організацію цілісного тексту.
Орієнтація на аналіз у цьому напрямі поступово затверджується в мовознавчих дослідженнях у зв'язку з розвитком і поширенням вивчення реалізації мовних одиниць у мовленні та тексті, а також теоретичним обґрунтуванням та побудовою функціональної граматики.
У межах функціональної граматики розрізняються два напрями аналізу часової текстової системи та мовних явищ у такій системі.
Перший напрям передбачає дослідження текстових властивостей речень та висловлень, тобто тих моделей, які виникають у певних лінгвістичних компонентах мови на рівні літературного твору та текстів інших стилів, наприклад, співвідношення ілокуції тексту та функції речення, встановлення особливостей та властивостей синтаксичної структури з просторовим значенням у тексті, вивчення комунікативних та структурних компонентів еліпсисів і под. Другий напрям представляє дослідження окремих типів мовних компонентів у текстовому функціонуванні. Тут звичайно аналізуються різнорідні характеристики конструктивно-змістових типів речень та висловлень у творах різних жанрів, специфіка текстового функціонування фразеологізмів у аспекті інтерпретації літературного твору та ін. (Типы текста и специфика функционирования языковых средств, 1986.)
Звертання до визначення закономірностей та особливостей мовленнєвої реалізації тих чи інших компонентів мови безперечно веде до необхідності визначення правил такого функціонування. Це, у свою чергу, зумовлює вихід досліджень у більш широку галузь взаємодії елементів різних системно-структурних рівнів мови у висловленні, контексті, тексті.
Встановлюючи відношення лінгвістичних елементів, явищ до їхнього оточення, з'ясовуємо роль таких компонентів у системі цілого. У зв'язку з цим розрізняються поняття функції і впливу (впливу на функцію). Співвідношення "частина-ціле" детермінує реалізацію функції, а взаємодія "ціле-частина" передбачає вплив, що модифікує функцію досліджуваного об'єкта [10; 21].
М. А. Шелякін зауважує, що текстові функції, які використовуються при організації цілісних текстів, виконують майже всі граматичні форми [38, 60]. Галузь функціонування останніх визначається наявністю цих елементів мови у висловленні, контексті та тексті. Отже, дослідження має зосереджуватися на тому, що вступає у взаємодію з граматичними формами, впливає на них, модифікує (уточнює, конкретизує, видозмінює) реалізацію категорійних граматичних значень, тобто зумовлює варіанти реалізації граматичних форм. Тут мова йде про виділення функціонально значущого в контексті [6; 104-106].
Це, у свою чергу, маніфестує два напрями аналізу граматичної одиниці та одночасно виділення двох типів граматично значущого в реченні, контексті й, звичайно, тексті [6; 21]:
1. Граматико-центричний. У цьому аспекті значення граматичної форми визначає граматичний зміст всієї ситуації.
2. Автономний. Тут зміст контексту домінує над граматичною формою, аналіз спрямовується на встановлення функції одних лінгвістичних структур щодо інших мовленнєвих утворень.
Так, наприклад, у реченні Сколько дней пролетело форма дієслова минулого часу, домінуючи, визначає загальну темпоральну характеристику речення в аспекті минулого, тобто передбачає загальний часовий зміст всієї ситуації і репрезентує граматико-центричний аналіз. А в реченні Завтра отсылаю письмо контекстовий елемент - обставина часу, впливаючи на форму дієслова теперішнього часу, зумовлює виявлення майбутніх темпоральних відношень, а отже, представляє автономний напрям дослідження лінгвістичних компонентів. Зазначені аспекти дослідження тісно переплітаються у вивченні темпоральної текстової системно-структурної організації, оскільки текстова система передбачає функціонування власне граматичної темпоральної системи (граматико-центричний) з урахуванням впливів контекстних елементів, які здатні змінювати їх темпоральну кваліфікацію (автономний). Це, у свою чергу, передбачає виникнення часових модифікацій на основі взаємодії різного типу актуалізації темпоральних компонентів, одиниць текстової системи.
Відповідно, аналіз граматичних мовних елементів у текстовій системі базується насамперед на розгортанні функціонально-семантичних категорій у конкретних категорійних ситуаціях.
Загалом категорійна ситуація у функціональному мовознавстві розглядається як така типова змістова структура, що представляє один з аспектів загальної сигніфікативної (семантичної) ситуації та виступає у тому чи іншому варіанті у висловленні і базується на певній функціонально-семантичній категорії та утворюваному нею функціонально-семантичному полі [6, 100; 35, 12].
Вона становить одну з категорійних характеристик речення, контексту та тексту (модальну, персональну, аспектуальну, темпоральну і под). Як типова змістова структура, що корелює з певними типами мовних засобів, категорійна ситуація становить мовну систему в її динамічному аспекті. Водночас, як структура, що виступає у тому чи іншому варіанті у висловленні, тобто при її мовленнєвій реалізації в тексті, категорійна ситуація належить до мовлення.
Як бачимо, функціонально-семантичне поле та категорійна ситуація утворюють єдину систему. Категорійні ситуації виділяються на основі семантичної категорії і описуються з погляду конкретного функціонально-семантичного поля. Але, з іншого боку, дослідження функціонально-семантичного поля можливе лише на матеріалі висловлень, де семантична категорія реалізується через категорійну ситуацію. Так, коли визначається склад компонентів функціонально-семантичного поля, предметом аналізу є різнорівневі мовні одиниці у їх системних парадигматичних зв'язках. У цьому типі системно-парадигматичного аналізу кожен з мовних засобів трактується як такий компонент, що має певний семантичний потенціал. Поряд з цим, всі судження про здатність компонентів того чи іншого поля виражати певні значення спираються на аналіз конкретних висловлень, де репрезентовано семантичні функції у їх результативному аспекті, тобто категорійною ситуацією. Таким чином, категорійна ситуація зумовлює функціонування тієї самої семантичної категорії (у тому чи іншому її варіанті) у мовленні, де парадигматичний план виступає у зв'язку з синтагматичним [6, 101].
Такий підхід до категорійної ситуації пов'язує мову та мовлення, однак лише у межах висловлення. Він дає теоретичні підстави та фактичну об'єктивну базу для граматики функціонально-семантичних полів і проводиться у багатотомному виданні "Функциональной грамматики" (1984, 1987, 1990 та ін.). Метою цієї дисципліни є все ж таки опис мови - але у динамічному аспекті.
Інший підхід, лише окреслений у цьому напрямі мовознавства, але не розроблений остаточно, орієнтує категорійну ситуацію на текст. Він зумовлюється вивченням загальних семантичних ситуацій, у межах яких існують та взаємодіють категорійні ситуації. При такому підході мова йде про певні домінуючі категорійні системи, значення. Домінуючі категорійні ситуації являють собою найбільш суттєвий та актуальний елемент з числа семантичних, що формує загальний смисл висловлення. Решта семантичних компонентів, представлених у висловленні, становить фон, на якому розгортається домінуюча категорійна ситуація. Він може або не може бути обов'язковою умовою для розгортання провідної категорійної системи [6, 105]. Тому домінувати здатна будь-яка семантична категорійна ситуація: темпоральності, екзистенціальності на фоні інших: персональності, модальності тощо. Тобто виділення домінуючої категорійної ситуації передбачає висунення певного категорійного змісту насамперед на основі його актуалізації. Проте такого роду аналіз, з нашого погляду, базується насамперед на суб'єктивному сприйнятті загальної сигніфікативної інформації висловлення або контексту і цілого тексту, він не має об'єктивних критеріїв визначення. Так, коли мова йде про певні актуалізаційні компоненти тієї чи іншої категорійної семантики, не завжди враховуються інші категорійні характеристики, які синкретично містяться в провідних мовних компонентах, що формують домінуючу категорійну ситуацію. Так, говорячи про домінанту екзистенціальності, О. В. Бондарко зазначає, що основними лінгвістичними показниками такої домінації є форми типу бывают, не бывают, які часто повторюються у висловленні. Водночас вони містять аспектуальну семантику кратності як постійної узуальності, а отже, синкретично актуалізують, висувають, залежно від сприйняття реципієнтом смислу висловлення, зазначену категорійну систему.
Проте слід погодитися з думкою дослідника, що у вичленуванні окремих аспектів з певного цілісного комплексу, який міститься у загальній ситуації, є й яскраво виявлені елементи цілеспрямованої діяльності, тобто ті компоненти, які мають гносеологічну природу. Вони виявляються насамперед у тому, що у складі кількох об'єктивно існуючих аспектів можна виділити лише один, дослідження якого зумовлюється метою, теоретичними завданнями дослідника, а отже, можна розрізнити домінуючі категорійні значення та ті, що виступають лише окремими, додатковими, хоча належать до спільної категорійної семантики [6, 110-111]. Такий підхід безперечно веде до вивчення певної функціонально-семантичної категорії у контексті на базі розрізнення мікро- та макроситуацій, встановлення їх ієрархії: домінуванні одного змісту та залежному становищі іншого однорідного категорійного, оскільки ієрархічна система знаків, що належать до різних сторін та рівнів, є суттєвою ознакою будови мови, мовлення, тексту.
Загальне значення мікроситуації пов'язується у функціональній граматиці насамперед з поняттям найближчого середовища - мікросередовища, що в цілому пов'язується з граматико-контекстуальним комплексом, який представляє взаємодію предикативної одиниці з певним лексичним елементом з метою виявлення тієї чи іншої категорійної семантики, як правило, у монопредикативному реченні. Поняття макроситуації являє собою відповідно макросередовище, яке становить фон, що зумовлює розгортання відповідної мікроситуації, а отже, реалізується на базі певного контексту, що може бути представлений поліпредикативним реченням, ССЦ, абзацем та іншою текстовою одиницею. У такому аспекті власне фон здатен представляти домінуючу категорійну семантику, яка модифікується окремою мікрокатегорійною системою, що не є провідною.
Отже, вивчення розгортання окремих ситуацій, їх зчеплень, з'ясування ієрархії категорійних значень, що репрезентують категорійні ситуації відповідної функціонально-семантичної категорії, складає предмет граматики тексту. Така інтерпретація категорійної ситуації породжує відповідне розуміння функцій мовних компонентів та аспектів їх дослідження. Таким чином, категорійна макроситуація актуалізує реалізацію функціонально-семантичної категорії, представляє її в мовленні, тексті.
Незважаючи на різне спрямування, обидва підходи тісно пов'язуються між собою визначенням самої природи категорійної ситуації. У тому й іншому випадку вона базується на реалізованій функції мовних одиниць відповідного функціонально-семантичного поля, тобто вихідною одиницею аналізу є мікроситуація, розрізнення стосуються лише обсягу оточення. Тому подібний опис функціонально-семантичної категорії, репрезентованої в системі тексту, не відривається від мови, враховує структуру функціонально-семантичного поля.
Отже, залежно від впливу елементів контексту на лінгвістичну одиницю, а також взаємодії з іншими лінгвістичними одиницями мовні компоненти здатні реалізувати або не реалізувати те чи інше категорійне значення, тобто сама така реалізація зумовлюється впливом контекстового оточення (дальшого або ближчого), взаємодією мовних елементів між собою тощо, що найбільш яскраво виявляється в системі тексту та в окремих його макрокомпонентах.
Таким чином, той чи інший мовний знак здатен реалізувати (самостійно або в комплексі з іншими елементами) різні потенційні мовно/мовленнєві функціонально-семантичні категорійні значення, тобто відповідні функціонально-семантичні категорії на основі категорійних ситуацій. Наприклад, широко досліджене функціонування дієслівної системи при взаємодії з найближчим оточенням у межах окремих речень: власне теперішній та теперішній історичний.
Водночас на рівні текстової системи мовні компоненти, які мають ту чи іншу потенційну категорійну семантику, вступають у певні взаємовідношення не лише з ближчим, але і більш віддаленим оточенням (не лише з контактно розташованими в межах одного монопредикативного речення, але й тими, що розміщуються дистантно), а відповідно, здатні передавати безпосередньо як мовну граматичну чи функціональну категорійну семантику, так і узагальнено категорійне значення більш широкого контексту. Наприклад, семантика локалізованості дій у часі здатна поширювати своє основне категорійне значення як на рівні окремого речення, що призводить до локалізації монопредикативної системи, так і на рівні цілого тексту, конретизуючи в чітко виявленому періоді сюжетну подію.
Звідси випливає необхідність виділення спільних узагальнених домінуючих функціонально-семантичних категорійних значень на кожному такому мікро- та макрорівнях. Зазначене положення підтверджується ідеєю асиметричного дуалізму мовного знака С. О. Карцевського, згідно з якою на різних функціональних рівнях одні й ті самі мовні елементи (структури, одиниці) здатні передавати різний семантичний зміст, і навпаки, один і той самий функціональний категорійний зміст може передаватися різними мовними компонентами.
Так, функціонально-семантичні категорійні мікроситуації реалізуються на рівні окремих, як правило, монопредикативних речень і становлять основу, матеріал для побудови того чи іншого функціонально-семантичного поля.
Макроситуації репрезентують категорійні функціонально-семантичні макрокатегорії як мовленнєві системи тексту, тобто певний узагальнений категорійний зміст, який реалізується насамперед дієслівними компонентами поліпредикативної системи, що становлять відповідне функціонально-семантичне поле, на основі більш широкого контексту - на рівні окремої текстової макроструктурної одиниці і являють собою той матеріал, який є базовою системою для розгортання тієї чи іншої категорії тексту, тобто представляють окремі субкатегорії, з яких, отже, складається текстова категорія.
Відповідно, дослідження часового функціонального навантаження елементів тексту передбачає вивчення механізму утворення його темпоральної структури на базі взаємодії окремих макрокатегорій як структурних, так і змістових темпоральних компонентів контексту на базі тексту. Вивчення механізму утворення темпоральної організації тут не можливе без з'ясування часової структурної системи окремої її частини - часу макроструктурного текстового компонента, в якому розгортаються загальні темпоральні функціонально-семантичні макрокатегорії, система взаємодії яких призводить до формування загальнокатегорійних текстових комплексів, з яких виростає темпоральна текстова структура, або цілісної темпоральної структури тексту, залежно від його обсягу.
Отже, сучасне вивчення часової організації орієнтується на її аналіз у трьох аспектах: як елемента мовленнєвої діяльності, що несе певне семантичне навантаження, як компонента, який виконує специфічну, притаманну лише йому функцію, а також з позицій механізму формування та реалізації часу як онтологічної темпоральної категорії тексту на базі зчеплення категорійних макроситуацій рівня окремих структурних текстових компонентів у текстових системах. Останній напрям своєрідно синтезує попередні підходи, оскільки враховує як змістову, так і формальну часову специфіку тексту, особливості змін та перетворень тих чи інших текстових компонентів у зв'язку зі зміною їх загального категорійного значення, взаємодією з іншими одиницями тексту.
1. Бадрак В. В. Фактори ефективності впливу друкованих ЗМІ (преси) на електорат: Автореф. дис. ... канд.филол.наук, - К., 2000.
2. Белянин В. П. Психологические аспекты текста. - М., 1983.
3. Белянин В. П. Психолингвистические аспекты художественного текста. - М., 1988.
4. Берзон В. Е. Исследование связности текста при разработке автоматических методов его свертывания. - Л., 1972.
5. Бондарко А. В. Категориальные ситуации //Вопросы языкознания. - 1983. - № 2.
6. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. - Л., 1984.
7. Брудный А. А. Психологическая герменевтика. - М., 1998.
8. Булаховский М. Д Восточнославянские языки. - М., 1987.
9. Винокур Г. О. Культура языка. -М., 1929.
10. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфология. - М., 1979.
11. Губарева Т. Ю. Психолингвистический анализ понимания письменного текста. - М., 1997.
12. Дридзе Т. М. Организация и методы лингвосоциопсихологического исследования массовой коммуникации. - М., 1979.
13. Жинкин Н. И. Речь как проводник информации. - М., 1982.
14. Зильберт Б. А. Социопсихолингвистические исследования текстов. - Саратов, 1986.
15. Золотова Г. А. Коммуникативная грамматика. - М., 1999.
16. Иванов В. Ф. Методологія та методика дослідження масової комунікації: Автореф. дис. ... д-ра. филол. наук. - К., 1996.
17. Каменская О. Л. Текст и коммуникация. - М., 1990.
18. Колшанский Г. В. Текст как единица коммуникации // Проблемы общего и германского языкознания. - М., 1978. - С. 83-90.
19. Лубкович И. М. Воздействие печати на сельскую аудиторию и пути повышения его эффективности: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. - К., 1982.
20. Мамалига А. І. Синтаксис тексту. Нариси про текст. - К., 1998. - С. 61-223.
21. Маслов Ю. С. К основаниям сопоставительной аспектологии // Вопросы сопоставительной аспектологии. - Л., 1978.
22. Николаева Т. М. Лингвистика текста. Современное состояние и перспективы // Новое в зарубежной лингвистике. - М., 1978. - Вып. 8.
23. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). - К., 1997.
24. Нечипоренко В. Ф. Биолингвистика и ее становление: Курс лекций. - М., 1984.
25. Новиков А. И. Семантика текста и ее формализация. - М., 1983.
26. Онкович А. В. Формирование информационных интересов средствами журналистики в процессе обучения русскому языку иностранцев: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. -К., 1988.
27. Радзиевская Т. В. Коммуникативно-прагматические аспекты текстообразования: Дис.... д-ра филол. наук. - М., 1998.
28. Рубакин Н. А. Избранные произведения. - М., 1975.
29. Сидоров Е. В. Основы системной концепции текстов: Дис.... д-ра филол. наук. - М., 1986.
30. Скуленко М. И. Основы теории убеждающего воздействия публицистики: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук. - К., 1986.
31. Солганик Г. Я. К проблеме модальности текста // Русский язык: Функционирование грамматических категорий. Текст и контекст. - М., 1984.
32. Сорокин Ю. А. Психико-лингвистические аспекты изучения текста. - М., 1985.
33. Стоянова Э. П. Текстовые факторы еффективности рекламного воздействия: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. - К., 1984.
34. Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. - Л., 1990.
35. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. - Л., 1987.
36. Теория функциональной грамматики: Персональность. Залоговость. - СПб., 1991.
37. Чичерин А. В. Идеи и стиль. О природе поэтического слова. - М., 1968.
38. Шелякин М. А. Категория вида и способы действия русского глагола. - Таллинн, 198З.
39. Beaugrande R. A., Dressler W. U. Introduction to textlinguistics. -N. Y., 1981.
40. Dressler W. Einfuhrung in die Textlinguistik. - Tubingen, 1973.
41. Plett H. F. Textwissenschaft und Texstanalyse. - Hdlb., 1975.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові