Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Єва

Тетяна Костюк

... і бридке тіло
готельної повії
цвіте на вулиці
пекельним садом...

Вечір крадькома розсипав зорі. Небо темніло, густішало, набирало вологу весняного дня. Сьогодні було тепло. Після піврічної мерзлоти вперше. Єва одягнулась, як ніколи гарно. Червона сукня ледь виглядала з-під шкіряного піджака. Ноги були обтягнуті чорними лайкровими панчохами і напружено ступали на високих підборах. Нарешті вона зібрала своє руде волосся, і тепер лінії чітко підкреслювали мармурово-білу шию. Єва ступала, не поспішаючи, на своє вже звичне, здавалося б рідне, місце на довжелезній темній вулиці. Там вже зібралися її подруги, чи то пак, суперниці, бо ж вечір.

Сьогодні Глібові не сиділось спокійно. Вранці він спізнився на роботу, в обід його кинула кохана, а ввечері він вирішив напитися. Машину брати не реально, автобуса чекати довго, тому він пішов пішки. Гліб шкандибав, опустивши голову, і слухав чвакання відлиги. Думати йому не хотілось. У голові тиша — в душі тиша. Слухати, щось слухати, когось слухати. Гліб підняв голову, озирнувся, швидко пробіг очима по яскравих вивісках. Вулиця все одно була темною. Попереду він побачив декілька жінок — яскравих, відвертих і зовсім не огидних. Глібові стало цікаво: які вони, про що думають, про що розмовляють. Він пришвидшив ходу і майже впритул наблизився до тих яскравих жінок. Вони огорнули його своїм щебетом, своїми напрочуд теплими доторками. Тільки Єва стояла осторонь, дивилася на балаган з презирством, із ненавистю. Гліб побачив її і одразу пішов до неї.

— Скільки?

— П'ятдесят.

— Ходімо. І вони пішли. Гліб узяв її за руку і повів уздовж вулиці. Вони мовчки зайшли в невеличкий бар. Сіли за столик і замовили каву. Гліб мовчки розглядав Єву. Вона була його здобиччю, як дика лисиця, що потрапила в пастку до мисливця. Вбивати він її не збирався, але відпускати теж не хотів. Гліб поклав гроші на стіл і, приклавши пальця до її вуст, наказав мовчати. Зараз він хотів лише розглядати її. Дивився, як її зелені, мов трава, очі спокійно споглядали його, холодні руки червоніли від тепла, а губи наливалися кольором від гарячої кави.

Гліб закурив. Крізь клуби диму Єва була для нього вже не лисицею, а рудим вогнем, що ледь-ледь миготів у далині. Вона закурила теж. Глібові очі рухались разом з її грудною кліткою. Єва жадібно втягувала сигаретний дим і випускала його частинами. Вона мовчала. Бажання клієнта — закон, він же платить. Вона зняла піджак — і в сизім тумані вималювались білосніжні оголені плечі. Гліб стомлено обіперся на спинку крісла.

— Як тебе звати?

— Єва.

— Гліб.

І знову настала тиша. Потім Гліб покликав офіціанта і замовив вечерю.

— Їж!

Єва глянула зеленкувато на свого клієнта, нервово повела бровою і почала їсти. Гліб пильно придивлявся до Євиних рухів. Вони йому здавались неприродними. Вони були ані спокійними, ані божевільними — в них було щось вогняне. Коли Єва скінчила їсти і допила останні краплі соку, Гліб усміхнувся. Він встав і глянув на Єву зверху, розрахувався з офіціантом і пішов геть. Єва залишилася сидіти за столиком сама. У неї пристрасно тремтіли вуста.

Минув місяць. Надворі була справжня весна. Квітень буяв різнобарв'ям квітів та пахощів. І знову вечір крадькома розсипав зорі, і небо темніло, густішало, але вже набирало теплінь весняної палітри. Гліб знову блукав тією вулицею, що й тоді. Але зараз він блукав знаючи, що шукає. Чомусь він шукав Єву, йому хотілося слухати саме її.

Той же балаган яскравих жінок, а ось і вона. З нею щось не те, хтось загасив її вогонь. Гліб одразу підійшов до неї.

— Скільки?

— П'ятдесят.

— Ходімо.

Єва глянула на Гліба, на її обличчі були синці. Вона впізнала його, але не подала вигляду. Вони знову сиділи в тому ж барі, п'ючи каву. Гліб розглядав Євине обличчя, придивлявся до кожного синця, кожної подряпини. Він не дозволяв опускати їй лиця.

— Чому?

— Не віддала всієї виручки.

— Скільки?

— Тридцять.

Гліб знову замовк. Йому хотілося слухати її.

— Розповідай!

— Що?

— Все.

Єва опустила очі і почала розповідати все, що знала, бачила, відчувала, все, що довелося прожити. Гліб тільки слухав, уважно придивляючись до її жестів, прислухаючись до інтонації, уривків слів, звуків. Потім, різко вставши, Гліб поклав гроші на стіл і пішов. Єва не замовкала, розмовляла вже з тінню, але не мовчала.

Минув ще один місяць. І вже вкотре вечір крадькома розсипав зорі, і небо темніло, густішало, достигало червоною суницею. Гліб нестямно їхав міською трасою, різко звернув і знову потрапив на ту вулицю, і знову шукав Єву. Вона вже була там. Стояла осторонь у тій же червоній сукні, наче полум'я. Гліб зупинився біля неї, відчинив дверцята, Єва обережно сіла в автомобіль. Вони знову мовчали, Гліб споглядав її у дзеркалі.

Квартира Гліба була простора, але темнувата. Та й він не вмикав світла. Єва палала. Гліб поволі проводив руками по мармурових плечах. Він розплів її руде волосся і відчув, як потопає в його пахощах. Він цілував його. Обережно зняв з Єви сукню, панчохи, білизну. Єва здавалась йому білосніжною глибою солі. Але ж вона горіла, і Гліб відчував, як згорає в ній.

Ранок теж був мовчазний. Гліб сидів навпроти Єви. Вона ще спала. Він знав: з нею він згорить, без неї — замерзне. Єва відкрила очі і пильно глянула на Гліба. Він помітив, що вона прокинулась, витяг сигарету з рота і чомусь усміхнувся зовсім непомітно.

— Я тебе нікуди не пущу.

— Не можна, пробач.

Єва одягнулась і пішла геть.

А наступної ночі вони знову були разом. Зранку Гліб таки не відпустив її і не пускав цілий тиждень, і ладен був не пускати все життя, але вона втекла. "Чому?" — сотні разів запитував себе Гліб і щовечора їздив тією вулицею, шукаючи Єву. Там її не було.

Її не було ніде. Ні там, ні тут. Самої її вже не було в собі. Лише її скривавлене тіло, засипане свіжою сухою землею, ще щось відчувало. Земля позабивала глибокі ножові рани, змішалася з Євиним тілом. Полум’я згасло. Останні вуглики змішалися з ґрунтом. Вогонь помер.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові