Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Salut, 2003! або Свято не для всіх

Святослав Пастушок

— Ви смієтесь із моїх рукавиць? Ви так дивитесь на мене, тому що я заплакана?

— Яке мені діло до вашого егоцентризму, я згадую те, як проводжав старий рік.

Відповідь подумки на запитання вголос...

Як люди? Та хто як, але в основному святкують. З — на. Переважна більшість під бій курантів, зі щирою надією на світлу далечінь, відкорковує шампанське, розливає його повноправним членам щасливих компаній, розпиває все до росинки. А тоді деяка частина, скрививши рота в недоумкуватій посмішці, починає вештатися кімнатами, а інша — купками висипає на вулиці, розстрілюючи веселими китайськими ракетами сяйво ліхтарів.

У чому їхнє щастя? У тому, що вони не водії трамваїв, не машиністи, не таксисти, не далекобійники, не продавці у нічних відділах, ну й не бомжі врешті-решт. А що бородаті діди — такі вже нікчеми?..

Цей рік я вирішив зустріти без наркозу. "Алиса", mp3-плеєр, акумулятори, велосипед. Усе в бойовій готовності. Подалі від базару: туди, де самотні вагони, поодинокі таксомотори. Так солодко ігнорувати правила дорожнього руху, зупиняти трамвай посеред мосту, немовби звичайне попутне авто, забути про все і крутити крижані педалі життя, аби не на вістрі зустрічного потоку. Так легко проміняти усі забави на одну єдину — боротьбу з вітром. І що завтрашній бронхіт? Наплювати. Начхати на нежить. Нехай вранці болітиме голова. Голова. Кожен має на неї свої причини. А хвороба в нас усіх одна.

Гірко вгамувати голод цукерками, вслуховуючись у щирі вітання з гучномовця десь там у глибині залізниці, жестом брататися з гуртом дружелюбних пташок-світлячків, бачити в кризі Дніпра та хромованих деталях відблиски феєрверків, морозити пальці, губи. Шкода, більшості з кур не поталанило прорватися крізь барикади з розсипаного проса. Їм не бачити цифр, складених готельним оркестром вікон. Яке ж воно світле й гарне — це 2003!

Від сподівання до розчарування така неширока прірва. Якась здивовано-стурбована недоріка намагається пробитися крізь стіну улюбленої пісні. Але марно: я глухий і сліпий. Похмурий ярмарок навкруг ялинки: усі шльондри заброньовані, гулівери напоготові. Немовби на могилках, анонімні алкоголіки затіяли тяганину. Економічно цілеспрямовані, економічно доцільні люди. А хтось у теплих шкарпетках, потягуючи гарячий напій, милується довгоногими курчатками, які йому ніколи не снилися наяву. Гарячі вітання короля; "Balagan film entertainment"; народні улюбленці з табличками "Хороший"/"Поганий"; "Ти кушай, кушай"...

У наркоманів немає ломок — міліціонери і "бариги" теж люди. Нерухомий і сутулий кондуктор дивиться в стелю. Біженці-зорі переховуються під смоляною ковдрою від вибухів. Вони, як на мене, цілком щасливі. Усе злилося в кулю. Крім секундної стрілки, яка завжди сама по собі. У неї немає свят, нема й причин для зупинок. Щоб оговтатись від цього хаосу, пересічній людині потрібно дві години: годі сумувати за світлом фар, що тримають курс на розважальні комплекси, сварки, бійки, уламки скла. Тимчасові фари, тимчасові друзі. Колона як колона, череда як череда.

У під'їзді дівчина з парубком відповіли "Івамтавоже" на моє "Зновимроком". Вічна проблема: не піду. Ні туди й ні сюди.

Вона загрузла в гладі цін. Я вже встиг був утомитися від цього рік тому, і знову й знову. Нічого нового, все це було колись, десь. З кимось, хто так і не дотягнув до мети: не почув вію сирен, не зламав шию. Прагни максимуму — і може, пощастить дотягти до прожиткового мінімуму.

Кульгавий каліка з чорною козою. Я його вже бачив учора. Коли він устиг мене перегнати? Це, певно, його брат, як у казці, або сестра, як у кіно, або це відображення, як у вітрині. Дзень-дзелень! День-дзелень! Останні новини. Через дві години по всьому світу відкривається новий базар. Поспішайте не проґавити своє місце! Ринкова економіка, знаєте.

За — і — через дві одиниці часу зберуться за одним столом усі ті, хто не встиг вчасно прийняти дійсніснодійне. Надто пізно: біль від втраченого й непочатого розчинився куди раніше.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові