Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Збереження акцентно-граматичних елементів усного мовлення
(дієслівні форми)

Анастасія Мамалига

УДК 372. 461

Розглядаються наукові і методичні засади вивчення акцентологічної системи української мови на етапі її сучасного функціонування та розвитку. З'ясовуються можливості створення навчальних розділів, посібників, словників для розв'язання проблем акцентологічного характеру.

Ключові слова: акцентологічна система, акцентологічні проблеми, словники.

It is consider scientific and methodic fundamentals of studying of accent system of Ukrainian language at the stage of its modern functioning and development. It is also determine opportunities of creation of educational parts, manuals and dictionaries for solving of accent problems.

Key-words: accent system, accent problems, dictionaries.

Функціонування певних акцентних типів у загальній літературній мові і в конкретних уснооформлених текстах дуже часто засвідчує не лише стан нормативності, але й те чи інше ставлення мовців до її вияву. Останнім часом помітно зменшилося вживання форм дієслова з кінцевим наголошенням типу "несемо, несете, кричимо, кричите, смієтесь, сміємося, тощо". У мові радіо, телебачення їх або зовсім обминають, або припускаються помилок, змінюючи місце наголосу, або ж наголошують по-різному. Своєрідне "замовчування" цих форм у мовленні ЗМІ зменшує можливості використання стилістично варіативних мовних одиниць, стає чинником нейтралізації усно-розмовної тональності, ментальної ролі виразних акцентно-граматичних форм. Ставлення до мовних елементів такого характеру впливає і в цілому на процес текстотворення і на сприймання текстів. Тому сьогодні вбачають незаперечно актуальними спостереження і аналіз використання акцентних компонентів мовлення, увага до їх збереження у практиці мовців. Метою нашої праці є з'ясування суті названої проблеми як певного аспекту сучасної акцентології, вироблення практичних мовностилістичних рекомендацій.

Словесне наголошування багато важить в організації звукового комплексу дієслова, в розрізнюванні дієслівних форм і значень. Складна семантико-морфологічна система дієслова має притаманний їй порядок акцентування. Чітку теоретичну і практичну характеристику ролі словесного наголосу сформулювала Н. І. Тоцька: "Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку із словозміною і словотворенням, в українській мові наголошування характеризується сталою системою і яскраво вираженими закономірностями. Тому неправильне наголошування може спотворити слова, зробити їх незрозумілими, або ж надати їм зовсім іншого значення [15, 37].

Уточнюючи, можна сказати, що ця системність сформувалася ще не до кінця в сучасній українській мові, бо є в ній ще чимало слів із різними варіантами наголошення. Це стосується також і дієслів. Розвиток української наголосової системи був досить складним, що засвідчують дослідники з історичної фонетики та акцентології [2; 5, 59-79; 6]. Зокрема в акцентованих пам'ятках XVI - XVII сторіччя натрапляємо на принципово відмінні від сучасних наголоси дієслів. Наприклад, на префіксах: узріши, пошлет, порвет, пойдеши, почал (позначився вплив книжної мови). Але разом з тим було зафіксовано і багато форм, що збігаються із сучасними: була, взяла, брала, пили, дало. Спостерігалося і хитання у наголосі: дало і дало, дали [6, 21].

Характеристика системи українського акцентування, аналіз закономірностей наголошування певних частин мови - цей науковий аспект посідає важливе місце серед інших напрямків акцентологічних досліджень, скажімо таких, як: становлення українського наголосу; його експериментальне вивчення; теоретичні питання наголосової системи української мови в порівняльно-історичному плані; систематизація наголосу літературної мови шляхом вивчення лексикографічних джерел, мови поетичних творів, усного мовлення засобів масової комунікації та усного літературного мовлення в інших сферах спілкування [3; 4; 5; 6; 7; 13; 15].

Стали реальністю сподівання О. О. Потебні, що вчення про наголос становитиме окрему галузь лінгвістичної науки. Та, на жаль, у сучасних підручниках для вищої школи словесному наголосові відводяться окремі сторінки, немає розділів про наголошення слів, що належать до певної частини мови.

Започаткована працею Л. А. Булаховського "Український літературний наголос" [4] проблематика пізніше була представлена в академічному виданні морфології, в підручниках М. А. Жовтобрюха та Б. М. Кулика, у спеціальних посібниках з наголошування [9; 10]. Більше двадцяти підручників останнього десятиріччя не містять такої важливої інформації.

Тимчасом з дня у день чуємо, як журналісти радіо чи телебачення в одному випадку кажуть "несете відповідальність", а в іншому - "несете" (і це правильно), "беремо до уваги" і "беремо до уваги" (що є правильним).

У своїй книжці "Культура слова: мовностилістичні поради" проф. О. Д. Пономарів на першому місці серед слів, які особливо часто зазнають перекручення наголосу, поставив словоформу "беремо" [13, 29].

Наголошування дієслів першої і другої особи множини теперішнього і майбутнього часу взагалі потребує особливої уваги, - бо це ті форми, що за синтезом своїх граматичних і наголошувальних ознак є своєрідним явищем української мови. Тут маємо значну кількість дієслів з наголошеними закінченнями, їх перелік не вичерпується класичними прикладами: б'ємо - б'єте, живемо - живете, несемо - несете, ллємо - ллєте тощо. Повніше це вдалося з'ясувати, працюючи над орфоепічними словниками [12; 16]. В результаті аналізу словникових матеріалів постало чимало дієслів, які не згадуються в літературі під названим кутом зору: бурчимо - бурчите, бурмотимо - бурмотите, бурлимо - бурлите, бринимо - брините, волочемо - волочете, вертимо - вертите, верземо - верзете, гнівимо - гнівите, глядимо - глядите, ковтнeмо - ковтнете, копнемо - копнете та інші. При опитуванні студентів досить складним виявився вибір правильних форм: бережемо - бережете, клюємо - клюєте, кладемо - кладете, качнемо - качнете, твердимо - твердите, трясемося - трясетеся, трясемо - трясете та інші.

Нерідко, як зазначалося, мовці зовсім обминають подібні форми, не маючи впевненості щодо їх правильного вживання. Щоб знайти відповідь на запитання, коли в дієсловах спостерігаються наголошені закінчення "имо", "емо", "імо", "ете", "істе", "есте", недостатньо погортати раніше згадувані джерела. Ряди дієслівних форм у них наводяться за принципом виявлення рухомого чи нерухомого наголосу. Починається цей ряд інфінітивом, і далі в переліку форм звичайно ж можна знайти деякі слова з тих, що нас цікавлять. Для остаточного з'ясування проблемної ситуації треба мати на увазі більше десяти таких рядів. Звичайно ж, ті матеріали, що подаються, є дуже важливими, корисними, їх би належало представляти у певному комплексі й у підручниках. Але, крім цього, слід, де можливо, подати практичні поради, що певним чином розкривали б модифікацію описово-академічного варіанту.

Враховуючи те, що мовна системність є виразно ієрархіч-ною, зокрема в ній складніші системи представлені підпорядкованими, простішими, варто шукати своєрідні формули найпростішого, найближчого співвідношення мовного явища і його системної зумовленості. З цього приводу скористаємося думкою видатного мовознавця Юрія (Єжи) Куриловича: "Від сучасної лінгвістики ми чекаємо саме точного і явного аналізу структур, унаслідок якого будуть одержані класи, засновані за своїми... функціями на структурах" [11, 327]. Досліджуючи концепцію Куриловича, наш львівський колега проф. Ф. Бацевич стверджує, що це не означало для вченого якогось спрощення складних процесів мови, а лише свідчило про його бажання підвести під них теоретичне підгрунтя [1, 3-7].

Розглядаючи проблеми наголошуваних на кінцевому голосному дієслівних закінчень, спостерігаємо залежність правописних і вимовних характеристик від способу творення форм дієслова: 1 - від основи теперішнього часу; 2 - від основи неозначеної форми дієслова.

Кожною з цих основ закладено певні організаційні засади формування слів. У морфології та орфографії за допомогою форм (зокрема третьої особи множини), утворених від основи теперішнього часу, з'ясовується належність дієслів до першої чи другої дієвідміни. Ці форми є також опертям і в акцентологічній практиці, коли йдеться про царину теперішнього і майбутнього часу. Проте вони вже не пов'язані з поділом на дієвідміни, а беруться до уваги саме на теренах наголошування. Якщо у третій особі множини теперішнього, або майбутнього часу дієслово має наголошене закінчення, то й в інших особових формах воно є наголошеним ( у тому числі в першій і другій особі множини на кінцевому голосному). Якщо маємо "несуть" - то, відповідно "несемо", "несете"; "беруть" - "беремо", "берете"; "живуть" - "живемо", "живете", "мовчать" - "мовчимо", "мовчите"; "сурмлять" - "сурмимо", "сурмите" та інші. Поки що запропоноване вимовне правило діє неспростовно, але спостереження тривають. Розгортаючи на будь-якій сторінці словники, знаходимо підтвердження висловленому: ревуть - ревемо, ревете; ризикнуть - ризикнемо, ризикнете; цвіркотять - цвіркотимо, цвіркотите. А час від часу натрапляємо на варіанти: скажімо, в неозначеній формі можливі два наголоси "хлюпнути" і "хлюпнути" і відповідно у третій особі множини саме варіант "хлюпнути" має форму "хлюпнуть", а в першій і другій особі множини "хлюпнемо", "хлюпнете" (таких форм до першого слова немає, бо відсутнє і наголошене закінчення у третій особі множини). Різняться, приміром, форми дієслів "торохкотати" і "торохкотіти". У другого дієслова закінчення третьої особи множини наголошене: "торохкотять", і відповідно можливі дієслова: "торохкотимо", "торохкотите", яких немає до акцентного варіанта цього дієслова (тому що у третій особі "торохкочуть"). Названа закономірність поширена і на префіксальні утворення. Наприклад з префіксом "до", "від": дострижемо, дострижете, дострибнемо, дострибнете, доперемо, доперете, відведемо, відведете, віддаємо, віддаєте. Але не всі префікси однаково реагують на словесний наголос. Утворення з часткою -ся зазвичай зберігають наголос основної частини: б'ємося - б'єтеся; бруднимося - бруднитеся; ворухнемося - ворухнетеся; доторкнемося - доторкнетеся, але в словах з часткою "-ся" може поєднуватися префікс, що по-своєму впливає на словесний наголос. Порівняємо: "ллємося", "ллєтеся" і - "виллємося", "виллєтеся". У цьому випадку префікс "ви" перетягує на себе наголос.

Утворені від односкладної основи інфінітива з наголошеним суфіксом-закінченням "ти", у минулому часі теж мають наголос на закінченні: "плести" - "плела", "плело", "плели"; "везти" - "везла", "везло", "везли"; "гребти" - "гребла", "гребло", "гребли"; "текти" - "текла", "текло", "текли". Певні винятки типу "були", "жили", "дали" від "бути", "жити", "дати" є давнішими утвореннями (порівняно з формами інших дієслів), що зберігаються і до сьогодні.

Зазначимо, що, крім необхідності введення до сучасних підручників розділів про наголошення слів, що належать до тієї чи іншої частини мови, назріла потреба створити спеціальні акцентологічні словники - на зразок: "Наголос іменників", "Наголос дієслів", "Наголос прикметників". Зведення докупи слів однієї частини мови поглиблює розуміння системності притаманних їй характеристик. А подальше групування слів допоможе краще усвідомити їх ті чи інші конкретні наголоси. І, звісно, лишається дуже важливою нормалізація наголошення, зменшення числа варіативних наголосів. Позитивні результати щодо цього зміцнили б засади нормативної системності взагалі, і зокрема - стосовно дієслова. Від цього значно виграють носії мови, для яких спільність нормативних засад є важливим засобом комунікативної забезпеченості, певного мовного комфорту. "Мовна норма має важливе соціальне значення. Адже тільки єдиний правопис і стала вимова, обов'язкові для всіх правила відмінювання слів і синтаксичних зв'язків між словами, однакове розуміння змісту вживаних слів, єдиний наголос у словах саме й створюють ті якості літературної мови, що потрібні їй, як засобу спілкування між людьми, об'єднаними у великий колектив" [9, 402].

1. Бацевич Ф. С. Єдність мовної системи в концепції Є. Куриловича. // Мовознавство. - 1996. - № 1. - С. 3-7.

2. Безпалько О. П., Бойчук М. К., Жовтобрюх М. А., Самійленко С. П., Тараненко І. Й. Історична граматика української мови. - Київ: Рад. школа, 1962. - 510 с.

3. Бровченко Т. О. Слов'янський наголос у сучасній українській мові (експериментальне дослідження). - Київ: Рад. школа, 1969. - 187 с.

4. Булаховський Л. А. Український літературний наголос (х-ка норми). - Київ-Львів: Рад. школа, 1947. - 54 с.

5. Веселовська З. М. З історії українського наголосу. Про наголос іменників в XVI - XVIII ст. // наук. зап. Харк. пед. ін-ту іноз. мов. - 1955. - Т. 3. - С. 59-79.

6. Веселовська З. М. Наголос у східнослов'янських мовах початкової доби формування російських, українських та білоруських націй (кінець XVI - початок XVIII століть). - Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1970. - С. 27 - 35.

7. Винницький Василь. Українська акцентна система: становлення, розвиток. - Львів: Бібльос, 2002. - С. 313 - 399.

8. Винницький В. М. Наголос у сучасній українській мові. - Київ: Рад. школа, 1984. - С. 105 - 129.

9. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літерат. мови. - 4-те вид. - Київ: Вища школа, 1972, Ч. 1. - 402 с.

10. Жовтобрюх М. А. Сучасна українська літературна мова. - Київ: Вища школа, 1961. - 163 с.

11. Курилович Є. Лингвистика и теория знака // Звягин- цев В. А. История языкознания XIX-XX веков в очерках и извлечениях. - М., 1965 - Ч. 2. - С. 427.

12. Погрібний М. І. Орфоепічний словник. - Київ: Рад. школа, 1984 - 629 с.

13. Пономарів Олександр. Культура слова: мовностилістичні поради. - Київ: Либідь, 1999. - 240 с.

14. Сучасна українська літературна мова: морфологія / За загальн. ред. І. К. Білодіда. - Київ: Наук. думка, 1969. - 583 с.

15. Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова і фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. - К., 1981.

16. Українська літературна вимова і наголос: Словник-довідник. - Київ: Наук. думка, 1973. - 724 с.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові