Піщані крила стомленого моря.
Воно летіло… Бігло, гналось.
Тікало від розпеченого горя
І так у цьому горі й залишалось.
Горіло пересоленим мовчанням,
Стікало п'яними шершавостями часу,
Шуміло здавленим, отруєним сичанням
І кидало на шиї мокрі ласо.
Це море — гріх, це море — божевілля,
Так хочеться щось в такт йому утнути.
Спектись піщинкою, роз'їсти совість сіллю,
Чи просто мушлею на березі заснути.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові