Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Інформаційна структура знакового (текстового) повідомлення

Зиновій Партико

УДК 083. 97. 70. 41

Вступ. Інформація знакового, зокрема текстового, повідомлення має свою власну структуру. Проте ця структура, на відміну від лінгвістичної, композиційної, логічної, поки що є малодослідженою.

Враховуючи сказане, об'єктом дослідження в цій статті є знакова (текстова) інформація, предметом — інформаційна будова повідомлення, а мета статті полягає в тому, щоби запропонувати такий підхід до цієї структури, який може виявитися продуктивним при розв'язанні цілої низки журналістських завдань, наприклад тих, що пов'язані з оцінюванням кількості інформації в повідомленні.

Розглядаючи будову повідомлення, будемо виходити з того, що інформація — це розпізнані образи, які кібернетична система зберігає в пам'яті (коротко- або довгочасній).

Загальна структура повідомлення. Структуру повідомлення M можна записати як множину, а точніше кортеж образів:

M = , (1)

де Oi — образ повідомлення, а i — його порядковий номер (i = 0, 1, 2, 3 … n). Для випадку, коли i = 0, маємо порожнє повідомлення.

Образи повідомлення можуть певним чином об'єднуватися й утворювати групи.

Для деяких потреб (наприклад, вимірювання ентропії повідомлення, оцінювання кількості нової контекстової інформації тощо) будемо виділяти ліво- та правосторонній контексти повідомлення. Дамо їм таке означення. Припустімо, що одержувач повідомлення розпізнає образ повідомлення Ok. Тоді лівостороннім контекстом буде частина повідомлення ML = , а правостороннім — частина повідомлення MR = .

Інформаційні одиниці й рівні. Знакова інформація завжди є конвенціональною, тобто такою, що передбачає угоду між передавачем і приймачем (реципієнтом) інформації про способи позначення фрагментів світу певними кодовими образами. Адже системи-приймачі, які сприйматимуть інформацію, повинні завжди мати змогу віднести її до тих самих фрагментів світу, що й системи-передавачі.

Кожне вербальне повідомлення містить не один, а кілька рівнів [1, 2], найнижчим із яких є знак (тут під знаком маємо на увазі тільки слово, а не літери чи звуки, які в мовознавстві для своїх цілей також розглядають як знаки).

На нашу думку, в структурі повідомлення доцільно виділити три рівні: номенів, сентенцій та сюжету. Таке виділення повністю відповідає рівням логічного аналізу тексту, де теж виділяють три рівні (понять, тверджень та висновків).

Для порівняння зазначимо, що з позицій лінгвістики в повідомленні виділяють вісім рівнів: фонем (літер), морфем, слів, словосполучень, речень, надфразних єдностей, блоків та дискурсу. Проте така ієрархія поки що не може бути використана для потреб теорії інформації, оскільки є надто складною. Тому уточнимо, що названі вище інформаційні рівні відповідатимуть таким рівням лінгвістичного аналізу, як рівні слів, речень і дискурсу (тут дискурс — це множина речень, що утворюють єдине ціле, — текст).

На кожному з інформаційних рівнів виділимо такі одиниці інформації, як номени (у мові їм відповідають слова (знаки), а в логіці — поняття), сентенції (у мові їм відповідають прості речення з одним присудком1, іншими словами — одним предикатом, а в логіці — твердження) і сюжети (у мові їм відповідають надфразні єдності, блоки й дискурс, а в логіці — виведення та їх ланцюжки).

Відповідність між термінами, вживаними в різних науках, і термінами, використаними в цій статті, подана в таблиці. Проте використання пропонованих тут термінів зовсім не обов'язкове: при певних домовленостях щодо термінології можна використовувати й традиційні терміни — слово, речення (маючи на увазі лише просте) й текст.

Рiвень Наука
лiнгвiстикалогiкаiнформологiя
Найнижчийсловопоняттяномен
Середнiйпросте речення з одним присудкомтвердженнясентенцiя
Найвищийнадфразна єднiсть, блок, дискурсвиведення чи її ланцюжоксюжет

Дамо кілька наслідків, що випливають із означення інформації як образу та введених одиниць структури вербальних повідомлень.

Наслідок 1. Оскільки будь-який простий розпізнаний образ є інформацією, то й будь-який складний образ (номен) також є інформацією.

Наслідок 2. Оскільки сентенції складаються з номенів, які є інформацією (наслідок 1), а також синтаксичних зв'язків між ними, які мають свої образи, то й сентенції також є інформацією.

Наслідок 3. Оскільки сюжет складається зі сентенцій, які є інформацією (наслідок 2), а також граматико-текстових зв'язків між ними, які мають свої образи, то й сюжети також є інформацією.

Структура номена. Найперше розглянемо внутрішню структуру номена.

Кожен номен як будь-який вербальний знак включає чотири компоненти (див. рис. 1): 1) кодовий образ (код) номена — ланцюжок літер2 чи звуків; 2) еталонний образ фрагмента світу, тобто значення цього номена; 3) відображений образ фрагмента світу, тобто об'єкта чи їх групи, ознаки, процесу, відношення, часу, місця, кількості і т. д.; 4) посилання на фрагмент світу.

Приклад. Скажімо, в українській письмовій мові існує номен, що має такий кодовий образ (код): <я, б, л, у, к, о>. Цей кодовий образ позначає об'єкт фрагмента світу, наприклад, якесь конкретне яблуко. Відображеним образом цього номена може бути "фотографія" такого конкретного яблука, що з'являється в пам'яті керуючої системи в момент сприймання номена. Еталонним образом цього номена буде зображення типового яблука (наприклад, зображення яблука в ілюстрованому словнику). На основі еталонного образу керуюча система може розпізнати відображений образ конкретного яблука на "фотографії", що є в пам'яті системи. Приклад. Припустімо, існує злочинець Іваненко. Тоді фрагментом світу є сам Іваненко, кодовим образом — літери <І, в, а, н, е, н, к, о>, відображеним образом — фотографія Іваненка, а еталонним образом — його фоторобот.

Рис. 1. Структура номена

Номени позначають:
• об'єкти [конкретні_слова (тобто слова, що позначають матеріальні об'єкти);
• збірні_слова (тобто родові назви конкретних_слів);
• абстрактні_слова (тобто слова, що позначають абстрактні поняття)];
• стани (конкретні_слова, абстрактні_слова);
• процеси (конкретні_слова, абстрактні_ слова);
• відношення, зокрема кількісні;
• місце у просторі;
• місце у часі та ін.

Крім того, існують службові номени (у мовознавстві їх називають сполучниками), які позначають наявність і вид сполучення між сентенціями: І, АБО, А, ЯКЩО … ТО, ЧИ, ПРОТЕ та ін. Кожен із перелічених видів номенів має свій відображений образ.

У випадку, коли номен описує не реальність, а псевдо- чи ірреальність — наприклад, слово яблуко вжито в романі чи казці — то роль відображеного образу виконує еталонний образ. Він містить індикатор (вказівник) множинності відображеного керуючою системою фрагмента світу за принципом: "0" — фрагмент світу лише один (у лінгвістиці — це значення однини: яблуко); "1" — однотипних фрагментів світу більше одного (у лінгвістиці — це значення множини: яблука). В індикаторі множинності для значення "більше одного" можуть використовуватися також інші значення: частина, всі, невизначено. Крім того, в індикаторі множинності може фіксуватися також інформація щодо допустимих значень індикатора множинності3.

Відповідно до сказаного в номінативній інформації будемо виділяти такі три її види: кодову (інформацію, закладену в коді знака), значеннєву (інформацію, закладену в еталонному образі, тобто у значенні знака) та відображену (інформацію, закладену в відображеному образі знака).

Еталонний та відображений образи утворюють семантичну інформацію слова (номена). Крім семантичної, значення номенів містить ще й іншу інформацію (граматичну, стилістичну, емоційну, ідеографічну тощо), проте з метою спрощення розглядати її тут не будемо.

Зовнішня структура номена визначається тим, в які відношення вступає кожен конкретний номен з іншими номенами. Ці відношення задають такі словники, які називаються тезаурусами.

За однією з моделей структури тезауруси мають ієрархічну будову. На найвищому рівні такого словника (залежно від світогляду укладача) може стояти, наприклад, слово "Бог" чи "матерія". Далі всі слова можуть бути поділені на назви: об'єктів, ознак, процесів, відношень, одиниць часу, місць, кількостей і т. д. Назви об'єктів, припустімо, можуть бути поділені на назви ідеальних об'єктів та матеріальних. Серед останніх може бути слово фрукти, а серед слів, що належать до фруктів, — слово яблуко.

Структура сентенції. Найперше розглянемо лінгвістичну структуру сентенції.

Для задання взаємозв'язків між номенами їх об'єднують спеціальними зв'язками (синтаксичними) у групи — сентенції. Прикладами сентенцій є прості речення.

Структуру сентенції відтворює орієнтований граф, який фіксує синтаксичні залежності між номенами. Усі дуги в такому графі виходять із дієслова. Складність структури графа залежить від кількості номенів у сентенції, від видів синтаксичних зв'язків, а також від ступеня вкладеності одних синтаксичних конструкцій в інші.

Кількість синтаксичних зв'язків — обмежена. Наприклад, у лінгвістиці виділяють такі синтаксичні зв'язки, як координація, керування, узгодження та прилягання. Такі зв'язки можна задати як дескриптори на певній осі. У цьому випадку їх також можна розглядати як образи, що мають свою окрему сферу застосування.

Синтаксичний граф залежностей між словами у реченні може бути відтворений у вигляді малюнка на папері (рис. 2) [3] чи існувати в пам'яті комп'ютера (наприклад, у вигляді структур даних та зв'язків між ними, як у системах комп'ютерного перекладу під час автоматичного синтаксичного аналізу речення).

Рис. 2. Синтаксична структура речення з різним порядком слів

Тепер розглянемо логічну структуру сентенції. Класична логіка предикатів передбачає, що просте речення (твердження) моделюють такою структурою:

K[r(x1 … xn)],

де K — квантор кількості щодо x1 … xn, r — предикат, а x1 … xn — змінні [4]. Отже, найбільше, що може моделювати класична логіка без додаткових побудов, — це речення на зразок: Два хлопці кохають одну дівчину. Кількість змінних у таких реченнях (мовою лінгвістики — підметів і додатків) може бути різною.

Оскільки просте речення за своєю суттю значно ширше, ніж логічне твердження, то така структура не враховує, що в простому реченні можуть також бути: а) два чи більше однорідних присудки (предикати); б) змінні двох видів — підмети й додатки, тобто суб'єкти й об'єкти дії; в) прикметники й прислівники; г) обставини часу (модальності часу); ґ) обставини місця (модальності місця); д) модальність, що вказує на відношення твердження до реального світу; е) інші модальності, що вказують на оцінку твердження, його відношення до норм тощо.

Враховуючи сказане, розширимо моделювання структури простого речення за рахунок уведення у твердження двох (замість одного) предикативних зв'язків та кванторів модальних логік.

Передусім впровадимо певні обмеження, а саме: приймемо, що в твердженні може бути лише один предикат. Якщо в одному реченні є кілька предикатів (однорідних присудків), будемо моделювати їх відповідно кількома твердженнями з тими самими змінними й модальностями, але різними предикатами (кількість утворених тверджень повинна дорівнювати кількості предикатів речення).

Для розрізнення серед змінних суб'єктів та об'єктів уведемо для них різні позначення. Тому далі суб'єкти (підмети) позначатимемо xi, а об'єкти (додатки) — yh. Тоді структура сентенції матиме такий вигляд:

K[r(x1 … xn; y1 … yp)].

Наявність у реченні суб'єкта дії є обов'язковою, а об'єкта — ні (наприклад: Іван спить). Що ж до суб'єкта дії, то він може бути порожньою множиною як, наприклад, у реченні: Світає.

Тепер звернемося до вирішення проблеми, пов'язаної з наявністю в реченні прикметників та прислівників. Нагадаємо, що два простих речення Квітка є червона та Червона квітка у класичній логіці моделюють однаково [r(x1, y1)], хоча очевидно, що з позиції лінгвістики ці речення мають явні відмінності. Для вирішення цієї проблеми пропонуємо (за шведським лінгвістом Л. Єльмслевим) два види предикативного зв'язку: нексус та юнкцію. Опишемо ці два види зв'язку.

Роль нексуса виконує предикат. Як було зазначено вище, у твердженні він може бути лише один. Такий предикативний зв'язок є багатомісним (багатовалентним), тобто може об'єднувати не одну, а кілька змінних. У реченні нексус виступає в ролі семантично наповненого присудка, а з позицій синтаксису відтворює зв'язки координації (між підметом і присудком) та керування (між присудком і додатком).

