Дивлюсь в вікно. Єднали нас хвилини.
Рука тремтяча пише сповідь душ.
Схилилось сонце стиглої калини.
Не руш мовчання — єдності не руш.
Ти у мені написаний печаллю,
Ти у мені відвертістю гориш,
А я мовчала осінню благально,
Лишень білів засріблений спориш.
Усе було на грані, в стані зриву.
Я помираю — я померла — озирнись!
Дощі між нами чешуть коням гриву,
Дощі сльозами поміж нас злились.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові