Не зніму окулярів, бо плачу.
У безодні дзеркального скла
Ти своє відображення бачиш,
Я ж — у серці його зберегла.
Воно тягне чесноти додолу
І до стелі здіймає думки,
І життєвої правди з присолом
Смак огидний дається взнаки.
Не зніму окулярів: так краще,
Так під сонцем темнішає світ.
Загубитись у ньому не важче,
Ніж упасти, ступивши на лід.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові