Пошепки на комині глухому
Дим засмаглий в небо струменить:
П'ють його зірки — жагучу втому,
Але він не здатен ізцілить.
Відцвіло вогнем опале листя:
Плоть свою переродило в дим,
Позбиралось у клубки барвисті
Чи зібгалось заходом чужим.
Важче дихать, але легше мріять,
Мало кисню — надлишок думок.
Щоки снігом антирожевіють,
Б'є крізь очі кров'яний струмок.
Пізні яблуні смарагдом обтікають,
Віття сливи, мов колючий дріт.
Сонні хмари в вирій відлітають,
І гниє в садку останній плід.
Каламутний погляд ледь пульсує,
І перо не зронить нових рим.
Все — умовне, тлінне, не існує:
Сутній і реальний тільки дим.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові