Ласкаво просимо

Фензини як феномен аматорської періодики (30–50-ті роки ХХ століття)

асп.
УДК 070.448

У статті проаналізовано феномен фензинів – аматорських журналів, присвячених творам фантастики в літературі, кіно та ін. Акцентується увага на важливості вивчення такого типу видань, використання їхнього досвіду в журналістиці та педагогіці.

The fanzine's phenomenon of amateur periodicals, devoted to SF and fantasy in literature, cinema etc. is analysed in this article. Special attention is given to the importance of studing of this type of editions, to the use of their experience in journalism and pedogogics.

Фензини (fanzine) – це любительські журнали, створені "фанами" фантастики. Термін уперше було введено в обіг Рассом Чавенетом у 1941 році внаслідок поєднання двох слів: magazine ("журнал") і fan ("любитель фантастики"). Згодом це поняття почало застосовуватись і для пойменування решти аматорських видань: збірок коміксів, футбольних журналів та інших любительських журналів, не пов`язаних із фантастикою.

Фензини виникли в США, поступово почали з`являтися в інших країнах. Першим відомим фензином був "The Comet", заснований у травні 1930 року Реймондом А. Палмером для клубу "Science Correspondence Club", другим – "The Planet" (липень 1930 р., редактор – Аллен Глейзер для клубу "New York Scienceers"). Обидва журнали містили в собі чимало матеріалів, пов`язаних із наукою, хоча включали також огляди професійних журналів фантастики.

Згодом, у 1932 році, з'явився перший "справжній" фензин – "The Time Traveller", чиї видавці, Юліус Шварц та Морт Вейзінгер пізніше започаткували професійний журнал фантастики "Science Fiction Digest".

Фредерік Вортхем, автор праці "Світ фензинів: Особлива форма спілкування", виділяє чотири передумови, які спричинили створення фензинів:

1. Першим кроком було те, що професійні комерційні журнали наукової фантастики почали запроваджувати спеціальні чималі за обсягом рубрики, де друкувалися листи читачів.
2. Поступово журнали додали до цитування листів ще й адреси їхніх авторів. Це дало можливість читачам не тільки писати до журналів, а й листуватися між собою.
3. Листування ставало дедалі ширшим. Це відбувалося за умов виникнення НФ-організацій, клубів, організації конвенцій. Внаслідок цього й почали з`являтися інформаційні бюлетені та аматорські ("фенівські") журнали, до створення яких долучалися всі: любителі та напівлюбителі, професійні та напівпрофесійні читачі. У таких виданнях "зустрілися" не лише читач із читачем, а й письменник із читачем. Любителі (дехто з яких уперше став відомим саме як автор фенівських листів до професійних журналів) могли писати науково-фантастичні оповідання чи статті про науку, наукову фантастику тощо. Все це відбувалося в дусі вільного спілкування.
4. Ця сфера поступово розширювалася не тільки в обсягах, а й у тематичному наповненні. Дуже часто літературні та особисті контакти були в цьому процесі поєднані [1].

Перші фензини, подібні до вже згаданого "The Time Traveller", складалися переважно з матеріалів, присвячених досягненням тогочасної науки та фантастики, а створювалися місцевими групами фанів. У свідомості читачів фантастика була здебільшого пов`язана з наукою (адже й назву мала відповідну – science fiction), а точніше, з науково-технічними досягненнями. Тому, так чи інакше, тема науки і техніки часто асоціювалася у свідомості читачів із фантастикою, тож відпо-відно це відображалося на сторінках жанрових видань, у тому числі й аматорських.

Незважаючи на локальність фензинів, інтерес до них зростав. Між групами фанів-видавців налагоджувалися контакти, кожен видавав фензин, присвячений найцікавішим для нього темам. Отже, ці журнали набували більшої тематичної різнобарвності, а їхній зміст ставав дедалі різноплановішим. Редактори фензинів почали обмінюватися своїми виданнями та надсилати їх за письмовими заявками.

Із США ідея такого роду видань поширилася й на інші країни. Зокрема, у Великобританії перший фензин "Novae Terrae" вийшов у 1936 році. Крім США й Великобританії, постійно існували та розповсюджувалися фензини в Австралії та Західній Європі, а також траплялися поодинокі приклади таких видань у Японії, Південній Америці, Південній Африці, Новій Зеландії, Туреччині та Східній Європі.

Чимало сучасних відомих і популярних фантастів починали свою кар’єру з публікацій у фензинах (часто власних). Наприклад, Рей Бредбері підготував чотири випуски "Futuria Fantasia" (1939–1941), де зокрема містилися і його перші опубліковані оповідання. Серед інших фантастів, які були свого часу видавцями фензинів, варто згадати імена Джеймса Бліша, Кеннета Балмера, Джона Крістофера, Харлана Еллісона, Майкла Муркока, Фредеріка Пола, Роберта Сілверберга та ін. Зауважимо, що чимало письменників, які починали друкуватися у фензинах, згодом стали відомими постатями в літературі, а деякі навіть принципово змінювали панівні на той час стереотипи. Зокрема, Майкл Муркок згодом почав видавати професійний жанровий журнал фантастики "New Worlds", де зародилася так звана "нова хвиля" у фантастиці [2].

Звичайно ж, редактори фензинів завжди були вільні у виборі матеріалів для своїх журналів, бо не залежали ані від редакційного статуту (якого не мали, як і взагалі будь-якої офіційної реєстрації), ані від комерційних аспектів справи. Все здійснювалося за власний кошт і за власним бажанням, переважно – однією людиною, редактором. Тим-то фензини зазвичай тиражувалися фотокопіювальним способом або на принтерах, оскільки обсяг таких журналів не перевищував сотні сторінок, а копій робилося від 5 до 5 тисяч, хоча з 80–х років ХХ століття спостерігалася тенденція до поступового зростання накладів.

Найбільші фензини розподіляються за трьома тематичними категоріями, які часто переходять одна в одну: ті, що мають справу переважно з фантастикою (подають огляди, інтерв`ю, статті та дискусійні матеріли); пов`язані з фанами та їхньою читацькою спільнотою – фендомом (у тому числі й гумор, зрозумілий тільки "своїм"); а також ті, які мають справу з загальними матеріалами (охоплюють широкий і доволі неоднорідний тематичний спектр, від фантастики до езотерики) [3]. Існують також менш популярні тематичні фензини, орієнтовані на любителів того чи іншого напряму в фантастиці (наприклад, фентезі магії та меча, кіберпанк, космічна опера) або ж прихильників творчості якогось одного автора (наприклад, Дж. Толкіна, Г. Лавкрафта чи Р. Говарда) і, звичайно ж, присвячені фантастичним серіалам (кіно- і телевізійним, як-от: славнозвісні "Зоряні війні", "Зоряний шлях" тощо) [3].

Матеріали, з яких складаються фензини, можна розподілити на кілька груп:

– художні твори, переважно фантастичні, але не тільки (часто, особливо якщо йдеться про випуски, присвячені тому чи іншому авторові або серіалу, ці твори можуть бути фанфіками: любительськими продовженнями відомих сюжетів);
– загальні статті, присвячені не тільки фантастиці, а й суспільним проблемам;
– статті про наукові досягнення;
– листи до редактора, часто з відповідями на них (причому не лише листи із гарними відгуками, а й із негативними);
– інтерв'ю з письменниками, художниками, іншими митцями;
– гумор;
– поетичні твори;
– малюнки (переважно чорно-білі, бо спосіб виготовлення фензинів у зазначений період не дозволяв робити кольорові копії), у тому числі візерунки, окремі малюнки, ілюстрації до надрукованих творів, комікси, карикатури тощо;
– критичні статті, зокрема рецензії на книжки, фільми, музику тощо;
– репортажі з конвентів фантастики.

Зазначимо, що жодна з цих категорій не є характерною лише для фензинів і походження вони мають теж не фензинне. Що ж до якості матеріалів, які друкують фензини, то вона теж може бути різною, але в цілому часто трапляються доволі професійно виконані твори – як літературні, так і публіцистичні та графічні.

Визнанням важливості видань такого типу для розвитку фантастики було введення у 1955 році до системи номінацій однієї з найпрестижніших жанрових премій "Х`юго" категорії "Кращий фензин".

На території колишнього СРСР феномен фензинів теж мав місце [5], однак огляд і характеристика такого типу видань заслуговують на окрему увагу, детальне вивчення та відповідну статтю. Назвемо лише кілька найвідоміших та "живучих" українських фензинів радянського часу:

– "Гиль-Эстель": газета київського клубу любителів творчості Дж. Р. Р. Толкіна. – К., 1996. – № 1–4. (Новини рольового руху, "репортажі" з Хоббітських ігрищ, пісні та поезії толкіністів);
– "Кибор-Экспресс": інформ. бюл. – К., 1993. – № 1, 2. (Новини фантастики і фендома);
– "ЭФМ: этот фантастический мир": друкований орган клубу-студії "Fantasy". – К., 1983. – № 1–3. (Творчість членів клубу. Вийшло три номери, в 1989 р. "ЭФМ" трансформувався у "Койво");
– "Койво": друкований орган club-studio "Fantasy". – К., 1989. –2002. – № 1–11. (Оповідання членів клубу, переклади, статті з толкіністської тематики; судячи з усього, існує й понині) [6].

