УДК 070. 41
Вивчення мови періодичної преси певного періоду має істотне значення для аналізу історії розвитку української літературної мови взагалі. Стильова багатожанровість мови преси дозволяє простежити на її матеріалі важливі процеси і закономірності, показові для певного етапу розвитку мови, зокрема поповнення літературного словника новими лексичними елементами, поступову зміну семантики та стилістичного забарвлення окремих слів, становлення лексичних та словотвірних норм. Крім того, мова газети як одна з форм масової комунікації, характеризується своїми специфічними рисами (її загальнодоступність, особливий характер образності, тісне поєднання елементів різних стилей) і, в першу чергу, своїм підкреслено соціальним характером. "Із соціальним змістом органічно пов'язаний ідеологічний аспект журналістського тексту. Незалежно від того, в межах якої суспільно-політичної формації відтворюється журналістський текст, він буде завжди надто жорстко ідеологічно орієнтованим. Це продиктовано незмінним існуванням певного, відповідного конкретному суспільству і часу дискурсу… Публіцистичний твір тією чи іншою мірою завжди інтегрований із найважливішим сегментом загального дискурсу — політичним дискурсом, який несе в собі ідеологічний зміст" [1, 102]. Соціальний з цієї точки зору відбір та обсяг пропонованої читачеві інформації, текстова модальність якої реалізується сукупністю певних (іноді чітко визначених) логіко-семантичних, стилістичних, структурно-синтаксичних, словотвірних засобів. І тому запорізькі газетні видання 20-х років слугують матеріалом не лише мовознавчих досліджень, вони, як і будь-яка періодична преса іншого регіону України зазначеного періоду, відображають політичну, моральну, духовну картину суспільства. "Мова на шпальтах газети, реалізуючи те, що характерне для мови як системи в цілому, найбільшою мірою визначає соціальну практику народу та його окремих груп, можливо найбільше визначає рівень духовної культури суспільства" [2, 11].
Важливе питання у дослідженні специфіки запорізької преси 20-х років — місце, значення та культура української мови на сторінках газет. Особливу увагу слід звернути на той факт, що до 1921 року преса Запоріжжя була повністю російськомовною. Відсутність українськомовної періодики у Запоріжжі зумовлювалася причинами різного характеру: політичними, етносоціальними (починаючи з XVIII ст. відбувається масова міграція росіян на запорізькі землі), не сприяли поширенню українського слова й численні заборони. Першим українськомовним виданням Запоріжжя була газета "Совітська влада" (видання Політсекції Олександрівського району). У фонді Державного архіву Запорізької області збережено лише другий номер газети, датований 28 грудня 1920 року, причому спочатку вона видавалася російською мовою під назвою "Советская власть". Тільки четвертий номер газети вийшов 3 січня 1921 року українською мовою. 18 лютого 1921 року було надруковано звернення редактора "Совітської влади" Ол. Досвітнього, у якому чітко було сформульовано подальше ідейно-тематичне спрямування газети: "Тепер, коли в Олександровську почала виходити селянська газета "Червоне село", — газета "Совітська влада" припиняє тут свій вихід, передає всі редакційні справи і переписку з читачами — редакції "Червоне село"… Газета "Совітська влада" переноситься туди, де село не має друкованого слова, де воно живе слухами шептунів-підпанків; переноситься туди, щоби розкрити очі засліпленим" (Червоне село. — 1921. — 18 лют. ). У жовтні 1921 року газета "Червоне село" змінила назву на "Червоний шлях"; з 1925 року "Червоний шлях" виходить під назвою "Селянське життя", з 1930 року — "Степова комуна".
Слід зазначити, що видання газет українською мовою лише для мешканців сіл у запорізькому регіоні не було випадковим. Ю. Шевельов у праці "Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 — 1941): Стан і статус" на основі широкого фактичного матеріалу доводить, що тогочасна партійна політика "приймала українську мову як мову села", "...витворювалося враження, що це мова відсталої другорядної культури і що вивчати цю мову не має великого сенсу. Такий погляд висловив, наприклад, Дм. Лебідь, другий секретар ЦККП(б)У з 1921 по 1923 р.: "Ми знаємо теоретично, що неминуча боротьба двох культур. В нас на Україні через історичні обставини культура міста — це російська культура, культура села — українська" [3, 83]. На доказ цих свідчень ученого наведемо цитату із газети "Селянське життя": "Партійна організація ухвалила випустити дві газети — "Красное Запорожье" для міста й "Селянське життя", обраховано на село" [4]. Ю. Шевельов робить висновок: "… українська мова в ті роки виразно виявила свою недостатність і в суспільному сенсі і у внутрішньомовному… В суспільному житті вона й далі лишалася мовою села та інтеліґенції гуманітарного напряму" [4, 87].
Найстаріша щоденна газета Запоріжжя з високим накладом "Красное Запорожье" до 1 вересня 1929 року друкувалася виключно російською мовою. Лише політика коренізації, здійснювана урядом з середини 20-х — початку 30-х років, спричинила інтенсивну українізацію запорізької преси: з вересня 1929 року починає виходити українськомовна газета "Червоне Запоріжжя" , "Дніпробуд" (до 1930 року — "Днепрострой"), "Степова комуна"; повністю українізуються районні газети. Отже, у цей період українське слово утвердилося на сторінках запорізької періодики, "… наша мова зайняла міцні позиції не лише в художній літературі та публіцистиці, а і в науці, діловодстві, в усіх сферах життя. Та 20-ті роки скінчилися, почалася сталінщина. Українізацію (точніше її можна було б назвати дерусифікацією) зупинили" [5, 208]. Крім того, у 20-ті роки відбувається процес становлення і формування нового виду періодики, для якої показовими були, за визначенням В. Яременка, "декларованість, агітаційно-пропагандистська спрямованість, перевантаження сухим, маловартісним цифровим матеріалом, надмірна деперсоніфікація, переважання другорядного над основним" [6, 71]. Партійно-радянська тематика стала обов'язковою і на сторінках запорізьких газет, тому лише поява видань українською мовою — єдине прогресивне явище в історії запорізької преси тих часів. Починаючи з 20-х років відбувається невпинний процес збіднення, спотворення рідного слова. Деякі дослідники (Н. Веліхова, Є. Добренко, М. Лозинський, Б. Потятиник, О. Пономарів, О. Сербенська) уважають процес "збіднення" мови наслідком тоталітарної політики держави: "… нормою слід вважати побутування у ЗМІ досліджуваного періоду стереотипних, плакатних образів, уніфікацію і спрощення тем, мовних засобів… усе це цілком відповідало цілям тоталітарного режиму й виконувало свою деструктивну функцію" [7, 26].
Аналізуючи мову і стиль періодичних видань Запоріжжя 20-х років, можна простежити поступовий процес стабілізації та унормування лексичного складу газет, удосконалення їх стилістичного та синтаксичного оформлення. Слід зауважити, що процес усталення мовних норм був достатньо стрімким: якщо періодичні видання Запоріжжя початку 20-х років характеризувались надмірним вживанням розмовних, просторічних конструкцій, то аналіз мови газет середини 20-х років показує чітку орієнтацію на правописну норму.
Широке функціонування розмовних та просторічних елементів у системі газетної мови початку 20-х років — показова риса тогочасної радянської журналістики. Російська дослідниця І. Лисакова зазначає: "Залучення до літературної діяльності робітників та селян (у 20-ті роки у журналістиці набув особливого поширення сількорівський та робкорівський рух. — І. Г.), які недостатньо володіли нормами офіційного спілкування, викликало у 20-ті роки приплив у газету просторічних слів та розмовних конструкцій, які не завжди гармоніювали зі складними книжними зворотами… Як наслідок — часткове порушення традиційних норм письмової мови…" [8, 8]. Мова запорізької преси того часу, зокрема таких її дописів, які йшли під рубриками "По Радянських республиках", "По другим державам", "Діла земельні", "Ріжні вісти", "Дописи з сел" характеризувалися лексичною та фразеологічною неусталеністю, відсутністю виробленої спеціальної термінології, широким використанням слів російської мови. Причини надмірного вживання російськомовних конструкцій не лише у періодичній пресі Запоріжжя, а й у мовній практиці населення слід вбачати у своєрідних шляхах історичного розвитку краю та політиці держави. Так званий "російсько-український мовний суржик" міцно увійшов у мовну практику місцевих газет початку 20-х років. Причому вплив російської мови позначився на рівні фонетики, лексики, словотвору. Наведемо деякі приклади. Замітка під назвою "Селянскім і робочим талантам":
"В Харькові основан комітет, який буде помогати всім робочим і селянам печатати свої твори — пісні, вірші, оповідання, пьеси, та допомагати розвивати свій талан.
