Намалюй мене в цьому пейзажі
Таку слабку, беззахисну і щиру;
Як з потойбіччя.
Я прийшла й благаю:
Відчуй мене, прозору і незриму.
Змалюй такою, як любив колись,
Змалюй же пам’яттю, бузком, торканням вітру.
А що іще?.. Та хай собі... Молись,
Щоби не втратить свого світла,
Щоб не зійтись з нещирістю й печаллю.
Самотність? Я її вже знала
І нелюбові у неї благала.
Та й нелюбові, мабуть, уже мало,
Бо полюбити страшно. Болю... Болю...
Страх втрати і незручність показати
Свою відвертість. Намалюй мене благаю.
Якщо весна затрималась — поволі загину
невідома.
Що я знаю?..
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові