Ти не скажеш нічого, ти будеш мовчати,
Тільки квітка осіннього сонця,
Невимовно красива, примусить згадати
Запах твого волосся.
Не жалкую я, ні. Так химерно сплелось
Павутиння на висохлих квітах.
Те, що було — пройшло, що боліло —
злилось
На нескошене жито.
І блукало по тім, як сумний музикант —
Витвір мого жалю і печалі.
Я зникала. Я чула у всьому слова,
Що ми вчасно колись не сказали.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові