Ласкаво просимо

 

 

ЛЕКЦІЯ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ

 

1. Адаптація класичної схеми передачі повідомлення до наявності ЗМІ

2. Види масової інформації

3. Джерела отримання інформації

4. Методи створення та правила побудови повідомлень

5. Методи аналітико-синтетичного опрацювання документів

6. Автоматизовані технології опрацювання інформації

7. Специфічні властивості масової інформації

8. Функції масової інформації

9. Культура споживання інформації

 

 

5.1. Адаптація класичної схеми передачі повідомлення до наявності ЗМІ

 

Адаптація класичної схеми передачі повідомлення до наявності ЗМІ в індустріальному й інформаційному суспільстві полягає в тому, що:

— джерело інформації передає повідомлення не безпосередньо отримувачеві, а ЗМІ;

— ЗМІ може повідомлення або передати отримувачеві, або не передати (наприклад, залежно від його актуальності);

— ЗМІ може повідомлення передати отримувачеві або в трансформованій (відредагованій), або в нетрансформованій   (невідредагованій) формі (наприклад, залежно від рівня його якості);

— отримувач дістає повідомлення не від дежерела інформації, а від ЗМІ;

— отримувач дістає повідомлення, як правило, не в тій формі, що його підготувало джерело інформації, а в тій, в яку його трансформувало ЗМІ.

Якщо ЗМІ відмовляється публікувати повідомлення, то в демократичному суспільстві джерело інформації (автор, журналіст) може запропонувати своє повідомлення будь-якому інфшому ЗМІ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. Х. Класична схема передачі повідомлення, адаптована до наявності ЗМІ

 

5.2. Основні види масової інформації

 

Класифікація 1 (див. вище попередню лекцію):

 

         Масова

            Образно-понятійна

               Не ЗМІ

                  Театри

                  Кіно

                  Концерти

                  Тощо

               ЗМІ (публіцистична)

                  Книжкова

                  Газетно-журнальна

                  Радіо

                  Телевізійна

                  Інтернетівська

             Понятійна

               Первинна

                  Книжкова

                  Журнальна

                  Інтернетівська

               Вторинна

                  Бюлетені сигнальної інформації

                          Реферативні журнали

                          Бази даних інтернет

 

Класифікація 2 (за тематикою): суспільно-політична, фінансово-економічна, виробнича, спортивна, культурна, розважальна, науково-популярна, рекламно-пропагандистська.

Класифікація 3 (за жанрами): окремо для книжкової, газетно-журнальної, радійної, телевізійної та інтернетної масової інформації.

5.3. Основні джерела отримання інформації

 

Джерелами отримання інформації для журналістів можуть слугувати: люди, писемні джерела (паперові, електронні, інші) й оточуюча дійсність[1].

Люди, що можуть служити джерелами отримання інформації:

— „спонсори” інформації (наприклад, поліцейські, що інформують репортерів);

— попросити одне джерело вказати на інше джерело — з протилежною точкою зору;

— дібратися по ланцюжку отримання повідомлення від останнього джерела — до першого (відповідно виділяють первинні, вторинні й наступні джерела);

— анонімні джерела (службовець, який не побажав назватися…; свідок, який не захотів назвати своє прізвище…; анонімне джерело в кабінеті міністрів…);

— інші джерела: жінки, лідери груп, представники інших культур;

— експерти;

— пресконференції.

 

Паперові писемні джерела (загальнодоступні):

— бібліотеки;

— телефонні довідники;

— адресні книги;

— списки громадян;

— архіви;

— відділи запису актів громадянського стану.

 

Паперові джерела (з обмеженим доступом):

— записи у маєтках (щоденники, рахункові книги);

— записи реєстрації виборців;

— власників ліцензій на право продажу, виробництва, вилову риби, мисливства тощо;

— списки заробітної плати службовців ;

— переліки витрат державних чи місцевих бюджетів;

— службові записки працівників організацій;

— судові записи;

— записи працівників військових штабів;

— запису стану майна;

— податкові чеки;

— записи реєстраціє транспортних засобів;

— записи інспекцій будівель і дозволів на будівництво;

— записи місцевих рад;

— місцеві бюджети;

— записи пожежних служб;

— записи працівників поліції;

— записи санітарних служб;

— записи шкіл.

 

Електронні писемні джерела (загального та обмеженого доступу):

— файли кореспондентів, що зберігаються в базах даних ЗМІ;

— бази даних, які отримує за підпискою самий ЗМІ;

— бази даних уряду, органів місцевої влади;

— бази даних Інтернет (потрібно давати точний Інтернет-опис);

— пошукові системи Інтернет;

— контакт електронною поштою з наступним інтерв’ю;

— бази даних Інтернет з телефонами, адресами тощо;

— географічні карти, карти-схеми міст;

— телеконференції.

 

5.4. Методи створення та правила побудови повідомлень

 

Методи створення повідомлень — це творчі методи, які психологією творчості мало досліджені. Відомими є класифікації методів творчості[2].

Під час створення використовують методи аналізу й синтезу інформації. Прикладом такого аналізу й синтезу може служити діяльність аналітичних підрозділів розвідки.

У повідомленнях масової інформації, як правило, повинно бути повідомлено:

— хто?

— що?

— коли?

— де?

— чому?

— як?

— отже… (останнє — залежно від жанру).

Ці питання становлять шаблон під час збору інформації для повідомлення. Для знаходження відповідей на ці запитання журналіст повинен бути і спостережливим, і допитливим.

Визначення композиції та її рівні. У композицію входять компоненти двох видів — композиційні одиниці (фрагменти тексту певної довжини) і композиційні зв’язки. Але композиція — це не хаотично розкидані вказані два види компонентів. Композиція – це упорядковано розташовані композиційні одиниці, об’єднані композиційними зв’язками в одне ціле. Композиційні одиниці (без їх конкретного наповнення) та зв’язки між ними утворюють композиційну структуру повідомлення.

Композиційними одиницями в повідомленні виступають такі фрагменти тексту: речення, надфразні єдності, підпідрозділи (параграфи), підрозділи, розділи (блоки), частини, томи. Відповідно, у композиційній структурі виділяють рівні речень, надфразних єдностей, підпідрозділів, підрозділів, розділів, частин і томів[3].

Проте наявність такої кількості рівнів і відповідних їм одиниць композиції (томів, частин, розділів, підрозділів, підпідрозділів, НФЄ, речень) зовсім не означає, що всі вони обов’язково повинні бути в кожному повідомленні. Конкретні реалізації композиції, як правило, охоплюють два … п’ять рівнів. Як мінімум, обов’язковим у повідомленні є лише один найнижчий рівень — рівень речень.

Дві композиційні одиниці одного рівня вважають композиційно зв’язаними, якщо в них є спільні елементи. Композиційні зв’язки, в які вступають між собою одиниці, можна класифікувати за формою (послідовність, підпорядкованість, незалежність, перехрещення тощо) і семантичним наповненням (зв’язки часові, причиново-наслідкові, класифікаційні; події, пов’язані участю в них однієї дійової особи; характеристики, пов’язані з одним і тим самим об’єктом, тощо).

Види композиційної структури. У літературі виділяють такі три традиційні види композиції: оповідна, описова і наукова. Проте така класифікація є, безумовно, неповною. До цих трьох видів слід обов’язково додати ще діалогову, вкладену, циклічну, ієрархічну та архівну композицію.

В античні часи навіть наукові трактати писали у формі діалогів; тепер діалогову композицію застосовують не лише в драматургічних творах, а й у публіцистичних (інтерв’ю), причому особливо широко. Неабиякого розповсюдження набула й ієрархічна композиція (її дуже широко використовують при готуванні, наприклад, наукових, виробничих та ділових повідомлень). Архівний вид композиції постійно застосовують у будь-яких виданнях довідкової літератури (словники, енциклопедії, тематичні довідники).

Повідомлення п’яти перелічених видів композиції (оповідний, діалоговий, описовий, науковий та ієрархічний) призначені, як правило, для їх наскрізного читання реципієнтами. Архівний вид призначений для вибіркового читання. Композиції всіх шести видів мають лінійну (одномірну) структуру і є традиційними.

Останнім часом з’явилися повідомлення нетрадиційного виду, які мають не лінійну, а двомірну структуру (наприклад, підручники з програмованого навчання, працюючи з якими реципієнти можуть переходити до будь-якої частини повідомлення залежно від ступеня засвоєння ними попереднього матеріалу). Такий тип композиції називають гіпертекстовим. Його дуже широко використовують не лише в паперових виданнях, а й в електронних, наприклад у виданнях на оптичних дисках чи у світовій комп’ютерній мережі Інтернет.

Звичайно, рідко в яких повідомленнях можна зустріти лише якийсь один вид композиції: переважно використовують одночасно кілька видів[4]. Їх поєднання створює ще один вид композиції, який називають комбінованим. Тому, щоби відповісти на запитання, який вид композиції має конкретне повідомлення, слід найперше визначити, якого композиційного рівня стосується це питання, а, коли мова йде про рівень речень чи НФЄ, то й якого конкретного уривку тексту це стосується.

Детально перелічені види літератури описано в літературі[5].

Композиційні шаблони. На основі перелічених вище видів композиції в цілій низці літературних жанрів виникли унормовані композиційні шаблони, які постійно використовують під час написання повідомлень. Перелічимо найпопулярніші.

Триблочний шаблон передбачає, що повідомлення включає три композиційні одиниці — вступ, основну частину й висновки. Основна частина у свою чергу може розгортатися в кілька послідовно чи послідовно-ієрархічно розміщених розділів. Цей шаблон широко використовують під час готування понятійних повідомлень (наприклад, шкільних творів, наукових статей, монографій тощо).

Публіцистичний шаблон “обернена піраміда”[6], встановлює, що реципієнтам спершу коротко повідомляють найважливіше (розв’язку подій — сенсацію), а далі крок за кроком в зворотній хронології — про все менш і менш важливі події, що передували розв’язці. Цей шаблон широко використовують у газетних повідомленнях.

 

Приклад. У повідомленні, що має композицію “оберненої піраміди”, розв’язку подій подають одним реченням в назві повідомлення, далі в анотації (леді), що складається з кількох речень, описують події, які відбулися перед розв’язкою, а ще далі – в самому повідомленні – описують події, що передували тим, про які йде мова в анотації.

 

Публицистичний шаблон інтерв’ю, включає вступ, де коротко розповідають про того, в кого беруть інтерв’ю, та з’ясовують тему розмови. Після цього йде саме інтерв’ю з діалоговим видом композиції. Завершують шаблон монологом або висновками кореспондента.

Дипломатичний шаблон використовують у ділових і публіцистичних жанрах. Застосовують під час готування інформаційних повідомлень про дипломатичні переговори. Шаблон включає: дату початку переговорів; між ким і ким; хто очолював делегації з одного та другого боку; результати переговорів; перелік документів, що були підписані; питання, які не вдалося вирішити; час відбуття делегації з переговорів.

Правила композиційної побудови повідомлень.

● Композиція повідомлення повинна відповідати його меті, виду, жанру та логіці його матеріалу.

● Довжина композиційних одиниць повинна залежати від жанру повідомлення, кваліфікації реципієнтів (чим нижча кваліфікація, тим меншим повинен бути цей обсяг) і від композиційної складності повідомлення (чим вона вища, тим коротшими повинні бути композиційні одиниці).

● Довжина композиційних одиниць повинна залежати також від мети сприймання інформації реципієнтами: для повідомлень, метою яких є задоволення емоційних та естетичних потреб, довжина композиційних одиниць в наявних межах може бути максимальною; для повідомлень, які передбачають задоволення пізнавальних потреб, — не повинна перевищувати середнього значення; для повідомлень, які передбачають навчальні цілі, — повинна бути мінімальною.

 

● У повідомленні середня довжина композиційних одиниць одного рівня повинна бути пропорційною, тобто приблизно однаковою.

 

● Розгортання композиційних одиниць уздовж горизонталі залежить від підготованості реципієнтів: чим вища підготованість, тим більшою може бути кількість композиційних одиниць на цьому ієрархічному рівні.

● Розгортання композиційних одиниць уздовж вертикалі залежить від ступеня підготованості реципієнтів: чим він вищий, тим більше в глибину може розгортатися композиція (для дошкільнят, реципієнтів з початковою та основною освітою – однорівнева; для реципієнтів зі середньою та незакінченою вищою – дво- та трирівнева; для реципієнтів-неспеціалістів, спеціалістів та експертів - три- … п’ятирівнева, причому четвертий і п’ятий рівні – внутрітекстові).

 

 

● На кожному рівні тему (підтему) слід ділити на композиційні одиниці, використовуючи лише одну основу поділу. Після поділу кількість композиційних одиниць завжди повинна бути більшою двох.

● Після поділу теми на композиційні одиниці не повинно залишатися підтем, що не ввійшли в одиниці, і не повинні з’являтися нові, яких до поділу не було.

● При поділі теми на композиційні одиниці одна підтема не може входити одночасно до двох із них.

● Під час поділу теми на ієрархічно підпорядковані композиційні одиниці (частини, розділи чи підрозділи) не можна обминати окремі композиційні рівні (переходити відразу від частин – до підрозділів, від розділів – до параграфів і т.д.).

 

● Перехід від однієї композиційної одиниці до іншої (тому, частини, розділу, підрозділу, параграфу, НФЄ та речення) повинен бути чітко виражений за допомогою спеціально призначених для цього засобів: сторінок, рубрик, абзаців та спеціальних знаків переліку.

 

У повному викладі з належними прикладами й коментарами перелічені норми побудови укомпозиції описано в літературі[7].

Технологія написання повідомлень. Якщо журналіст має певний відрізок часу для готування повідомлення, він повинен спершу написати його план, багаторазово перевірити й вдосконалити його. При цьому план потрібно записати найдетільніше (звісно, з урахуванням обсягу повідомлення). Наприклад, для газетних повідомлень у плані повинно бути відтворена кожнга надфразна єдність. План потрібно готувати відразу на комп’ютері.

Підготований план вкрай необхідно обговорити з колегами й врахувати їх зауваження.

Лише тоді, коли стане остаточно відомо, що план вдосконалити далі неможливо, потрібно починати писати на його основі саме повідомлення. Робити це потрібно в такий спосіб: вписувати між пункти плану тексти відповідних надфразових єдностей.

 

5.5. Методи аналітико-синтетичного опрацювання документів

 

5.5.1. Поняття про аналітико-синтетичне опрацювання документів

 

Аналітико-синтетичне опрацювання документів — це аналіз документів і наявної в них інформації (текстової, графічної, аудіальної, відео тощо), який дає змогу синтезувати на його основі за певними правилами інший текст. Тут під синтезуванням мають на увазі генерування нового чи трансформування за певними правилами існуючого тексту.

 

5.5.2. Бібліографування

 

Бібліографування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними — бібліографічними, архівними, кінематографічними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні — описи архівних документів, кінематографічні — описи кінематографічних матеріалів (кінофільмів), Інтернетні — описи веб-сторінок Інтернет.

Види й структуру бібліографічного опису задають стандарти чи спеціально укладені норми. У прикнижкових і пристатейних (у журналах) списках літератури бібліографічні описи дозволяється спрощувати. Подамо приклад бібліографічного опису за стандартом:

 

Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику: Учебное пособие. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 360 с.

 

Той самий опис за тим же стандартом у спрощеному вигляді можна подати так:

 

Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику: Учебное пособие. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 360 с.

 

Періодичні збірники бібліографічних описів, які містять дані про нові публікації, називають сигнальною інформацією. В Україні такі збірники публікує, зокрма, УкрІНТЕІ.

У наш час існує ціла низка систем бібліографування, які дають змогу створювати бібліографічні бази даних, вести їх і використовувати для пошуку потрібної літератури. Такі системи використовують у всіх великих бібліотеках. Приклад вигляду вікон однієї з таких системи бібліографування („ІРБІС”) подано на рис. Х.

У наш час системи бібліографування доступні через канали зв’язку інтернету. Наприклад, щоби скористатися системою Бібліотеки Конгресу США, достатньо знати її адресу —  lcweb.loc.gov  . Проте в інтернеті зараз є й такі бібліотеки (електронні), які надають користувачам не лише каталоги, а й тексти самих авторів. Прикладом може служити бібліотека української художньої літератури: poetry.uazone.net  .

Подамо також одного з варіантів формату інтернетного опису веб-сторінки (остаточного стандарту для опису веб-сторінок поки що не створено):

—       автор;

—       дата публікування;

—       назва документа;

—       тип документа (текстовий, база даних, графіка, аудіо, відео, програма, результати пошуку, електронна пощта тощо);

—       URL-адреса;

—       дата візиту.

Крім бібліотечних систем бібліографування, існують системи бібліографування, призначені для користувачів, наприклад авторів. Такі системи дають змогу кожному авторові створити індивідуальну базу даних бібліографічних описів (її поповнення можливе у двох режимах — вручну, а також через інтернет безпосередньо з електронних каталогів бібліотек). Прикладом такої системи може служити програма EndNote.

 

а

 

б

 

Рис. Х. С истеми бібліографування „ІРБІС”:

а — поля, за якими можна вести пошук, і вигляд головного каталога;

б — інформація про конкретний документ (видання)

 

5.5.3. Індексування

 

Індексування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, який полягає у визначенні його основної теми і її записі певною інформаційно-пошуковою мовою.

Інформаційно-пошукова мова (ІПМ) — це штучна або обмежена природна мова, призначена для опису тем документів і проведення за її допомогою інформаційного пошуку. ІПМ може бути створена на основі природної чи штучної мови. Прикладом обмеженої природної мови може служити мова ключових слів (окремих слів чи словосполучень, що зустрічаються в тексті й описують його основну тему), а прикладом спеціально укладеної штучної мови може служити Універсальна десяткова клисифікація (УДК).

У наш час існують комп’ютерні лінгвістичні системи (КЛС), які автоматично визначають тематику текстів документів. Такі системи використовують, зокрема, й для індексування сторінок Інтернет.

 

5.5.4. Інформаційний пошук

 

Інформаційний пошук — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, в процесі якого отримувач інформації (реципієнт) на основі сформульованого ним на ІПМ запиту отримує з їх масиву ті, що за певними критеріями відповідають цьому запиту.

Припустімо, потрібно здійснити пошук за темою: комп’ютерна лінгвістика в Україні. Тоді пошуковий образ документа мовою ключових слів можна сформулювати в такий спосіб (мова — українська):

 

Україна комп’ютерна лінгвістика

 

Проте, як це очевидно, тут не враховано, що українською термін лінгвістика має синонім — мовознавство. Тому тут потрібно було б врахувати цей факт, для чого необхідно використати оператори математичної логіки:

 

Україна комп’ютер (лінгвістика АБО мовознавство)

 

Той самий пошуковий образ документа англійською мовою матиме такий вигляд:

 

Ukraine computer linguistics

 

З використанням операторів математичної логіки в більш повному вигляді цей пошуковий образ набуде такої форми:

 

(Ukraine OR Ukrainian) AND (computer OR computational) AND linguistics

 

На рис. Х показано результат такого пошуку з ранжуванням результатів за словами Ukraine та Ukrainiane. Пошук здійснено за допомогою пошукової системи Інтернет Altavista.

 

 

 

Рис. Х. Результат пошуку інформації в Інтернет за темою „комп’ютерна лінгвістика в Україні”

 

5.5.5. Анотування

 

Анотування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого генерують короткий текст (в середньому до 600 знаків), що дає характеристику змісту, форми, цільового та реципієнтського (тобто читацького, слухацького, глядацького тощо) призначення документа.

Як правило, анотацію подають разом із бібліографічним описом документа. Наприклад:

 

Іваненко І. І. Текстові процесори: Лекції та комплекс вправ. Л.: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2001. 96 с.

Викладено лекції з дисципліни „Текстові процесори”, а також комплекс із 24 вправ, що завершується підсумковими тестами. Лекції та вправи розраховані на вивчення операційних систем сімейства WINDOWS і текстового процесора MICROSOFT WORD. У додатку подана навчальна програма цієї дисципліни, теми самостійних завдань, навчально-методична література, тематика курсових робіт.

Для студентів молодших курсів, які навчаються за спеціальностями «Журналістика»,  «Видавнича справа та редагування» і „Прикладна лінгвістика” вищих навчальних закладів. Крім того, книгою можуть користуватися всі, хто хоче самостійно оволодіти умінням працювати на комп’ютері (початковий рівень).

 

 

5.5.6. Реферування

 

Реферування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого генерують короткий текст (в середньому до 1000 знаків), що передає основний зміст документа.

Приклад реферату, укладеного людиною (референтом), а також супроводжуючого його бібліографічного опису подано нижче.

 

Петренко П. П. Загальне й галузеве редагування: Підручник. К.: Наукова думка, 2001. 416 с., табл. 9, рис. 47, додатків 16.

У посібнику сформульовано поняття про едитологію як науку про видавничу справу та виділено дві її складові: теорію редагування і теорію видавничої діяльності. Описано об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію, методи, методики, галузі та аспекти редагування. Редагування розглядається як приведення тексту у вiдповiднiсть із нормами. Сформульовано нормативну концепцію теорії редагування. Детально класифіковані та описані всі основні методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні й спеціальні), а також виправлення (переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні, скорочення, опрацювання й перероблення) помилок. Подано детальний опис інформаційних, соціальних (в тому числі юридичних, етичних, естетичних, політичних, релігійних), композиційних, логічних, лінгвістичних, психолінгвістичних, видавничих і полiграфiчних норм редагування. Коротко описано складові видавничої діяльності. Розглянуто методи комп’ютеризації процесу редагування. Посібник пропонує формалiзовану методику проведення редагування, враховує досягнення теорії редагування розвинутих країн Заходу.

 

Органи науково-технічної інформації публікують збірники реферативної інформації (реферативні журнали), в яких за певною темою публікують реферати всіх нових документів, що їх опубліковано в Україні та в світі. В Україні це робить УкрІНТЕІ та деякі інші уповноважені державою організації. За кордоном також є великі центри реферативної інформації (наприклад, в Росії — ВІНІТІ, у США — CAS тощо).

Систем реферування, які функціонували б у режимі промислової експлуатації, поки що не створено. Проте вже зараз існує низка експериментальних систем, за допомогою яких ведуть дослідження технології реферування текстів.

 

5.5.7. Коректура

 

Коректура — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого перевіряють відповідність копії документа його оригіналові. Якщо в процесі коректури в оригіналі знаходять помилки, то їх також виправляють (в тому числі й у копії), але ця процедура належить вже не до коректури, а до такого виду аналітико-синтетичного опрацювання як редагування (див. про нього нижче).

Потреба в проведенні коректури виникає, наприклад, після передруковування тексту видання в ЗМІ, після його набирання з рукописного оригіналу тощо. Алгоритм проведення цього процесу такий: в копії та оригіналі документа в одній і тій самій позиції порівнюють, чи стоїть там один і той самий знак. Коли знаки не тотожні, це означає, що в копії є спотворення, яке потрібно усунути.

Коректуру за таким алгоритмом (познакове порівняння двох файлів) в автоматичному режимі виконують сучасні текстові процесори, наприклад згаданий вище Microsoft Word.

 

5.5.8. Редагування

 

Редагування — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого текст документа приводять у відповідність до існуючих норм, а також здійснюють його творчу оптимізацію. Серед таких норм слід виділити юридичні, етичні, естетичні, політичні, релігійні, композиційні, логічні, лінгвістичні, психолінгвістичні, видавничі й полiграфiчні.

Наприклад, у ЗМІ (редакції газети) редагують тексти чергового номера, у книжкових видавництвах — тексти монографій, підручників, енциклопедій, словників, на підприємствах — тексти інструкцій з використання виробів цих підприємств. У процесі опрацювання для покращення тексту редактор може запропонувати авторові змінити якусь частину тексту, видалити її чи, навпаки, додати нову.

У наш час для ручного опрацювання текстів використовують текстові процесори, про які вже йшла мова вище. Поруч із цим все ширше починають використовувати й системи комп’ютерного редагування, функціонування яких базується на визначенні складності тексту, автоматизації контролю орфографії, пунктуації, деяких норм стилістики тощо. Приклад функціонування такої експериментальної системи редагування „Редактор”, призначеної, зокрема, для визначення складності тексту, показано на рис. Х.

 

а

 

б

 

 

в

 

г

 

Рис. Х. Визначення складності тексту в системі редагування “Редактор”:

а — діалогове вікно вибору потрібної якості тексту;

б — словник для визначення семантичної складності тексту;

в — результат опрацювання (визначення складності) тексту;

г — рекомендації редакторові щодо способу виправлення тексту

 

 

5.5.9. Переклад

 

Переклад — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого заміняють одиниці мови  тексту ориганалу на еквівалентні за змістом одиниці іншої мови за умови максимального збереження наявної в тексті оригіналу інформації.

Подамо кілька прикладів. Припустімо, потрібно перекласти англійською речення Оденьте Машу в сарафан з повісті А. С. Пушкіна „Капітанська донька”. У принципі, як переклад можна було б запропнувати такі варіанти:

— Dress Masha in sarafan (при цьому в примітці потрібно було б пояснити, що таке сарафан);

— Dress Masha in national Russian clothes;

— Dress Masha in… (а далі вказати такий англійський одяг, який за покроєм набільше схожий на російський сарафан).

Проте всі ці переклади будуть неправильними. Для знаходження правильного потрібно проаналізувати ситуацію, в якій було сказано цю фразу[8], а тоді стане очевидним, що правильним буде інший переклад:

— Dress Masha in peasant clothes.

Зі середини 20-го століття дослідники-лінгвісти намагаються створити КЛС, призначені для перекладу текстів з однієї мови на іншу. На сучасному етапі такі системи справді здійснюють такий переклад, проте його результатом є текст, що має суттєві вади (морфологічні, семантичні, синтаксичні тощо).

Іноді для демонстрування неможливості автоматичного перекладу песимісти подають такі явно невдалі та курйозні приклади[9]:

— текст для перекладу: The flesh is feeble, but the spirit is loity (Хоч тіло й немічне, та дух бадьорий);

— текст після перекладу КЛС: Хоч м’ясо зіпсувалося, та спирт ще хороший (тут: flesh — плоть, тіло, м’ясо; spirit — дух, спирт).

Проте не треба забувати, що системи комп’ютерного перекладу призначені для перекладу в основному науково-технічних текстів, де вони забезпечують прийнятні результати, особливо враховуючи мінімальну тривалість виконання такого перекладу та його низьку вартість. Крім того, розробники систем комп’ютерного перекладу постійно вдосконалюють свої системи, а тому кількість невдалих перекладів постійно зменшується.

У наш час існує ціла низка систем комп’ютерного перекладу. Одна з них (система комп’ютерного перекладу РУТА-ПЛАЙ) працює в оболонці текстового процесора Microsoft Word. На рис. Х показано результати перекладу тексту системою РУТА-ПЛАЙ, а на рис. Х — режими перекладу, які забезпечує ця система.

 

 

Рис. Х. Результат роботи системи комп’ютерного перекладу РУТА-ПЛАЙ

 

 

 

 

 

а

 

 

 

б

 

Рис. Х. Режими роботи системи комп’ютерного перекладу РУТА-ПЛАЙ:

а — вибір словників; б — вибір режимів роботи

 

Хоча це видасться несподіваним, проте останнім часом японські лінгвісти віднайшли ще одну ділянку для застосування систем комп’ютерного перекладу — це системи для перекладу мов тварин. Більше того, ці дослідники не тільки дослідили, а й сконструювали таку систему, яка перекладає близько сотні звуків котів на мову людини. Звуки мови котів перекладають фразами на зразок Дай їсти, Дай пити, Приголуб мене, Відчепись тощо.

Маючи таку СКП, хочеш, не хочеш, а так і пригадується збірка казок І. Франка „Коли ще звірі говорили” (правий, виявляється, був класик нашої літератури!).

 

5.5.10. Готування оглядів

 

Готування оглядів — це вид аналітико-синтетичного опрацювання текстів документів, у процесі якого за певною темою підбирають низку документів, проводять критичну оцінку, систематизацію й узагальнення наявної в них інформації, а далі на цій основі генерують нове повідомлення (огляд), що завершується висновками. Обсяг огляду для науковців, як правило, не обмежують, а для керівних працівників його обсяг не повинен перевищувати 1…2 с.

Огляди на основі аналізу десятків чи сотень документів готують фахівці з великим досвідом роботи, Таких фахівців називають аналітиками. Автоматизація цього виду аналітико-синтетичного опрацювання текстів внаслідок її найвищої складності практично не автоматизована.

 

 

5.6. Автоматизовані технології опрацювання інформації

 

Комп’ютерні автоматизовані системи для опрацювання вербальної та невербальної інформації в ЗМІ:

— текстові процесори й системи оптичного читання;

— поліграфічні (видавничі) системи;

— системи опрацювання ілюстрацій (графічні редактори);

— системи опрацювання аудіоінформації (звукові редактори);

— системи опрацювання відеоінформації (відеоредактори).

Комп’ютерні мережі як інструмент збору, збереження й розповсюдження інформації.

Розрізняють такі типи комп’ютерних мереж: локальні, підприємств чи організацій, регіональні, світові.

Глобальна (світова) комп’ютерна мережа інтернет має такі основні сервіси (послуги):

— передача/отримання файлів, у тому числі файлів з радіо- й телепередачами);

— електронна пошта та її різновиди (групи новин, чат, ICQ, аудіо- й відеотелефон, факс);

— пошук інформації (документів, людей, адрес тощо);

— робота на віддаленому комп’ютері;

— купівля/продаж (товари, послуги).

Автоматизовані (комп’ютерні) технології збору, опрацювання й розповсюдження інформації.

Виділяють такі напрями автоматизації роботи журналістів[10]:

1. Зробіть комп’ютер частиною процесу писання:

— генерування ідей;

— первинний збір інформації;

— планування документа;

— готування чернетки документа;

— написання чистовика документа;

— перегляд і виправлення документа.

2. Редагуйте повідомлення на комп’ютері:

— перевірка орфографії;

— перевірка граматики;

— перевірка стилю;

— перевірка складності;

— перевірка логічності й послідовності;

— вставлення коментарів і зауважень;

— видалення шуму.

3. Покращуйте формат, верстайте документ на комп’ютері:

— залежність формату, верстання будови документа від аудиторії йта мети;

— елементи будови: розмір паперу й орієнтація, шрифти, поля, інтерліньяж, вирівнювання, рубрики, списки, рамки й колір, таблиці й малюнки, нумерація сторінок, колонтитули, зміст, глосарій, предметний покажчик;

— використання готових стилів оформлення;

4. Отримуйте інформацію з інтернету:

— пошук місцезнаходження інформаційних джерел: каталоги бібліотек, бази даних, групи новин, поштові списки, чат;

— пошук і гортання інформації в режимі реального часу: пошук документів за допомогою ключових слів, пошук фраз, пошук за допомогою ключових слів і операторів булевої алгебри, пошук за алфавітними списками, пошук різними пошуковими системами. Вибір мови запиту; вибір пошукової системи;

— оцінювання інформації в режимі реального часу: автор, видавництво, мета, джерела інформації документа, точність і повнота інформації, своєчасність.

5. Шукайте письмову підтримку в режимі реального часу:

— використання комерційного програмного забезпечення: довідників, програм-утиліт, шаблонів, посібників;

— пошук підтримки у WWW: словники, тезауруси, енциклопедії, довідники з граматики й стилю, центри й лабораторії технології писання;

— приєднання до онлайнових груп писарів.

6. Пришвидшуйте писання за допомогою комп’ютера:

— компонування на комп’ютері: використання команд і сервісів для збереження часу, переміщення по тексту, адаптування ТП під свої потреби;

— повторне використання документа: повторен використання документа для створення іншого, використання його окремих розділів;

7. Організуйте робочий стіл комп’ютера: налаштування, що працюють на вас: доступ до файлів і папок, доступ до програм, інформаційне оточення.

8. Створюйте „писарське” середовище:

— комп’ютерні небезпеки: дублювання файлів, втома за робочим столом, збереження зору;

— ергономічна організація робочого місця;

— змініть ваші звички: сидіть правильно, дивіться вдалину, робіть часті перерви.

9. Підтримуйте комп’ютер у робочому стані:

— живлення;

— прибраний робочий стіл;

— антивірусні засоби;

— інсталювання/деінсталювання програм;

— захист папок і файлів.

10. Коли трапилася біда:

— типові поламки комп’ютера;

— вимкнути й викликати спеціаліста.

 

5.7. Специфічні властивості масової інформації

 

До числа специфічних властивостей належать такі, які залежать від впливу людського фактора.

 

5.7.1. Репрезентативність

 

Репрезентативність — це ступінь точності відображення інформацією стану процесів чи об’єктів, який є в генеральній сукупності.

Оскільки дослідити генеральну сукупність, як правило, неможливо, то завжди постає питання про здатність інформації відображати стан процесів чи об’єктів не на основі аналізу генеральної сукупності, а на основі аналізу лише якоїсь її частини — вибірки. Це означає, що відображення стану процесів чи об’єктів інформацією на основі вибірки повинно дати приблизно такий самий результат, як і на основі аналізу генеральної сукупності.

В статистиці розроблено цілу низку методів, які дають змогу правильно відібрати з генеральної сукупності потрібну вибірку (наприклад, методом випадкового чи механічного відбору).

Для організації вибірки проводять, як правило, до 30 випробовувань. Можливим є використання й меншої кількості випробовувань, але тоді отримані результати будуть менш надійними.

Подамо приклад такої задачі. Як відомо, соціологічні служби виконують найрізноманітніші обстеження. Тому перед президентськими виборами їм замовляють прогнози результатів виборів. Для таких служб завдання полягає ось у чому: оскільки опитати всіх членів суспільства неможливо (через відсутність необхідної кількості коштів, технічні проблеми, невизначеність самих виборців напередодні виборів тощо), то необхідно відібрати таку мінімальну групу громадян, обстеження якої дасть приблизно такий самий результат, як і дало б обстеження усього населення країни. Отриманий на вибірці результат потрібно розглядати в двох аспектах:

1) у яких межах (в одну й другу сторону) відхиляються від середніх результатів дані по окремих порціях вибірки (наприклад, на 0,5, 1,0, 2,0, 5,0, 10% чи більше);

2) з якою імовірністю випадкові відхилення будуть вкладатися в задані інтервали (наприклад, з імовірністю 0,99, 0,95, 0,90 чи менше).

Статистика твердить, що у випадку, коли вибірка є репрезентативною, тобто відтворює всю палітру явищ, наприклад як позитивних, так і негативних, то результат буде коректним. Якщо ж вибірка організована з порушеннями репрезентативності, то отримані результати будуть хибними, навіть при умові проведення вказаної кількості випробовувань.

За репрезентативністю можна виділити два види масової інформації:

— інформація, для якої репрезентативність повинна бути дотримана максимально (це інформація ЗМІ; тут важливим є використання якомога більшої кількості інформації про аналогічні випадки);

— інформація, для якої репрезентативність не має значення (це образні повідомлення — художня література, музика, образотворче мистецтво тощо; потрібно зауважити, що й в образних повідомленнях також є так звані „типові” характери, хоча мистецтво, загалом, більше уваги акцентує на індивідуальних відхиленнях від середніх значень).

Якщо провести статистичне обстеження нема можливості, то в цьому випадку журналісти повинні обов’язково включати в свої матеріали діаметрально протилежні факти, явища чи події, як позитивні, так і негативні. Це — спрощена вимога щодо репрезентативності.

 

 

5.7.2. Достатність

 

Припустимо, що потрібно зробити висновок на основі такого силогізму:

 

Усі повнолітні громадяни України мають паспорт.

Петренко є громадянином України.

Отже, Петренко має паспорт.

 

Чи правильним є зроблений висновок? Як можна зауважити, — ні (річ у тім, що паспорти мають тільки повнолітні громадяни, а стосовно Петренка не вказано, є він повнолітнім чи ні). Отже, для того, щоби зробити потрібний висновок, необхідно мати додаткову інформацію про те, чи є Петренко повнолітнім.

У такому разі можна говорити про те, що інформація (у нашому прикладі — два засновки) є достатніми чи недостатніми для потрібного висновку.

У разі, якщо інформація є недостатньою, потрібно зібрати чи отримати додаткову інформацію. При недостатності інформації засновків висновок на її основі матиме невизначену істинність, тобто може бути й істинним і хибним.

Те саме може мати місце і при виведенні знань за індукцією. Тут у разі, якщо кількість кроків індукції є малою, інформація для виведення знання також буде недостатньою, а, отже, й істинність висновку буде невизначеною (тобто може бути як істинною, так і хибною).

Загалом же в логіці прийнято вважати, що висновки при недостатності інформації є хибними.

 

 

5.7.3. Доступність

 

У суспільстві громадяни мають різні можливості щодо отримання потрібної їм інформації. Таку властивість інформації називають її доступністю.

Доступність інформації слід розглядати в двох аспектах:

— доступність, регульовану законодавством;

— доступність, регульовану фінансово.

З першим типом доступності маємо місце тоді, коли мова йде про можливість будь-якого громадянина отримати доступ до тієї інформації, доступ до якої суспільство з певних міркувань законодавчо обмежує (наприклад, з міркувань державної безпеки, збереження лікарської таємниці тощо). У такому разі говорять про конфіденційність інформації, тобто її секретність.

У демократичних суспільствіах доступ до секретної інформації регулюється законами кожної країни. Як правило, існують різні ступені конфіденційності інформації.

В Україні існує спеціальний „Закон про державну таємницю”, який дає вичерпний перелік тої інформації, яка є конфіденційною. Держава не має права накладати гриф секретності на інші види інформації. Відповідальність за отримання секретної інформації особами, які не мають дозволу на ознайомлення з нею в Україні несуть ті особи, на яких покладено відповідальність за збереження її секретності.

Прикладом недоступності інформації для журналістів може служити ситуація проведення слідства над підозрюваним у скоєнні злочину.

Другим аспектом доступності є її фінансова регульованість. Наприклад, квиток на концернт всесвітньо відомої співачки Монсеррат Кабальє може коштувати 200 долларів. Зрозуміло, що для певної частини членів суспільства інформація, що буде запропонована на концерті співачкою (оперні арії, класичні італійські пісні тощо) буде недоступною через відсутність необхідних коштів. Така доступність інформації в суспільстві вважається такою, що не порушує рівність громадян, а тому законодавчо ніяк не регулюється.

 

5.7.4. Тривалість отримання

 

Для масової інформації часто вирішальне значення має час з моменту написання повідомлення автором і поданням його в ЗМІ до моменту надходження його отримувачеві. Іноді цей показник називають ще оперативністю подання інформації.

Оперативність подання інформації має два аспекти — фінансовий та впливовий.

Фінансовий аспект виражається в тому, що в кінцевому результаті на інформаційному ринку завжди перемагає той ЗМІ, який про одні й ті ж події подає інформацію першим.

Впливовий аспект стосується пропаганди. Річ у тім, що той, хто подає інформацію другим чи наступним, для того, щоби змінити установку, викликану першим повідомленням, перед тим, як подати свою інформацію, попередньо повинен змінити установку, навіяну першим ЗМІ. Змінити ж цю установку часто буває важко, оскільки на неї з першої ж миті потрібно витрачати додаткові ресурси (додатковий обсяг повідомлення, час, фінанси тощо).

Варховуючи сказане, кожен ЗМІ намагається час з моменту надходження матеріалу до його подання отримувачу — мінімізувати. Для цього ЗМІ розробляють оптимальні технології передачі інформації від журналістів — до отримувачів інформації.

Особлива боротьба за оперативність подання інформації розгортається серед інформаційних агентств, для яких від оперативності напряму залежать їх прибутки.

 

5.7.5. Точність

 

Психолінгвістичний аспект точності.

Точність уяви. Уява — це процес перетворення уявлень, наявних у пам’яті, в нові уявлення. Уявленнями називають наявні в пам’яті образи чи послідовності дій.

Розрізняють уяву пасивну та активну, яку — у свою чергу — поділяють на репродуктивну (відтворюючу) і творчу. Репродуктивна уява виникає тоді, коли реципієнт, сприймаючи окремі слова й речення повідомлення, уявляє те, що описав автор. Таким чином, репродуктивна уява відіграє в ЗМІ під час вербального спілкування надзвичайно важливу роль. Без репродуктивної уяви сприймання повідомлень стає малоінформативним.

Психологи встановили, що під час сприймання повідомлень репродуктивна уява в різних реципієнтів діє по-різному. Так, в одних вона може викликати швидку появу яскравих образів, у других — поступову появу невиразних образів, а в третіх — появу лише послідовностей дій (останні, звичайно ж, є прихильниками пригодницьких та детективних романів).

Якість уяви описують поняттям "точності"[11]. При цьому виділяють два види точності: дійснісну та комунікативну. Перший вид описує співвідношення між дійсністю та уявою про неї автора, а другий — співвідношення між уявою автора і текстом його повідомлення.

На нашу думку, така класифікація видів точності є недовершеною, оскільки не передбачає ще одного співвідношення — між текстом повідомлення та уявою реципієнта. Тому вважаємо за необхідне виділити третій вид точності, а саме — рецептивну точність.

Усі можливі комбінації дійснісної, комунікативної та рецептивної точностей подано в табл. Х. Оцінювати точність будемо оцінками "задовільно" (+) та "незадовільно" (-)[12].

Таблиця Х

Види точності під час сприймання повідомлення

 

Комбі-	Оцінка точності			Інтерпретація
нація точностей	дійсніс-ної	комуні-кативної	рецепти-вної
А	-	+	+	автор неправильно сприйняв дійсність, але своє неправильне сприймання передав у повідомленні точно; реципієнт сприйняв повідомлення так, як його описав автор
Б	-	-	+	автор неправильно сприйняв дійсність, передав її в повідомленні неточно; реципієнт сприйняв повідомлення так, як його подав автор
В	-	-	-	автор неправильно сприйняв дійсність, передав її в повідомленні неточними словами; реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Г	+	-	-	автор правильно сприйняв дійсність, проте передав її в повідомленні неточними словами, а реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Ґ	+	+	-	автор правильно сприйняв дійсність,  перадав її в повідомленні точними словами, проте реципієнт сприйняв повідомлення інакше, ніж було подано в повідомленні
Д	+	+	+	автор правильно сприйняв дійсність,  перадав її в повідомленні точними словами, реципієнт сприйняв повідомлення саме так, як було подано в повідомленні

 

Типові помилки в точності. Як випливає з визначення уяви, під час генерування і сприймання повідомлень у свідомості автора й реципієнта виникають образи. Ці образи можуть бути помилковими, тобто мати відхилення, в автора — від дійсності чи значення слова, а в реципієнта — тільки від значення. Вкажемо типові чинники, що порушують комунікативну точність повідомлення.

1. Схожість слів за значенням.

 

Приклад. Партизани крали у німців зброю та боєприпаси (правильно: забирали [під час нападів] тощо).

 

2. Схожість слів за звучанням (омонімія).

 

Приклад. Комісія наштовхнулася на фактори порушення закону (правильно: факти).

 

3. Приналежність слів до одного семантичного поля.

 

Приклад. Постріл влучив не в зайця, а в собаку (правильно: куля влучила).

 

Тотожність уяви у різних реципієнтів. Одне з чільних місць у ЗМІ посідає така проблема: чи будуть уявлення в реципієнтів, які сприймають одне й те ж повідомлення, тотожними? Іншими словами, чи виникатимуть у деяких реципієнтів під час уявлення помилки? Нагадаємо, що це пов'язано і з вагою помилок (помилки в художній літературі можуть і не спричинити серйозних наслідків, а в технічній літературі — наприклад в інструкціях для використання військової техніки — можуть призвести й до летальних випадків).

● У повідомленнях, де вага помилок є надзвичайно великою, слід контролювати тотожність уявлень різних реципієнтів.

Методом контролю може служити “польовий експеримент”. Так, коли результат є тотожним у більшості реципієнтської аудиторії — наприклад у 95 чи більше відсотках випадків, — то це означає, що опрацьовуване повідомлення не вимагає виправлення.

Загалом, треба зазначити, що автори не можуть орієнтуватися на екстремальні вияви уяви в реципієнтів[13]. Як приклад, вкажемо на відомі з історії випадки, коли у віруючих людей внаслідок читання Біблії на тілі виникали стигми[14], а Вольтер після прочитання опису Варфоломіївської ночі в день святого Варфоломія щороку хворів[15].

 

Лінгвістичний аспект точності.

Точність слововживання.

Найперше розглянемо, які основні значення в мові мають слова. До цих значень належать:

— семантичне пряме (фіксують у тлумачних словниках у максимально можливому обсязі; часто слова мають по декілька таких значень; їх називають полісемічними);

— семантичне переносне (частково фіксують у словниках; використовують у тропах; див. нижче);

— граматичне (визначається значенням морфем слова, морфологічною формою в реченні, синтаксичною роллю в реченні, синтаксичними валентностями тощо);

— стилістичне (вказує на належність слова до певних стилів; див. про них розділ 13.8);

— емоційне (визначається значенням на шкалі, що його має слово в переважної більшості носіїв мови; шкала повинна мати значення від негативних до нейтральних і аж до позитивних, наприклад від –3 до +3, від –5 до +5 тощо);

— ідеографічне, в тому числі асоціативне (по-перше, визначається місцем слова в ієрархічному слованику мови, а, по-друге, його зв’язками — родовидовими, причиново-наслідковими, асоціативними тощо).

У мовленні (тобто під час передачі повідомлення від автора до реципієнта) на відміну від основних у мові слова набувають додаткових значень. До цих значень належать такі.

1. Індивідуальне авторське. Завжди існує в словнику автора більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором повідомлення. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора.

 

Приклад. В автора, який відвідав Індію, в значенні слова корова з’явилася нова ознака — священна тварина. Пишучи спогади про поїздку в Індію, такий автор може написати: Разом із нашим гідом ми шанобливо обійшли кількох корів, що лежали на тротуарі. Очевидно, що реципієнти можуть не зрозуміти, чому авторові довелося шанобливо обходити звичайних корів, адже в українській мові слово корова якихось подібних ознак у значенні не має.

 

2. Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова.

 

Приклад. Автор опублікував у газеті повідомлення, в якому аргументовано критикує кілька затверджених законів. До початку сприйняття цього повідомлення емоційне значення слова закон у реципієнтів, як у переважної більшості носіїв мови, було нейтральним. Після сприйняття в повідомленні критики першого закону, другого, третього … десятого в реципієнтів негативне ставлення до окремих законів підсвідомо почне переноситись на саме слово закон. Як результат, контекстне емоційне значення слова закон тимчасово зміститься в бік негативних значень.

Якщо ЗМІ тисячі разів подаватимуть такі повідомлення, то в реципієнтів за цим словом закріпиться вже не тимчасове, а постійне негативне значення. Після сотень тисяч таких повідомлень у суспільстві запанує законодавчий нігілізм та може виникнути анархія.

 

3. Індивідуальне реципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь-якого слова; реалізується під час сприйняття повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.

 

Приклад. У довіднику для тих, хто розводить голубів, було написано, що …клітки слід регулярно чистити, а голубиний послід — викидати (до складу значення словосполучення голубиний послід входить ознака: призначений для викидання). Для реципієнта, який вирощує полуниці, ця ознака є іншою, адже реципієнти-городники знають, що голубиний послід — чудове добриво для полуниць.

 

Обидва індивідуальних значення (авторське та реципієнтське) можуть бути тотожними основному словниковому (семантичному, граматичному, стилістичному, емоційному та ідеографічному), але можуть і суттєво відрізнятися від нього. Крім того, індивідуальні значення можуть також суттєво відрізнятися одне від одного.

Під час передачі повідомлення від автора до реципієнта у значенні слова відбуваються такі зміни: 1) після генерування автором повідомлення слово втрачає своє авторське значення; 2) у повідомленні слово додатково набуває контекстуального значення; 3) у процесі сприйняття реципієнтом повідомлення слово, крім основного та контекстуального, набуває ще й реципієнтського значення. Очевидно, що наявність у словах індивідуального авторського значення суттєво утруднює процес комунікації. Сигналом про втрату такого авторського значення може служити частково неточне слововживання, яке редактор повинен обов'язково виправляти. Що ж стосується виникнення індивідуальних значень слова під час сприйняття в реципієнта, то редактор не може на них впливати взагалі.

Існують також стилі (до їх числа належать художній та публіцистичний), де значення слів можуть відхилятися від загальноприйнятих. Такі явища мають прогнозовані, а, отже, унормовані механізми реалізації, оскільки йдеться не про пряме, а переносне значення слів. Деякі з цих значень зафіксовані в тлумачних словниках. Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіперболі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітеті[16] тощо.

За основу для визначення ступеня точності беруть контекст[17] і словник. Точність слововживання — це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню в тлумачному словнику. Будемо розрізняти такі ступені: точне, частково неточне та повністю неточне слововживання.

Контролювати точність слововживання можна лише когнітивними методами.

● Семантичне значення слова у повідомленні, взяте без урахування його контекстуального значення, повинно повністю відповідати значенню цього слова в тлумачному словнику.

Нормативною базою для проведення контролю повинен служити СУМ[18]. Використання інших словників недоцільне.

Подамо кілька прикладів, пов'язаних із порушенням точності слововживання.

Приклад. Після дощу, біжучи вниз поміж рядками картоплі, стічні води швидко наповнювали ставок. Тут слово стічні використано неточно. У СУМ це слово позначає ту воду, яка тече в каналізаційних колекторах.

Приклад. Вибачаюсь! Слово вжито частково неточно. Для точного слововживання слід відкинути зворотну частку –сь і, відповідно, змінити форму слова, інакше виходить, що людина вибачає самій собі. Правильно: Вибачте!

Приклад. Азіатські країни скликали міжнародну конференцію щодо… Слово азіатський в українській мові має незначне негативне емоційне значення. Оскільки повідомлення є емоційно нейтральним, то слово вжито частково неточно (слід було вжити його емоційно нейтральний варіант: азійський).

Приклад. Лікар лічив Івана мало не місяць. Тут слово лічив використано повністю неточно. В українській мові воно має значення рахувати, а не лікувати, як хотів сказати автор (причина помилки — вплив російської мови, де це слово має потрібне значення).

Приклад. Працівники міліції притягнули громадянина N у витверезник о 2-й годині ночі. У цьому контексті слово притягнули може мати два значення: і доставили, і привели, вхопивши попід руки. Тому, по-перше, редактор повинен вибрати лише якесь одне значення, а по-друге, повинен врахувати понятійний стиль повідомлення. Одночасно цим двом вимогам відповідає слово доставили.

Приклад. На Мадагаскарі наша перекладачка граціозно, як слониха, підбігла до керівника групи. Слово слониха в українській мові має переносне значення, пов'язане з чимось неповоротким, громіздким. У мовах африканських народів це слово, навпаки, має переносне значення, пов'язане з чимось граціозним, вишуканим.

 

5.7.6. Зрозумілість

 

Поняття розуміння. Розуміння — це вміння реципієнтів розпізнати знаки повідомлення, підставити замість них значення знаків, встановити зв’язки між окремими знаками, поставити у відповідність цим значенням і зв’язкам фрагменти реального, псевдореального чи ірреального світу, виконати над знаками логічні операції, а також зрозуміти мотиви й цілі автора повідомлення.

У розумінні виділяють такі його послідовно здійснювані види як лінгвістичне, когнітивне і прагматичне.

Лінгвістичне розуміння повідомлення в реципієнта з’являється тоді, коли він уміє розпізнати (декодувати) лінгвістичні одиниці повідомлення (наприклад, слова чи синтаксичні конструкції) і визначати їх лінгвістичні категорії (відмінок, рід, число, час тощо).

 

Приклад. Проаналізуємо таке речення: Глока куздра штеко вурнула бокра та гулячить бокренятко[19]. Декодування лінгвістичних категорій цього прикладу дає реципієнтові змогу встановити, що куздра — це вона (суб’єкт дії), бокр — він (перший об’єкт дії), бокренятко — воно, причому швидше за все дитинча бокра (другий об’єкт дії), вурнула — завершена дія, яку в минулому часі суб’єкт (куздра) виконав стосовно першого об’єкта (бокра) і т. д.

 

Когнітивне розуміння повідомлення з’являється тоді, коли реципієнт уміє виконати над лінгвістичними одиницями (знаками) такі три дії: а) підставити замість них їх конкретні значення, в тому числі місце, час та ситуацію (див. приклад вище: куздра — лисиця; бокр — горобець і т. д.), — субститутивне когнітивне розуміння; б) вміти робити над ними потрібні операції, зокрема розрахунки (наприклад, якщо лисиця з’їла горобця, то вона може з’їсти й гороб’ятко), — операціональне когнітивне розуміння; в) вміти під’єднати до інформації повідомлення ту інформацію, яка в нього вже є (лисиця живе у норі, має руду шерсть, довгий хвіст і т. д.), — кон’юнктивне когнітивне розуміння.

Прагматичне розуміння повідомлення в реципієнта з’являється тоді, коли він розуміє мету автора й тих об’єктів, які описані в повідомленні (див. приклад вище: реципієнт знає, що автор хоче повідомити йому нову інформацію про горобця; реципієнт знає, що лисичка загризла горобця для того, щоби нагодувати своїх маленьких лисенят тощо).

 

Приклад. У повідомленні радіо прозвучало таке речення: На території Югославії загони Кейфор розташувалися в нових населених пунктах. Очевидно, що слухачі українського радіо не мають у своєму словнику слова Кейфор (це слово — транскрибована абревіатура англійського “KF”, що після розгортання (“Kosovo Forces”) і перекладу означає “Косовські сили”). Тому вживання такого слова в цій конкретній ситуації є помилковим.

Приклад. У поданому вище прикладі зі словом “Кейфор” редактор міг увести цю абревіатуру в повідомлення, але повинен був дати її повне пояснення (вказати, що це — англійська абревіатура “KF”, що в перекладі вона означає — “Косовські сили”). Можливим є й інший варіант виправлення — заміняти усюди англійську абревіатуру “KF” українським словосполученням “Косовські сили”. Останньому варіанту — з позицій зрозумілості — слід віддати перевагу перед англійською абревіатурою, навіть за умови її повного пояснення в повідомленні.

 

Звернемо увагу на ще одну особливість лінгвістичного розуміння. Загальновiдомо, що чим частiше слово зустрічається в повідомленнях, тим воно зрозуміліше. Поряд із цим існує й інша закономірність, яка виконується на частотному словнику будь-якої мови: чим частіше вживаємо слово, тим меншою є його довжина[20]. Зi сказаного випливає такий висновок: чим слово коротше, тим вищий ступiнь його зрозумiлостi, й, навпаки: чим слово довше, тим ступiнь його зрозумiлостi нижчий.

Інколи доводиться робити винятки: автори з певних причин (цензура, загроза життю тощо) змушені писати повідомлення незрозуміло ("туманно"). “Туманне” повідомлення не забезпечує однозначного субститутивного когнітивного розуміння. При цьому чим  “туманніше” повідомлення, тим більше простору для уяви, тобто більше, як кажуть, написано між рядками. Таке явище називають езопівською мовою.

 

Приклад. “Туманним” повідомленням можна назвати статтю в газеті про салон Флер у "Сазі про Форсайтів" Дж. Голсуорсі.

 

В усіх інших випадках редактор повинен видаляти фрагменти повідомлення, написані “туманно”.

 

Приклад. Класичним зразком “туманних” повідомлень є гороскопи, які часто публікують у пресі. Проте гороскопи за визначенням повинні бути саме такими — “туманними”. Тому вони не порушують поданої норми, а є лише винятком із неї.

 

Вплив складності на розуміння повідомлення. Синтаксична й семантична складності повідомлення безпосередньо впливають на ступінь його розуміння.

Вказана залежність має таке формулювання: чим повідомлення є складнішим для обраної автором реципієнтської аудиторії, тим нижчим є ступінь його розуміння, й навпаки: чим простішим є повідомлення, тим ступінь розуміння вищий.

Залежність між зрозумілістю і точністю повідомлення. Як показано в низці досліджень[21], зрозумілість і точність повідомлення перебувають в оберненій залежності, а саме: чим точніше повідомлення, тим воно менш зрозуміле, і, навпаки, чим зрозуміліше повідомлення, тим воно менш точне. Таким чином, зрозумілість і точність — це взаємопов’язані, але взаємопротилежні характеристики повідомлення. Проілюструємо сказане на прикладі.

 

Приклад. Припустімо, в повідомленні є речення: Петро сидів за столом і обідав. Щоби зробити це речення точнішим, слід було б вказати день і час, коли відбувалася дія; як Петро сидів — прямо, зігнувшись чи згорбившись; яким був стіл — круглим чи квадратним; чи був стіл накритий скатертиною, а, коли так, то якою саме; що їв Петро тощо. Очевидно, коли точно переповісти все це, то речення виявиться настільки довгим, а, отже, складним, що сприйняти його буде вкрай важко або просто неможливо: речення стане максимально точним, але незрозумілим.

Приклад. Зразки таких вимушено точних речень розміром на одну … дві сторінки — формули винаходів, записані в патентах. Проте це — спеціально узаконений виняток із загальної норми.

 

У зв’язку з цим перед журналістом завжди стоїть дилема: писати повідомлення так, щоби воно було більш зрозумілим, але менш точним, чи писати так, щоби воно було більш точним, але менш зрозумілим?

Вирішуючи цю дилему, журналіст завжди повинен пам’ятати: точне, але незрозуміле повідомлення (без спеціальних на те причин) ніколи не буде сприйняте реципієнтами в повному обсязі, а тому реципієнти не зможуть оцінити ні авторських, ні редакторських старань щодо точності. Реципієнти взагалі можуть припинити сприймання повідомлення через його незрозумілість. Тому журналіст насамперед повинен дбати про зрозумілість, і, лише забезпечивши її, виправляти точність повідомлення.

Для кожного виду повідомлень потрібно знайти оптимальне співвідношення між зрозумілістю й точністю. Так, у публіцистичній літературі це співвідношення буде суттєво зміщене в бік зрозумілості, а в науково-технічній літературі — в бік точності.

 

5.7.7. Старіння

 

Старіння інформації. У суспільстві інформація має властивість старіти[22]. Проте старіння інформації не потрібно сплутувати зі старінням документів чи зменшенням кількості їх цитувань.

У науковому розумінні старіє лише та інформація, яка з появою нової виявляється неправильною чи неточною. Наприклад, закони Ньютона старінню не підлягають, проте їх було уточнено А. Ейнштейном у тому розумінні, що вони є лише частковим випадком більш загальних законів. Найбільше такого старіння зазнають наукові гіпотези, концепці, теорії, світоглядницькі міркування. У ЗМІ для масової інформації — це інтерпретації, пояснення, міркування тощо. Інформація про факти старінню не підлягає.

Причиною старіння інформації є не час, а поява новішої інформації.

Протистоїть старінню інформації її повторне публікування, зокрема у вигляді перекладів іншими мовами.

Старіння публікацій. Між кількістю посилань на публікації та часом їх публікування існує певна залежність. Цю залежність описують „періодом півжиття” публікацій (за аналогією з часом піврозпаду радіоактивних речовин).

„Період півжиття” публікацій — це час, упродовж якого було опубліковано половину всієї інформації за якоюсь певною темою. Наприклад, якщо період півжиття публікацій з фізики дорівнює 4,6 року, то це означає, що 50% всіх зараз використовуваних (цитованих) публікацій з цієї галузі мають вік не більше 4,6 року.

Приклади старіння інформації по інших науках (роки):

— біологія, медицина, металургія — 3,0…4,0;

— фізика, хімічні технології — 4,0…5,0;

— соціологія, машинобудування, фізіологія, хімія, ботаніка — 5,0…10,0;

— математика, геологія, географія — 10,0…16,0.

„Період півжиття” публікацій приблизно збігається з часом, упродовж якого перестають у бібліотеках користуватися половиною всієї опублікованої до певного моменту часу літератури за певною галуззю.

 

 

5.7.8. Розсіювання

 

Розсіюванням інформації називають залежність між кількістю публікацій на певну тему й тією кількістю видань, у яких вони опубліковані[23]. Ця залежність була відкрита С. Бредфордом у 1934 й уточнена в 1948 р.

Як пише С. Бредфорд, „якщо наукові журнали розташувати в порядку зменшення кількості опублікованих у них статтей за якобсь темою, то в отриманому списку можна виділити ядро журналів, присвячених безпосередньо цій темі, і кілька груп чи зон, кожна з яких містить таку саму кількість статтей, як і ядро. Тоді кількість журналів у ядрі та наступних зонах буде відноситись як 1:n:n²»[24].

 

Приклад. Нехай існує 660 публікацій за якоють темою. Розташуємо ці публікації за продуктивністю  журналів (кількістю статтей), у яких їх опублікували. Тоді ядро складе 8, другу зону — 40, а третю зону — 200 журналів. Як бачимо, відношення кількостей цих журналів становить 1:5:25.

 

5.7.9. Вплив на отримувачів

 

Одна з концепцій журналістики, що панує в країнах Заходу, базується на тому, що журналістика — це інформування населення (реципієнтів), яке повинно базуватися на передачі реципієнтам лише об’єктивної інформації про факти, причому на засадах авторської безсторонності, що усуває будь-який вплив на реципієнтів.

Аналізуючи таку концепцію, виникають запитання:

— а хіба, лише пишучи в повідомленнях про факт A тільки правду, причому повністю безсторонньо, автор уже не впливає на реципієнтів, опускаючи інформацію про факти B, C, D тощо?

— а хіба, пишучи про факт А не один, а, наприклад 178 разів, автор уже не впливає на реципієнтів самим повторенням цього факту?

— а хіба автори, пишучи рекламні тексти, агітаційні та пропагандистські повідомлення в час виборчих кампаній, політичної нестабільності чи навіть війни, також дотримуються безсторонності й так модифікують їх, щоб ні в якому разі не вплинути на реципієнтів?

Поставимо запитання більш широко: чи може взагалі реципієнт сприйняти повідомлення й не зазнати на його основі будь-якого впливу? З позиції кібернетики — це нонсенс: будь-яке повідомлення, будучи сприйнятим, змінює банк інформації реципієнта, а, отже, впливає на будь-яке рішення, що буде прийняте після цього сприйняття.

Виникає запитання: чому в країнах Заходу існувала й існує до цього часу така концепція? Думаємо не останню роль у цьому відіграла холодна війна: у цей час країнам Заходу навіть не потрібно було, щоб у країнах соціалістичного табору вели антикомуністичну пропаганду; радянським авторам достатньо було лише об’єктивно повідомляти факти, які вже самі за себе говорили більше, ніж будь-яка пропаганда. Зараз же така концепція — це більше данина минулим традиціям.

У країнах Заходу формальна незаангажованість журналіста, як би її не перебільшували, відіграє далеко не вирішальну роль в усуненні впливу конкретного журналіста на реципієнтів. Об’єктивність і максимально можливе нівелювання впливу забезпечується не за рахунок незаангажованості окремого журналіста, а за рахунок великої кількості ЗМІ (політично й фінансово як залежних, так і незалежних), що мають юридично гарантовану можливість висловлювати діаметрально протилежні позиції з одного й того ж питання (конституційно закріплена юридична норма свободи слова).

Визнаючи, що масова інформація є засобом впливу на реципієнтів, можна сформулювати типові завачі, які можуть стояти перед журналістами в ЗМІ (детальніше див. розділ 6.4).

 

5.8. Функції масової інформації

 

Функції масової інформації:

1) віддзеркалення (відображення) значущих подій, які відбуваються в навколишньому світі й суспільстві;

2) віддзеркалення (відображення) значущих рішень, які прийняті керівними інститутами суспільства;

3) віддзеркалення (відображення) реакції (в тому числі й критики) членів суспільства на дії та рішення інститутів суспільства;

4) забезпечення діалогу між членами суспільства і його інститутами суспільства;

5) вплив на коригування дій та рішень, прийнятих інститутами суспільства, відповідно до вимог його членів;

6) сприяння демократичності механізму функціонування інститутів суспільства;

7) розширення банків інформації членів суспільства;

8) задоволення пізнавальних, естетичних та емоційних потреб членів суспільства;

9) формування систем цінностей членів суспільства, зокрема в ділянках культури, політики й науки;

10) вплив на членів суспільства в усіх сферах їх суспільного життя;

11) формування суспільної свідомості членів суспільства.

 

5.9. Культура споживання інформації

 

Етапи споживання інформації:

— отримання інформації;

— аналіз інформації;

— зіставлення отриманої інформації з наявною у внутрішньому банку інформації та з зовнішніми банками інформації;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії власних цілей;

— оцінювання інформації з позиції наявної стратегії державни цілей, а при потребі — залучення до оцінки експертів;

— вироблення рішення щодо необхідних дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— контроль за виконання дій, пов’язаних з отриманою інформацією;

— коригування дій, пов’язаних з отриманою інформацією.

Слід розрізняти споживання інформації професіоналами (працівниками ЗМІ — журналістами, авторами, редакторами тощо) й непрофесіоналами — реципієнтами.

Професіонали повинні знати:

— загальні й спеціальні властивості інформації;

— методи оптимального збору, готування, опрацювання, передачі й збереження інформації;

— методи автоматизації опрацювання інформації;

— алгоритми розв’язання типових задач інформаційної політики;

— технології проведення інформаційних заходів;

— прогнозовані наслідки впливу інформації на реципієнтів.

Автори, журналісти через ЗМІ повинні неявно навчати непрофесіоналів (реципієнтів) досконаліше сприймати інформацію, а саме:

— розрізняти інформацію за якістю;

— оцінювати цінність інформації з позиції їх (реципієнтів) цілей;

— відповідати за наслідки своїх дій, викликаних сприйнятою інформацією;

— поступово сприймати більш складну інформацію;

— ознайомлювати із основами законодавства про інформацію.

 

 

ДОДАТОК

 

 

 

ВПРАВИ

 

1. Розшукати телефони родичів або знайомих вашого колеги без його відома.

2. Виберіть з газети яусь тему. Розшукайте в інтернеті публікації на таку ж тему.

3. Розшукайте в інтернеті координати відомої людини.

4. Розшукайте в Інтернет карту потрібного вам міста. Проїдьте з вокзалу до найближчого готелю.

 

 

АДРЕСИ ТИПОВИХ СЕРВЕРІВ ІНТЕРНЕТ

 

 

1. ПОШУКОВІ СИСТЕМИ

 

Зарубіжні

 

www.yahoo.com

altavista.digital.com

www.lycos.com

www.excite.com

www.infoseek.com

www.hotbot.com

index.opentext.net

www.nlsearch.com

www.metacrawler.com

www.searcheurope.com

www.euroseek.com              *європейський пошуковик

google.com

 

 

www.liszt.com                 *пошук груп новин, поштових розсилок, чатів 

 

 

www.filez.com                 *пошук програм

ftpsearch.lycos.com           *пошук програм

 

 

Українські

 

www.search.lviv.ua

www.meta.kharkiv.net

www.ineternetri.net           *укр. тематичний пошук

www.uazone.net/sesna/         *укр. тематичний пошуковик (мова -- англ.)

www. avanport.com             *всі українські Інтернет-послуги

uahoo.gu.net                  *всі укр. сайти

 

 

Росфійські

 

www.yandex.ru

www.rambler.ru

www.aport.ru

ftpsearch.city.ru             *пошук програм

socnet.ru

 

 

Адресні книги

 

www.bigfoot.com

www.infospace.com

www.switchboard.com

www.whowhere.com

www.fourll.com               * USA

www.whowhere.lycos.com

 

www.yweb.com                 *Європа

 

 

2. ГРУПИ НОВИН

 

www.neosoft.com/internet/paml       *список груп новин

tile.net/lists                      *список груп новин

netnews.msn.com                     *список груп новин

 

www.deja.com                        *список груп новин

                                    *у www технології

groups.google.com                   *групи новин у WWW технології (копія www.deja.com)

 

 

 

3. СПИСОК ILS-СЕРВЕРІВ ДЛЯ ТЕЛЕКОНФЕРЕНЦІЙ

 

www.netmeeting.de                  * список усіх ILS-серверів світу

 

 

ILS-сервери для телеконференцій

 

ils.netmeeting.de

ils.ruhr-net.de

ils.nt-gmbh.de

netmeet1.t-online.de               *www.t-online.de

ils.dinslaken.de                   *ils.dinslaken.net

 

www.ilscenter.com

 

ils.publiweb.co.uk

 

uls.tref.nl

 

meeting.advalvas.be                * www.advalvas.be

 

ils.ipsnet.it                      * www.ipsnet.it

ils.andromeda.it                   * www.andromeda.it

 

uls.hol.gr

 

 

IRC-сервери для балачок (CHAT)

 

 

irc.nada.kth.se

caen.fr.eu.undernet.org

chat.yahoo.com

 

chat.brama.com                     * українські балачки

 

 

4. БІБЛІОТЕКИ

 

ipl.sils.umich.edu          * Internet Public Library:

lcweb.loc.gov               * Бібліотека Конгресу США

www-cga.cs.cmu.edu          * Full-tetx literature

www.internet.com

www.cs.cmu.edu

vlib.stanford.edu           * Бібліотека Стенфордського ун-ту

promo.net                   * Guttenberg

lib.byu.edu                 * Бібліотека Бірмінгемського ун-ту

 

info.spsl.nsc.ru            * Бібліотека Сибірського ун-ту

www.libfl.ras.ru            * Всеросійська бібліотека іноз. л-ри

 

poetry.uazone.net           *Українська художня література

 

 

5. ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

 

Зарубіжні

 

www.reuters.com                            * Рейтер

online.com.ua

www.cnn.com                                * СNN

www.bbc.co.uk                              * BBC

www.euronews.com                           * телеканал Великобританії

www.rferl.org                              * радіо "Свобода"

www.chikagotribune.com

www.nytimes.com

www.washingtonpost.com

mediainfo.com                              * Editor and Publisher

www.usia.gov

csmonitor.com                              * The Christian Science Monitor

ft.com                                     * Financial Times

www.internews.org.ge                       * about those countries' media

kulichki.rambler.ru/moshkow/               * books on line

infoart.ru/press/index.htm                 * каталог  компютерних видань російською

Uamedia.visti.net                          * каталог української преси

computerwold.ru                            * компютерний тижневик

int.com                                    * статті та матеріали міжнародної

                                           * агенції 

                                           * International Herald Tribune

latimes.com                                * Електронна версія газети

                                           * Los Angeles Times

webideas.com/okay/                         * сатиричне видання російською

                                           * мовою

russianstory.com                           * електронні версії  АиФ, Известия,

                                           * Московский комсомолец та ін.

simercury.com                              * новини світу високих технологій

csmonitor.com                                * C. S. monitor

the-times.co.uk                            * Лондонська  Times

ukraine.org/press.html                     * останні випуски деяких

                                           * українських газет

relis.ru/newspap.shtml                     * електронні версії Литгазети

                                           * та деяких інших видань

glasnet.ru/glasweb/newsstand/              * газетний кіоск

usa.net/gazette/today/

 

Українські

 

internews.kiev.ua

radiolux.lviv.ua

uamedia.visti..net

day.viaduk.net

www.ipc.kiev.ua                             * IREX ProMedia

www.ipc.kiev.ua/ps                          * photoservic

www.expres.lviv.ua

ain.online.com.ua                           * Агентство Інтернет новин

www.elitprofi.com.ua/gazeta/                * газета "Книжник"

www.wz.lviv.ua                              * "Високий Замок"

 

6. ЗАСОБИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

 

Журнали

 

www.viniti.ru                               * ?????????

 

Енциклопедії

 

www.grolier.com                             *енциклопедія (США)

www.km.ru                                   *енциклопедія (Кирила та мефодія)

 

 

7. КОМЕРЦІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

www.philips.com

www.ukrainet.lviv.ua                        *курси укр. валют

 

 

8. НЕКОМЕРЦІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

Політичні

 

www.nato.int

www.unsystem.org                           * ООН

www.un.org                                 * ООН

www.unesco.org

 

 

Релігійні

 

www.vatican.va

www.lavra.kiev.ua                          * Kyiv-Pecherska Lavra

www.ugkc.lviv.ua

 

 

9. ДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

www.RADA.kiev.ua

www.gov.ru                                 * Russian Government

duma.ru

cbr.ru                                     * Foreign Affairs

www.nato.int

www.whitehouse.gov

www.kuchma.gov.ua

 

 

10. ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

www.shareware.com

www.software.com * платне

www.tucows.com

www.hotfiles.com

www.winsite.com

ftp.winsite.com

ftp.edrom.com

oak.oakland.edu

www.windows95.com

www.uima.com                               * for Windows

www.jumbo.com                              * for all OS (Unix, Mac, Linox …)

www.driverzone.com

www.virusafe.com                           * antuvirus

www.linux.org

 

 

11. МАГАЗИНИ, ПОСЛУГИ

 

Магазини

 

www.shopping.com

shopping.yahoo.com

bookshop.kiev.ua                           * книжковий магазин (пошта

                                           * order@bookshop.kiev.ua)

 

Безплатний Web-хост (безоплатні рекламні сторінки)

 

www.geocities.com

free.prohosting.com

www.tripod.com

www.xoom.com

www.spaceports.com

www.hypermart.com

www.virtualave.com

www.webjump.com

www.cybercities.com

 

 

Безплатний E-mail

 

www.hotline.com         *адреса: <ім'я>@hotline.com

mail.yahoo.com          *адреса: <ім'я>@yahoo.com

webmail.netscape.com

www.iname.com           *адреса: <ім'я>@mail.com

rocketmail.com          *адреса: <ім'я>@rocketmail.com

www.pobox.com/p3        *адреса: <ім'я>@pobox.com

www.bigfoot.com         *адреса: <ім'я>@bigfoot.com

 

www.ukrpost.net         *адреса: <ім'я>@ukrpost.com

 

 

Безплатний Fax

 

www.zipfax.com

www.svitanok.com

www.fax.com

 

 

Світове кібернетичне місто

 

www.geocities.com

www.cybercities.com

 

 

12. РОЗВАГИ

 

Туризм

 

wings.buffalo.edu/world http://wings.buffalo.edu/world/vt2

www.city.nte/countries

nearet.gnn.com/gnn

www.britannia.com

 

Ігри

 

www.zone.com

www.kesmai.com

www.activision.com

www.lucasarts.com

www.blizzard.com

www.activeworld.com

www.apogee.com

www.sierraonline.com

 

Є відповідні групи новин для обговорення цих ігор.

 

 

Музеї

 

www.louvre.fr                           * Лувр

www.museum.ru

www.metmuseum.org                       *Метрополітен музей

www.civilization.ca                     *Канадський музей світових цивілізацій

 

 

13. ПОРТАЛИ

 

www.ukraine.org

www.brama.com                            *українська діаспора

www.tryzub.com

www.ukraine.org

www.topping.com.ua                       *український портал

 

 

14. ІНШЕ

 

www.papparazi.com                          * реєстрація на ПС