На відміну від нексуса, юнкція (далі будемо позначати її літерою t) є одномісним предикативним зв'язком. Кількість юнктивних зв'язків для кожної змінної твердження може дорівнювати чи бути більшою від нуля. У мові такий семантично порожній зв'язок виражають за допомогою ад'єктивних частин мови, тобто прикметників та деяких видів прислівників. У реченні юнкція виступає в ролі означення, а з позицій синтаксису відтворює зв'язки узгодження та прилягання. Подамо приклади і введемо для них такі позначення:
— чудовий хлопець: t(x1);
— смаглява темноволоса дівчина: t1(x1) t2(x1) t1t2(x1).

Юнкція може стосуватися не лише змінних твердження, а і його предиката:
безнадійно кохає: t(r).

Таким чином, просте речення Чудовий хлопець безнадійно кохає смагляву темноволосу дівчину можна записати в такому вигляді (повному):

t1(r) [t2(x1), t3t4(y1)].

Далі приймемо такі перепозначення: t1(r) R; t2(x1) X1; t3t4(y1) Y1. У результаті отримаємо запис поданого вище речення в згорнутому вигляді як у класичній логіці предикатів:

t1(r) [t1(x1), t1t2(y1)] R(X1, Y1).

Тепер для моделювання структури простого речення звернемося до можливості використання кванторів сучасних модальних логік. Річ у тому, що реальні мовці в реченнях використовують, як правило, завжди певні модальності, причому не одну, а найчастіше одночасно кілька. На противагу цьому, в логіці для простоти побудов і доведень, як правило, використовують лише якусь одну модальність, потрібну для конкретного випадку (як у класичній двозначній логіці відношення до дійсності зі значенням "реальний світ"), а не кілька. Правда, останнім часом кількість таких розроблених модальних логік постійно зростає. Проте в логіці практично не досліджують тверджень, що мають одночасно кілька модальностей (полімодальні твердження), а вивчають кожну модальність окремо, хоча саме полімодальні твердження і є найкращим засобом для моделювання структури простих речень природної мови.

Розглянемо досліджувані в сучасній логіці модальності. Нагадаємо, що сучасна логіка предикатів часто використовує в твердженнях квантор кількості, якому найчастіше дають такі значення: всі, деякі (тут під словом "деякі" розуміють будь-яке число), один, невизначено.

Найперше з модальних логік для моделювання структури простого речення — за аналогією до теорії можливих світів [5] — використаємо вказаний квантор світу (M) зі значеннями: реальність, псевдореальність, ірреальність, невизначеність.

Значення реальність описує реальний (дійсний) світ. Стосовно будь-якого твердження, яке описує цей світ, можна сказати, що воно є або істинним (істинність дорівнює 1), або хибним (істинність дорівнює 0).

Значення псевдореальність описує псевдореальний (імовірно реальний), або фіктивний, світ4. Кожне з таких тверджень стосовно реального світу, як правило, є хибним; проте, коли в ньому замість існуючих значень змінних підставити інші, то таке твердження може стати істинним у реальному світі. Щодо таких тверджень будемо вважати, що їх істинність стосовно реального світу перебуває в межах 0,0 … 1,0, тобто є імовірною [6], причому, чим менше підстановок слід робити у твердженні, тим ступінь цієї ймовірності вищий. Сюди ж слід віднести всі гіпотетичні щодо реального світу твердження.

Значення ірреальність описує ірреальний світ. Такі твердження стосовно реального світу завжди є хибними, оскільки в реальному світі нема таких змінних і/чи предикатів, які вжиті в цих твердженнях. Стосовно реального світу істинність таких тверджень завжди дорівнює 0. Приклад ірреального світу — казки.

Значення невизначеність описує невизначений світ. Стосовно будь-якого твердження невідомо, який зі згаданих вище трьох світів воно описує, а тому говорити про його істинність — безпідставно.

Приклад. Невизначене повідомлення: Рятувальна команда розшукала в морі шхуну, яка ще годину тому подавала сигнали "SOS". Проте екіпажу на кораблі рятівники не виявили. Рятівникам лише вдалося знайти пляшку з повідомленням про напад на екіпаж шхуни космічного корабля.

Далі введемо з темпоральної логіки квантор часу [5] (T) і запропонуємо такі його значення: завжди, упродовж (тобто відрізок часу), момент часу (тобто точка в часі), невизначено. Введемо з ситуативної логіки квантор місця [7] (L) і запропонуємо такі його значення: всюди, частина простору, точка простору, невизначено.

У результаті отримаємо структуру типового простого речення Sj (j = 1, 2, 3 … m)5:

Sj = MjTjLjKj[Pj(Xj1 … Xjn, Yj1 … Yjp)], (2)

де Mj — квантор світу (значення: реальність, псевдореальність (тобто ймовірна реальність), ірреальність, невизначеність);
Tj — квантор часу на однонапрямленій прямій (значення: завжди, на відрізку часу, в точці — моменті — часу, невизначеність);
Lj — квантор місця в тривимірному просторі (значення: всюди, частина простору, точка простору, невизначеність);
Kj — квантор кількості (значення: всі, деякі, один, невизначеність);
Pj — предикат твердження;
Xj1 … Xjn — змінні твердження (i = 1, 2, 3 … n), які в реченні відіграють роль підметів (суб'єктів дії).
Yj1 … Yjp — змінні твердження (h = 1, 2, 3 … p), які в реченні відіграють роль прямих додатків (об'єктів дії).

У цій структурі змінні (Xi, Yh) відтворюють іменники з прикметниками; R — предикат — дієслово з прислівниками; K — квантор кількості — числівники; L — обставину місця — найчастіше прислівники, іменники з прийменниками чи самі прийменники; T — обставину часу — найчастіше прислівники, рідше прислівники з іменниковими конструкціями; M — відношення до дійсності — найчастіше вставні слова.

Приклад. Речення, яке відтворює структуру типового речення за формулою (2): Справді, вже два роки в нашому університеті двоє чудових хлопців безнадійно кохають смагляву темноволосу дівчину.

Стосовно кванторів місця й часу слід додати, що при такому способі моделювання простого речення їх роль можуть відігравати навіть підрядні речення місця й часу. Наприклад: Там, де два гірські потоки зливаються докупи, й тоді, коли з'явилися перші підсніжники, двоє чудових хлопців безнадійно закохалися у смагляву темноволосу дівчину (квантор місця виділено одинарним підкресленням, а квантор часу — жирним шрифтом). Такі складнопідрядні речення в полімодальній логіці перетворюються на одне твердження. Для порівняння зазначимо, що при моделюванні такого складнопідрядного речення засобами класичної логіки доводиться або квантори місця й часу просто опускати, або моделювати трьома окремими твердженнями, пов'язаними імплікативним зв'язком (у цій ситуації імплікативний зв'язок вимушений і за значенням не зовсім відповідний).

Для моделювання структури простого речення можна використовувати й інші модальні логіки. Наприклад, епістемічну логіку (значення квантора: доведено, спростовано, знаю, вірю…) [5, 151], деонтичну логіку, тобто логіку норм (значення квантора: дозволено, обов'язково, заборонено…) [5, 157], алетичну логіку (значення квантора: необхідно, можливо, випадково…) [5, 135], оцінювальну логіку (значення квантора: добре, посередньо, погано…), логіку бажань (значення квантора: хочу, можу, не хочу…) [5, 129], імовірнісну логіку [6] (значення квантора вказує на ступінь істинності того, що стверджується предикатом, і перебуває в межах від 0,0 до 1,0) тощо.

Приклад. Речення з переліченими модальностями: — з квантором епістемічної логіки: Вірю, що один чудовий хлопець одружиться зі смаглявою темноволосою дівчиною;
— з квантором деонтичної логіки: Заборонено, щоби два хлопці одружувалися з однією дівчиною;
— з квантором оцінювальної логіки: Це прекрасно, що один чудовий хлопець одружився зі смаглявою темноволосою дівчиною.

Полімодальні логіки дають змогу моделювати структуру такого речення за допомогою одного твердження. У рамках класичної логіки моделювання таких речень зі збереженням усієї інформації було або неможливим, або частковим, або складним, тобто включало кілька окремих тверджень.

Лінгвістів, звичайно, цікавить, скільки ж існує кванторів модальних логік. Проте це питання однозначної відповіді не має. Можна твердити лише дещо інше: а) у текстах кількість кванторів модальних логік у середньому перебуває в межах близько десяти; б) кожен текст може мати свою індивідуальну кількість модальностей; в) у тексті в послідовно розташованих твердженнях можуть з'являтися нові квантори чи відмінятися вжиті раніше, іншими словами, кількість кванторів з просуванням уздовж тексту може змінюватися.

Враховуючи подане вище, в загальному випадку структуру простого речення можна записати у вигляді полімодального твердження з наперед невизначеною кількістю модальностей:

Sj = Qj1 … Qjw [Pj (Xj1 … Xjn, Yj1 … Yjp)], (3)

де Qjv — v-й квантор (v = 1, 2, 3 … w) j-ї сентенції; решту позначень див. вище.

Подана структура твердження, що моделює будову простого й деяких складнопідрядних речень, без особливих труднощів може бути змодельована сучасними мовами програмування у вигляді структур даних.

Структура сюжету. Для передавання більших, ніж сентенція, порцій інформації їх об'єднують спеціальними зв'язками (сполучниковими) у ланцюжок — сюжет. Сюжет фіксованої довжини утворює повідомлення. У мовознавсті повідомленню відповідає окремий текст6.

Щодо граматикотекстових зв'язків, то їх є обмежена кількість. Наприклад, у логіці виділяють такі граматикотекстові зв'язки (тут їх називають сполучниками): І, АБО, НЕ, ЯКЩО… ТО7. Такі зв'язки можна задати як дескриптори на певній осі. В цьому випадку їх також можна розглядати як образи, що мають свою окрему сферу застосування. Останній сполучник вказує на кінець повідомлення.

Подамо приклад структури повідомлення:

M = S1 О S2 О S3 О … О Sm о , (4)

де M — повідомлення, Sj — j-а сентенція, а О — сполучники (логічні оператори); о — останній сполучник.

У реальних текстах найчастішим сполучником є І, причому, як правило, порожній. Роль такого порожнього сполучника в реченнях виконують крапка, знак оклику, знак запитання, всередині складнопідрядного речення — кома, а також інші лінгвістичні засоби (трикрапка тощо). Інші сполучники, як правило, задають явно.

Останній сполучник (іноді він є порожнім) свідчить про кінець повідомлення (у лінгвістиці це кінець будь-якого тексту — оповідання, повісті, роману, статті тощо).

Висновки. 1. Інформація знакового (вербального) повідомлення складається з таких одиниць, як номени, сентенції та сюжет. Оскільки номени є складними образами, сентенції містять номени, а сюжет є ланцюжком сентенцій, то номени, сентенції та сюжет також є інформацією. Повідомлення як сюжет фіксованої довжини також є інформацією.

2. Номен містить такі компоненти: кодовий образ (ланцюжок літер чи звуків); еталонний образ (значення образу); відображений образ (у момент сприйняття знака); посилання на фрагмент світу (об'єкт чи їх групу, ознаку, процес, відношення, час, місце, кількість тощо).


1 Це означає, що речення Іван сидить і читає складається з двох сентенцій (відповідно, двох тверджень): Іван сидить й Іван читає. У мові такі сентенції об'єднують в одне речення.

2 Для мов з ієрогліфічною графікою — один ієрогліф. Як відомо, деякі слова не мають форми однини (наприклад, ножиці, сани), а деякі, навпаки, множини (Місяць).

3 До речі, у країнах Заходу за одним із поділів на види літературу ділять на ту, що описує дійсність, і ту, що описує вигаданий (фіктивний) світ.

4 Формальний запис структури твердження запропоновано автором.

5 Тут текст — це повідомлення, записане словами конкретної мови.

6 У лінгвістиці таких сполучників сентенцій значно більше. Їх відносять до засобів граматики тексту, куди належать, наприклад, повторення слів у сусідніх реченнях тощо.

1. Weaver W. Recent Contributions to the Mathematical Theory of Communication // Shannon C. E., Weaver W. A Mathematical Theory of Communication. Urbana: Univ. of Illinois Press, 1949.

2. Flehtner H. J. Grundbegriffe der Kybernetik. Wissenschaftkiche Verlagsgesellschaft, 1966.

3. Гладкий А. В. Синтаксические структуры естественного языка в автоматизированных системах. — М.: Наука, 1985. — 144 с.

4. Кондаков Н. И. Введение в логику. — М.: Наука, 1967. — 468 с.

5. Хоменко І. В. Логіка — юристам. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 392 с.

6. Рузавин Г. И. Вероятностная логика и ее роль в научном исследовании // Проблемы логики научного познания. — М., 1964.

7. Barwise J., Perry J. Situation and attitudes. Cambridge, 1983. [Цит. за: Хоменко І. В. Логіка — юристам. — К.: Четверта хвиля, 1997. — С. 385].


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові