Здригаються в конвульсіях надломлені тіла,
Шукають шлях напомацки до світла і тепла.
Хоч зморені — нескорені і з позовом в душі
У сотий раз повторюють пекельні віражі.
Як хтось-таки спроможеться зійти на постамент,
Увічнити своє ім'я серед чужих імен,
Без рівноваги падає і вдавлюється в ґрунт,
І дерев'яний хрест над ним придушує цей бунт.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові