УДК 811.161.2'22/'23:159.964
Автор доводить, що застосування методів нейролінгвістичного програмування дає змогу ідентифікувати сугестивно активні мовні одиниці в межах різноманітних дискурсів.
Ключові слова: методики НЛП, вербальні і невербальні маркери, впливові ефекти мовлення.
The writer demonstrates, that applying of NLP methods enables to identify suggestive fissile language unities for different texts.
Key-words: method of NLP, verbal and not verbal tokens, anfluential effects of language.
Комунікативне буття людини залежить від цілої низки гетерогенних факторів, які визначають оригінальність її індивідуальної та соціалізованої сутності, уналежнюючи особу до колективної конвенційності й водночас виокремлюючи її з континуального простору як неповторну "самість". Відповідна поведінкова вмотивованість детермінована глибинною семантикою визначальних психолінгвістичних домінант, які, у свою чергу, реалізуються у вербальних та невербальних діях. У цьому аспекті великої ваги набуває проблема інтерпретації мовного існування людини / соціуму через виявлення характерних лінгвістичних конструктів, які зумовлюють специфічне сприйняття інформації та раціонально-аксіосистемне маркування поведінкових процесів. Оскільки мова є не лише засобом передавання інформації, а насамперед таким синтетичним явищем, що містить увесь комплекс духовних, психологічних, фізіоло-гічних та інших чинників, які й формують самобутність особистості, то стереометричний підхід до її тлумачення вважаємо найдоцільнішим. Це передбачає необхідність використання релевантних методів досліджень, заснованих на експансіонізмі та експланаторності як загальнотеоретичних принципах сучасного мовознавства. Крім того, врахування впливової скерованості мови як її провідної функціональної характеристики також вимагає нестандартної, креативної наукової кваліфікації з відповідними дослідницькими стратегіями.
У цьому аспекті є актуальною парадигма нейролінгвістичного програмування (НЛП), яка в контексті сучасного українського мовознавства ще не набула належного застосування. Проте методи НЛП, спираючись на комплексний аналіз комунікації і враховуючи мовну сугестогенність, сприяють виявленню універсальних тенденцій, властивих інтерактивному спілкуванню, та їх варіативних особливостей в національній динаміці, що відкриває нові шляхи синтезу й аналізу комунікативних домінант.
Відзначимо, що НЛП є наукою, яка поєднує досягнення різноманітних галузей дослідження особистості, ґрунтуючись на положеннях нейро- та психолінгвістики, збагачених філософськими концепціями гуманістичної психології, гештальтпсихології та персонологічними концепціями психогенетичного підходу про нетотожність інтерпретованого універсуму його реальним феноменам (див. праці Р. Бендлера, Д. Грін-дера, Р. Ділтса, Дж. О'Коннора, Г. Олдера, Дж. Сеймора, А. Плігіна). З боку лінгвістики для НЛП найважливішим був аспект формалізації континуального простору глибинної структури, представленої структурними та логіко-семантичними відношеннями (Н. Хомський). Подальші дослідження зумовили переорієнтацію актуального вектора НЛП з позицій чистого структуралізму на усвідомлення провідної ролі семантичних показників, що визначило актуальність положень породжувальної семантики (Т. Виноград, А. Коржибський, Дж. Лакофф та ін.).
Базові методики НЛП (метамодель мови, мовленнєві предикати, субмодальнісне редагування, комунікативна інконгруентність, рефреймінгування та ін.) спираються на лінгвістичні, нейролінгвістичні та загальнопсихологічні засади, що спричинило поширення їх використання в таких комунікативних жанрах, як піар, іміджелогія, реклама тощо (див. праці А. М. Баранова, В. П. Бєлянина, Т. Ю. Ковалевської, В. Мокшанцева, Н. Ф. Непийводи, Г. Г. Почепцова, В. Шейнова та ін.).
Актуальність елементів трансформаційної граматики та породжувальної семантики зумовила експланаторну релевантність пропагованих у НЛП моделювальних законів, які містять загальну систематику інтернальних перетворень концептуального простору довкілля в мовленнєвих виявах. Узагальнення (генералізація), випущення (делеція) та викривлення (дисторція) як універсальні закони моделювання, транспоновані в площину мовленнєвої діяльності, відповід-но дефіновані як експлікація лише певної частини глибинної інформації (редукція інформації), вербалізація її спрощеної версії (неадекватність інформації) та подання її гіпотетичної суб'єктивованої моделі (віртуалізація інформації), що і зумовлює нетотожність між семантичною конденсованістю первинної інформативності повідомлення та його репрезентованою версією, уможливлюючи концептуальне прогнозування сприйняттєвих реакцій.
Дослідження всього спектру мовних експонентів універсальних законів мовного моделювання на різноманітному мовному матеріалі [1] виявило нейролінгвістичну та загальносемантичну специфіку виділених репрезентантів. Так, до маркерів, що ілюструють процеси випущення, належать:
1) неспецифічна лексика, представлена морфологічною парадигмою іменників, займенників і дієслів. У таких випадках субстантиви становлять групу нереферентної лексики, мовленнєва реалізація якої пов'язана з ідентифікаційною нечіткістю суб'єктів комунікації і передбачає багатоаспектність декодування з огляду на те, що їх повна семантична структура а) характеризується гіпотетичним розмаїттям дистрибутивних операторів, наявність чи відсутність яких у висловленні спричиняє акцентованість або маргіналізацію семантичного імплікаціоналу, б) залежить від суб'єктивних інтерпретацій, пов'язаних із потенційною варіабельністю архісемного вектора. Дієслівні характеристики представлені двома основними різновидами: а)випадками пасивізації з редукованим суб'єктом дії та б) випадками неактуалізованості конструктивних елементів повідомлення, імплікованих у семантиці неабсолютивних дієслів;
2) порівняння (компаратори сенсу) з редукцією одного з тріади "чинної" порівняльної конструкції, яка містить об'єкт і суб'єкт порівняння й актуальну ознаку ідентифікованого референта, що утворює комплекс визначальних характеристик об'єкта дійсності, вказуючи на власне об'єкт, який підлягає ідентифікації, трансформу його актуальних властивостей та результативність співвіднесення репрезентованих характеристик з іншим актуальним об'єктом дійсності. У разі редукції останнього семантичне обґрунтування сигнатури залишається нечітким, що зумовлює ефект сенсової дифузності, припускаючи суб'єктивне декодування контексту;
3) судження представлені модально-прислівниковою парадигмою зі специфічною констативною семантикою й орієнтують на сприйняття подальшого висловлення як істинного чи максимально припустимого в даному дискурсі, де його "гіпотетична об'єктивність" не доведена фактично, а є наслідком суб'єктивних ціннісних орієнтирів мовця й детермінована відсутністю необхідного елемента аргументативного дискурсу;
4) номіналізації найчастіше представлені віддієслівними субстантивами з характерною зміною первинної процесуальної динаміки на статичну денотацію, що зумовлює певну деструкцію повідомлення.
Мовні універсалії процесів узагальнення (генералізації) реалізуються через вживання:
1) модальних операторів можливості / необхідності, до яких належать особові форми модальних дієслів, деякі атрибутиви з тотожним модальним забарвленням, прислівники, семантика яких також спрямована на фіксацію необхідності чи можливості певних дій особи, нарешті, обмежувальні частки як аналітичні синтаксичні лексеми, що акцентують на предикатній інформації. Об'єднувальним стрижнем у розмаїтті модальних операторів є семантика, яка скеровує внутрішні карти людини в єдино можливому напрямку, що максимально звужує варіативність та рамки світоглядних позицій, тим самим обмежуючи поведінкові реакції;
2) універсальних квантифікаторів, до яких належать а) прислівникові показники, які спричиняють локально-темпоральні концептуалізовані узагальнення, б) займенникові номени з невизначеним референтним індексом - неозначено-особові та деякі інші підгрупи, об'єднані наявністю квантора спільності, який інтегрує до цієї семантичної площини чи не всі можливі вияви ситуативних множинностей і надає текстові обмежувальної, екстенсивної модальності.
До мовних формул, що спричиняють процеси викривлення, зараховуємо:
1) конструкти комплексної еквівалентності, реалізовані в логіко-семантичному "зв'язуванні" об'єктивних контекстів на підставі суб'єктивного зближення різновекторних смислів їх складників через особистісне визнання істинності каузативних відношень між основною та похідною, підпорядкованою предикацією висловлення. Комплексні еквіваленти фіксуються на синтаксичному рівні (зокрема, у складних реченнях з підрядними причини, умови та ін.) й утворюють лінгвальні моделі, які припускають наявність рівнозначності різних аспектів вербалізованого досвіду особи;
2) пресупозиції реалізуються найчастіше на лексико-граматичному рівні, де визначальним є семантичне навантаження акцентованих номенів. Так, морфологічні експлікатори ілюструють пресупозовані концептуально-емотивні зони особистості через архісемні орієнтири семантичної структури висловлення, які репрезентують а) референтну індексацію в разі використання елементів іменникової та займенникової парадигми з різним ступенем конкретизації, б) локально-темпоральне окреслення актуальної поведінки в разі дієслівної маркованості, в) емотивні акцентуації щодо поведінкових актів через використання атрибутивних орієнтирів, прислівникових фіксаторів та службових мовних одиниць. Синтаксичні структури ілюструють актуальні сегменти попереднього досвіду, значення яких втілюють переважно підрядні уточнювальні, часові конструкції та пояснювальні структури, зорієнтовані на латентну демонстрацію тих інтерактивних характеристик, фіксація яких зумовлена імпліцитним зв'язком із внутрішньою аксіосистемою індивіда. Актуальними різновидами пресупозицій в метамодельних інтерпретаціях є екзистенційні (логіко-контекстуальні) та фактивні (екстралінгвальні);
3) явища причини і наслідку (каузативні феномени) співвідносні з семантикою синтаксичного рівня й пов'язані з переконаннями мовця, що якийсь суб'єкт чи комплекс обставин може здійснити певну дію або в необхідний спосіб змусити інший суб'єкт пережити або відчути що-небудь;
4) "читання думок", або апріорне моделювання, виявляє себе в експансії суб'єктивного декодування в площину об'єктивного.
Експоненти законів мовного моделювання утворюють так звану метамодель мови, яка становить концептуальну структуру мовних виявів, експлікованих у гетерогенних ситуаціях, де вони виступають маркерами психосемантичного імплікаціоналу особистості. Запропоновано тлумачення метамоделі мови як такої, що відбиває максимальну амплітуду гіпотетичних трансформацій у процесі реалізації глибинних структур (ГС) мовлення. Експліковані поверхневі структури (ПС) є наслідком трансформацій, базованих на відношеннях неоднозначності, які є центральними для трансформаційних процесів взагалі, бо унаочнюють нетотожність між глибинними та поверхневими структурами. Тоді в межах основних патернів метамоделі мови підсумком процесу багатозначності виступатимуть його похідні - випущення, узагальнення та викривлення, які на рівні вербальних актуалізацій справді ілюструють глибинну семантичну нетотожність між ГС та відповідними ПС.
У межах НЛП наголошують на необхідності врахування ментальних особливостей комунікаторів. На ґрунті психоло-гічних концепцій особистості психогенетичного підходу та від-повідних експериментальних методик (Л. Ф. Бурлачук, Л. Зіг-лер, Д. К. Корольов, З. В. Сікевіч, Л. Х'єлл, А. Шварц), дослід-жень класиків української (Є. Маланюк, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, І. Огієнко, Г. Сковорода, І. Франко, Д. Чижевський, П. Юркевич, В. Янів) та світової філософської думки (Ф. Кес-сіді, Дж. Локк, К. Юнґ), а також релевантних лінгвістичних концепцій (О. Ю. Артем'єва, С. Я. Єрмоленко, Ю. О. Карпенко, Н. М. Сологуб, Ю. О. Сорокін) та положень НЛП нами окреслено провідні ознаки особистісної та національної ментальності через коректне поєднання елементів факторного аналізу, "Circumplex"-моделі та психоаналітичних критеріїв Х'єлла-Зіглера [1, 146 - 151]. Залучення новітніх когнітивно орієнтованих методик НЛП уможливило ідентифікацію структурної архітектоніки в площині ментальної континуальності через метапрограми (МП). До основних метапрограм належать 1) екстернальна / інтернальна особистісна референція, 2) відцентрова / доцентрова й 3) активна / пасивна мотивація діяльності, 4) зіставно-протиставний фокус порівнянь, 5) аксіосистемні ідентифікації, пов'язані з ціннісним маркуванням певних сегментів довкілля, та 6) суб'єктивні / об'єктивні пріоритети в процесах спілкування.
МП є певною інтегративною структурою, в якій задіяно особливості індивідуальних репрезентативних систем, нейрологічну організацію, здатність сприйняття з різних позицій, специфіку взаємодії когнітивного свідомого розуму з творчим несвідомим, особливості уваги, а також інші фільтри сприйняття. Мультиплікативний характер МП дає змогу вважати їх певним "силовим полем", в якому сконцентровано концептуальну інформацію про когнітивну та аксіосистемну орієнтацію особистості, актуальну (для неї) сегментацію довкілля та домінантні шляхи кодування / декодування сенсових блоків. У такому разі йдеться про відбиття в МП особистісного модусу мислення, що уможливлює їх співвідношення з феноменом ментальності, оскільки МП є ключовими моментами в процесах мотивації й прийняття рішення, відтворених тією чи іншою когнітивною стратегією. На нашу думку, виділення ментальних концентрів певним чином відбиває водночас й універсальну ієрархію мотиваційних домінанат, і їхню власне національну акцентуацію, де виокремлені ментальні конуси можна вважати системними психосемантичними концептами.
Досліджені взаємозв'язки між пріоритетами логічного (лівопівкульне) й аналогового (правопівкульне) мислення, провідною репрезентативною системою та загальними мисленнєвими стратегіями дають підстави вважати, що репрезентативна маркованість також може вважатися окремою метапрограмою.
У галузі нейролінгвістичного програмування наголошено й на інформаційній вазі аналогового рівня як показника справжнього психічного та інтелектуального стану людини. Декодування паравербальних маркерів як "контекстів, у які вміщено вербальне повідомлення" [3, 37], спирається на системне розуміння організації зазначених комплексів залежно від ступеня їх інформативного навантаження. Використані специфічні прийоми й методи нейролінгвістичного програмування уможливили виокремлення центральних і периферійних елементів паравербальної комунікації, визначення її інформативних сегментів (семантики погляду, торкання й т. ін.), які в загальному комунікативному просторі відіграють роль раціо-нально-емотивних маркерів і формують первинну аксіоматику сприйняттєвих процесів. Крім того, у НЛП розкрито механізми дії невербальних елементів у галузі сугестивної комунікації, які становлять загальний контекст повідомлення, надаючи йому наскрізної емотивної скерованості й зумовлюючи первинні впливові ефекти.
Вплив на лінгвальному рівні орієнтований на недомінантне сприйняття (права півкуля головного мозку), якому притаманна нейрофізіологічна, загальносеміотична і власне вербальна специфіка (В. М. Бехтерєв, О. Р. Лурія, К. Прібрам, Б. ван дер Хорст). Застосування методів НЛП (напр., метамодельних репрезентацій, метапрограмної ідентифікації, репрезентативної маркованості тощо) дає змогу ідентифікувати сугестивно активні мовні одиниці в межах різноманітних дискурсів, що припускає можливість їх гіпотетичного моделювання. Ці аспекти розглянуто і з використанням результатів, досягнутих у галузі гіпнотичного спілкування (М. Еріксон, Р. Бендлер, Д. Гріндер та ін.) та теорії сублімінального ефекту ("25-го кадру") Дж. Вайкері, в яких визнано взаємозв'язок між нейрофізіоло-гією людини та особливостями реалізації вербальних впливових подразників. У гіпнотичних контекстах зафіксовано характерні елементи, семантиці яких може бути притаманна смислова дифузність, ускладнене декодування значення, репрезентативна маркованість як необхідна умова здійснення першого етапу в гіпнозі, так зване переривання патерну, пов'язане з ефектом неочікуваності, оксиморонного зіткнення різнопланових елементів, а також специфічні види зв'язку, які й спричиняють прогнозований вплив на слухача, а отже володіють усталеною впливовою специфікою, реалізованою переважно в авторитарних дискурсах.
Дослідження впливових контекстів передбачають використання метамодельних та предикатних технологій нейролінгвістичного програмування. Предикатні характеристики пов'язані з вербальним оформленням індивідуальної / колективної провідної (первинної) репрезентативної системи (модальності), скерованої на "зручне" інтернальне або екстерналізоване сприйняття довкілля. Модальнісне забарвлення лексики визначається через наявність в її архісемному конусі репрезентативної маркованості. Особливої предикатної концентрованості набувають номени, вжиті в переносному значенні, оскільки в разі лексикалізації гіпотетичного або ж реального референта мовець висвітлює найактуальніші для нього риси предмета, ознаки тощо. Проаналізований в цьому аспекті ідіоматичний масив української мови уможливлює припущення про відповідне домінування кінестетичної інтерпретації довкілля з паралельною аудіально-візуальною актуальністю.
Аналіз фідеїстичних контекстів (богослужбова література, замовляння), а також рекламного та політичного мовлення як сугестивно маркованих, дає підстави твердити, що текстова су-гестивність залежить від особливостей структурування інформації, лексико-граматичної специфіки номенів і сигнатур [1, 202 - 207, 221 - 247] та їх асоціативних характеристик тощо [2].
Семантичний аналіз рекламних текстів з позицій НЛП дає змогу константувати, що не тільки (і не стільки) конкретність вживаних номенів спричиняє впливові ефекти мовлення. Високий рівень сугестії властивий словам із дифузною семантикою, але обраним не довільно, а з урахуванням психологічних, ментальних домінант аудиторії. Найхарактернішим елементом реклами є неспецифічна лексика, впливовий ефект якої детермінований дією випущення як одного з універсальних трансформаційних процесів, співвідносних з ефектом семантичної недискретності, що корелює з недомінантним обробленням інформації ("Баунті" - райська насолода). Крім того, на особливу увагу (у межах цього ж процесу) заслуговують компаратори сенсу. Цей факт також ґрунтується на сенсовій дифузності, але зосереджений не на її нейрологічній експансії, а на "затемненні", редукції суб'єкта порівняння. У такому разі маємо експресивні сенсибілізатори семантики, які спричиняють своєрідний "гала-ефект", пов'язаний із виокремленням певної риси (яка найчастіше належить до потенційних, маргінальних у семній ієрархії) за рахунок її штучної актуалізації та фіксації на рівні тривалої пам'яті як інформаційного тригера ("Дося" - найкращий пральний порошок").
Процеси викривлення та генералізації лексикалізуються переважно в займенниково-прислівниковій парадигмі й зумовлюють деструкцію об'єктної ідентифікації ("Нескафе" - з тобою завжди).
Репрезентативна маркованість РМ найяскравіше відбивається в атрибутивах, завдяки чому "унаочнюється", наближу-ється до чуттєвого сприйняття подана інформація. Відповідні експериментальні дослідження, скеровані на виокремлення характерних означень рекламованих товарів, засвідчують високий ступінь частотності репрезентативно маркованих елемен-тів, які утворюють синестезійний чуттєвий комплекс сприйняття [1, 268 - 269], ілюструючи особливості рекламного сприйняття.
Актуальним об'єктом аналізу в аспекті метамодельних інтерпретацій є й політичний дискурс, у межах якого найуживанішими є слова з дифузною семантикою, що в нейролінгвістичному програмуванні пов'язують із випадками редукування інформації, характерними для процесів випущення й генералізації. Негативний ефект використання номіналіза-ційних елементів пояснюємо редукцією процесуальної динаміки поняття, співвідносної з маргіналізацією конкретного суб'єкта мовлення (прийняття законів). Наскрізну семантичну дифузність спостережено й у використанні універсальних квантифікаторів, які спричиняють зокрема втрату об'єктної ідентифікації (наша партія - для всіх). Цікавим прикладом семантичної дифузності є й уживання неспецифічної лексики (досягли певних результатів), пов'язаної з відсутністю активного суб'єкта речення чи необхідністю дистрибутивної конкретизації загальної семантики його складників неагентивного характеру (мету реалізовано; не вдалося зробити).
Отже, мультиплікативна природа комунікації вимагає комплексного підходу до її аналізу, який наявний у концепціях нейролінгвістичного програмування. Наскрізна гуманістична спрямованість цієї науки зумовлює екологічність наукових розвідок і дає підстави для її ефективного використання в аналізі та конструюванні комунікативних стратегій особистості й соціуму. Зафіксованим за допомогою методів НЛП лінгвальним експонентам притаманні й сугестивні потенції, які реалізуються насамперед у характерних ретіальних контекстах, скерованих на комунікативний вплив. Суть цього мовного впливу полягає в глибинних кореляціях між ментальними й нейрофізіологічними особливостями сприйняття та семантикою мовного і невербального знака. Верифіковані через нейролінгвістичні метапрограми психосемантичні детермінанти дають підстави для визначення інваріантів ментальності як світоглядного конгломерату. У межах НЛП наголошено й на великих інтерактивних потенціях аналогового спілкування, яке слугує загальним фоновим реконструктором вербального повідомлення і часто є інформативно насиченішим за нього. Також невербаліка має важливе значення для емпатичних інтеракцій та істиннісної атрибуції. Наведене дає підстави твердити, що парадигма НЛП є ефективним методом дослідження комунікативного буття особи й соціуму з відповідною кваліфікацією гетерогенних складників гармонійної взаємодії та сугестивних фактів вербально-невербальної поведінки. Це зумовлює наукову актуальність НЛП для всього кола гуманітарних наук, і для мовознавчих дисциплін - насамперед.
1. Ковалевська Т. Ю. Комунікативні аспекти нейролінгвістичного програмування. - Одеса: Астропринт, 2001. - 344 с.
2. Ковалевська Т., Сологуб Г., Ставченко О. Асоціативний словник української рекламної лексики. - Одеса: Астропринт, 2001. - 114 с.
3. О'Коннор Дж., Сеймор Дж. Введение в НЛП. - Челябинск: Версия, 1997. - 256 с.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові