Інтерактивна стилістика

УДК 808+81'23+81'27+81'38

Стаття присвячена теоретичним засадам створення текстів, спрямованих на взаємодію (інтеракцію) автора з аудиторією. Обґрунтовується потреба навчати майбутніх журна-лістів методам оптимального використання мовних, стилістичних і текстових засобів.

Ключові слова: автор, читач, текстова комунікація, потреби, очікування, стереотипи.

In a paper it is given the teoretikal fundamentalses of texts creation dsrected on inter which one are counted for interplay with an audience (interaction). The necessity to educate the future journalists by methods of optimum usage of language, stylistic and text facilitiess.

Key-words: auther, reader, text communications, requirements, expectations, stereotypes.

Є чимало професій - журналіст, політик, редактор, учитель, адвокат тощо, - де мова якщо не єдиний, то принаймні основний "робочий інструмент". Що є спільного для них? Безумовно, спрямованість на взаємодію з аудиторією (інтеракцію), взаємодію реальну (усне мовлення) чи за посередництвом тексту. В умовах, коли комунікатори дистанційовані в часі та просторі, взаєморозуміння між ними, а отже й успіх комунікації в цілому, залежить від оптимального використання мовних, стилістичних і текстових засобів [7-9].

Усна і текстова комунікація розглядаються низкою галузей гуманітарного знання, які так чи інакше пов'язані з використанням мови як знаряддя дії, як засобу впливу. Це такі галузі, як риторика (і неориторика), стилістика (зокрема, практична стилістика), прагматика (прагматична лінгвістика), комунікативна лінгвістика, когнітологія (когнітивна лінгвістика), психолінгвістика, соціолінгвістика, етнолінгвістика, нейролінгвістичне програмування, а також суміжні науки - естетика (зокрема, рецептивна естетика), семіотика, герменевтика, психологія (в тому числі квантова психологія).

Звичайно, всі зазначені наукові напрями займаються питаннями комунікації в межах і для потреб своїх дисциплін. Якщо ж поставити за головне саме стилістичні аспекти комунікації, то можна говорити про цілий напрям сучасної функціональної стилістики - інтерактивну стилістику.

Власне, про мовні засоби впливу на сприймача йдеться й у риториці, і в традиційній стилістиці, і в інших галузях - джерелах інтерактивної стилістики. Відмінність тут у розташуванні відомостей. Скажімо, традиційна стилістика характеризує іменники й описує, як, використовуючи їх, можна досягти тієї чи іншої мети, наприклад, гумористичного ефекту. Інтерактивна стилістика, навпаки, описує таке явище, як гумористичний ефект, і наводить іменники, якими його можна досягти (причому не лише іменники, а й інші частини мови, більше того - мовні засоби різних мовних рівнів, а також невербальні, тобто паралінгвальні, засоби).

Друга відмітна ознака інтерактивної стилістики - її спрямованість не стільки на автора висловлювання, не стільки на літературну якість самого висловлювання, скільки на передбачуване сприйняття цього висловлювання цільовою аудиторією, тобто на ефективність комунікації. Тому основними поняттями є такі: зорієнтованість мовлення (висловлювання, тексту) на читача, інформаційний комфорт, ясність, толерантність, емпатія тощо.

Нарешті, ще однією специфічною рисою інтерактивної стилістики є максимальне врахування сучасних комунікативних умов. Сучасний інформаційний простір зумовив кількісні сприйняттєві зміни (зростання кількості інформації, необхідної для опрацювання), а відтак і якісні зміни в механізмах сприйняття ("кліповість", уривчастість, потребу сформувати на основі неповного інформаційного матеріалу цілісне й несуперечливе уявлення про відображуваний фрагмент реальності).

Професійний журналіст повинен уміти належно використовувати досягнення функціональної стилістики (яка враховує мовні характеристики автора і реципієнта), психолінгвістики (яка аналізує тексти з погляду сприймача), соціолінгвістики (яка враховує соціально-психологічні ознаки учасників комунікативного процесу), когнітивної лінгвістики (яка вивчає механізми вербалізації навколишньої дійсності), етнолінгвістики (предметом якої є національні мовні пріоритети), PR (який розробляє технології впливу на масову свідомість). З усіх цих галузей можна дібрати такі відомості, методи і підходи, які знадобляться майбутньому журналістові для створення інформаційно і психологічно досконалих текстів, котрі враховують психологію читацької аудиторії. Саме це є предметом інтерактивної стилістики.

У межах інтерактивної стилістики досліджується залеж-ність ефективності комунікації від застосовуваних комунікаторами мовних засобів (з урахуванням контексту комунікації). Звідси - і практичне значення інтерактивної стилістики, оскільки за її допомогою можна визначити оптимальний добір мовних засобів, що їх доцільно використати для:

- досягнення певної комунікативної мети;

- вибудовування оптимальної комунікативної стратегії;

- оптимальної взаємодії зі співрозмовником (співрозмовниками).

Мета сучасного автора - досягти максимального взаєморозуміння (або рапорту, за термінологією НЛП) в архетипній парі автор-читач. Установити рапорт з аудиторією - це значить свідомо, чуйно і з повагою підлаштуватися до неї. Тут не йдеться про примітивне загравання автора з читачем, бо це образливо для обох. Підлаштування полягає у врахуванні психологічних особливостей аудиторії, у задоволенні її інформаційних очікувань, у відповідності текстів стереотипам сприйняття, характерним для читачів.

Підсвідоме очікування читача - отримувати психологічний комфорт від спілкування з текстом. Розглянемо складники психологічного комфорту (див. табл 1).

Для спілкування важливим є уявлення про того, на кого спрямована інформація. Учасниками комунікативного акту виступають люди з власними, специфічними психологічними особливостями. Отже, оптимальна вербальна поведінка має враховувати такі чинники:

1) психологічний тип комунікаторів;

2) індивідуальні фільтри інформації;

3) етнопсихологічні й гендерні особливості сприйняття;

4) професійно-психологічні очікування;

5) контекст комунікації. Розглянемо трохи докладніше кожен із складників особистісної зорієнтованості.

1. Психологічний тип учасників комунікативного процесу. Щоб вибудувати оптимальну комунікативну стратегію, мовець повинен усвідомлювати і власні особистісні психологічні риси, і відповідні риси співрозмовника. У побутовому спілкуванні взаємний аналіз комунікаторів здійснюється завжди - інакше спілкування було б утрудненим чи навіть неможливим. Однак професійні мовці (педагоги, журналісти, менеджери, юристи тощо) повинні мати навички психолінгвістичного аналізу.

Таблиця 1. Складники психологічного комфорту сприймача публіцистичних текстів

Складники психологічного комфорту сприймача публіцистичних текстів

Серед багатьох класифікацій типів особистості, що їх пропонують сучасні психологи [3; 6], досить переконливою видається класифікація німецького психіатра К. Леонгарда. У ній описано 12 типів акцентуйованих особистостей - людей, у характері яких яскраво вираженою, тобто акцентуйованою, є якась одна психологічна риса [4, 33 - 249]. Успіх комунікації залежить від уміння встановлювати психологічний тип мовця на основі аналізу трансакційних стимулів і реакцій, і, за потреби, застосовувати певні мовні засоби нейтралізації акцентуйованих рис.

Стереотипні трансакційні стимули і реакції в сукупності становлять мовні патерни (патернами в теорії нейролінгвістичного програмування називають систематично повторювані, стійкі елементи чи послідовності елементів поведінки) [12, 277]). У роботах [10; 11] подано узагальнення стереотипних трансакційних стимулів і реакцій стосовно різних типів акцентуйованих особистостей.

У текстах завжди є "знаки" особистості, і найкраще сприйме текст той читач, у якого особистісні характеристики максимально збігаються з тими, що є в тексті. Звідси випливає, що можна цілеспрямовано впливати на певні групи людей, використовуючи близьку для них лексику.

2. Типи репрезентаційної системи комунікаторів, розгляд яких входить до теорії нейролінгвістичного програмування [12, 45 - 72], зумовлюють вербальну поведінку учасників процесу спілкування - добір тих чи інших мовних засобів.

Репрезентаційна система - це система кодування інформації в свідомості, тобто спосіб сприймання навколишнього світу і зберігання в мозку сприйнятої ззовні інформації. Так, частина людей переважно бачить навколишнє, інша частина - переважно чує його, інша - відчуває, ще інша - аналізує. Кожна людина з наявної в його рідній мові лексики підсвідомо вибирає й застосовує слова і вислови, характерні для його домінантної репрезентаційної системи. Аналізуючи усну чи письмову мову людини, можна визначити цю домінантну сисему. У цьому допоможуть списки сенсорно позначених патернів - слів і словосполучень, властивих для мовців з візуальною, аудіальною, кінестетичною і раціональною (дигітальною) системами. Слова-предикати, що відповідають основним каналам сприйняття зовнішнього світу, є однією з виразних психолінгвістичних характеристик тексту (і мовлення людини) [1]:

візуальні ПВ: дивитися, розглядати, передбачати, ілюструвати, помічати, виглядати; картина, фокус, уява, перспектива, вигляд, огляд; неясний, немний; я бачу, що ви маєте на увазі; розгляньмо цю ідею; я погано уявляю; я не бачу виходу; це не відразу впадає в око та ін.;

аудіальні ПВ: говорити, акцентувати, запитувати, чути, слухати; тон, звук, наголос, дисонанс; голосний, монотонний, внятний, співзвучний, тихий; пропускати повз вуха; задавати тон і под.;

кінестетичні ПВ: вручати, контактувати, штовхати, давити, тиснути, зачіпати; напруга, тиск, дотик; жорсткий, теплий, холодний, твердий, відчутний, важкий; вхопити ідею; я даремно із цим зв'язався; я відчуваю це; хапати зірки з неба тощо;

раціональні ПВ: знати, вважати, вирішувати, розуміти, пам'ятати, мотивувати, робити, змінювати, усвідомлювати тощо.

Підлаштування під репрезентаційну систему співрозмовника збільшує кількість сприйнятої ним інформації, а крім того, створює належний психологічний мікроклімат (кожному приємно поговорити з людиною, яка її розуміє; вислови "ми говоримо різними мовами", "ми говоримо однією мовою") часто є свідченням спільності репрезентаційних систем комунікаторів.

Звичайним мовцям властиве підсвідоме поєднання принаймні двох репрезентаційних систем. Професійний мовець повинен уміти свідомо оперувати засобами всіх систем.

3. Етнопсихологічні й гендерні особливості сприйняття. Ідеальна комунікативна ситуація, на думку Ю. Лотмана, передбачає збіг контекстів адресанта та адресанта [5], а такий збіг відбувається за умови наявності ряду постійних опорних елементів, відбитих у свідомості комунікаторів у вигляді архетипних образів. У системі архетипів закріплюється світоглядна основа певної культури, на якій базуються всі прояви культурної творчості певного етносу [14]. Іншими словами, система архетипів культури є засобом кодування культурного повідомлення (див., наприклад, вітчизняні архетипи - образи волі, долі, боротьби [15]). У свідомості носіїв одного типу культури зберігається досвід інтелектуального освоєння дійсності, властивий даній культурі. Цей досвід закріплюється на нейролінгвістичному рівні - у вигляді безмежного набору клішованих структур, крізь призму яких сприймаються нові явища і події, а також тексти, що відтворюють ці явища й події [2, 172]. Національні архетипи активно використовуються в сучасних засобах масової комунікації - для оптимізації комунікативних процесів у суспільстві.

В архетипах закріплюються риси менталітету тієї чи іншої нації. За кожним з архетипів стоїть явище ментального плану - певна ментальна риса. Причому тут слід розрізняти реальні й нав'язуванні риси. Стихійні етнічні самоспостереження й міжетнічні зіставлення, як правило, виливаються в численні стандартні образи - типового українця, росіянина, єврея тощо. Підсвідоме прагнення до етнічного психологічного самоаналізу певною мірою уможливлює досить простий спосіб маніпулювання масовою свідомістю: акцентуація одних етнічних рис з одночасним ігноруванням інших призводить до вироблення стереотипів, під дію яких підпадають і самі об'єкти цих стереотипів. Тож лише наукове вивчення психологічних особливостей комунікації, поєднане з адекватним етнологічним аналізом, може дати представникам певного етносу оптимальну модель вербальної поведінки і стати основою усунення деформацій етнічної самосвідомості.

Адресуючи статті певній аудиторії, варто концентрувати елементи тексту навколо архетипів. Адже головне комунікативне призначення архетипічних елементів полягає в досягненні ефекту причетності кожного індивідууму до культурних надбань соціуму, виникнення у читача відчуття входження до певної групи, полегшення відчуття самоідентифікації, тобто співвіднесення себе з конкретною статтю, соціальним прошарком і з певною етнічною групою. Все це зрештою викликає відчуття психологічного комфорту під час сприймання тексту, а отже, збільшує для автора шанси бути зрозумілим і прийнятим.

Для досягнення емоційного комфортної комунікації різні культури пропонують різні зразки поведінки, які ґрунтуються на різних вартісних орієнтаціях етнокультур, на різних ментальних рисах.

В останні десятиліття посилилися відмінності і між внутрішньонаціональними варіантами культури. Зокрема, виявилося більше, ніж це було раніше, розбіжностей між її віковими підтипами. Тому дослідження у фокус-групах варто проводити серед різних соціальних (принаймні вікових, освітніх і територіальних) категорій читачів.

Ще однією характеристикою, що впливає на аудиторію, є наявність слів з "чоловічою" і "жіночою" сексуальною символікою (за З. Фрейдом). Дослідники виявили позитивний вплив виразності сексуальної символіки в цілому на збільшення аудиторії - зокрема "чоловічої" символіки на частку жінок в аудиторії видання (хоча, до речі, частка "жіночої" символіки ніяк не зв'язана з читанням видання чоловіками).

Усе це великою мірою пов'язане з гендерними ознаками текстів, на які ще кілька років тому ніхто уваги не звертав. Дослідження останніх років свідчать про те, що на підсвідомому рівні в різних мовах переважають "чоловічі" чи "жіночі" ознаки. Фоносемантичні дослідження виявили певну "жіноч-ність" української мови в цілому. Цю думку підтверджують і спостереження у сфері власне семантики. Так, наприклад, в українській мові є велика кількість узагальнених найменувань людей, які мають форму жіночого роду і змушують усі залежні слова набирати форми жіночого роду (людина, особа, істота; пор. рос. человек, лицо, существо). Унаслідок цього "жіночий" компонент у текстах звучить виразніше, ніж, скажімо, в російській мові.

Оскільки процес сприйняття - це надзвичайно складне явище, то впливати на нього можуть різні (часто несподівані) чинники. Так, скажімо, зарубіжні науковці довели, що їхні жінки більше довіряють авторам-чоловікам. То, може, й суто "чоловічі" тексти є найбільше особистісно зорієнтованими? А, може, в українські жінки до цього ставляться інакше? Цього ще ніхто ще перевіряв. Дати науково обґрунтовані рекомендації можна лише на основі цілеспрямованих маркетингових досліджень.

4. Професійно-психологічні очікування. Є сфери, де переважають етнопсихологічні чинники (до них належать насамперед гуманітарні сфери - культура, мистецтво, освіта). А є й такі, в яких суто професійні, специфічні чинники діють настільки сильно, що зрештою ставлять комунікацію над етнічними традиціями, забезпечуючи високий рівень її інтернаціоналізації. Наднаціональний характер має, наприклад, наукове пізнання, про що говорив ще В. І. Вернадський. Переважання професійних чинників над етнічними властиве й сучасному виробництву, бізнесу, юриспруденції.

Одна з цілей професійної комунікації у зазначених сферах - максимально усунути етнопсихологічні особливості вербальної поведінки, підпорядкувавши їх професійним потребам. Завдання ускладнюється тим, що формально спілкування здійснюється національною мовою, а от різноманітні етнопсихолінгвістичні нюанси вербальної поведінки нівелюються.

Так, наприклад, однією з яскравих етнопсихолінгвістичних рис українця є його вміння оперувати невербалізованою інформацією. Власне, взагалі всім слов'янам - а українцям чи не найбільше - притаманна риса спілкуватися в двох і більше планах: говорити одне, а мати на увазі інше; використовувати натяки, розгадувати прихований зміст, і при цьому досить вільно почуватися в таких семантично непевних комунікативних ситуаціях. Параінформування (натяки, латентні, тобто приховані, смисли) - традиційна ознака комунікативного стилю українців, що переконливо доводить етнопсихолінгвістичний аналіз численної кількості комунікативних актів [10, 122-128]. У професійній сфері, де успішна діяльність великою мірою залежить від однозначності трансакційного стимулу й швидкості оптимальної трансакційної реакції, звичку українців висловлюватися неоднозначно варто викорінювати.

5. Контекст комунікації. У нашому випадку контекст - це комунікативна ситуація в цілому. Врахування автором соціального контексту комунікації дає змогу передбачити адекватну (або організувати передбачувану) інтерпретацію повідомлення читачем.

Наприклад, якщо повідомлення призначене для молоді, варто подати матеріал з використанням сленгу, який на цей момент є модним у молодіжному середовищі. Це ніби маркер: "я - свій, я такий як ви". Орієнтуючись на інтелігентного читача середнього віку, можна додати у свій текст інтертекстуальні елементи, алюзії та ремінісценції.

Інтерактивна стилістика вчить авторів залучати читача до співпраці. Сучасні комунікативні обставини істотно змінюють характеристики комунікаторів: поступово нівелюється відмінність між ними стосовно участі в комунікації - автора як активного комунікатора і читача як пасивного. Дедалі більше й частіше сприймач активно вступає в реальну комунікацію (інтернет), сама наявність такої змоги породжує зміну ставлення до мови: готовність (можливість) вступити в діалог змушує - хай і підсвідомо - оцінювати, нагромаджувати, приміряти до різних ситуацій певні мовні засоби. Отже, сприймач стає суб'єктом мовотворчості, не пасивним читачем, а співавтором автора. А сучасний автор стає автором завдяки читачеві й у тісній взаємодії з ним.

Звичайно, створення досконалих (у професійному й емотивному розумінні) текстів не зводиться до застосування деякої техніки, деякого набору інструментів. Робота автора - те саме, що праця поета. А гарна стаття чи ні - начебто і так відразу ясно. Інтуїтивно. Тимчасом і техніка обов'язково потрібна (інтуїтивно це теж зрозуміло). Тому бажано, щоб журналісти, крім творчих здібностей, мали певний рівень фахової компетентності. Сподіваємося, що ця стаття переконала читача в тому, що така дисципліна, як інтерактивна стилістика, сприятиме зростанню фахової компетентності майбутніх текстотворців.

1. Белянин В. П. Основы психолингвистической диагностики: модели мира в литературе. - М.: Тривола, 2000. - 248 с.

2. Васильев С. А. Синтез смысла при создании и понимании текста. - К.: Наукова думка, 1988. - 257 с.

3. Душков Б. А. Психология типов личности. - Екатеринбург: Деловая книга; Москва: Академический проект, 1999. - 105 с.

4. Леонгард К. Акцентуированные личности. - Ростов н/Д.: Феникс, 2000. - 249 с.

5. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров: Человек-текст-Семисфера-история. - М.: Языки русской культуры, 1996. - 447 с.

6. Мясищев В. Н. Понятие личности в аспектах нормы и патологии // Психология личности. Т. 2. Хрестоматия. - Самара: БАХРАХ, 1999. - С. 197-223.

7. Непийвода Н. Толерантное речевое поведение в архетипической паре автор-читатель / Лингвокультурологические проблемы толерантности: тез. докл. междунар. науч. конф. - Екатеринбург, 2001. - С. 264 - 267.

8. Непийвода Н. Ф. Автор наукового твору: спроба психологічного портрета // Мовознавство. - 2001. - № 3. - С. 11 - 23.

9. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). - К.: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1997.

10. Непийвода Н. Ф. Національні особливості мовної поведінки українців // Гуманітарний вісник ЧІТІ. - Черкаси, 1999. - С. 122-128.

11. Непийвода Н. Ф. Моделювання вербальної поведінки // Знак. Символ. Образ: Матеріали Міжвуз. наукового семінару з проблем сучасної семіотики. - Вип. 4. - Черкаси: Брама, 1999. - С. 223-229.

12. О`Коннор Дж., Сеймор Д. Введение в нейролингвистическое программирование. - Челябинск: Версия, 1997 - 576 с.

13. Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров: Человек-текст-Семисфера-история. - М.: Языки русской культуры, 1996. - 447 с.

14. Хамитов Н. Освобождение от обыденности. - К.: Наукова думка, 1995. - 225 с.

15. Чекмишев О. В. Міфо-символічна система публіцистичних текстів у контексті національної міфології. - К., 1996. - 16 с.