Ласкаво просимо

Авторська позиція і авторське "я" в політичних портретах-книгах

асп.
УДК 655.418.3:000.32

Стаття містить аналіз композиційних і мовленнєвих засобів, якими творяться авторська позиція та авторське “я" в політичних портретах-книгах, популярних нині на інформаційному ринку.

This article contains analysis of composition and lamguage method which create author’s position and individualy in political-books. Nowadays these books are really popular on information market.

Дане наукове дослідження викликано новітньою тенденцією в політичній публіцистиці – появою значної кількості політичних портретів-книг. З огляду на публічність персон, портрети яких даються в цих книгах, й на відповідний резонанс, який ці книги викликають, з огляду на політичні ігри, які вже розпочалися у передчутті майбутніх виборів, тема політичної портретистики є сьогодні актуальною. Більше того, вона є актуальною завжди через постійне оновлення політики і журналістики, на межі яких перебувають політичні портрети. Мета даного дослідження – з’ясувати два питання: 1) якими текстовими засобами творяться авторська позиція і авторське “я” в політичних портретах-книгах; 2) як, залежно від обраних засобів, авторська позиція і авторська індивідуальність можуть впливати на читача, а в масштабі – на громадську думку. Об'єкт дослідження – портрети-книги, які дають образи сучасних політичних діячів: Л. Кучми, Л. Кравчука, В. Ющенка, В. Медведчука та ін. Проблему авторської позиції та авторського "я" в публіцистиці досліджували такі відомі журналістикознавці, як Ю. Лазебник, В. Шкляр, Д. Прилюк, В. Здоровега, М. Стюфляєва та ін.

Політичний портрет є засобом творення політичного образу і являє собою мікрочастку тих засобів, якими прокладається шлях до влади чи якими здійснюється лобіювання політичних інтересів. Влада ж є кінцевим прагненням політиків, як така чи як гарант капіталу. Водночас політичний портрет є своєрідним віддзеркаленням політичної ситуації та політичних процесів (тобто розстановки політичних сил) і політичної культури, тобто політичного мислення (здатності до політичного аналізу). Висока політична культура гарантує ширший контекст аналізу й делікатніші методи впливу на громадську свідомість. І, навпаки, низький рівень політичного мислення одразу ж викриває себе неприхованою упередженістю й примі-тивними засобами впливу. Ця закономірність стосується і політичних портретів у ЗМІ й політичних портретів-книг.

Авторська позиція обумовлюється щонайменше трьома мотивами: політичним, економічним і творчим.

Перший мотив – політична позиція. Цілком зрозуміло, що та чи інша політична особистість може бути в діапазоні політичних (ідейних, ідеологічних) уподобань автора. У такому випадку автор є суб'єктивним, підтримуючи одну політичну позицію як єдино доцільну. Однак його упередженість виправдовується вірою в політичний напрям, який, на його думку, корисний для держави і суспільства. І навіть якщо в об'єктивності цей напрям є хибним, автор відкритий у своїх помилках.

Другий – економічний сенс. Не таємниця, що дев'яносто відсотків політичних портретів є замовними. І, відповідно, автори цих портретів готові підтримувати ті чи інші політичні сили (особистостей) за певний гонорар. Їхня позиція (якщо така є) легко пристосовується до процесу купівлі-продажу і прямо залежить від нього. Цей меркантильний альянс творчих і політичних сил, на перший погляд, видається брутальним. Але в ньому може бути своє зерно. Якщо припустити існування здорового ринку незалежних поглядів, то можна уявити ідеальну ситуацію, за якої всі погляди і позиції будуть подані громадськості на розсуд. Мабуть, це й мається на увазі, коли йдеться про плюралізм. Проте насправді все відбувається трохи інакше. І далеко не всім поглядам дозволяється бути оприлюдненими.

Третій мотив – творчий. Це той самий мотив, який є першим і основним у творенні літературних, історичних, соціальних портретів. Автор відчуває зацікавленість у людині, його приваблюють риси особистості чи певний конфлікт, проблема, фантазійний образ, який складається з мозаїчних асо-ціацій, виявлених при зіткненні з такою індивідуальністю. Творчий мотив – най-більш суб'єктивний, але й найбільш безкорисливий. Однак політика – сфера, далека від сентиментальних захоплень особисті-сними чеснотами. Тому творчий мотив є вторинним, як правило, він виникає при сприянні політичного чи економічного мотиву.

