Ласкаво просимо

Точка відліку - людина. Дещо про етику в сучасній журналістиці

УДК 179.1

Протягом усієї історії людства творчість журналістів відігравала важливу роль у забезпеченні успіху діяльності різних, часто протиборчих суспільних сил, між якими точилися "інформаційні війни". У наш час, за умов формування нових держав та державних об'єднань, народження нових світоглядних уявлень, які допоможуть людству підготуватися до переходу на наступний, вищий щабель суспільного розвитку, перед журналістикою постає важлива проблема віднайдення таких етичних систем, які могли б сприяти встановленню справедливих і високоморальних відносин між людьми та народами. Крах ідеологій недалекого минулого лише відносно полегшив життя людства. Виявляється, визрів грунт для будяків етнічних конфліктів і бур'янів моральної анархії. Якщо є яка-небудь надія на встановлення нового соціального порядку, то вона полягає в конвергенції уявлень про загальну систему моралі, засновану на загальному для всіх розумінні реальності. Аналогічно тому, як різні народи світу та різні культури об'єдналися в прийнятті загальних наукових істин, - дійсно, не можна ж говорити про "індійську" електроніку, "єгипетську" фізику або "китайську" математику, вони можуть об'єднатися в глобальне співтовариство за допомогою такої моральної системи, яка буде продуктом колективного пошуку істини.

Спроби сучасної філософії розібратися в питаннях моралі не дають позитивного результату. Зберігши лише фрагменти міркувань, властивих минулому і вписаних у свій час в осмислений соціальний контекст, сучасний розгляд питань моралі звівся до нескінченних дебатів, в яких протилежні точки зору по суті навіть і не досліджуються.

У своїй головній праці "Після доброчестя" Аласдер Макинтайр робить висновок, що розмови на теми моралі перетворюються на зіткнення пристрасних тверджень і контраргументів, які не можуть закінчитися нічим, окрім апеляції до емоцій. Така проблемна ситуація підкріплює доволі поширену думку про те, що мораль повністю здає свої позиції під натиском суб'єктивізму і релятивізму. Численні акції політичних угруповань, які використовують ЗМІ як чинник керування українським суспільством (наприклад в акції "За правду") діють з явною і заздалегідь поставленою метою. А оскільки керівні можливості журналістики високі, кожному журналістові дуже важливо усвідомлювати свою особисту відповідальність за те, як формується свідомість аудиторії, яким шляхом веде її масова інформація, що поширюється в нашому суспільстві.

Хоч Аласдер Макинтайр і дає проникливий критичний аналіз моральної дилеми, що стоїть перед сучасним суспільством, його пропозиції зводяться переважно до повернення в минуле і до вивчення традицій. Такого роду ностальгія, як зазначали його опоненти, є "ухилянням від проблем сучасності, а не їх вирішенням". Приклад діяльності таких газет, як "Літературна Україна", "Українське слово" та ряду інших, які діють за такою схемою і багато в чому саме через це посідають доволі низькі місця у читацьких рейтингах, частково доводить правильність постулатів такої критики.

Росс Пул у роботі "Мораль і сучасність" наголошує: "Відправною точкою пошуку служить наше невідання добра. Але це невідання може бути тлумачене у двоякий спосіб. Можливо, ми тому не розуміємо, в чому є добро для нас, що нам не вистачає знань. Наш пошук добродійного життя є пошуком у буквальному значенні: його мета - це відкриття (або відкриття знову) того, що вже існує. Ми схожі на археологів, що намагаються віднайти план міста, похованого під нашаруваннями історії. Те, що є добром для нас, є наперед усталена єдність нашого життя; завдання полягає в тому, щоб віднайти її і жити відповідно до неї. Однак інша інтерпретація може полягати в тому, що ми не знаємо того, що саме для нас є добродійним життям, тому що воно ніколи до цього ще не існувало. Ми не археологи. Ми схожі на художників, що намагаються створити те, чого раніше ніколи не існувало. Коли ми виявимо добро для себе, це буде не відкриття, а творчість" [1].

У гонитві за високими тиражами газета "Факти", наприклад, надто ретельно описує найдрібніші подробиці злочинів, страждання принижених жертв, а політика газети "Бульвар" цілком базується на смакуванні чуток і напівправди про приватне і сексуальне життя, часто переступаючи межу пристойності, однаковим тоном описуючи як людські пристрасті, так і збочення. Навіть якщо мета в публікаціях такого типу ясно не формулюється або акт журналістської творчості здійснюється зовні безцільно, прихований керуючий вплив на маси має місце внаслідок внутрішніх закономірностей самої інформаційної діяльності. Описуючи життя одних людей (героїв публікацій) для інших людей (читачів публікацій), автори у своїх творчих пошуках, свідомо чи несвідомо, зміщують основну шкалу моральних цінностей, і людина - найвища цінність світобудови - опускається ними на недостойно низьке, невідповідне їй місце.

Тоді як формування нового сучасного світобачення можливе лише за умови, коли моральність повинна стати внутрішньо притаманною фаховою рисою працівників ЗМІ. Журналістам, які своїми творами постійно впливають на свідомість і спрямованість поведінки масової аудиторії, варто частіше звертатися до засад етики, яка розглядає природу цінностей як внутрішніх, що виникають із властивостей якоїсь сутності, так і зовнішніх, які додаються цій сутності ззовні на основі суб'єктивних переваг (так званого вибору цінностей). Класичним прикладом зовнішніх цінностей може слугувати цінність, що надається банкнотам, які самі, власне, є не чим іншим, як особливим способом розмальовані аркушики паперу, тобто вельми ефемерну суть, яка відносно швидко втрачається в міру того, як папір зношується і стає непридатним до вжитку.

Оскільки внутрішня цінність виникає із самої природи кожної конкретної сутності, то вона об'єктивна. Внутрішні цінності визначають бінарні ціннісні відносини між сутностями, що порівнюються, відповідно до поняття "більше" або "більше чи рівне". Таким чином, співвідношення А>Б між двома сутностями А і Б вказує на те, що внутрішня цінність сутності А перевищує внутрішню цінність сутності Б або рівна їй. Тобто А принаймні така ж цінна, як і Б. Наприклад, це може означати, що А наділена кожною позитивною властивістю Б у рівній або більшій мірі.

Таким чином, найважливішою частиною змісту етики є відображення взаємного співвідношення цінностей. Це дає необхідний матеріал для обгрунтованого застосування такого основоположного логічного принципу етики: цінності нижчого порядку можуть і повинні приноситися в жертву (тобто використовуватися як засіб) для отримання цінностей вищого порядку, але не навпаки; тобто вищі цінності являють собою цілі. А нижчі - засоби для їх досягнення. Тоді, використовуючи формулювання через заперечення, ми маємо таке визначення поведінки, що суперечить моралі: суть аморальності це переплутування засобів і цілей, коли жертвують більш високими цінностями в гонитві за більш низькими.

Якщо ми будемо на практиці застосовувати цей логічний принцип з урахуванням усього, що знаємо про цінності об'єктів, то наш суб'єктивний вибір цінностей і наші переваги будуть наближатися до об'єктивно необхідних і будуть сходитися (конвергувати) до них. Таким чином етика виявляється складовою частиною нашого знання про загальну структуру реальності. Розуміння об'єктивної реальності включає в себе також розуміння двох основоположних відносин: причинності та композиції.

Відносини порівняльної цінності визначаються між сутностями будь-якого плану, відчутні вони чи не відчутні, абстрактні чи конкретні. Для складових фізичних структур відношення цінності приблизно еквівалентні співвідношенню виміру і міри системної складності (заданої вимогами її ефективності в загальному плані творення), яке визначається таким чином: фізична сутність А є більш цінною в порівнянні з іншою фізичною сутністю Б, якщо А більш структурована (або більш впорядкована), ніж Б. Так, розмірковуючи узагальнено дозволимо собі думати, що рослини мають більш високу структурну організацію і, відповідно, мають більшу цінність, ніж мінерали; тварини являють собою вищу цінність, ніж рослини, а найбільш цінною у світобудові є людина. У цьому прикладі розглядається взаємозв'язок між цінністю якоїсь конкретної сутності та місцем, яке вона посідає в еволюційній ієрархії буття. За даними сучасної науки, людська істота, особливо її мозок і нервова система, справді найбільш високоорганізована складна фізична структура серед відомого нам Всесвіту [2]. Звідси випливає, що людина є найвищою цінністю у відомій нам сьогодні світобудові.

Тоді припустимо таке узагальнення: людська істота є найвищою цінністю серед усього створеного (тобто всього сущого, за винятком Бога). Дане припущення стає більш обгрунтованим з урахуванням того факту, що такі здібності людини, як свідомість, воля, любов, є джерелом усіх суб'єктивних аспектів цінностей і ціннісних уявлень.

Справді, саме здібності свідомості, інтелекту, волі й любові визначають специфічне єство людини як основного елемента соціальних систем. Вони є закономірним результатом соціального впливу на будь-якого новонародженого, результатом соціального перетворення його людської природи і, таким чином, є універсальними, тобто загальними для всіх людей. Тому, коли робиться висновок про те, що людина є вищою цінністю у світобудові, то робиться він саме за тими внутрішніми властивостями, якими наділена кожна людина і які складають саму її суть: вища цінність у світобудові представлена тими людськими якостями, які закономірно утворюються під соціальним впливом на внутрішньо властиву кожному нормальному немовляті специфічну природу якостями людини як базового компонента соціальних систем, що має універсальний характер.

Яким же чином встановлюються аутентичні відносини між журналістами та суспільством? На перший погляд може видатися, що певні види взаємодії з реальністю, як-от журналістська творчість, наче б і не пов'язані з уявленнями моралі. Особливо потрібно зазначити, що дуже вузькі уявлення про те, ніби етика і мораль обмежені тільки деякими специфічними царинами людського життя і діяльності, вже не раз виявлялися серед основних причин тих величезних негараздів, які обсідали людство протягом всієї його історії. Справді, саме ми, люди, є тими, хто створює цінності та здійснює їх вибір, і тому питання цінностей і питання етики мають, в більшій або меншій мірі, відношення до всіх наших взаємовідносин і, взагалі, до всього, що складає наш життєвий досвід.

Оскільки людська істота є вищою цінністю світобудови, то саме наші взаємовідносини з іншими людьми характеризуються найбільшою значущістю моральних наслідків. Тому можна сказати, що головна мета моралі й етики - це встановлення аутентичних взаємовідносин між людьми, а загальною метою моралі є встановлення аутентичних взаємовідносин з кожною категорією сущого. На думку святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, "…збереження довкілля, взагалі всього живого на Землі нерозривно пов'язане з духовним осмисленням суті життя за Божими Законами і Заповідями. Якщо людство це зрозуміє, то існуватиме і далі" [3].

Головною ознакою аутентичності людських відносин є присутність у них жертовної любові або альтруїзму. На противагу цьому, неаутентичні відносини засновуються на різних формах егоїзму і відстоюванні особистих інтересів, а тому вони характеризуються конфліктністю, відсутністю гармонії, жорстокістю, ревнощами, прагненням до маніпулювання, у тому числі й громадською думкою за допомогою засобів масової інформації.

Альтруїстична любов є не тільки почуттям емоційної теплоти до інших людей, але й об'єктивно привабливою силою, яка діє відповідно до певних законів і принципів, які також є об'єктивними. Той, хто усвідомить цей постулат, зрозуміє, чому альтруїстичні публікації та теле- чи радіопрограми на зразок передачі журналістки Ольги Герасим'юк "Без табу" є такими дієвими і викликають більший розголос у суспільстві, аніж коштовні, майстерно скроєні проекти, що містять явний вузькопартійний або вузькоклановий підтекст. Моральний розвиток значною мірою пов'язаний з пізнанням і застосуванням цих законів і принципів для того, щоб у нашому житті ми стали ще більш доступними впливові сили істинної любові. Моральне становлення, таким чином, це саме процес розвитку нашої внутрішньої здатності встановлювати і підтримувати аутентичні відносини [4].

Справжня любов не може стати причиною конфлікту або відчуження між двома людьми подібне до того, як сила гравітаційного тяжіння між двома фізичними тілами не може спричинити їх відштовхування одне від одного. У будь-якому випадку, коли виникає конфлікт або інше порушення гармонії людських відносин, можна з упевненістю сказати, що це сталося не під впливом любові, а внаслідок дії якихось інших чинників. Сама суть істинної любові робить її виключно силою тяжіння.

Таким чином, моральний розвиток - це пошук аутентичності в царині взаємовідносин, який полягає в усвідомленні людиною тих законів, які визначають дію любові та в подальшому використанні нею цього знання при побудові своїх відносин з іншими людьми. Тоді етичним слід називати такого журналіста, який оволодів здатністю до істинної любові та самозречення. Етичний журналіст виявляє цю здатність у дотриманні чистоти та відданості у своїх відносинах з іншими, за допомогою такого ставлення до читачів, слухачів, яке пронизане справжньою добротою, турботою і прагненням надавати їм підтримку, а також у служінні людям і наданні переваги їхнім потребам порівняно з власними потребами. Трагічний, але й героїчний приклад такої поведінки ми маємо у випадку із незалежним журналістом Георгієм Гонгадзе та десятків інших, які ціною власного життя розірвали заслін мовчазної пасивності, зайвий раз довівши, що проблема "внутрішнього цензора" піддається розв'язанню, хоча кожен приймає це рішення самостійно.

Якщо журналіст не знаходить у собі здатності до самозречення, виявляючи її шляхом активного, смиренного та постійного служіння людям, його поведінка відображатиме різного роду відхилення від аутентичності (тобто аномалії, з точки зору аутентичної моралі): жадібність, ревнощі, схильність до обману, егоцентризм, байдужість, холодність, гнівливість, жорстокість і т.п. Саме наші публікації свідчать про те, які ми є насправді, наші виступи є показником рівня нашого розвитку в моральному плані. Якщо вчинки наші постійно виявляють себелюбні мотиви, то ми вже не можемо претендувати на те, що в глибині своїй ми все ж є люблячими людьми, подібно до того, як ми не можемо вважати, що земне тяжіння якимось чином підштовхує літак вгору.

Ця дивовижна простота основоположних засад моралі, безсумнівно, є викликом кожній людській істоті. Спроби оцінити себе відповідно до критеріїв аутентичності часто призводять журналіста до болючих відкриттів щодо самого себе. Проте подібні відкриття стають першим і обов'язковим кроком у напрямі пізнання журналістом аутентичної моралі. Вони також є випробуванням того, наскільки відвертими є наші прагнення досягнути аутентичності у взаємовідносинах з читачами. Та міра, до якої ми, журналісти, виявлялися нездатними пройти це випробування в минулому, відбилася в різного роду фахових прийомах, створених упродовж історії для виправдання наших вчинків і прихованої за ними моралі.

1. Ross Poole, Morality and Modernity. - С. 149-150.

2. Fourth Study Program, MIT Press, Cambridge, Mass., 1979.

3. Догоряє Зоря Полин… // Надзвичайна ситуація. - 2000. - № 12.

4. William S. Hatcher, Ethics of Authentic Relationships, Unity Press, St. Petersberg, 1999. - С. 19.