Ласкаво просимо

Використання екологічної термінології у журналістських творах

УДК 070: 504

Важливим джерелом інформації для журналістів усе частіше виступають науковці, їх доповіді на конференціях, дослідження, статистичні дані, висновки та рекомендації тощо. Не суттєво, чи журналіст цікавиться спортом, або культурою, одного дня йому теж доведеться готувати статтю із залученням наукових матеріалів у цій галузі. Проте в роботі з такою тематикою постає проблема [1]: більшість із таких матеріалів написані у науковому стилі з великою кількістю термінів, які часто є малозрозумілими для журналіста та читача.

Завдання працівника засобів масової інформації у цій ситуації має нагадувати роботу перекладача. Але сам процес - це не лише переклад із наукового стилю, його спрощення. Увага має приділятися поясненню інформації, пристосуванню її до щоденних потреб читачів. Не завжди при підготовці матеріалу можна уникнути використання певних термінів. Власне, не треба намагатися їх позбавитися будь-якою ціною. Необхідно лише вжити ці слова доречно й правильно.

Наукова термінологія вимагає від журналістів серйозного ставлення до її використання. Якщо термін викликає сумнів, пригадайте слова М. Рильського: "не бійтесь заглядати у словник". Тільки доречне і виправдане використання термінів є ознакою професіоналізму журналіста, його любові до мови та вміння користуватися нею.

Урізноманітнення словникового запасу не повинне перетворюватися на вживання виключно іншомовних слів та термінів. За цим можна іноді побачити прагнення справити враження своєю "науковістю" на інших людей. Аудиторія засобів масової інформації надзвичайно різноманітна: за віком, за освітою та фахом тощо. Бажано знаходити ті слова, які зрозумілі кожному.

Ще Іван Франко зазначав, що для широкого кола читачів треба писати популярно, живою мовою, в легкій і принадній формі. Тому важливо вникати в дух народної мови, яку вчений порівнював з "живою рослиною", виховувати "почуття до чистоти і живості" українського слова, шанувати "натуральну простоту мови". "Плекання мови" Франко вважав важливою політичною справою, яка вимагає цілеспрямованих, свідомо регульованих дій [2].

Разом із підвищенням кваліфікації журналістів потребують вдосконалення і визначення наукових термінів. Потрібні чіткі формулювання, уніфіковані й недвозначні. Словники, які було видано в останні роки, насамперед, приватними видавництвами, не завжди відповідають необхідним нормам. Вони іноді не рецензуються фахівцями з інших галузей.

Частка наукової термінології в повідомленнях преси постійно збільшується. Відповідно зростає і кількість помилок. Найнесподіваніше застосування того чи іншого терміна може статися не тільки за сприяння журналістів, але й політиків та громадських діячів, які активно цитуються пресою. Саме тоді малозрозуміле та рідковживане слово раптом з'являється усюди.

Наприклад, починаючи з 60-х років ХХ століття нове життя дістав термін "екологія". Він походить від грецьких слів oikos - дім, помешкання, місцеперебування, та logos - наука.

Уведений у науковий обіг відомим німецьким природознавцем Е. Геккелем ще у 1866 році, термін тривалий час використовувався виключно фахівцями. Але загострення проблем навколишнього середовища у планетарному масштабі зробило його відомим кожній пересічній людині. Геккель вживав цей термін для назви науки, яка вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних видів.

Сучасні словники пропонують таке тлумачення: "Екологія - система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу і середовища їх існування." Одне з найкоротших визначень екології дає американський вчений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з навколишнім середовищем тощо.

На думку вчених, саме цей термін фактично став своєрідним "маркером" нашої епохи, завдяки чому всесвітню історію іноді поділяють на два періоди: доекологічний та постекологічний.

Відомий еколог із Санкт-Петербурга, професор Новиков, маючи ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі вислови, що з'явилися в пресі в 70-ті роки минулого сторіччя: "екологічна жилетка", "екологічний велосипед" і навіть "екологічна порнографія" [3].

Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз "екологічний велосипед", стан довкілля погіршувався. До вирішення цих проблем долучалося все більше фахівців із різних галузей, що призвело до більшої плутанини. Термін набував популярності. Авторитетні науковці сприяли його популяризації і винайшли вже навіть "екологію душі".

На думку філософів Ф. М. Канака та Т. В. Гардашука, екологічні питання при першому наближенні видаються простими й однозначними. Науковці згадують у цьому контексті сюжет із класичної філософії, коли, на відміну від фаху швеця чи математика, видається, що в проблемах гносеології та людинознавства будь-хто може мати своє достатньо професійне уявлення. Не дивно, що кожен охочий демонструє свою авторитетну думку стосовно охорони природи, раціонального природокористування й шляхів формування екологічної свідомості. У літературі, навіть науковій, і особливо у виступах офіційних осіб рефреном проходять словосполучення "погана екологія", "охорона екології", "боротьба з екологією", "загострення навколишнього середовища", які досить красномовно свідчать про рівень екологічної культури нашого сучасника. А газета "Вечерние вести" навіть перевершила попередників, написавши вже і про "вбивство екології" [4].

Суспільна думка стосовно екологічних проблем постійно перебуває то в режимі "екологічного інфантилізму", або навпаки "екоістерії". Громадськість обговорює "регіональний екологічний егоїзм", шукає "екопатріотів", залучає до лав "екологістів" тощо. Журналісти радо підтримують цю дискусію, іноді збагачуючи, а іноді остаточно засмічуючи новою термінологією мову. Часом відбувається і навпаки - необізнані в тематиці працівники засобів масової інформації лишають осторонь цікаві факти, свідомо уникають деяких важливих тем, не повністю розуміючи, про що йде мова. Якщо ж і пишуть на екологічні теми, припускаються помилок.

Досить часто невдале використання термінів відбувається вже у назві матеріалів. Наприклад, газета "День" запропонувала читачам публікацію "Україна збирається покращувати свою екологію" [5].

Можна здогадатися, що мова йде про покращення не стільки екології як науки, а стану довкілля нашої країни. Проте обирається зовсім інше, мабуть, єдине відоме працівникам газети слово на цю тематику. Журналісти забули, що екологія - це наука. Покращувати, наприклад, математику чи фізику, читачів не закликають. А екологію намагаються змінити хто завгодно, вважаючи, що цей термін може бути синонімом до висловів "стан довкілля", "навколишнє середовище", "природа" тощо.

Український філософ, дослідник екологічної політики М. І. Хилько вважає [6], що в сучасних умовах форми охорони природи набувають більш універсального характеру. На порядку денному постало чимало проблем, пов'язаних із виробленням специфічних засобів захисту людини від шкідливого впливу нею ж створеного штучного оточення, тобто по суті - нового середовища її проживання. Саме на цьому етапі все частіше замість терміну "охорона природи" використовується новий - "захист навколишнього середовища", що, на думку деяких дослідників, є новою формою охорони природи. Протиставлення поглядів щодо використання понять "охорона природи" і "охорона навколишнього середовища" в останні роки не підтримується, оскільки, як уважає В. Соколов, "в основі обидва поняття відбивають єдиний процес - здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження тієї самої природи, поза якою людина просто немислима... і на сучасному етапі розвитку суспільства "природа" і "навколишнє середовище" дуже близькі за змістом, і в найближчій перспективі вони виявляться еквівалентними" [7].

У принципі, якщо розмірковувати не про семантичний обсяг названих понять, а про суть тенденції розвитку, то з таким твердженням можна погодитись, оскільки воно відбиває динаміку розширення змісту вислову "охорона природи".

Науковці хоча і погоджуються з тим, що поняття "природа" та "навколишнє середовище" дуже подібні, зауважують: поняття "природа" значно ширше. Автор одного з екологічних посібників В. С. Джигирей вважає: "Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності" [8].

Визначившись з цими термінами, звернемо увагу на те, яким чином журналісти оцінюють вже сам стан навколишнього середовища. Розглянемо різницю між кризою, катастрофою та аварією.

Екологічна криза - критичний стан довкілля, що загрожує існуванню людини. Формується як результат хижацького використання основних природних ресурсів й інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Є одним із проявів загальної кризи.

Екологічна катастрофа - вкрай незадовільна зміна умов природного середовища на великій території, що виникає в результаті дії руйнівних природних і антропогенних сил і супроводжується великою екологічною втратою - масовою загибеллю живих організмів, зруйнуванням екологічних систем і деградацією природних територіальних комплексів.

Якщо в матеріалах згадується про загибель хоча б однієї особи, доцільно вживати термін "катастрофа". Наприклад, до аварії призвело зіткнення автомашини з деревом. В автокатастрофі під час зіткнення автобусу з потягом загинуло три особи.

Використання в пресі словосполучення "аварія на Чорнобильській АЕС" не є правильним. Воно виникло в перші дні після 26 квітня 1986 року, коли радянський уряд усіма засобами намагався применшити наслідки цієї трагедії. Оскільки не тільки наша держава, але й все людство зазнало величезної шкоди, є численні жертви, мова повинна йти виключно про Чорнобильську катастрофу.

Окрім помилок з екологічними термінами, досить часто трапляється невмотивоване зловживання також і медичними. Проаналізуємо такі приклади.

Авторка статті "Лікування ВІЛ/СНІДу: наркоманів просять не турбувати" у газеті "Дзеркало тижня" від 8 липня 2000 року залишає без коментарів таку фразу: "Нині в світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз".

Читачеві, який не має медичної освіти, важко зрозуміти ці терміни. Їх, або хоча б дію названих ліків, треба було пояснити. І в цих поясненнях слід уникати нових професійних висловів. Статті, іноді насичені незрозумілою термінологією на зразок складного діагнозу медиків, поставленого саме вам, турбують своєю невизначеністю.

Журналіст газети "День" веде бесіду з головним лікарем Центральної дитячої поліклініки Харківського району Києва [9]. Текст інтерв'ю насичений термінологією, яка, на жаль, не пояснюється ні лікарем, ні кореспондентом видання. Розглянемо лише частину матеріалу:

"Харківський масив - це не взірець екологічного благополуччя: замість озер - сміттєві звалища, у дворах немає місця дітям для гри, бо вільні місця зайняті автомобілями, бракує зелених насаджень. "Завдяки" заводові "Енергія", ТЕЦ-5, Бортницькій станції аерації, район виявився сьогодні в екологічній "ванні", яка нараховує десятки хімічних токсикантів. Нехай концентрація кожного з них навіть не вища за допустимі норми концентрації, однак їхня сукупність впливає не тільки на онтогенез, але й зачіпає геном людини. І як наслідок, виникають нові хвороби, які за клінікою нагадують звичайні пневмонії, гепатити, а насправді це хвиля нової захворюваності, і до неї охорона здоров'я не адаптована".

Читач, який не має спеціальної освіти, не зрозуміє, що таке: токсикант, онтогенез, геном, клініка тощо. Їх треба було обов'язково пояснити. А ще краще попросити співрозмовника знайти відповідні синоніми, які знають читачі. Наприклад, термін "клініка" саме в цьому контексті можна було замінити на "ознаки", або на інший, хоча і теж медичний, але більш поширений, термін - "діагноз". Ще одна поширена проблема - не розтлумачені абревіатури, які остаточно перетворюють текст на суцільну таємницю. Наведений вище приклад вказує ще на одну проблему роботи з науковою інформацією, якій варто приділити більше уваги.

Від вміння журналістів популярно донести до аудиторії складні наукові проблеми залежить іноді становлення окремих напрямів політики. Наприклад, саме журналістка та письменниця зі Сполучених Штатів Америки Рачел Карсон стала поштовхом для розвитку екологічної політики. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами і особливо пестицидами. Висновки були оприлюднені в книзі "Безмовна весна" [10]. Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість та придбати всі його примірники. Проте книга вже стала бестселером, бо простою мовою розповідала про загрозу довкіллю та здоров'ю людини. Позиція журналістки й письменниці мала величезний вплив на громадськість. Саме тоді з'явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

Захист довкілля стає наріжним каменем екологічної політики передових країн усього світу. Член Римського клубу, професор Вайцзеккер уважає, що ХХІ століття взагалі стане століттям довкілля. Технологія й цивілізація вже підлаштовуються до вимог ХХІ століття [11]. У третьому тисячолітті кількість екологічної та науково-технічної інформації зростає ще більшими темпами, ніж раніше. Саме журналісти мають сприяти роз'ясненню її широкому загалу, забезпечуючи таким чином поступ людства.

1. Бєляков О. О. Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини): Автореф. дис. ... к. філол. н. за спец. 10.01.08 - журналістика. Ін-т журналістики Київ. ун-ту ім. Тараса Шевченка. - К., 1999. http://www.nbuv.gov.ua/ard/1999/99 booiep.zip

2. Сербенська О. Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації Івана Франка: Текст лекцій. - Л., 1993.

3. Денекин В. В. Беседы об экологии. - М., 1979.

4. Ермоленко А. Экологический киллер - выхлопной газ // Вечерние вести. - 2001. - 15 март.

5. Україна збирається покращувати свою екологію // День. - 1998. - 7 лип.

6. Хилько М. Екологічна політика. - К.: Абрис, 1999. - 82 с.

7. Васюта С. Проблеми екологiзацiї суспiльно-полiтичної думки в контекстi нацiонально-державного вiдродження України // Ойкумена. - 1994. - № 1-2. - С. 75-87.

8. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. - С.16.

9. Коверзнєв В. Медикаменти не замінять здорового способу життя! // День. - 2000. - 12 трав.

10. Carson R. Der stumme Fruhling. Munchen: dtv, 1968.

11. Ernst Ulrich von Weizsacker, Amory B. Lovins, L. Hunter Lovins. Faktor vier: doppelter Wohlstand - halbirter Naturverbrauch; der neue Bericht Club of Rome. - Munchen: Dromer Knaur, 1995. - 320 S.