Багато їх по Україні серед робочих і селян самородків поетів, писателів, які не знають, де їм помістити свої писання. Цей комітет і буде помогати та давати совіти (Совітська влада. — 1921. — 3 січ.).
Досить часто на сторінках запорізьких газет траплялися такі слова та звороти: тіраж, в тот же час, що твориться по инших краях, хозяйство, распорядження, колєктивне постачання, з глибини пролєтарських надр, иншим способом, псіхологія та ін.
Як правило, неунормованість мови періодичних видань призводила до порушення стилістичних ознак певних газетних жанрів. Так, широке використання розмовно-просторічних конструкцій негативно позначилося на групі інформаційних та аналітичних жанрів — порушувались найважливіші вимоги до них: фактична точність, чітка аргументація, наявність логічного ланцюжка (теза — аргументація — висновок) і т. д. Причину широкого залучення в ужиток преси 20-х років розмовно-просторічних елементів лінгвісти вбачають у специфіці публіцистичного стилю, основними ознаками якого є спрямованість на масового, середньостатистичного читача та простота стилю. Крім того: "Публіцистично-газетний стиль, безпосередньо відбиваючи живу мовну дійсність, міг порівняно з художньо-белетристичним значно швидше відобразити всі ті лексико-фразеологічні зрушення, що заявили про своє існування у живій розмовній мові, тоді як у художній мові нові вирази мусили переломитись у спектрі естетики слова, а в науковій пройти ще й фільтр нормативності" [9, 76].
Починаючи з кінця 1921 року в газеті "Червоне село" помітна тенденція до своєрідного очищення від розмовних та просторічних слів, відбувається інтенсивний процес унормування української мови на сторінках періодичних видань регіону. Визначальну роль відіграла та обставина, що на початку 1921 року були затверджені та запроваджені "Найголовніші правила українського правопису", створені УАН під керівництвом А. Кримського. "Це перший український правопис, офіційно схвалений державою як обов'язковий до вжитку на всій її території, і він відіграв, безсумнівно, позитивну роль у дальшому фонетичному й граматичному впорядкуванні й нормалізації української літературної мови" [10, 51]. Запорізькі газети, дотримуючись правил цього правопису, значно поліпшили мовну картину видань. Так, зокрема, згідно зі східноукраїнською мовною практикою були впорядковані відмінкові закінчення, що відповідають сучасним, крім родового відмінка однини іменників III відміни, в якому писали закінчення -и: "Ми, селяни України, а тим паче Запоріжжя, повинні нагодувати голодних робітників півночи" (Червоне село. — 1921. — 3 черв.); "Не давайте можливости куркулям і бандитам попасти на з'їзд Совітів" (Червоне село. — 1921. — 11 січ.). Було впорядковано і написання іншомовних слів: згідно з загальноукраїнською традицією звукосполучення іа в середині слів передавалося через ія: "Незабаром будемо святкувати 107 роковини з дня народження і 60 з дня смерти великого українського поета, геніяльного співця гіркої долі українського пролетаріяту" (Червоне село. — 1921. — 20 лют.); у ряді іншомовних іменників змінилася форма граматичного роду (кляса, фльота): "Нема дезертирів труда, нема зрадників робітничої кляси" (Червоне село. — 1921. — 11січ.).
Вимоги нового "Українського правопису" 1928 року були досить екзотичними на сторінках місцевих періодичних видань ("Червоне Запоріжжя", "Селянське життя"), оскільки йшли врозріз із мовною практикою зрусифікованого краю. І все ж у газетах, відповідно до орфографічних норм, писалися слова іншомовного походження, правопис яких спирався переважно на західноукраїнську мовну практику: зокрема це стосувалося передачі іншомовного м'якого [л]: клясика, бльокнот, плякат, ґльобус, клюб, лямпа та ін: "…визволити від соціяльного гніту, від експльоатації… трудящі маси може тільки пролетарська революція" (Селянське життя. — 1929. — 5 лип.).
Звукосполучення іа в середині слів іншомовного походження передавалося через ія (як бачимо, таке написання слів іншомовного походження простежується у практиці запорізьких газет ще з 1921 року, ставши, таким чином, нормативним): "Зрісши в час революції "Березіль" пройнявся духом революційности, він намагається з'ясувати шляхи театру в час соціяльної революції, в час диктатури пролетаріяту" (Селянське життя. — 1929. — 17 лип.).
У запорізькій пресі у словах іншомовного походження, починаючи з 1928 року, поширилося вживання літери ґ на позначення нею іншомовного приголосного g (інтеліґент, стерлінґ, мітинґ, ґазета, леґіонери): "Укрнаука оголосила просити збільшити… асиґнування на наукову та аґітаційно-пропаґандистську роботу музейного городка" (Селянське життя. — 1928. — 4 серп.).
Слід зазначити, що для запорізьких видань цього періоду було властиво подекуди (у географічних назвах й антропонімах) надуживання літерою ґ (Анґлія, Бельґія, Чікаґо, Ґреція, Ленінґрад); крім того, орґанізація, делеґат, ґрандіозний, реліґія, мітинґ.
Згідно з правилами правопису 1928 року, іменники іншомовного походження на -о відмінювались. У періодичній пресі кінця 20-х — початку 30-х років таке написання представлено досить широко, хоча й непослідовно: "На виставці авт в Анґлії… демонструвався новий тип авта з модерним кермом" (Селянське життя. — 1928. — 2 лист.); "До статбюра поступають уже матеріяли…" (Селянське життя. — 1928. — 5 січ.); "На бульварі, біля кіна ім. Жовтневої революції…" (Червоне Запоріжжя. — 1929. — 22 трав.).
У запорізькій пресі іншомовне е на початку слова передавалось українською літерою е (Европа, Евпаторія): "Таких містків не було в цілій Европі" (Селянське життя. — 1928. — 26 лип.); "… професійний театр пробує виставляти п'єси европейських авторів" (Червоне Запоріжжя. — 1929. — 1 жовт.).
Наступне видання "Українського правопису" 1933 року фактично відкидало попереднє у дусі того часу як ідеологічно неправильне, "антинаукове", "націоналістичне", хоча так званий "скрипниківський" правопис "…був українським, який розробили й узгодили українські мовознавці, поставивши перед собою шляхетну мету: один народ (тоді розділений між кількома державами) повинен мати одну літературну мову й один правопис" [11, 126].
Поряд з тим, що мова газетних видань Запоріжжя 20-х років характеризувалась лексико-граматичною неусталеністю, саме у цей період вона інтенсивно поповнювалась лексичними новотворами переважно політичного й адміністративного плану, утворених способом основоскладання (жінделеґатка, губвиконком, пролєткульт, церобкооп, комнезам, Наркомвнусправ, Наркомос, Окрземуправління): "Хімкомбінат приступає в скорому часі до виробництва ртутних препаратів, що потрібні для Наркомздоров'я, Наркомзема, Наркомшляхів" (Селянське життя. — 1926. — 27 січ.).
Ми поділяємо думку Б. Потятиника, який вважає широке поширення таких "членистих", усічених слів, що спотворюють мову, характерною ознакою тоталітарної журналістики, підтверджуючи свою позицію висловом Д. Орвела: "Особлива функція багатьох новоязівських слів полягала не стільки в тому, щоб висловлювати значення, скільки в тому, щоб їх знищувати… Особливий потяг до скорочень помічався у тоталітарних країнах… Скоротивши таким чином ім'я, ти звузив і непомітно змінив його сенс, оскільки відсік більшу частину асоціацій, що ним викладалися раніше…" [7, 33]. Суспільно-політична, адміністративно-юридична лексика, — "бездумна і бездуховна, казенна і водночас шаблонно-патетична" [7, 34], повністю витіснила лексику емоційно-експресивну, поетичну, абстрактну. Показовим є той факт, що у періодиці Запоріжжя 20-х років рідковживаними є такі слова, як милосердя, мудрість, радість, добро, співчуття, кохання, благочестя; зовсім іншого стилістичного забарвлення набувають слова: Бог, Біблія, віра, церква, релігія. "Через мову, в тому числі мову періодики, тоталітарний режим викорінював із свідомості людей небажані для нього ідеали, поняття, категорії і прищеплював почуття, звички, погляди, які мали б сприяти ефективному функціонуванню тоталітарної системи" [7, 34].
У мові запорізької преси 20-х років спостерігається тенденція до використання образних засобів. Цікаво, що переважно це були конструкції з відтінком зневаги, презирства, осуду, в яких найчастіше вживалася розмовно-побутова та просторічна лексика. Причому експресивність просторічних слів була стилістично заданою, вона усвідомлювалась мовцем як факт навмисного відштовхування від літературних норм: "Куркулі з шкури лізуть та сичать неначе ті гади, аби компроментувати Радянську владу. Вдаримо ж по голові цих злочинців-баламутів" (Червоне село. — 1921. — 3 черв.); "Хижаки-капіталісти, … цокаючи щелепами, тягнуться до нашого краю" (Червоне село. — 1921. — 11 січ.); "Розпутна буржуазна преса Америки розписує казкове царство, де житимуть довгоногі молоді павучки" (Селянське життя. — 1928. — 12 січ.); "Буржуазія пускає з ланцюга поліцейську зграю" (Червоне Запоріжжя. — 1930. — 11 берез.); "Польща знову гризеться з Литвою" (Селянське життя. — 1927. — 26 трав.) та ін. Часто застосовувалась у газетних виданнях брутальна, лайлива лексика. Так, у "Червоному селі" від 15 березня 1921 року вміщено передову статтю "Розмальований чорт", в якій автор торкається питання націоналізму та націоналістів: "Закордонні ідіоти жовтоблакитної масти, а разом з тим і місцеві де-котрі чимсь заграміровані, покладають тверді надії на український бандитізм… Тим часом сувора дійсність ллє льодову воду на роспалений спірохетами мозок прогресівних паралітиків націоналізму".
Зрозуміло, що подані приклади характеризують суб'єктів, а заразом радянську публіцистику взагалі, за рівнем культури, освіти, за психічним складом. Показовою ознакою тогочасної преси було широке функціонування окличних речень імперативного характеру, експресивність яких, знову ж таки, досягалася розмовно-побутовою лексикою з емоційно-зниженим відтінком: "Незаможний селянине! Дивися, щоб не опинитися в пазурах куркуля-павука-бандита! Жени у шию куркулів!" (Червоне село. — 1921. — 11 січ.), "З багна релігійної отрути зробимо огнище культури!" (Селянське життя. — 1929. — 24 лип.). Слід зазначити, що вживання у мові запорізьких газет розмовної, просторічної, брутальної лексики стало своєрідною традицією: емоційно-експресивна лексика такого плану постійно вживалася в інформаційних, аналітичних жанрах наступних років. Поряд з цим, розмовно-просторічна лексика, виконуючи нейтральну функцію, широко застосовувалась у матеріалах художньо-публіцистичних жанрів, особливо фейлетоні.
Запорізька преса 20-х років репрезентує складні процеси становлення та вдосконалення її мовностилістичних норм: характерна для початку 20-х років тенденція до залучення розмовно-просторічних конструкцій, виразний вплив російської мови на систему мовних засобів української змінилися досить швидкою стабілізацією мовностилістичного складу (цьому сприяли "Найголовніші правила українського правопису" (1921) та "Український правопис" (1928). При цьому зауважимо, що поряд зі стрімким формуванням нового типу радянської періодики, для якої були характерні специфічні жанрові та мовностилістичні вимоги, певний, чітко визначений вибір тем, проходив невпинний процес "… квазікомунікації, розповсюдження стереотипних "плакатних" образів, тематичних, мовних, композиційних штампів, збіднення мови…" [7, 29]. Запорізька преса 20-х років, як і преса більшості регіонів України, яскраво представляє особливості цього процесу.
1. Мисонжников Б. Я. Отражение действительности в тексте // Основы творческой деятельности журналиста: Учебник для студ. вузов по спец. "Журналистика"/ Ред.- сост. С. Г. Корконосенко. — СПб.: Знание, 2000. — 272 с.
2. Сербенська О. А. Мова преси в контексті вимог перебудови: Навч. посібник. — К.: УМКВО при Мінвузі УРСР, 1989. — 64 с.
3. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 — 1941): Стан і статус. — Чернівці: "Рута", 1998. — 208 с.
4. Селянське життя. — 1926. — 7 берез.
5. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1999. — 240 с.
6. Яременко В. Джерельні можливості сучасних мас-медіа крізь призму більшовицької критики // Сучасність. — 1998.— № 9. — С. 71-76.
7. Потятиник Б. В. Тоталітарна журналістика: Текст лекцій. — Л.: Ред.-вид. відділ, 1991. — 80 с.
8. Лысакова И. П. Тип газеты и стиль публикации: Опыт социолингвистического исследования. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1989. — 184 с.
9. Курс історії української літературної мови / За заг. ред. акад. І. К. Білодіда: В 2 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — Т. 2. — 413 с.
10. Жовтобрюх М. А. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918 — 1941). — К.: Наукова думка, 1991. — 260 с.
11. Пономарів О. Невмотивовані розбіжності українського правопису // Сучасність. — 1998. — № 4. — С. 126-128.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові