Ласкаво просимо

"Гендерний монолог" української "урядової" преси

д. філол. н., проф.
Н. Ф. Остапенко, к. філол. н., доц.
Я. М. Марущенко, студ.
Т. О. Моісеєва, студ.
Л. Л. Вольська, студ.
УДК 070: 328. 1 (396)

В одній із журналістських публікацій газети "Киевский телеграф" прозвучала істинна, хоча й досить банальна фраза: "Слово "гендер" в Україні видається цілковитою екзотикою. Такий собі ярлик для сучасних клар цеткін, котрі відлякують чоловіків своєю екзальтованістю. Хоча в перекладі "гендер" — це зовсім не страшно. В перекладі — це термін, що передає особливості соціальної поведінки людини, котра визначається її статтю".

Але нездоланність патріархальних стереотипів у суспільстві, що прагне розвиватися по-новому, торувати демократичні й цивілізовані шляхи гуманних стосунків між людьми, заважає змінювати стандартне сприйняття, зведене до абсолютної непорушної рівності (жінка = кухня + побут + діти; чоловік = кар'єра, політика, гроші). Самі журналісти, серед яких чимало й жінок, змушені зізнатися: відсутність гендерної культури не дозволяє лобіювати "жіночі закони" у вищих ешелонах влади, а самі мас-медіа нерідко потурають зміцненню вже існуючих стереотипів. Не секрет, що навіть інтерв'ю із жінками-депутатами, політиками чи промисловцями часто зводяться до односторонніх запитань про зовнішній вигляд, формулу краси, рівновагу між службовими обов'язками й домашніми турботами.

Наприклад, газета "Голос України" подає чимало матеріалів про жінок, намагаючись знайти якийсь особливий, незвичайний ракурс. Але у деяких моментах закрадається думка після прочитання: це звичайні стереотипи нашого історичного розвитку — показувати "оригінальність" жіночої праці на шахті чи під час служби на кордоні, небезпечному чи важкому виробництві, видаючи це за "перевагу" і "здобуток" суспільства. Подібні тексти і фото трапляються у рубриках "Обличчя тисячоліть" і "Ровесники віку" (але тут інколи напрошується альтернативне написання — "Ровесниці віку"). Або, скажімо, такий досить двозначний поворот справи: в інформації про конкурс "Галицький лицар-99" говориться, що в номінації "Законодавець" перемогу здобула народний депутат України Зорислава Ромовська. Очевидною є проблема "очоловічення", надання "лицарських переваг" якраз представниці жіночої статі, не кажучи вже про суцільне використання іменників чоловічого роду, які "прикладаються" до конкретної жінки. Саме в "Голосі України" публікації про жінок уміщуються у рубриках "Армія", "Політика", "Призма часу", "Сім'я", можна почути особливу "чоловічу думку" з приводу тих чи інших "жіночих" і "нежіночих" питань…

Гендерна асиметрія досить помітна і в роботі засобів масової інформації України, починаючи навіть від штатного розкладу до приділення уваги певній "жіночій" темі на шпальтах видань, у програмах радіо й телебачення. Це вже стало очевидним фактом у нашій державі. Як зазначила заступниця начальника управління пенсійного забезпечення Пенсійного фонду в Україні Олена Крандакова, серед фахівців із вищою освітою жінок — 61 %, а серед керівників — лише 5 %. Подібну картину бачимо і в середовищі працівників багатьох мас-медіа. Наприклад, у листопаді 2000 року редакція газети "Голос України" (орган Верховної Ради України) налічувала у своєму штаті 151 працівника, з яких 84 — жінки. Але коли зазирнути у верхню, керівну частину штатного розкладу, то побачимо серед 4 заступників головного редактора (теж чоловіка!) лише одну жінку, а з 13 завідувачів відділів — 5 жінок. Можливо, це навіть і непогана "професійно-статева мозаїка, буває і гірше…

