Ласкаво просимо

Нормативний аспект терміносфери медичного тексту

УДК 001. 4

Практичні потреби у щоденному фаховому спілкуванні, спеціальній освіті, друкованій продукції зумовлюють актуальність лінгвістичного аналізу медичного тексту щодо дотримання усталених мовних норм. Виходимо також з того, що вирішення нагальних проблем підготовки висококва-ліфікованих національних медичних кадрів, формування наступної генерації українських лікарів неможливе без опанування фахової мови як на рівні міжнародної наукової термінології, так і на рівні медичної лексики, що має національні корені.

Аналіз текстів монографій, збірників, статей з проблем клінічної медицини дає підстави вважати, що нормативний аспект наукового та навчального медичного тексту пов'язаний насамперед із дослідженням функціонування терміноодиниці як основного елемента фахового тексту. На сього-дні основний корпус терміносистеми вже сформувався, проте потребує суттєвого впорядкування і нормалізації.

Зазначимо, що сучасний етап розвитку термінознавства характеризується тим, що основним напрямом роботи в цій галузі є практичний аспект удосконалення термінології. Останнім часом науковці акцентують увагу на тому, що саме робота з упорядкування термінології є необхідною умовою ефективного розвитку наукових досліджень, розвитку міжнародної співпраці, видання наукової та довідкової літератури, а також підвищення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

Темою загального обговорення стали сьогодні й проблеми функціонування та вдосконалення української медичної термінології, що свідчить про актуальність розгляду і вирішення цих питань, зважаючи на наявність низки недоліків, які, проте, більшою чи меншою мірою також притаманні іншим терміносистемам української мови. Тенденція до впорядкованості та систематизації термінопонять виявляється у прагненні уникнути таких небажаних явищ, як полісемія, синонімія, багатокомпонентність терміна, перевантаженість іншомовними одиницями, епонімічними термінами тощо.

Безперечним є той факт, що на сьогодні достатньо розроблені лінгвістичні основи вдосконалення термінології, що є його важливою передумовою. Предметом нашої уваги є лінгвістична проблема вдосконалення термінології клінічної медицини, її практичне втілення, яке трактуємо як цілий комплекс робіт щодо систематизації, кодифікації, впорядкування, уніфікації та стандартизації, а також нормування термінології, тобто перегляд терміносистеми відповідно до норм української мови.

У лінгвістичній літературі усталилася думка, що мовна норма - це найбільш доцільний варіант вимови, словотворення, формотворення або конструктивного оформлення фраз саме функції повідомлення. Метою нормалізації мови є приведення її у відповідність до тих мовленнєвих або лексичних варіантів та моделей, які найкраще сприяють здій-сненню її комунікативної функції. Нормалізація спеціальної лексики проводиться здебільшого на базі загальнолітературних мов. Але спеціальними дослідженнями виявлено, що ця лексика має деякі специфічні особливості, які відмежовують її від лексики загальновживаної. З огляду на ці особливості в межах спеціальної лексики діють деякі специфічні норми, що відрізняються від загальнолітературних і звужують сферу їхньої дії.

Таким чином, лінгвальна нормативність термінів - це правильність їх утворення та вживання. Робота з унормування у терміносфері сучасної клінічної медицини, на нашу думку, має на меті формування досконалої термінології на основі останніх досягнень термінознавства. Водночас як найважливіший аспект визначаємо розроблення єдиної концепції термінотворення з використанням досвіду і позитивних надбань учених різних поколінь. Унормування клінічної терміносистеми української мови безпосередньо залежить від вирішення низки проблем: порушення лексичної загальнолітературної норми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів, не властивих українській мові, наявність термінологічної полісемії, омонімії, синонімії тощо.

Ефективність роботи щодо нормування термінології значною мірою залежить від вибору конкретних шляхів удосконалення термінології, доцільності тих чи інших засобів. Забезпечення лінгвістичної нормативності термінів повинне відбуватися на фонетичному, орфоепічному, орфографічно-му, лексико-семантичному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному рівнях.

Клінічна термінологія розвивається і нормалізується з урахуванням її національних та міжнародних функцій і визначається специфічною рисою - наявністю переважної кількості термінів іншомовного походження. Тому вирішення проблеми взаємодії національних і міжнародних компонентів у клінічній терміносистемі пов'язуємо з трьома основними аспектами: 1) врахування традицій терміновживання, які в медицині складалися протягом століть; 2) доцільність використання наявних у рідній мові еквівалентних термінів до іншомовних; 3) творення нових термінів за словотвірними моделями української мови.

У досліджуваній термінології явище фонетичного (фонематичного) варіювання можна спостерігати на прикладі слів брахіцефалія і брахікефалія, макроцефалія і макрокефалія, ретикульома і ретикулома, туберкульома і туберкулома, аспергілома і аспергильоз, аналгезія й анальгін, коли звуки втрачають смислорозрізнювальну функцію. Серед причин виникнення фонетичних варіантів термінів називаємо тенденцію до полегшення артикуляції, дію аналогії, особливості адаптування запозиченої лексики.

Основною причиною такої варіантності клінічних термінів є те, що їх запозичення з давньогрецької і латинської мов відбувалося різноманітними шляхами і в різні історичні періоди. Зрозуміло, що фонетична варіантність призвела до графічного варіювання відповідних термінів.

Так, орфографічна варіантність клінічних термінів пов'язана здебільшого з функціонуванням іншомовних термінів, письмова форма яких є наслідком фонетичної і графічної адаптації запозичень. Зокрема, варіантне транскрибування терміноелементів спричинило паралельне функціонування термінів типу невропатія, нейроцитома, невринома (від гр. neuron - жила, сухожилок, волокно; нерв); пор. також хейро-, хір-, -хейрія, -хірія (гр. cheir - рука), ятро-, -іатрія (гр. iater - лікар). Прикладами варіантних термінів, що виникли внаслідок різної транскрипції одного й того самого терміноелемента (гр. ev-), є також слова євгеніка, євхаристія, евтрофний, евтаназія, ейтаназія, ейтрофія, ейфорія, еубіоз, еутиреоз.

На нашу думку, варіантність такого плану ускладнює клінічну термінологію тим, що з огляду на розбіжності у формі терміна поступово виникає і хибна розбіжність щодо змісту, а це може призвести до різного тлумачення варіантних термінів. У результаті впорядкування з двох наявних варіантів евтаназія й ейтаназія сучасна медична наука послуговується терміном евтаназія як нормативним.

Прикладом словотвірного варіювання можуть бути автохтонні терміни кровоспинний/кровозупинний, одужання/видужання, природжений/уроджений гіпотиреоз та запозичені еритробластний/еритробластичний, іррадіація/іррадіювання болю, диспепсичний/диспепсичний, апоплектичний/апоплексичний, хромгідроз/хромідроз. Ці й аналогічні варіантні терміни виникли як різні словотвірні моделі.

Так, зазначимо наявність у клінічній термінології парних термінів на -к(а), -нн(я), утворених від однієї дієслівної основи: зупинка/зупинення кровотечі, пересадка/пересадження органа, затримка/затримання сечовипускання. У сучасній українській мові усталилася тенденція переважного функціонування термінів на -нн(я): встановлення діагнозу, очищення повітря, оброблення інструментів тощо.

З огляду на граматичну варіантність у клінічній термінології зазначимо, що в наукових та навчальних медичних текстах паралельно засвідчені лексеми нежить як іменника чоловічого роду або як іменника жіночого роду. Як наслідок такої варіантності, в медичній та іншій (зокрема, рекламній) літературі трапляються різні форми родового відмінка: нежитю і нежиті. Нормативним є використання лексеми нежить, -тю, ч. рід, інший варіант повинен бути усунений як ненормативний.

Унормування потребує також використання у медичній практиці іменника біль, форму множини якого різні лексикографічні джерела подають як болей і болів. На нашу думку, використання форми болей у сучасній термінології є недостатньо обґрунтованим, тому у створеному нами "Медичному словнику-розмовнику" зафіксовано саме форму болів.

Диференційований підхід до різних видів варіантності в клінічній термінології, що ґрунтується на вивченні її причин і особливостей вияву, сприятиме унормуванню і стандартизації даної терміносистеми.

Особливої уваги потребує питання синонімічних відношень у термінології. Явище синонімії пов'язане з пошуком найбільш вдалого слова для позначення того чи іншого клінічного поняття. Наведення синонімічних рядів на етапі створення і нагромадження наукових термінів дає можливість вибирати терміни, які найповніше відбивають зміст понять. Синонімічні ряди у сфері клінічної термінології створювались насамперед за рахунок проникнення в науковий обіг різних за походженням слів.

Так, у медичних словниках знаходимо багатокомпонентні синонімічні ряди: абдомінальний, вентральний, целіакальний, черевний; злоякісність, малігнізація, малігнітет, перніціозність. Пор. також: аурантіаз (шкіри) - ксантоз, ксантодермія, ксантохромія, каротиноз, каротинодермія; базаліома - базальноклітинний рак, базальноклітинна епітеліома, коріумкарцинома, шкірний карциноїд, улькус роденс.

Як бачимо, представлені різні в хронологічному аспекті терміни для позначення одного й того самого поняття - деякі з них вийшли з ужитку, інші продовжують функціонувати в мові.

Відомо, що особливістю терміносистем і, зокрема, термінології медичних наук є прагнення до однозначності. Кожна терміносистема повинна мати термінологічне ядро, одиниці якого відповідали б власне-термінологічним вимогам однозначності, нейтральності та не вступали б у синонімічні відношення.

Вживаючи синоніми на позначення медичних понять у тексті, необхідно виходити з того, що синонімія в загальновживаній лексиці відображає багатство мови у виборі лексичних засобів, у термінології - небажана.

У медичному тексті доцільно до наявних іншомовних термінів з відповідних медичних дисциплін наводити їхні автохтонні відповідники, а також найбільш уживані епонімічні терміни, наприклад, вагус, блукаючий нерв; брахіальний, плечовий; екстензор, розтинач (анатомія); брахідактилія, короткопалість (біологія); кишкова крипта, залоза Ліберкюна; гемопоез, кровотворення; нейролемоцит, клітина Шванна (гістологія); цереброспінальна рідина, спинномозкова рідина (нормальна фізіологія).

Отже, можна зробити висновок: підмова сучасної української науки оперує високорозвиненим термінологічним апаратом, що відбиває поняттєву структуру всієї сукупності термінів галузей медичної науки, яка потребує остаточного вирішення вищеокреслених термінологічних проблем.