Ласкаво просимо

Бюро народного повідомлення в період Гетьманату

пошукач
УДК 659. 3

Повернення після більшовицької навали за підтримки загонів січових стрільців та німецько-австрійських військ Центральної Ради, на превеликий жаль, було недовготривалим. Її "зоряний" час минув через невідповідну до вимог часу внутрішню та зовнішню політику.

Місце на "владному олімпі" посіла нова форма влади — Українська Гетьманська Держава генерала Павла Скоропадського (24. 04 — 14. 12 1918 р.).

Проте гетьманський режим від самого початку своєї діяльності зіткнувся з жорсткою опозицією та виразною недовірою блоку українських соціалістичних партій і найширших верств населення. Протидія новій владі посилювалася і надмірною поляризацією інформаційного обширу країни, домінуючими стають антиурядові тенденції у вигляді спланованих пресових кампаній (різко критичні публікації у "Новій Раді", "Боротьбі", "Робітничій газеті", "Народній Волі"). Розпочалась справжня інформаційна війна, в якій друкований ресурс опозиції значною мірою переважав владний.

У відповідь уряд Скоропадського запроваджує цензуру [1]. Щоправда, цензурні заходи втілювалися у життя непослідовно і не були тотальними за географією поширення: наприклад, у Києві, Мелітополі до журналістів і видавців застосовувалися суворі покарання, а в Харкові, Чернігові, Херсоні цензура видань практично не проводилась [2].

Режим також намагався стимулювати появу часописів офіційно-урядового характеру ("Державний Вісник"), переслідуючи видання соціалістичних партій. У результаті отримала "друге дихання" російськомовна преса великоруських шовіністичних кіл. Принаймні більшість дослідників висувають таку тезу [3]. Це дає підстави виявити одну із характерних рис інформаційного простору Гетьманату — його надзвичайну суперечливість.

Павло Скоропадський, зазнавши потужного інформаційного удару, за будь-яку ціну намагався сформувати пресовий апарат з метою підтримки владного іміджу в країні та за кордоном. Однак вирішити це завдання йому вдалося лише певною мірою, зміцнивши при цьому групу офіційно-урядової та військової періодики ("Державний Вісник", "Армія", "Військовий вісник Генерального штабу").

Але ж чи не найбільшою мірою вдало функціонувало в інформаційному просторі країни створене у березні 1918 року Бюро народного повідомлення Генерального штабу Української армії. Головним завданням Бюро був "живий зв'язок з народом", забезпечення газет і журналів відомостями про події в армії. Поступово обсяг роботи Бюро збільшувався. На початок серпня його співробітники, крім виконання основних завдань, опрацьовували і передавали в пресу інформацію, що надходила з німецьких, австрійських та інших військ, робили огляди неукраїнської преси в Україні та іноземних журналів. Обов'язком Бюро народного повідомлення був переклад цієї інформації на українську мову [4].

До цивільних видань інформація надсилалась у вигляді повідомлень за підписом Голови Бюро. Наприклад, співробітники Бюро спростовували неправдиві чутки щодо формування української армії. Ішлося про планову роботу, яка не передбачає загальної мобілізації. Повідомлялось також про створення пенсійного статуту для військових пенсіонерів [5].

Огляди закордонної преси, що їх робили працівники Бюро, приділяли увагу найактуальнішим проблемам дня. За тематикою та змістом їх можна поділити на такі інформаційні блоки:

а) загальна соціально-політична ситуація та військове будівництво в більшовицькій Росії;

б) внутрішнє життя і партійна хроніка в сусідніх країнах (переважали Польща, Румунія, Угорщина, Бессарабія);

в) міжнародно-політичні заходи країн Антанти і Центральних держав.

Джерела інформації Бюро народного повідомлення включали закордонні видання, інформаційні агентства, розвідувальні звіти. Серед друкованих видань переважали російські та німецькі газети: "Вечерняя жизнь", "Родина", "Фоссише Цейтунг", "Берлинер локаль Анцайгер". Не проходили повз увагу співробітників Бюро авторитетні "Таймс" і "Вашингтон Пост". Траплялися посилання на італійську "Коррієра Делла Сера", "Польські Кур'єр" і китайську "Шангай газету".

Про українські питання частіше писали в німецьких, російських та польських виданнях. Англійські та американські журналісти більше цікавилися Росією, Німеччиною та процесом азіатської інтеграції (відносинами між Японією та Китаєм).

Інформаційні служби були представлені світовими домінантами — агентствами Рейтера і Гаваса [6].

Таким чином, робота Бюро була добре налагодженою. Однак його вплив був обмеженим. Аналіз показує, що редакції "провінційних" газет і журналів не мали можливості користуватися послугами інформаційної служби Генерального штабу.

Це спонукало, за твердженням дослідників військової преси, спрямувати зусилля на розв'язання найнагальніших проблем:

"— налагодження безпосереднього, постійного зв'язку з місцевими періодичними виданнями;

— організації системи постійного інформування преси на всій території Української держави про стан справ у війську" [7].

Для цього ухвалою Генерального штабу командири на місцях були зобов'язані залучати офіцерів з відповідною фаховою підготовкою до аналізу стану справ з пресою, налагодження контактів з її представниками [8].

Отже, можемо говорити, що діяльність Бюро народного повідомлення Генерального штабу, спрямована на "живий зв'язок з народом", відіграла винятково важливу роль у налагодженні інтеграційно-інформаційних зв'язків між армією та цивільною пресою, сприяла зміцненню позитивної громадської думки щодо воєнної політики уряду серед українських громадян.

Однак час уже не працював на гетьманський режим. Його падіння було зумовлене низкою нерозв'язаних проблем. За влучним твердженням генерал-хорунжого Генерального штабу М. Капустянського, для того, щоб утриматися при владі, режиму було необхідно:

"а) повести національну політику і спертися головним чином на селянство, заспокоївши його земельний голод; б) організувати міцну дисципліновану армію; в) налагодити державний апарат і, нарешті, провести широкі демократичні реформи, висунуті життям і революцією" [9].

Тому на арену політичної боротьби вийшов Український Національний Союз, що згодом трансформувався в Директорію УНР. Проте загальна поразка гетьманської форми влади ніяким чином не повинна вплинути на оцінку діяльності Бюро народного повідомлення, яке можна справедливо вважати прообразом сучасних інформаційних військових служб.

1. ЦДАВО України. — Ф 1184. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 6-19.
2. Там само. — Спр. 17 — Арк. 36.
3. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. — К., 1998. — Вип. 3. — С. 43.
4. ЦДАВО України. — Ф. 1077. — Оп. 3. — Спр. 18. — Арк. 62.
5. Там само. — Спр. 20. — Арк. 17.
6. Там само. — Оп. 1.— Спр. 64. — Арк. 17.
7. Кривошея Г. Слово, гартоване в борні. — К., 1996. — С. 44.
8. ЦДАВО України. — Ф. 1113. — Оп. 2. — Спр. 14. — Арк. 6.
9. Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році. — Львів, 1921. — Ч. 1. — С. 9.