Таблиця вибіркового аналізу видань
"Президентський вісник", "Голос України", "Урядовий кур'єр"
(за тиждень)

	"Президентський вісник"	"Голос України"	"Урядовий кур'єр"
Кількість матеріалів за тиждень	135	249	210
Кількість згадуваних слів: - "чоловік","він" (або імен,які чітко вказують на чоловічу приналежність) - "жінка","вона" (або імен,які чітко вказують на жіночу приналежність)	650 189	887 186	853 95
Кількість зображених на фото: - чоловіків - жінок	137 29	119 50	86 47
Кількість головних героїв у матеріалах за тиждень -чоловіків -жінок	52 7	164 33	41 5
Об'єкти інтерв'ю: -чоловіки -жінки	16 3	8 3	8 0
Позитивний образ: -чоловіків -жінок	28 5	157 31	35 11
Негативний образ: -чоловіків -жінок	- -	34 9	5 2
Кількість матеріалів,підписаних журналістами: -чоловіками -жінками	57 20	98 38	73 26
Частота використання думки експертів/фахівців: -чоловіків -жінок	2 1	12 1	5 1
За тематичними сферами чоловіки і жінки представлені щотижня такими цифровими показниками (першша цифра -чоловіки,друга -жінки): -політика -культура,мистецтво -освіта -наука -економіка,бізнес -медицина,охорона здоров'я -права людини -національна безпека,міжнародні зв'язки -релігія -спорт -дозвілля -соціальне забезпечення -кримінал,злочини,судові справи -нещасні випадки,стихійні лиха -війна,тероризм,конфлікти -навколишне середовище	10/0 16/2 1/2 1/0 7/7 2/2 2/1 11/1 - 4/1 4/0 3/0 2/0 - - -	45/3 - 1/7 2/0 44/3 2/6 5/3 55/3 2/0 115/5 6/4 20/3 14/2 8/2 9/1 4/1	5/3 9/5 2/3 2/0 22/4 2/0 1/0 7/0 - 5/3 4/0 4/6 2/0 - 1/1 -
Найчастіше жінки фігурують у публікаціях на такі теми: -сім'я -домашнє господарство,побут -виховання дітей -контроль народжуваності,здоров'я -насильство над жінками -жінка в поліції -кар'єра -спорт -культурна сфера -кіно -театр -художня творчість (література) -мистецтво -жіночі організації -інші питання	1 - 1 1 - 1 1 2 - - - - - - 1	- - 7 6 - - - - - - - - - - -	1 - 2 5 1 3 6 3 - - 7 1 2 3 -

Але й при такій ситуації сподіваємося, що важливу роль у процесі формування позитивного іміджу жінки як компетентного і діяльного члена суспільства, безумовно, відіграють засоби масової інформації. Поки що цей напрям діяльності вітчизняних мас-медіа залишається не стільки реальним, як сподіваним і перспективним. Сучасний стан проблеми досить наглядно демонструє так звана офіційна преса України. Загальновідомо, що читачі, вірогідно, очікують від "Президентського вісника", "Голосу України" та "Урядового кур'єра" не тільки відображення соціальної, а й політичної та економічної ролі всіх членів ("робочих одиниць") суспільства, серед яких більшість складають жінки. Але аналіз матеріалів, тобто безпосередньої журналістської практики, свідчить про інше: ці видання майже не запрошують жінок-фахівців як незалежних експертів важливих проблем, коментаторів тих чи інших подій і ситуацій, значних для державного розвитку. Кількість жіночих і чоловічих облич, зафіксованих у газетному фотокадрі, має істотну перевагу в бік "сильної", отже "державної" статі. "Чоловічий чинник" помітний і в інших ракурсах: тематиці, виборі "героїв", актуалізації тих чи інших життєвих питань тощо.

Специфіка видань певним чином передає реальні співвідношення чоловіків і жінок у різних владних структурах, дзеркально відображаючи звичний розподіл ролей: чоловік — це уособлення сили, могутності, влади, розуму (хоча нерідко досвід переконує у марних сподіваннях на геніальність і мудру розважливість державних чиновників і політиків, яких здебільшого представляють чоловіки); жінка — це лагідність, надійність, певна "обмеженість" сфери інтересів і занять, вміння послужити там, де у чоловіків уже вичерпалися ресурси й терпіння… Тому сьогодні, на тлі активізації громадянської, політичної і кар'єрної позиції української жінки, викликають здивування зневажливі та ігноруючі ремарки: "не жіночого розуму справа" чи загалом "не жіноча це справа".

Функції жінки не вичерпуються лише репродуктивно-побутовими й виховними цілями у суспільстві; поблажливе ставлення до її лідерства й визнання в "інтер'єрі" власної родини вже давно переросло ці межі й перейшло у політично-економічну площину. Необхідна загальна переорієнтація суспільства та свідомості кожного, одностайне порозуміння, що не варто ділити проблеми і професійний досвід на "чоловічу" й "жіночу" частини, не шукати тут суперечностей і боротьби інтересів. Невикористаний резерв приспаної жіночої енергії мусить виявитися найближчим часом.

Таким чином, судячи з наведених цифрованих даних, "Президентський вісник", "Голос України" та "Урядовий кур'єр" орієнтуються передусім на світ чоловіків, їхню працю, їхню думку. Скажімо, у першому виданні найпопулярнішим є ім'я Президента України Леоніда Кучми, а також державних діячів, політиків, економістів і митців чоловічої статі. Навіть у тих сферах, де жінки переважають (освіта, медицина, соціальні питання), журналісти віддають перевагу співрозмовникам, фахівцям, головним героям своїх матеріалів частіше чоловічої, аніж жіночої статі.

Хоча рівноправність стала сьогодні в українському суспільстві "звершеним фактом": жінка бореться за кар'єру, заробляє гроші для родини, нерідко навіть випереджаючи чоловіків, все ж "гідним об'єктом" для журналістів часто виступає передусім чоловік, а не жінка; здається, навіть, що лише дії і вчинки, висловлювання і думки чоловічої частини цікаві для Української держави. Чи, можливо, самі жінки-політики, жінки-фахівці настільки невиразні, нецікаві, неавторитетні, що губляться на фоні мужчин?.. Чи просто журналістська орієнтація заскорузло тупцюється у класичному лабіринті століттями визначених переваг, "норм", шаблонів і незмінних догм...

Інший приклад — газета "Урядовий кур'єр", де важко навіть знайти таку тему, коли б перевага, хоча б мінімальна, віддавалася жінкам: на фото — здебільшого чоловіки, експертами виступають чоловіки, в інтерв'ю обирають об'єктом чоловіка певного фаху й популярності. Складається думка, ніби в українському суспільстві бракує — повсюди! — жінок-професіоналів, чиє ім'я, репутація, здобутки справді були вагомими й важливими для прийняття державних рішень. Можливо, це є певне традиційне блокування жіночого авторитету, свідоме чи підсвідоме ігнорування мудрої жіночої думки у владних структурах.

У підсумку маємо констатувати: про гендерний діалог чи закономірності відображення рівноправності жінок і чоловіків у суспільному житті, на політичному Олімпі, у фахових і культурних сферах фактично жодна редакція не дбає, власне, просто не задумується над цією проблемою, не вважаючи її стратегічною і кардинально важливою для розбудови держави.

Як бачимо, діалог не відбувається. На сторінках офіційної преси України ще триває "чоловічий монолог", панує "чоловіча думка" і "чоловічий ракурс" тих чи інших проблем і ситуацій у державі. Але на часі вже рівноправний гендерний діалог, до якого мусять сповна підключитися журналістки, яким небайдужа і розробка державної концепції програми "Жінка України", і цивілізовані шляхи поступу сучасного суспільства.