Як бачимо, авторська позиція прямо залежить від авторських мотивів. Але для читачів й аналітиків авторські мотиви є прихованими. Судячи з авторської позиції, міожна будувати припущення про них і не більше. Проте аналізувати авторське "я" і авторську позицію можна й необхідно з точки зору політичної і публіцистичної культури. Це дозволить зрозуміти, якими методами й засобами послуговується автор, висловлюючи свій погляд і пропонуючи його загалу.

Найбільш привабливими для аналізу є політичні книги-портрети, оскільки сам масштаб (книги, а не журналістського матеріалу) дозволяє ширше розкрити предмет і розкритися самому автору. Крім того, зростаюча популярність політичних портретів-книг закликає звернутися журналістикознавців до їх дослідження.

Авторська позиція і авторське "я" в тексті реалізуються на двох рівнях: 1) композиційному, 2) стилістичному. Втілення цих категорій у тексті залежить від обраної для портрета жанрової форми та від мотивів (про які згадувалося вище), якими керується автор. Власне, у тексті існують всього дві можливі позиції: нейтральна (чи так звана об'єктивна) і суб'єктивна. У свою чергу суб'єктивна позиція може існувати в таких видах: схвальна і викривальна. Суб'єктивна авторська позиція передбачає однозначне ставлення до предмета (у даному разі до політика) і відверте його виказування. За нейтральної позиції автор не висловлює свого ставлення прямо, а проводить основну думку про предмет непрямими шляхами (добір фактів, зіткнення фактів, інтерпретація, методи аналізу і т. д.). Як правило, авторське "я" прямо залежить від обраної авторської позиції. У тексті з нейтральною позицією аналіз є безособовим, автор рідко дозволяє собі бути присутнім. Висловлюючи свій погляд, він обов'язково підкреслює приватність своєї думки і таким чином застерігає читача від свого ж впливу. В тексті з відвертою (суб'єктивною) позицією автор-ське "я" присутнє повною мірою. Мова ведеться від автора, авторське "я" – емоційне. Автор відверто намагається вплинути на по-гляди читачів, по можливості, переконуючи їх.

Слід зазначити, що авторська суб'єктивність чи нейтральність не є тотожними хибності чи істинності. Й абсолютно відсторонений і неупереджений аналіз може призвести до хибних висновків, й авторська особиста й однозначна думка може бути близькою до дійсності, тобто до об'єктивності. Іншими словами, йдеться про існування двох полюсних методів впливу: аналітичного та емоційного. Обираючи ту чи іншу позицію, автор обирає пропорцію цих методів впливу.

Нейтральна авторська позиція. Найчастіше в портретах з такою позицією обирається проста хронологічна будова тексту (здебільшого часова). Хронологія є стрижнем портрета, на який нанизуються відібрані автором факти. Робота з фактом є ключовою в портреті, побудованому на аналітичному методі відображення дійсності. Добір фактів, інтерпретація фактів, пошук суперечливих фактів – усе це є виявами прихованої від читача авторської позиції (мінімально суб’єктивної, якщо автор зацікавлений наблизитися до істинного відтворення політичних реалій, а не приховує таким завуальованим методом свої інтереси). Прикладом портрета з нейтральною позицією може бути книга Ю. Луканова "Третій Президент. Політичний портрет Л. Кучми". Вона побудована хронологічним чином, взято за основу етапи політичного сходження Л. Кучми: директор заводу і науковець прем'єрство, діяльність уряду, вибори у президенти, зовнішня політика президента, політичне оточення, проблема Конституції. Свою позицію автор сам зазначив у передмові: "Я спробував викласти якомога більше фактів з його (президентського. – М. В.) життя і політичної діяльності – як позитивних так і негативних. Намагався, аби моїх оцінок було якомога менше" [4, 4]. Автор цього політичного портрета уникав власних оцінок, пропонуючи замість оцінних суджень політиків, політологів, експертів, журналістів, свідчення документів, законів, програм тощо. Він також не тільки не висловлював свого ставлення до героя, але й не брався оцінювати політичну ситуацію того періоду, який розглядався. Але такий ретельний підхід до балансу оцінки, коли кожен другий факт знаходить контрфакт, небезпечний, оскільки рівновага плюса й мінуса виводить на нуль. Можна припустити, що читач залишається невдоволеним, коли автор залишає його напризволяще в купі нерозтлумачених, суперечливих фактів. З іншого боку, така авторська позиція виконує роль своєрідного журналістського "гачка". Підсвідомо читач бажає авторської оцінки. І це той мотив, який тримає читацьку увагу. Коли ж читач розуміє, що з оціненого йому запропонують щось типу: "постать Л. Кучми виглядала досить колоритно на українському політичному небосхилі" [4, 20], він починає відчувати смак балансування між, грубо кажучи, позитивним і негативним героєм, незважаючи на відсутність остаточної відповіді. З огляду на таку позицію, авторську індивідуальність (тобто авторське "я") було виражено непрямо – на стилістичному рівні: ритмічною рівновагою синтаксичних конструкцій, простотою мовних засобів, стильовою єдністю всіх текстових частин.

Наведений приклад є трохи гіперболізованою ілюстрацією нейтральної авторської позиції. Ю. Луканов надто ретельно уникав оцінок. Така позиція може бути небезпечною. По-перше, серед нерозтлумачених, суперечливих фактів губляться причинно-наслідкові зв'язки, і частини тексту стають затемненими. По-друге, нейтралітет межує з відсутністю власної думки.

Суб'єктивна авторська позиція. Тексти, що містять таку позицію мають значний відсоток емоційного методу відтворення дійсності. Існують публіцистичні типи композицій, які не тільки не заперечують присутності авторської індивідуальності та відкритої позиції в тексті, але й заохочують її. Наприклад, за умов есеїстичної чи нарисової побудови матеріалу автор стає одним з героїв, допоміжним образом з його смисловими й естетичними функціями, відповідно, ані суб'єктивність, ані індивідуалізація не порушують жанрових канонів чи принципів журналістики.

За ілюстрацію візьмемо книгу-портрет "Президент" В. Чемериса з явною суб'єктивною позицією автора схвального характеру. Він обрав для портрета форму роману-есе. Ознаками композиційної побудови есе є: вільні асоціації, домінуюча авторська індивідуальність, наявність прихованих і подвійних смислів, паралелей, непрозорість мотивів поєднання текстових частин. У портреті "Президент" асоціації мають значний розмах: від історичних постатей і української поезії до витягів з інтерв'ю та державотворчих актів. Автор свідомо ставить свого героя в почесний ряд, поруч з Б. Хмельницьким, І. Мазепою, сповиває його рядками з поезій, і це могло б служити образові Л. Кравчука на користь, якби авторська піднесеність і поетичність не мали великого контрасту з офіційністю окремих композиційних частин портрета (цитати зі статей, актів, офіційних матеріалів). У результаті авторське романтичне "я", межуючи з пафосом, викликає дисонанс і порушує текстову рівновагу.

Можливо, поетизований портрет реалізувався б, якби йшлося про невеликий портрет-есе, а не про книгу обсягом більше чотирьохсот сторінок, покликану вмістити суто документальні факти. Гнучкість композиції, притаманна есе, в даному портреті перетворилася на невпорядкованість рі-знобічної інформації.

Слід зазначити, що емоційне ставлення автора до свого героя викликає недовіру до тих раціональних позитивів (виявлених аналітичними методами), які існують насправді. У портреті-книзі "Віктор Ющенко: банкір і політик" О. Сліпушко обирала для свого аналізу (і для економічного, який є в тексті) виключно позитивні факти діяльності політика, схвальні для нього оцінки експертів – на композиційному рівні, й на мовленнєвому – оцінні лексеми: рішучий, ризиковий, новатор. Позитиви героя виділялися графічно. Захоплення предметом дослідження позбавляє автора об'єктивного бачення як особистості, так і досліджуваних явищ (політичних, економічних).

Для втілення суб'єктивної позиції також використовується, як своєрідний прийом, белетризація. Його реалізував Р. Лоза в політичному портреті Ю. Тимошенко "Не-выполненный заказ" (одразу ж слід зазначити, що подібні портрети є продуктами масового вжитку, розрахованими на широке і невибагливе коло читачів). Белетристичні сюжети (сюжети в белетристиці є остовом, на відміну від композиції у публіцистичних текстах), як відомо, будуються на інтризі, яка в наведеному портреті має такий вигляд: він як знаменитий, відомий автор отримує замовлення від олігарха X на антипортрет Ю. Тимошенко (звісно, заради гонорару). Але під час знайомства з героїнею автор настільки захоплюється рисами політика і жінки, що не зважає на власний зиск і від замовлення відмовляється. Спочатку автор стоїть на позиції недовіри, сумніву і скептицизму (тобто уособлює в собі ставлення народу до сьогоднішніх політиків), але крок за кроком він переконується в чеснотах Ю. Тимошенко. І, відповідно, якщо такий скептик, як автор (а таким він створив своє авторське "я" в тексті) пересвідчився (на очах у читача), що саме Ю. Тимошенко здатна змінити державний розвій на краще, то й читач змушений у цьому переконатися. У портреті авторське "я" було не тільки правомірним персонажем, але й трохи міфологізованим й метафоричним, що мало прислужуватися задумові. На мовленнєвому рівні це реалізувалося так: "Джеймс Бонд", "модный писака", "коммерческий и циничный", "крутой парнишка", "мастер слова", а героїня – "красивая й хрупко-юная", "глаза цвета спелого каштана", "сильная женщина", "украинская принцесса". Романтична авантюрність персонажів – типова для сучасних детективів. Використана вона була нетипово у політичному портреті, але на низькому естетичному рівні (примітивні художні прийоми і заштампована мова).

Крім портретів зі схвальними суб'єктивними авторськими позиціями, на інформаційному ринку представлені політичні портрети-книги різко викривального, засуджуючого характеру. Такі, наприклад, як "Нарцис" і "Свистун" Д. Чобіта.

Композицію двох цих портретів автор побудував на антагонізмі. Він спростовує факти, відомі загалу, фактами, які були приховані, але які автор знайшов і показав, щоб встановити правду. У "Нарцисі" Д. Чобіт наводить неоднозначні факти з біографії політика: співпраця батька В. Медведчука з німцями під час війни; кримінальна справа, порушена проти В. Медведчука в студентські роки; невдалий захист В. Стуса; політичні й бізнесові інтриги навколо лідера СДПУ (о); недбала дисертація. Викриваючи приховані від загалу факти, автор запевняє читача, що такий політик і така людина не має жодного права бути ані в політиці, ані на верхівці влади. Позиція автора є відверто осудливою щодо свого героя (антигероя), різкою та упередженою. Він використовує на мовленнєвому рівні двозначності, експресивну лексику, риторичні запитання, звертання, евфемізми. Аналіз підмінює емо-ціями і послуговується методом так званого вибіркового свідчення. Тобто робить висновки на підставі одиничних суджень (уривків з офіційних джерел, сумнівних свідчень і т. д.). Ця позиція прямо пов'язана з авторським образом (тобто "я") ошуканого громадянина, який вимагає справедливості, і заради цієї справедливості викриває свого героя. Відповідно, емоційність і експресивність умотивовані стилістично і націлені впливати не на розум і логічне мислення читача, а на його емоції.

Інший портрет Д. Чобіта "Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави?" (портрет Л. Кучми) ані позицією, ані методами творення не відрізняється від "Нарциса". Така ж антагоністична композиційна побудова, експресивна манера викладу, агресивність насаджуваної читачеві точки зору.

Коло політичних портретів-книг значно ширше за окреслене в цій статті, що зумовлено як обсягом статті, так і популярністю цього жанру. Аналіз політичних портретів вимагає значно просторіших меж, відповідних суперечності досліджуваного явища. Ми простежили кілька різних позицій: і політичних, і громадських, і творчих. Усі вони заслуговують на існування, хоч не можна не помітити того факту, що політична публіцистика може й повинна бути інтелектуальнішою, глибшою та яскравішою. Власне, нині є всього дві авторські позиції: повна упередженість (за різними мотивами) і нейтра-льність (за відсутністю необхідної авторської оцінки). Ці позиції є недовершеними, хоч збереження нейтралітету приваблює принаймні можливістю самостійних висновків.

Однак політична портретистка повинна охоплювати аналіз не тільки особи (інди-відуальності), але й політичних процесів (і не обмежених, а з досвідом лише нашої держави, а з долученням досвіду інших типів державностей), політичних ситуацій (зіткнень, взаємодій різних сил й інтересів). І найголовніше, чого бракує сучасним політичним портретам, як і сучасній політиці, – це інтелектуальності та інтелігентності.

1. Василик М. А., Вершинин М. С. Политология: Словарь-справочник. – М.: Гардарики, 2000. – 328 с.
2. Забихова Шолпан. Авторская позицыя в публицистнке. (Сайт кафедры ЮНЕСКОКазНУ).
3. Лоза Р. Невиконане замовлення – К.: Такі справи, 2002. – 95 с.
4. Луканов Ю. В. Третій Президент: Політичний портрет Леоніда Кучми. – К.: Такі справи, 1996. – 128 с.
5. Сліпушко О. М. Віктор Ющенко: банкір і політик. – К.: Криниця, 2000. –139 с.
6. Чемерис В. Л. Президент: Роман-есе. – К., 1994. – 494 с.
7. Чобіт Д. Нарцис: Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука. – Київ; Броди: Просвіта, 2001. – 80 с.
8. Чобіт Д. Свистун, або Чи можна політичного банкрута обирати керівником держави. – К., 1999. – 64 с.