Ласкаво просимо

ЗМІ в Україні: шляхи до гармонізації стосунків

журн.
УДК 321: [070.1: 621. 397. 13: 654.19]

Розподіл ролей між жінкою і чоловіком у суспільстві цікавив людство з давніх-давен. Протягом останніх двох століть жінка намагалася досягти рівного з чоловіком місця у суспільстві. І тепер уже можна стверджувати, що це шлях досить стабільний і осмислений, де є певні здобутки: жінки нарівні з чоловіками творять політичну долю, як-от: Маргарет Тетчер або Мадлен Олбрайт; будують у різних сферах успішну кар'єру і майже нічим не поступаються чоловікам. Жінки не тільки охоче вдягають чоловічий одяг, але й переймають, здавалося б, і суто чоловічі риси характеру: серед жіноцтва поширюється мода на кікбоксинг, вміння стріляти і обізнаність у складній техніці.

Засоби масової інформації відіграють важливу роль у формуванні образу "сильної" жінки, причому досить часто сила характеру підмінюється суто фізичними зусиллями. У кінематографі, наприклад, образ красуні — подруги Джеймса Бонда давно поступився місцем образу "секретного агента Нікіти", жінки-кілера, яка чудово знається на способах вбивства і може самотужки здійснювати небезпечні операції, та ще й так спритно, що будь-який чоловік-шпигун позаздрить незворушності, цілеспрямованості, точності. Хоча, якою б умілою, підступною і хитрою не була героїня фільму, обов'язково поряд із нею виникає незамінний герой-чоловік, який завжди мудріший, цілеспрямованіший, вдатніший. Тому, на мою думку, людство трохи поквапилося із проголошенням здобутої рівноправності між чоловіком і жінкою.

Але цікава річ. Чим більше жінка в суспільстві досягає рівня чоловіка в різних сферах життя, тим більше це суспільство, передусім — чоловіки, ставиться до емансипованої жінки з упередженістю і навіть скептицизмом. Із власного досвіду знаю, що багато знайомих американців, приїхавши до України, майже всі, як один, захоплюються тим що слов'янські жінки набагато жіночніші, аніж заокеанські. І це незважаючи на те, що саме Америка виступає лідером серед інших країн світу в питаннях емансипації жінок.

Зрозуміло, вплив засобів масової комунікації на стереотипізацію образу жінки й чоловіка в суспільстві досить відчутний як у негативних, так і позитивних виявах. В Україні в реальному житті чимало жінок посідають паралельну з чоловіками позицію на соціальних щаблях. Якщо наводити приклади гендерної політики у нашій країні, можна помітити: українське телебачення, на жаль, все ще стоїть на засадах, так би мовити, "радянського" підходу до визначення, розподілу і висвітлення "рольової гри" жінок і чоловіків у суспільстві. Напевне, всі пам'ятають рекламний ролик партії "Батьківщина": засмучений батько, його син, який грає на піаніно, і мати, котра з ненавистю шипить: учися, бо будеш безробітний, як твій тато… Дуже сумнівно, щоб у якійсь європейській державі з'явилася реклама подібного змісту. Як не прикро, образ дружини-мегери тривалий час був притаманний радянському суспільству і досі лишився невикорененим, навіть поширюється з екранів телевізорів.

Інший приклад — відома реклама "Чистої води" з простим сюжетом: батько повертається додому, випадково переплутавши сумки з покупками. Уся родина заповзято його шпетить, охаючи й ахаючи з такої нетямковитості, трагічно закочуючи очі, ніби більшої катастрофи статися не могло… Чи гідне це дошкульне змалювання чоловіка, тиражування його побутових прорахунків (хоча тема реклами — абсолютно інша) цінностей держави, що обрала демократичний цивілізований шлях розвитку?..

Ще один приклад — поширювана на українському екрані російська реклама майонезу Кальве, що виливається у банально-тривіальну історію іншого змісту: дорослий чоловік інфантильно нишкне від одного слова своєї владної матусі… Мабуть, автори цих роликів навіть не задумувалися над тим, яке змістове й ідейне навантаження несе подібна реклама; яку схему стосунків між чоловіком і жінкою вони пропагують, яке родинне виховання закладається в цих сумнівної якості "споживчих" образах.

Незважаючи на те, що в нашому суспільстві залишається ще чимало подібних проявів зайвої залежності, неосмисленого підпорядкування, а не рівноправного розподілу соціально-культурних ролей між чоловіком і жінкою, варто зауважити: на українському телебаченні поступово з'являються програми, присвячені жінкам, які досягли вершин кар'єри, професійного, політичного, творчого успіху завдяки власним талантам. Щоправда, Україна традиційно намагається наслідувати новаторство російського телебачення, купуючи зарубіжні програми або певним чином копіюючи їх. З одного боку, українська програма "Жінка на всі 100" дуже схожа на російську програму "Я сама" Юлії Меншової. А з іншого — поява такого циклу в українському ефірі свідчить про те, що наша держава поступово наближається до того суспільства, де жінку цінують не лише за її вміння вдало вийти заміж і створити сім'ю, а й реалізувати себе як людину, творця, професіонала. Таким чином, телебачення швидше, аніж друковані засоби інформації, реагує на зміни в гендерній політиці.

Що стосується українських видань, то вони розставляють акценти у ролях чоловіка й жінки за давньою класичною схемою, де хрестоматійно переважає "сильне начало". Наприклад, газета "Факты" регулярно подає на останній сторінці фотографії привабливих напівоголених жінок. Часто можна спостерігати, як чоловіки, придбавши видання, починали читати, тобто переглядати газету з кінця, нехтуючи навіть політичними перипетіями, економічними струсами, інфляцією і девальвацією перед зображенням кралі в купальнику. Це свідчить про те, що чоловіки досі сприймають жінку здебільшого за її зовнішніми "показниками", вважаючи її основним призначенням красу, споглядання, насолоду. Хоча в реальному житті жінки навчилися керувати не гірше чоловіків, але якраз останні неохоче сприймають жіночі досягнення й успіхи, коли взагалі не протистоять їм — відверто і приховано. Тобто можна стверджувати неспростовну істину: жінки швидше налаштовуються й адаптуються до рівноправного діалогу, взаємозв'язків, поведінки, налагодження партнерських стосунків, побудови своєрідного гендерного балансу в соціумі; чоловікам у таких ситуаціях складно переосмислювати гендерні позиції, налаштовуватися на певні зміни в усталених виробничих чи організаційно-керівних стосунках, звикати до "жіночих" досягнень.

Слід зауважити, що шалена кількість відносно дешевої "жовтої преси" пропонує чимало низькопробних вульгарних матеріалів, де жінка виступає як істота нижчої від чоловіка природної статі. Хоча бульварні видання притаманні будь-яій розвиненій країні, все ж в Україні панує їхнє засилля (при невихованості й нерозбірливості читацьких смаків, збуджених формальною свободою вибору), тому формування "другорядності", "підпорядкованості" жінок тиражується і психологічно насаджується у нашій країні великою мірою. Тому не виникає сумніву, що така преса не здатна адекватно оцінити роль жінки у суспільстві чи сприяти зміні стереотипів.

За даними опитування, проведеного Центром соціальних і маркетингових досліджень Соціс-Геллап, 55 % українських громадян вважають, що жінки й чоловіки мають в Україні однакові права, лише 35 % опитаних визнали, що чоловік і жінка в українському суспільстві все ще нерівноправні (День. — 2000. — 15 лют.). Якщо ж подивитися на кількість жінок у парламенті та на керівних посадах у державних структурах, можна зробити висновок, що факт рівноправності існує хіба що "на папері", декларативно.

Але ніби для того, аби компенсувати панування чоловіків у різних сферах суспільної дільності, ринок мас-медіа України пропонує так звані жіночі видання, кількість яких значно перевищує оригінальні випуски для чоловіків. У серії традиційних жіночих журналів варто згадати видавництво "Бурда-Україна". Сам видавничий дім "Бурда" був заснований у Німеччині 1949 року; тоді ж виник і журнал, присвячений моді і практичним порадам із пошиття одягу. Протягом наступних десятиріч філії видавництва постали у різних країнах, у 1987 році "Бурда" з'явилася у Росії, а 1997 року — в Україні. Півстолітнє існування видавничого концерну підтвердило прихильність до концепції створення і поширення жіночого журналу з найкращими традицями, що має солідну репутацію у світі. Як кажуть, випробування часом — найкраще реноме.

Сьогодні видавництво "Бурда-Україна" налічує 18 щотижневих і щомісячних журналів, найвідоміші з яких "Лиза", "Отдохни!", "Бурда", "Cool", "Cool Girl". Передусім вони призначені для так званого легкого читання. Форма подачі матеріалів у двох перших із названих вище видань розроблена для "ненав'язливого" сприйняття. Наприклад, рубрика "Женщина и закон" у журналі "Лиза" пропонує чимало корисної юридичної інформації, що подається у формі життєво-ситуаційних історій, інколи з гумором чи присмаком іронії, де лінії долі й перехрестя зустрічей і розставань здаються схожими, емоційно близькими, а тому доступними і зрозумілими, легкими для запам'ятовування й аналізу.

Завжди цікавими для кожної жінки є сторінки кулінарних рецептів і порад. Не залишать байдужими представниць чарівної половини людства розділи, присвячені здоров'ю і косметиці. Зрештою, майже кожний жіночий журнал подає подібний набір тематичних рубрик і сторінок. Але існують і деякі відмінності. Скажімо, "Лиза", призначена для читачів у Німеччині, набагато більше уваги приділяє питанням кар'єри й суспільного успіху жінок. Цей підхід зумовлений демократичними традиціями і громадськими здобутками певної країни, тому концепція журналу створена таким чином, аби вичерпно задовольняти інтереси передусім жіночої аудиторії того регіону, де видається і розповсюджується часопис.

Журнал "Отдохни!" не можна назвати суто жіночим, хоча він і має певні ознаки конкретного розрахунку на жінок (наприклад сторінки кулінарних рецептів, розділи з медицини, новинки зі світу моди). Але, окрім цього, тут присутні подробиці з життя знаменитостей, загальнопізнавальні цікавинки, різноманітні кросворди — тобто чимало з того арсеналу, котрий необхідний для відпочинку, щоб відволіктися від справ і побуту. Цей журнал охоче читають або ж переглядають і чоловіки, але з чималою часткою скептицизму. Утім, така реакція на "жіночі журнали" помітна у багатьох представників іншої статі. Звісно, про журнал "Бурда" і сперечатися не варто, бо він призначений для традиційних жіночих умінь і пріоритетів. Хоча в царині модельного бізнесу теж чимало винятків — це чоловіки-дизайнери, як-от: Сергій Бизов чи Сергій Моняк.

Напрошується суперечливий висновок: незважаючи на вигіднішу позицію чоловіка порівняно з жінкою в суспільстві, періодична преса, зокрема існування розгалуженої мережі суто жіночих видань в Україні (низка видавничого концерну "Бурда-Україна", "Єва", "Натали", "Единственная" тощо), більше враховує інтереси жіноцтва. Цей феномен частково можна пояснити тим, що за статистикою жінки частіше й "жадібніше" читають періодику, особливо "товсті" журнали, заглядають і до "чоловічих" видань. При цьому співвідношення читацької аудиторії цілком на користь чарівних і практичних господинь: дві третини — жінки, одна третина — чоловіки. Ще одна важлива причина: у жінок значно розвинутіші купівельні потреби й нахили, тому призначені для них міжнародні, російські й національні жіночі видання досі лишаються конкурентоспроможними і знаходять попит на українському читацькому ринку. Тому у всьому світі кількість жіночих видань значно перевищує "чоловічі". Можливо, це певний реванш над пануванням чоловіків в інших сферах життя.

Зміни в українському суспільстві впродовж останнього десятиліття свідчать про те, що Україна, хоча повільно, але все ж віддаляється від стереотипного образу жінки, для якої єдиними цінностями лишалися кухня, діти і родина.