Однак слід наголосити, чому саме явище фензинів є унікальним серед інших прикладів аматорської періодики.

Наукової уваги феномен фензинів до себе майже не привертав і ті спроби осягнути його природу, які все-таки здійснювалися, робилися по-аматорськи та публікувались у самих фензинах. Нечисленні дослідники концентрували свою увагу переважно на двох аспектах існування фензинів. По-перше, це каталогізація таких видань (Є. Харитонов, А. Чертков та ін. [7]) із більш-менш детальним описом тематики кожного з них. По-друге, розгляд фензинів як явища соціального, пов`язаного із комунікативним аспектом їхнього існування (Ф. Вортхем [8]).

Водночас поза увагою дослідників залишається інший, не менш важливий, аспект існування фензинів. Розглядаючи феномен фензинів, передусім слід зазначити те, що як явище вони набагато численніші, ніж тематичні аматорські журнали, присвячені іншим жанрам, і це цілком логічно, бо й читацьких угруповань, клубів тощо саме серед любителів фантастики найбільше порявняно з любителями інших розважальних жанрів (недарма ж така читацька єдність має спеціальну назву: "фендом" – fandom).

Але головна риса фензинів полягає в тому, що вони сприяли появі (фактично, стали "живильним середовищем") для несподівано великої кількості професійних діячів як літератури, так і журналістики, зокрема видавничої справи. "Фензини – це насамперед школа кадрів" [9]. Можна навіть стверджувати: певний вплив цих аматорських видань на професійну літературну та видавничу справу – і з цього погляду феномен фензинів заслуговує на особливу увагу та вимагає детальніших досліджень, де дані щодо можливих шляхів і наслідків такого впливу були б обчислені й зіставлені з тенденціями, що спостерігалися у професійній літературі та періодиці.

Ця стаття до певної міри окреслює коло проблем, вартих уваги не лише з погляду історії журналістики (зокрема журналістики аматорської), а й з погляду педагогіки. Адже у багатьох сучасних вищих навчальних закладах, де відбувається підготовка професійних журналістів та видавців, уводяться в практику майстерні, де під час занять студенти виконують підготовку певного видання. Можливо, досвід фензинів міг би стати основою для певних методик, підходів до формулювання завдань для таких майстерень, щоб заняття в них (а саме: підготовка напіваматорських видань) відбувалися з максимальною користю для студентів та допомагали їм розкривати свої таланти, вдосконалюючи вміння та навички. Адже структурно фензини, повторимо, нічим не відрізняються від професійних видань, отже, слід, можливо, звернути увагу на психологічні особливості, пов`язані з їхнім виготовленням. Ми бачимо в цьому неабиякий потенціал, певну сукупність даних і певний досвід, які ще потребують свого уважного вивчення, аби прислужитися в подальшому розвитку журналістики та педагогіки.

1. Wertham F. The World of Fanzines: A Special Form of Communication. – Carbondale and Edwardsville: Southern Illinois University Press, 1973. – 144 p.
2. Гаков Вл. Вечный поборник (Майкл Муркок) // Муркок М. Рунный посох. – М.: Армада, – 1996 (http://excalibur1. narod.ru/stat/gakov-mr.htm).
3. Яскравий приклад видань третьої тематичної категорії (але вже професійних) – кіровоградський журнал "Порог".
4. Класифікацію подано за Ніколлсом і Клютом: The Encyclopedia of Science Fiction / Ed. By John Clute and Peter Nicholls. – 1995 (цитується за мультимедійною версією).
5. Зокрема див.: http://www.rusf.ru /fanzins/. Загалом особливість вивчення фензинів – їхня доступність переважно в електронному вигляді.
6. Харитонов Е. В. Фантастический самиздат (печатный) 1966–2002. Периодика. Сборники. (Материалы к аннотированному библиографическому справочнику) // http://fandom.rusf.ru/about_fan/fanzin_biblio.htm.
7. Чертков А. Фэнзины, или Самиздат фантастики // Сов. библиогр. – 1990. – № 1. – С. 114–118; Чертков А. Библиография советских фэнзинов // Там само. – С. 118–122.
8. Wertham F. The World of Fanzines: A Special Form of Communication. – Carbondale and Edwardsville: Southern Illinois University Press, 1973. – 144 p.
9. Николаев А. Профессиональный фэнзин: бред или перспектива? // Фэнзор: Любител. ж-л по проблемам фантастики и фэндома (Севастополь). – 1990. – № 2 (2). – С. 100–105.