УДК 81'27
У статті йдеться про загальні предмети соціально-лінгвітичних та стилістичних досліджень, а також специфіку концепцій з огляду методологічних позицій кожної науки.
Ключові слова: мова, мовлення, діморфізм, оцінка, символічна функція.
In the article it is considered the common subjects of socio-linguistic and stylistic researches as well as the specifity of their concepts from the methodological positions of each science.
Key-words: language, speech, dimorphism, evaluation, symbolic function.
Коли йдеться про певну науку, спочатку завжди намагаються окреслити об'єкт або коло об'єктів, які вона має досліджувати власними методами, а також зафіксувати сфери її взаємодії з іншими науками. Саме ці два моменти дозволяють виокремити будь-яку науку серед інших, зрозуміти ступінь її самостійності, побачити й спрогнозувати перспективи розвитку.
Якщо говорити про соціолінгвістику, то відразу треба зазначити її міждисциплінарний статус. Про це говорили всі дослід-ники, що розробляли проблеми зв'язку мови і суспільства, зокрема У. Лабов, Дж. Фішман, В. А Звегінцев, Ю. Ю. Дешерієв, О. Д. Швейцер, Л. Б. Нікольський, Л. П. Крисін, Ю. О. Жлуктенко, Ю. Ю. Саплін та ін. [див., наприклад: 1, 250-258, а також з останніх праць: 2, 8 - 17]. Соціолінгвістика виникла на межі мовознавства, соціології, соціальної психології, етнографії, а тому її зв'язок із цими науками є найтіснішим. Пов'язана вона також з філософією, історією, антропологією.
У системі наук про мову соціолінгвістика "співпрацює" з традиційною лінгвістикою, що вивчає рівні мови, а за її межами - з психолінгвістикою, етнолінгвістикою тощо. У межах традиційної лінгвістики, де мову вивчають в основному як системно-структурний утвір безвідносно до зовнішніх чинників, що впливають на розвиток мови (хоч і зазначають їх вплив), соціолінгвістика найтісніше пов'язана з лексикологією та стилістикою, які, у свою чергу, мають багато спільного у характері вивчення слова, його значення, сфер застосування. Факт зв'язку соціолінгвістики і стилістики добре усвідомлюється лінгвістами, хоч система їх взаємостосунків не була предметом спеціального дослідження у вітчизняній науці.
Соціолінгвістика і стилістика вивчають варіювання мовних засобів, але кожна у своєму аспекті, зі своїми акцентами. Перша досліджує соціальне варіювання - вікові, професійні варіанти, жаргонні утворення, постійно прив'язуючи їх до людини, соціальних угруповань, зосереджуючись на кореляції мовних та соціальних факторів. Стилістика вивчає варіювання мовних одиниць при передачі того самого змісту, залежно від мети і ситуацій спілкування, досліджує виражальні можливості цих засобів, їх функціональне (рольове) навантаження. Можна сказати, що соціолінгвістика розглядає соціально, ситуативно, тематично зумовлені варіанти мови, а стилістика тільки два останні. Звичайно, і стилістика переймається соціальним чинником як таким, що детермінує соціальну значущість ситуації та роль і статус комунікантів, але на першому місці в неї - мовні засоби. Натомість соціолінгвістика віддає перевагу вивченню мовної особистості як представника певної групи, дослідженню мовної ситуації, мовної політики тощо, тобто, вона вивчає всі сфери, де функціонує мова, але крізь призму людини. Отже, першим видом кореляцій соціолінгвіс-тики та стилістики є варіативність мовних засобів. Обидві науки розглядають проблему зі своїх власних методологічних позицій.
Взагалі варіативність може розглядатися в різних площинах - власне лінгвістичній, зокрема функціональній, соціолінгвіс-тичній тощо. У першому випадку йдеться про наявність кількох форм для передачі того самого змісту, про добір засобів залежно від мети й характеру спілкування, у другому - про зумовленість такого добору складнішою ієрархією вмотивувань. Стилістика працює на перших двох площинах, соціолінгвістика - на останній, яка тісно пов'язана /перехрещується з попередніми.
У межах соціолінгвістики про варіативність можна говорити, по-перше, як про вибір однієї з наявних форм однієї мови і, по-друге, як про вибір різних мов у ситуації бі- і мультилінгвізму. Вибір тієї чи тієї мовної форми або конкретної мови спілкування завжди залежить від ряду причин, що впливають на процес комунікації. Серед цих причин в одномовних спільнотах виділяють насамперед а) мовну компетенцію особистості, тобто знання мови і вміння користуватися мовними ресурсами, б) комунікативну компетенцію, тобто вміння враховувати соціокультурні параметри спілкування - ситуацію, рольові стосунки, статус партнера, мету висловлення тощо. У такому разі про варіативність можна говорити з позиції соціального статусу індивіда, його мовної та комунікативної компетенції. У ситуації дво- чи багатомовності на вибір мови впливають ще й інші чинники соціокультурного і психологічного характеру, зокрема тип мовної ситуації, соціальний статус мови, ступінь володіння партнером мовою, якою до нього звертаються тощо.
У соціолінгвістиці узвичаємо розрізняти стратифікаційну та ситуативну варіативність. Стратифікаційна відображає членування мови залежно від розшарування соціальних груп населення, що існує в будь-якій країні світу. Вона виявляється у тих мовних відмінностях, що характеризують мовлення представників різних соціальних прошарків і соціальних груп [3, 79]. Уже давно є встановленим фактом, що представники нижчих соціальних прошарків ширше використовують при спілкуванні нелітературні форми, частіше відхиляються від норми, не відчувають функціонально-стилістичної диференціації мовних засобів і тим більше не можуть скористатися цим розмаїттям. Постійна активність, доповнюваність і змінність молодіжного жаргону теж підтверджує факт стратифікаційної диференціації мови.
Ситуативна варіативність полягає у виборі окремим членом колективу або групою певних мовних одиниць відповідно до ситуації комунікативного акту. Відомо, що мовлення тієї самої людини може змінюватися залежно від того, з ким він спілкується (з батьками чи дітьми, керівником чи підлеглим), де спілкується (у невимушеній чи офіційній обстановці), у яких перебуває стосунках з партнером (дружніх, офіційних, нейтральних) тощо. У різних ситуаціях з різним ступенем уваги людина "будує" своє мовлення, слідкує за добором слів, правильністю висловлення, за формою розповіді, звертання, привітання, прощання.
Ці два види варіативності пов'язані між собою, вони наче накладаються один на одого. Визначення того, що в конкретному комунікативному акті зіграло домінуючу роль при виборі мовних засобів, - соціальні характеристики мовця чи ситуативні чинники, - потребує чіткого й послідовного врахування при оцінці мовлення.
Співвідносяться дві науки і в підходах до оцінювання мовлення. Оцінність взагалі є важливою категоріальною ознакою, що об'єднує ці науки і дозволяє говорити про їхню співвіднесеність. Вона пронизує стилістику, оскільки остання призначена кваліфікувати тексти/твори за параметрами "вдало - невдало", "доцільно - недоцільно", "доречно - недоречно", "красиво - некрасиво", "експресивно - неекспресивно" тощо. Така оцінка дається вже створеному усному чи написаному тексту/твору на підставі вироблених соціумом критеріїв, що засвідчує наявність у розумінні естетичної цінності соціального підгрунтя. "Стилістична диференціація мови, - пише Н. Б. Мечковська, - являє собою історично перше усвідомлення , осмислення мови суспільством. У цьому полягає її величезне культурно-психологічне значення" [4, 51].
Соціолінгвістика оцінює не тільки результат, а й процес мовлення в конкретно окресленій ситуації, відповідаючи при цьому на питання, чому саме так, а не інакше відбувається комунікація, що зумовило саме такий результат. Стилістика пояснює досягнення й похибки автора-мовця дією функціональних, психологічних і естетичних чинників, особливостями творчості тощо. Вона працює з результатом мовлення - твором/текстом і зважає на автора як на творця, що створює новий смисл. Момент індивідуалізації мовлення, креативних можливостей породження естетичного смислу, що виявляється при роботі мовної свідомості особистості, є надзвичайно важливим для стилістики. Можна, очевидно, сказати, що до кожного тексту вона підходить як до явища індивідуального, нешаблонного, неповторного. Звичайно, функціональна стилістика як різновид традиційної працює з типовими текстами, описуючи їх характерні ознаки. Але ця стилістика, на наш погляд, є досить чітко окресленою щодо кола розв'язуваних завдань і певною мірою механістичною, оскільки, описуючи наукові чи офіцій-но-ділові тексти, визначає певне коло мовних явищ і за конкретно визначеними параметрами проводить їх порівняльний аналіз, виявляючи типові характеристики цих стилів. У цій роботі свого часу їй допомогли принципи статистичного аналізу стилів, розроблені у працях М. М. Кожиної, В. І. Перебийніс та інших дослідників.
Соціолінгвістика працює з конкретним мовцем або групою мовців, удаючись до соціологічних пояснень, зважаючи на соціокультурні обставини, актуалізуючи в кореляціях мова: мовлення саме соціологічний момент. Вона працює з мовцем як представником певної групи, зважає більшою мірою саме на типове, повторювальне, певною мірою стереотипне.
Навіть основне її завдання, визначене А. Мейє, було сформульоване як завдання вивчати мовлення територіальних і соціальних груп населення. "Вважають, нібито відомо, - писав А. Мейє, - що таке французька мова. Насправді ніхто достоту не знає, як розмовляють усі мешканці того чи того французького селища або провінційного містечка, а тим більше Парижа. Тому, хто бажає визначити подальші шляхи французької мови, належало би встановити, якою мірою в селах і містах вживаються місцеві говори, якої особливої форми набуває французька мова в кожній провінції, у кожному місті, а в тому чи тому місті - у людей кожної соціальної групи, кожної професії, кожного прошарку (стану) [5, 94-95]. Через 20 років після смерті А. Мейє його учень М. Коен розробив програму, присвячену вивченню мови міста і села, особливостей вживання мовлення дітей, різних соціальних прошарків дорослого населення, ана-лізу мовних контактів. Згодом дослідження шляхом анкетування і інтерв'ювання набули значного поширення, проводилися в різних країнах, але завжди в центрі уваги була людина як представник групи /соціуму.
Підтримують зв'язок цих наук теоретичні засади, що визначають напрями їх розвитку. Йдеться насамперед про ідеї представників Празької лінгвістичної школи. Основна ідея, що нею керувалися вчені, - подання мови як функціональної системи, системи засобів вираження, що слугують певній меті. Цей функціональний підхід було застосовано не тільки у сфері фонології та граматики, історії мови, а й у дослідженнях розмовного мовлення. Він сприяв новому розумінню сутності мови, обґрунтуванню теорії мовної норми і кодифікації літературної мови, розробці теорії стилів і питань культури мови. Соціо-лінгвістика, як і стилістика, розбудовує свої наукові завдання, аналізує процеси мовної комунікації на результатах, отриманих при розробці теоретичних положень зазначеної школи.
Обидві науки зосередженні в принципі на мовленні, але за мовленням стиліст бачить перш за все мову, а соціолінгвіст зосереджується спочатку саме на мовленні, а в разі потреби "виходить" на рівень мови.
Поняття мови у цих науках теж виступає в різних іпостасях. Для стиліста це поняття майже сакральне, для українських стилістів як знавців усієї глибини і всіх тонкощів - особливо. Задля справедливості зауважимо, що ставлення до мови як до святині взагалі характерне для українців і це помічено і нашими, і зарубіжними лінгвістами. Наприклад, Дж. Смолич, вивчаючи у 70-х роках ХХ ст. "головну цінність" у культурах різних етнічних груп Австралії, зазначав, що для українців і греків такою цінністю виявилася мова як найважливіший елемент культурної спадщини, тим часом як для інших груп більшу вагу мали інші цінності. Зокрема, для італійців - це родина і діалект, яким можна спілкуватися вдома, для ірландців - релігія тощо [6, 223. Див. також: 7, 176 - 177].
Соціолінгвістика найчастіше "покликана до праці" у багатомовних і багатонаціональних країнах, де завжди існують мовні проблеми і гострота мовних конфліктів, що є уособленням конфліктів культурних і політичних, викликає занепокоєння. У такому разі соціолінгвіст намагається бути об'єктивним і змушений ставитись до мови як до коду, що є засобом комунікації та має безперечну цінність насамперед для опитаних. Водночас практика показує, що навіть відсторонений аналіз об'єктивних фактів імпліцитно виявляє людські симпатії соціолінгвістів, що в гострих ситуаціях завжди на боці носіїв міноритарних мов, які добиваються розвитку потенційних можливостей своїх мов, зокрема стилістичних.
Обидві науки оперують поняттям функцій мови, але соціолінгвістика з-поміж інших - інформативної, експресивної тощо - розглядає і символічну функцію. Інколи сам вибір мови в ситуації білінгвізму є соціально значущим - свідчить про соціальну позицію мовця, його культурні, ідеологічні настанови, його місце в соціальній диференціації суспільства. "Це чи не найяскравіша ознака, що засвідчує соціальну диференціацію суспільства", - зауважує М. П. Кочерган [8, 9]. Особливо яскраво це простежувалося у недавні часи, коли українська мова була здебільшого мовою спілкування селян і дуже вузького прошарку гуманітаріїв. Вибір цієї мови як засобу спілкування, наприклад, серед технічної інтелігенції ставав символічно значущим, бо свідчив про культурні цінності мовців.
Ще одним полем спільних інтересів стилістики та соціолінгвістики є простір тексту/твору. Взаємозв'язок цих наук дає можливість проводити комплексний стилістичний і соціокомунікативний аналіз тексту (твору). Останній дозволяє виявити соціокомунікативний зміст тексту, тобто таку форму викладу, яка адресована певним соціальним групам: науковцям, школярам, молоді, людям старшого віку тощо.
У цьому випадку обидві науки, на наш погляд, виходять з тих самих методологічних позицій: сприймають твір/текст як різновид комунікативного акту і визначають доцільність вибору мовних засобів за усталеними критеріями; працюючи з результатом висловлення, застосовують принцип часової співвід-несеності, або синхронії, для чого співвідносять результат з соціокультурними й лінгвістичними нормами того часу, коли був написаний твір; за тим же принципом інтерпретують результати тощо
Отже, можна стверджувати, що соціолінгвістика та стиліс-тика мають багато спільного і в підходах до об'єкта дослідження, і в системі понять. Саме їх співвіднесеність дозволяє чітко усвідомити, що стилістична диференціація мови - це явище соціокультурне, зумовлене багатьма чинниками, зокрема ступенем соціальної організації суспільства, типом мовної ситуації, мовною політикою тощо. Соціолінгвістика дозволяє зрозуміти, чому стилістично-нормативний устрій тієї чи тієї мови є саме такий, а не інший, і певною мірою передбачити напрям його подальшого розвитку. Вона робить наочним проголошений лінгвістикою принцип антропоцентричності, бо завжди працює з конкретною людиною як представником певного соціуму, намагаючись осягнути її мовний світ. Над розмаїттям цього світу замислюється і стилістика, а тому співпраця цих наук здатна принести вагомі наукові результати.
1. Звегинцев В. А. Социальное и лингвистическое в социолингвистике // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - Т. 41. - № 3. - 1982. - С. 250 - 258.
2. Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму. - К., 2000.
3. Швейцер А. Д. Современная социолингвистика. Теория, проблемы, методы. - М., 1976.
4. Мечковская Н. Б. Общее языкознание. Структурная и социальная типология языков. - М., 2001.
5. Мейе А. Сравнительный метод в историческом языкознании. - М., 1954.
6. Smolicz J. J. Culture and education in a plural society.- Canberra: Curriculum Development Centre, 1979. Цит. за: Hamers J. F., Blanc M. Bilingualite et bilinguisme. - Bruxelle, 1983. - P. 223.
7. Ставицкая Л. Социокультурные аспекты украинской жаргонологии// Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе. - Вып 1. - Луганск - Женева, 2000. - С. 174 - 181.
6. Кочерган М. П. Мова як символ соціальної солідарності // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія філологія. - Том 5. - 2002. - № 2. - С. 5 - 13.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові