Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Космізм: новий підхід до вивчення

С. В. Гришина

асп.
УДК 159. 922. 4: 82-92

Поняття "космізм" літературознавці виявляють ще у києво-руських піснях, легендах, переказах, де "побутують теми про походження землі, неба і появу людини" [1]. Словники пов'язують цей термін із періодом громадянської війни, творчістю футуристів [2]. І лише поодинокі, рідкісні розвідки науковців свідчать про наявність космізму в 60-х роках: "Шістдесятники осягали природу як величний космос. Всесвіт для них — живий організм, сув'язь розмаїтих таємниць, уособлення краси і гармонії, нескінченне диво. Та всесвіт — це ще й колиска людства, об'єкт пізнання і застосування творчих можливостей людини" [3]; "У 60-ті космічні мотиви фігурують у творчості І. Драча, М. Вінграновського, де яскраво виражені намагання синтезувати світоглядні елементи з досягненнями НТР" [1]. У будь-якому випадку космізм пов'язувався виключно з поезією, в українській прозі він досі асоціювався лише з художньою творчістю Олеся Гончара завдяки науковому дослідженню професора Анатолія Погрібного "Орбіти українського слова" [4].

Спробуємо довести, що космізм домінував і в публіцистичній творчості 60-х років, визначити кілька його видів.

Що ж таке космізм? "Літературознавчий словник-довідник" найновішого видання пов'язує вживання цього поняття зі словом-основою, від якого воно походить: "Космізм — художнє відображення в літературі тем, мотивів, безпосередньо пов'язаних із уявленнями людини про космічну сферу" [1].

Польоти у міжпланетний простір надихали публіцистів на замилування космічною технікою, відкриттями у сфері космосу. "Якби ми надумали спорудити на честь наших космічних польотів суцільний гранітний обеліск, висота якого сягала б на 370 кілометрів від землі, то біля основи цього обеліску тиск дорівнював би лише ста тисячам атмосфер" [5], — подібні приклади у публіцистиці трапляються на кожному кроці. Таке трактування космізму умовно назвемо соціальним, оскільки "Соціальний — 1. Пов'язаний із життям і стосунками людей у суспільстві; // Породжений умовами суспільного життя, певного середовища, ладу; // Існуючий у певному суспільстві. 2. Який має на меті зміну суспільних виробничих відносин" [6].

Соціальний космізм виявляється як через прямі посилання на космічну тематику, так і завдяки опосередкованим згадкам, скажімо, введенням прізвищ космонавтів, науковців, які займаються відповідними дослідженнями, при обговоренні абстрактних тем: "Припустимо, що ми знайомі з Гагаріним, Титовим, Поповичем, іншими космонавтами лише з радіопередач, кількох кіножурналів, фотографій та репортажів у пресі. Звичайно, це жодною мірою не зменшило б величі їхнього подвигу. Але чи стали б вони нам настільки близькі, зрозумілі, як після того, коли ми бачили їх на телеекрані: і під час космічних польотів, і під час "Зоряних естафет"? Навряд. Телебачення вводить їх у наші кімнати, дає змогу побачити їхні звички, деталі їхньої поведінки тощо" [7].

Однак після легкого запаморочення від космічної невагомості щойно подолане відчуття земного тяжіння набуло особливої гостроти — наповнило душу тривогою. Тому невдовзі на зміну романтиці нестримного освоєння космосу прийшло тверезе усвідомлення беззахисності загальної гармонії — космічна відповідальність. З цієї причини космізм у публіцистичних творах 60-х років, окрім соціального ("словникового"), набуває інших виявів, більш аналітичних. Космізм із таким забарвленням назвемо умовно філософським і цивілізаційним.

"Гуманізм шістдесятників був космічно-масштабним" [3], — розуміючи космізм як складову частину гуманізму, публіцисти знову у центрі творчості ставлять людину. Тільки якщо гуманізм основний акцент робить на тому, що "на місце культу особи прийшов культ особистості — неповторної, унікальної, вільної" і "людина перестала бути відпрацьованим матеріалом історії, статистичною одиницею, гвинтиком суспільного механізму, котрий у будь-який момент можна замінити таким же позірно рівноцінним" [3], то філософський і цивілізаційний космізм за основу ставлять не проблему людини як особистості, а людину як центр світосприйняття, адже і первинне значення космізму — від грецького, kosmos — всесвіт [1].

Філософський космізм має категоріальну визначеність: людина — буття — всесвіт. У своїх творах публіцисти розглядають як окремо поняття "людина", "буття", "всесвіт", так і взаємозалежність цих категорій, адже вони, безумовно, проникають одна в одну: "Знання про світ, буття — складова частина вчення про людину. Тільки через пізнання світу, його сутності, структурних рівнів організації, законів розвитку та існування людина може пізнати саму себе" [8, 195].

Чому ж космізм, який не тільки розглядає космічну тематику, а ще й аналізує ширший спектр — людину у всесвіті, нами названий філософським?

По-перше, самі поняття "людина", "буття" і "всесвіт" запозичені з філософії. До них ще у давнину зверталися мудреці, визначаючи їх як терміни. Про це свідчить не тільки неотомізм із його давніми теологічними трактуваннями. Майже всі філософські системи минулого присвячені проблемам, пов'язаним із зазначеними категоріями: це і курси метафізики, що читалися у Києво-Могилянській академії, "онтологія", запроваджена Р. Гоклініусом, філософія М. Шелера, який прагнув зробити "прорив" до реальності [8, 198]; і неореалістична "нова онтологія" Н. Гартмана, феноменологічна система Ж.-П. Сартра [8, 199-200]; і "негативна діалектика" Г. Адорно [9]; і розроблена система Е. Гуссерля [10], М. Хайдеггера [11], Д. Лукача [12].

По-друге, це і сам філософський підхід до відображення питання взаємодії людини і всесвіту.

Для того, щоб віднайти філософський космізм саме у публіцистиці 60-х років, простежимо, як категорії "людина", "буття", "всесвіт" розглядаються у філософії і спробуємо перенести знайдені ознаки у площину публіцистичної творчості.

Теоретична філософія визначає природу "людини — буття — всесвіту" через:

— свідомість — "завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення усього, що оточує людину в її свідомості. Свідомість опосередковує людське ставлення до навколишнього світу" [8, 209];

— суще (духовне житя) — "духовне життя суспільства є надзвичайно важливим елементом його життєдіяльності, від оптимального процесу розвитку якого залежить його загальний процес" [8, 551];

— суттєве (матеріальне) — "охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили і виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію" [8, 363].

Свідомість, у свою чергу, філософія визначає через такі поняття:

— знання — "те, що існує у формі суб"єктивності, але пов'язане із матеріальними мозковими нейродинамічними процесами", "без знання свідомості не існує" [8, 228];

— емоції, почуття — "відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднє переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу" [8, 230].

Звернемося тепер до публіцистики — справді, майже всі переглянуті матеріали у своїй основі містять названі філософські поняття. Вони перевтілюються у кілька центральних питань, до яких постійно звертаються публіцисти:

— створення матеріальних і духовних цінностей;

— незнищенність людського у людині ("У генах людини закладено передусім так звані тваринні програми. Інстинкт самозбереження. Він передбачає певну реакцію на небезпеку. Це — безумовна програма. Інстинкт продовження роду — цілком ясна програма. У тваринному світі їх задано небагато. Але в людини є ще незрівнянно більше суспільних програм, які відрізняють її від тварини. Їх не закладено в гени. Суспільство вписує їх у відповідні ділянки серед мільярдів клітин головного мозку, і ці програми зумовлюють людську поведінку" [13, 145]);

— вихід на рівень сучасних досягнень цивілізації і культури — таких прикладів у публіцистів-шістдесятників знаходимо досить, візьмемо кілька із них, при цьому зазначимо, що майже всі вони стосуються розвитку економіки: "Зараз чимало вже робиться по упорядкуванню справи стандартизації. Час і сюди відкрити доступ науці. В кожному разі поміркувати є над чим" [5, 161]; "Якщо хочеш вводити наукову організацію праці, ставай майстром хоча б однієї операції, зроби розрахунок її і дай пришвидшення…" [5, 162]; "Є дві обставини, які малюють у новому світлі умови дальшого розвитку промислового виробництва. Перша: більша діловитість, конкретність щодо економічних проблем, одностайність у засудженні прожекторства, галасу, суєсловія. Доводилося чути таке порівняння: галас в економічній роботі — наче крапля води на тільки-но закінченому акварельному малюнку. Фарби блякнуть , водяна пляма може знищити найтонший задум митця"; "Молода наука — кібернетика-примножує наш потенціал молодості. І не випадково вона є наукою молодих" [5, 163];

— оцінка дій людини щодо всесвіту і навпаки — оцінка явищ, що відбуваються у світі, через їхню шкідливість (корисність) для людини, наприклад, думки щодо нового досягнення науки — телебачення ("Говорити про телебачення як про мистецтво — вияв обмеженості. Телебачення — це щось більше за мистецтво. Воно переймає наше життя, побут, промисловість, науку і саме мистецтво… Але — ще раз! — воно тільки починається. Може, навіть правильніше слід сказати: воно мусить початися… А буде воно злом чи благом — це вже залежить од нас самих, од людей" [7]); а ось штрихи щодо атомної енергетики: "Атомна енергія винайдена не для бомби, а для мирного використання. Порох призначався не для гвинтівок і гармат, а для веселих феєрверків. Навіть динаміт призначався для прокладання тунелів у горах, а не для війни" [7].

Досить актуальні у публіцистиці й роздуми, які розкривають поняття "знання" і "почуття" — складників свідомості. Для прикладу візьмемо уже згадані статті Миколи Амосова "Кібернетика. Людина. Здоров'я" [13] і Бориса Ямпольського "Ділові люди" [5], оскільки вони поєднують розгляд кількох похідних від цих понять питань:

— "Ми ніколи не стверджували, що досить проголосити гасло, щоб воно замінило гори цементу і змонолітнило розрізнені камені майбутньої споруди. Але і хороше гасло, і розумна ідея, і гаряче прагнення можуть прискорити народження гори цементу" [5];

— "Дається взнаки щораз більша потреба в економічному аналізі, і тисяча людей, які ще вчора, можливо, вважали економіку ділом самих тільки фахівців, заговорили вголос про те, що без знання економіки немає повноцінного інженера або конструктора, потягнулися до економічних посібників не лише господарники, але й сталевари, машинобудівники, хіміки" [5, 161];

— "Широко запроваджуються у виробництво досягнення науки. Отже, з'явилася змога твердо стати на реальний ґрунт боротьби за відмінну якість" [5, 166];

— "Що таке щастя? Фізіологічний аналіз цього поняття вельми цікавий. Сучасні дослідження фізіологів показують, що десь у центральній нервовій системі є центри приємного й неприємного — кінцевий пункт відчуттів. І в залежності від кількості відчуттів того чи іншого центру людина й почуває себе або щасливою, або нещасною — який центр переважить" [13, 145];

— "Людина — це надзвичайно складна саморегульована система, яка працює за певною програмою. Людини ще нема, а розвиток, скажімо, зародка вже цілком підходить під визначення програми як дія, заздалегідь регламентована в часі. Біологи розшифрували програму, кодування молекул ДНК. Кількість інформації цілком достатня, щоб запрограмувати людину, навіть її розумові здібності. В результаті, як і твердять усі підручники, за дев'ять місяців народжується людина" [13, 145];

— "Людське життя — це генеральна програма, яка складається з безлічі тваринних і суспільних програм. Будь-який фізіологічний акт кібернетика пропонує розглядати як програму: ту саму реакцію на небезпеку, хоч якою б вона й була індивідуальною, можна уявити кількісно. Тому що, повторюю, індивідуальність не безкінечна. Навіть поведінка людей підкоряється статистичним законам, і для неї можна скласти певні класифікаційні групи" [13, 146];

— "Що таке пізнання? Це моделювання. Ми беремо загальні риси якоїсь хвороби і складаємо найзагальніший її зліпок, модель. Адже наш мозок — це колосальна моделювальна установка" [13, 148], — іще безліч філософських проблем у контексті "людина — буття — всесвіт" розглядає у своїй статті Микола Амосов.

У свою чергу від цих питань проростають уже більш конкретні релігійні, естетичні, моральні, економічні, правові, політичні, екологічні проблеми. Скажімо, виникнення доменних печей спеціальної конструкції для виплавки феромарганцю [5, 159], запровадження кисню і природного газу в мартенівському і доменному виробництвах [5, 161]; виготовлення штучних алмазів, створення першої станції Київського метрополітену, початок її роботи [14]; спорудження конкретних гідроелектростанцій [15, 16].

Мотиви впливу людської діяльності на всесвіт перегукуються із завданнями цивілізаційного космізму: "Цивілізації виступають як своєрідні макроіндивіди історії, в кожному із яких фокусується, відтворюється, уособлюється відповідною мірою і специфікою саме для нього увесь всесвітньо-історичний процес" [8, 420]. Звідси і космізм, який розглядає глобальні проблеми, назвемо цивілізаційним. У свою чергу глобальні проблеми — це "по-перше, ті, які мають планетарний, загальносвітовий характер, зачіпають життєві інтереси усіх народів і держав; по-друге, загрожують усьому людству у разі, якщо не будуть вчасно вирішені; по-третє, вимагають для свого розв'язання спільних і невідкладних зусиль усіх держав і народів" [8, 607].

Сьогодні планетарні проблеми загострилися настільки, що без них неможливо скласти реалістичні уявлення про сучасні тенденції суспільного розвитку, про майбутнє людства. Тому прогностичними виступають такі питання, які порушували публіцисти ще у 60-х роках: охорона навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча і демографічна проблеми, мирне освоєння космосу і багатств світового океану, подолання економічного відставання країни, ліквідація небезпечних хвороб, статус людини у сучасному світі, її майбутнє та ін. Тематично всі ці проблеми відрізняються, все ж загальна, пропагована публіцистами ідея однозначна, вона, до речі, збігається із думкою багатьох учених — людство має вибирати між матеріальним поступом і продовженням життя на землі. І засоби впливу на читача теж свої, різні. Проаналізувавши публіцистику 60-х років, можна зробити висновок, що потрібний ефект досягався завдяки таким прийомам зображення:

— об'єктів-символів, які показують слабку захищеність цивілізації;

— суб'єктів, які несуть відповідальність за майбутнє цивілізації, цим самим показуючи приклад іншим;

— гіперболи для зображення якоїсь місцевості як центру світобудови, її пізнання; літоти — для показу світових катаклізмів через вивчення долі невеликої місцевості, її жителів;

— прогнозування близького і далекого майбутнього цивілізації.

Саме таким чином публіцисти формували нове планетарне мислення. Ось лише кілька глобальних проблем: використання у медицині електростимуляції, заміна органів штучними, окремо віднайдення штучних замінників серця, мозку, ліквідація складних хвороб [13]; продовження людського життя "А чи можна значно продовжити людське життя? Безперечно. Найперше слід моделювати старість. Інакше кажучи, дати повністю її картину. Наприклад, хімію старості. Маючи модель, можна скласти програму впливу, скажімо, на ту ж хімію. До системи організму треба підключити ще складніші штучні системи, які б корегували помилки регулювання. Завдяки хімії можна передусім розробити систему виведення з організму холестерину при склерозі. Лише це вже продовжило б життя на кілька років. З сучасного рівня медицини вже видно, що життя тіла можна продовжити вельми і вельми істотно. Але усі труднощі поки що у центральній нервовій системі. Нервові клітини відпущено людині раз і на все життя. Вони, на відміну від усіх інших, не розмножуються, а спрацьовуються і старіють. Як наслідок виснаження, виникає розумова кволість. І життя тіла доцільне лише в розумних межах" [13, 148].

Тож щодо існуючих переконань науковців, що космізм стосується найперше поезії, зауважимо, що він досить яскраво виявлявся і в публіцистиці 60-х років. Завдяки наведеним судженням, космізм умовно можна поділити на соціальний, філософський і цивілізаційний. Із нових проблем, які принесли в літературу публіцисти-шістдесятники, можна визначити такі: підкорення космосу, етична правомірність НТР, відповідальність ученого за наслідки своїх відкриттів, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства.


1. Літературознавчий словник-довідник. — К.: Академія, 1997. — С. 385.
2. Словник літературознавчих термінів. — К.: Радянська школа, 1999. — С. 203.
3. Тихолоз Б. Поети-шістдесятники. — Тернопіль: АртЕк, 2001. — С. 16.
4. Погрібний А. Орбіти українського слова // Українське слово: Хрестоматія української літератури і літературної критики ХХ ст.: У 3 кн. — К., 1994. — Кн. 3.— С. 3—16.
5. Ямпольський Б. Ділові люди // Вітчизна. — 1967. — № 7.
6. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. — К., 1998. — Т. 4. — С. 306-307.
7. Безпалько Б. Нова релігія — благо чи зло? // Вітчизна. — 1996. — № 4. — С. 174, 175.
8. Філософія: Навчальний посібник/ І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко та ін.; За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Вікар, 1999.
9. Адорно Г. К логике социальных наук // Вопросы философии. — 1992. — № 10. — С. 76-78.
10. Гуссерль Е. Кризис европейского человечества и философия // Вопросы философии. — 1986. — № 3. — С. 104-110.
11. Хайдеггер М. Тезис Канта о Бытии. Философия Канта и современность: Сборник переводов. — М., 1976. — Ч. 2. — С. 18-25.
12. Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М., 1991. — С. 34-72.
13. Амосов М. Кібернетика. Людина. Здоров'я // Вітчизна. — 1963. — № 9.
14. Рутковський Б. Київський метрополітен // Вітчизна. — 1960. — № 10. — С. 175-180.
15. Новиков І. Найпотужніша гідроелектростанція Дніпровського каскаду // Вітчизна. — 1956. — № 5. — С. 116-121.
16. Носков Д. На Ангарі // Вітчизна. — 1958. — № 9. — С. 129-137.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові