Гортаю безмір пізніх квітів
І завмираю, і боюсь,
Бо в кожній з них, як крик, сокрита
Моя невинно вбита Русь.
Бо в кожній з них сльоза-росинка
За правду вічності тремтить,
Бо то роса, а я русинка,
Й мені те все, як нерв, болить.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові