Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Епігон свідомості останніх тижнів нелінійного часу

Святослав Пастушок

— Вы кто?
— Я никто.
— Так молчите.
Жіноча розмова у транспорті

Ззовні вони такі ж люди — щоправда, щасливіші, досконаліші, одним словом, кращі від тебе, бо кожен має мету, ціль, завдяки якій крокує. Їх легко зрозуміти, зупинившись перед розкритими дверима метро, але їм так само, як і тобі, важко збагнути себе. Уві сні життя плине, як вихор вітру, вічний поводир філософії останніх поверхів та поверхових ідеалів. Звідси вони здаються дрібними, звідти — дріб'язковими. Оце і є твої чорно-білі "Ванільні небеса".

Пережувати лимон без цукру — це ще не подвиг для соціуму, двічі знепритомніти при спробі встати на повен зріст у ванній — теж ні. Якщо ти вважаєш себе трохи правильним, якоюсь мірою добрим і головне — достойним, проведи ніч в аеропорту, засіваючи душі таких само добрих пасажирів логічними умовиводами. Бо ж, справді, пакунок, який треба передати на далекий континент, моментально продукує у контингента припущення, упередження, Вічна війна... І може, так само повівся б і ти сам. Значить, твої гасла й девізи — іграшки. Тоді для чого мовчати про завтрашній день? Тут підбадьорять тільки того, хто й так бадьорий. Чоловік не відчинить дверей маршрутки жінці, але залюбки пояснить по той бік скла, як це зробити.

Решітка на вікні псує пейзаж, і далі — безвідносний артефакт першого поверху. Твої наставники кажуть, що світ складається з дрібниць, що людина завжди має відчувати нестачу. Ясна річ, вони праві, коли мають на увазі фатальні дрібниці і не відчувають нестачу часу. Як каже моя і їхня знайома, іти до кінця! Визначеного кимось могутнішим, кращим, справжнім. Що ж тоді зачало Його, чим визначено кінець? "Закінчення гри означає початок нової"?

Знав одну людину, яка вміла насолоджуватися сходом сонця і мріяла навчитися літати. Він навіть зробив із двох кімнат одну, щоб відбиване проміння заграви лоскотало його з усіх боків. Він умів купатися в секунді й ніколи не доводити початих справ до кінця, але у натовпі військових у цивільному та цивільних у військовому нікому б не спало на думку, що він — щасливий. Хоч він і зрікся разом із ними Голгофи заради тротуарів, ніхто не помічав у ньому ніжності до ближнього, закономірно, не бачили і ханжества та підлабузництва. Він жив у п'янкому обломі, не розумів, як сусідська стеля може одночасно бути і його долівкою. Таким я його знав — то була частинка великого пазлу, чиясь маріонетка, як і все.

Пройде дощ. І скоро вулицю вкриє запах ароматизатора автомобільного салону, і ти знову відчуєш смак... або вкладешся спати надовго, бо так діють біоритми, карма, так говорять астрологи — бо так треба, бо ще не прокинувся новий егоїст Адам. Сон — найпідступніший ворог. Залишилося б усе, як є, якби це навіть і вразило хоча б когось. Невже ти так і не зрозумів, що призма і криве дзеркало, ба, навіть люстерко — одне й те саме? Усе так просто: "Жити треба в одному місці, а воювати в іншому" (Е. Хемінгуей).


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові