Долоні кленових листків
Востаннє страждають сьогодні.
Їх віяло ти розгубив,
Казав, що вони вже не модні.
Паркану жорстока душа
Дорогу у світ зачинила:
Не випити сонця з ковша,
Ніколи не прийде кобила
Жувати траву уві сні,
Як шовк у майстерні кравчині.
Лиш тиші сумної пісні
Зостались в дарунок дитині.
Вона народилася тут,
У повені пристрасті, мрії,
Де винним фонтаном спокут
Промінячко пестило вії.
Чарівною казкою слів
Змивається сум материнства…
Цнотливість її не зумів
Забрати з цілунком іскристим,
Та все одно ще сама
З торбиною клопотів, болю
І думка від горя пісна…
Хитається міст над рікою.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові