Ласкаво просимо

Висвітлення у ЗМІ мовленнєвих витворів політиків як інструмент соціальних технологій

к. філол. н., доц.

УДК 659.3

У статті досліджується залежність іміджу політиків від їхнього мовлення на основі аналізу текстів інтерв’ю.

In the article it is researched dependence of image of politicians on their speech on the base of analysis of the texts of interviews.

Проблема. Досліджується один з інструментів соціальних технологій – висвітлення у ЗМІ мовленнєвих витворів політиків як елемент системи масової комунікації, а саме: засобів масової інформації при утворенні іміджу політиків.

У статті використовується термін "соціальні технології", у значення якого ми вносимо такий смисл: певнi моделi комунiкацiї, якi застосовуються цiлеспрямовано i мають конкретний прагматичний ефект у суспiльствi.

Iмiдж полiтика, як й iмiдж будь-якої людини, визначається наявнiстю прагматичного вектора у психiчнiй поведiнцi (у мовленнi, у вчинках, у емоцiйному станi, в уявi, у пам'ятi, у сприйняттi тощо), а також у зовнiшньому виглядi людини. До чинників iмiджу полiтика слiд вiднести також i фактор тактики у спiлкуваннi, фактор тактики у побудуваннi лiнiї поведiнки у суспiльствi тощо.

Найбiльш доступним рiвнем аналiзу ефективностi соцiальних технологiй виступає мовленнєва дiяльнiсть полiтика. Нашi дослiдження пiдтверджують думку про те, що одним з ефективних шляхiв дослiдження мовленнєвих особливостей полiтика є психомовленнєвий аналiз (скорочено – ПМА). Методику такого аналiзу ми детально описали ранiше [7].

ПМА базується на теоретичних положеннях Моделi антропоцентричної орiєнтацiї мовленнєвої дiяльностi (скорочено – МАОМД). Зазначена модель дала життя утворенню нової моделi, часткової вiд МАОМД, яку ми назвали "Модель вербальної експлiкацiї iмiджу полiтика" (скорочено – ВЕIП). Принциповi положення для утворення такої моделі ВЕІП ми подали ранiше [8].

Серед структурних елементiв ВЕIП – чотири головнi складовi, а саме: фоносемантикон, вербосемантикон, синтагмасинтаксикон i текстопрагматикон. У дослiдженнi ми використовуємо теоретичнi положення щодо однiєї зі сутностей моделi ВЕIП – вербосемантикон.

За допомогою вербосемантикону носiй мови знаходить у своєму мисленнi вербальне репрезентування семантичних складових, графiчних та знакових утворень, що експлiкуються у словi, словосполученнi, фразеологiзмi, реченнi, фрагментi тексту тощо.

Вербосемантикон визначається нами як сутнiсть моделi вербальної експлiкацiї iмiджу полiтика (скорочено – ВЕIП) у ЗМI, в якiй мовлення розглядається як активне, те, що iнтерпретує, а мислення – як те, що iнтерпретується. Останнє не обов'язково вiдбувається на свiдомому рiвнi. Ми припускаємо думку про можливiсть функцiонування процесiв iнтерпретацiї на пiдсвiдомому рiвнi. Маємо на увазi тi елементи дискурсу, якi свiдомiсть не рефлексує (у розумiннi термiна Богiним Г. I. [1]) але "враховує" та експлiкує. Саме така експлiкацiя пiдсвiдомих елементiв або дискурсу, чи мовленнєвих одиниць та процесiв дає можливiсть "дiагностувати" реальнi риси iмiджу полiтика.

Ми не вважаємо вербосемантикон рiвнем тiльки теоретичної моделi, тому що вона – сутнiсть "вербосемантикон" – "пронизана" не тiльки впливом з боку iнших сутностей МАОМД, але й органiчно обіймає її елементи. Причому дiї пристосування обсягу таких взаємопроникнень схожі з дiями та поведiнкою одноклiтинного органiзму амеби, яка пристосовується в гомеостатичному планi до "вимог" навколишнього середовища. Iншими словами, наповнення сутностi "вербосемантикон" залежить вiд процесiв актуалiзацiї тiєї або iншої iнформацiї (як вербальної, так i невербальної), яка рефлексується.

Оскiльки вербосемантикон, як й iншi сутностi МАОМД, не стацiонарний, а такий, що пристосовується, мобiльний, то опис його структури може мати елементи фоносемантикону, синтагмасинтаксикону або текстопрагматикону. Саме "обіймання" залежить вiд ступеня актуальностi на даний момент того або iншого елементу згаданих вище сутностей Моделi. Отже, стає зрозумiлою необов'язковiсть розгляду такого атрибута МАОМД, як вербосемантикон, що має обов'язкову пiдлеглiсть iєрархiчного плану з боку, наприклад, синтагмасинтаксикону. Проте це зовсiм не означає, що функцiї вербосемантикону не пiдкоряються закономiрностям та виявляють себе як свавiльнi. Саме закономiрнiсть визначає характер прояву згаданих функцiй вербасемантикону. Серед таких закономiрностей можна назвати процеси актуалiзацiї. У даному дискурсi актуалiзуються саме тi елементи вербосемантикону, без яких "запускання" семантики чи одного слова, чи кiлькох слiв, що становлять речення або навiть абзац, неможливо. Тому вважаємо, наприклад, фоносемантикон необов'язковою сутнiстю для реалiзацiї "сценарiїв", фреймiв, програм вербосемантикону. Ergo, функцiї, наприклад, як фоносемантикону, або синтагмасинтаксикону органiчно входять до функцiй iнших сутностей

МАОМД, так i функцiї вербосемантикону входять до функцiй iнших сутностей Моделi.

Невирішена раніше частина загальної проблеми, котрій присвячена стаття, полягає у тому, що залишаються не визначеними конкретні меркери експлікації мовленнєвих одиниць політиків, які фіксуються у їх мовленнєвих витворах, що висвітлюються у ЗМІ і виступають інструментом соціальних технологій у системі масової комунікації.

Об'єктом дослідження вважаємо висвітлення у ЗМІ мовленнєвих витворів політиків як один з інструментів соціальних технологій у системі масової комунікації.

Предметом дослiдження виступають шляхи і маркери експлікації особистості політиків у їх мовленнєвих витворах, висвітлюваних у ЗМІ.

Гіпотеза.

Головним передбаченням дослiдження є таке: реальний iмiдж полiтика експлiкується у його вербальнiй дiяльностi, яка фiксується в засобах масової iнформацiї через текстовi масиви.

Мета дослідження.

Для того, щоб дослiдити функцiї вербосемантикону пiд час вербальної експлiкацiї iмiджу полiтика у ЗМI, ми ставимо на меті пошук та визначення шляхiв і маркерiв експлікації особистості політиків у їх мовленнєвих витворах, висвітлюваних у ЗМІ.

Методологія дослідження.

У методологiчному планi, дослiджуючи процеси вербальної експлiкацiї iмiджу полiтика у ЗМI, виходимо із теоретичної настанови антропоцентризму в лiнгвiстицi: "Семантика мовленнєвої одиниці репрезентує антропоморфну орiєнтацiю носiя мови, який рефлексує себе як центральний елемент системи "Природа"[2, 7].

Методологiчним шляхом практичного доведення iстинностi нашої гiпотези став лiнгвiстичний та психолiнгвiстичний метод спостереження та експерименту. Теоретичне доведення припущення здiйснювалося шляхом дедуктивних висновкiв та узагальнення їх у графiчно-вербальному виглядi.

Практичну перевiрку гiпотези про наявнiсть певних маркерiв вербальної експлiкацiї iмiджу полiтика в ЗМI здiйснено в дослiдженнi, об'єктом якого стали тексти iнтерв'ю таких полiтикiв (посади подаються на час написання статті):
– Мiленiн О. Л., генерал-майор мiлiцiї, керiвник Головного управлiння Державної автомобiльної iнспекцiї України (Факты, 23.02.2001);
– Шакун В. I., генерал-майор мiлiцiї, професор Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України, член комiсiї з питань реформування правоохоронних органiв при Президентi України (Факты, 1.02.2001);
– Гайсинський Ю. О., прокурор м. Києва (Факты, 26.05.2000);
– Гошовська В. А., народний депутат, керiвник комiсiї з питань соцiальної полiтики при Верховнiй Радi України (Факты, 02.06.2000).

Критерiї вiдбору об'єктiв дослiдження.

Вiдбiр полiтикiв, iнтерв'ю яких аналiзувалися, було зроблено за головним критерiєм - належнiсть комунiкатора до вiйськової служби або до тiєї служби, яку можна вважати вiйськовою (прокуратура). Поруч із чоловiками-полiтиками аналiзувалися й iнтерв'ю полiтика-жiнки, яка не належить до вiйськових, що було зроблено для порiвняння мовленнєвих особливостей вiйськових, процеси мовлення яких, на нашу думку, мають суттєво вiдрiзнятися вiд мовленнєвих витворiв тих полiтикiв, дiяльнiсть яких не пов'язана з армiєю.

Наступним критерiєм аналiзу та пошуку маркерiв вербальної експлiкацiї iмiджу полiтикiв в ЗМI став такий: обсяг текстового масиву iнтерв'ю повинен був дорiвнювати 1000-1300 слiв. З урахуванням останнього критерiю ми вiдiбрали тексти iнтерв'ю із такою кiлькiстю слiв та знакiв:
– Мiленiн О. Л. – 1232 слiв (5604 знакiв);
– Шакун В. I. – 980 слiв (5430 знакiв);
– Гайсинський Ю. О. – 990 слiв (5940 знакiв)
– Гошовська В. А. – 1277 слiв (5752 знакiв).

Аналiз результатiв здійснювався за такими критерiями:
1. Кiлькiсть слiв сучасної лiтературної української (росiйської) мови.
2. Кiлькiсть слiв обмеженої сфери вживання (сленг, жаргонiзми, дiалектизми, термiни, професiоналiзми, архаїзми, неологiзми, iсторизми, застарiлi слова) [3, 420].
3. Кiлькiсть одиниць конотативної лексики (слiв емоцiйно-експресивного забарвлення).
4. Кiлькiсть слiв, що асоцiюються з негативними реакцiями.
5. Кiлькiсть числiвникiв (коефiцiєнт "тугостi", або насиченостi).
6. Вiдповiднiсть характеру лексичного обсягу iнтерв'ю певному стилю лiтературної мови (науковому, газетно-публiцистичному, офiцiйно-дiловому, художньому або розмовно-побутовому, за класифікацією [3, 526-528].

Iнтерпретацiя здобутих результатiв має такий вигляд (див.: табл.).

Примiтки:
– ОД – офiцiйно-дiловий стиль,
– П – публiцистичний стиль,
– РП - розмовно-побутовий.

Аналiз показникiв дозволив звернути увагу на такi особливостi мовлення полiтичних фiгурантiв (Мiленiн О. Л. , Шакун В. I., Гайсинський Ю. О., Гошовська В. А.):

1. Найнижчий показник (97,4 %) кiлькостi вживання слiв сучасної лiтературної мови фiксується у мовленнi В.I. Шакуна, генерал-майора мiлiцiї, професора Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України, члена комiсiї з питань реформування правоохоронних органiв при Президентi України (Факты, 1.02.2001). Цей факт вiдзначається тiльки на фонi мовленнєвих особливостей останнiх трьох дослiджуваних – О. Л. Мiленiна, Ю. О. Гайсинського та В. А. Гошовської. Їх показники вживання слiв сучасної лiтературної мови становлять майже один відсоток i дорiвнюють відповідно: 99,8 %, 100 % i 99,6 %.

Згаданий факт можна iнтерпретувати, з одного боку, як прагнення професора В. I. Шакуна вживати слова, бiльш зрозумілі слухачам, тим самим наблизити реципiєнтiв до легкого сприймання сутностi мовленнєвих витворiв. З iншого боку, уже давно вiдомо, що саме викладачi вищих навчальних закладiв найчастiше порушують правила лiтературної мови. З приводу такої iнтерпретацiї цих фактiв не можна екстраполювати нашi данi на будь-якi показники, отримані за методикою дослiдження, яка "схожа" з нашою.

2. Показник кiлькостi вживаних слiв обмеженої сфери (професiоналiзми, дiалектизми, жаргонiзми), що трапляються частiше у мовленнi полiтичного дiяча В. I. Шакуна, визначається цифрою 2,6 %. Що стосується полiтика Ю. О. Гайсинського, слiд зазначити: у його мовленнєвих витворах зовсiм вiдсутнi слова обмеженої сфери вживання. У текстах iнтерв'ю О. Л. Мiленiна (Факты, 23.02.2001) – та у вiдповiдях В. А. Гошовської (Факты, 02.06.2000) зафiксовано вiдповiдно 0,2 % та 0,4 % випадкiв уживання слiв обмеженої сфери.

Зазначений факт свідчить, на нашу думку, про експлiкацiю (тлумачення, пояснення) [4] деяких певних рис характеру та поведiнки полiтичного дiяча. Так, наприклад, полiтик В. I. Шакун може характеризуватися як людина досить упевнена у собi, тому що дозволяє публiчно вживати слова обмеженої сфери, хоча він знає, що читачi газети "Факты" можуть його i не зрозумiти, бо деякi професiоналiзми невідомі пересiчному реципiєнтовi.

Найбiльше вдалим слiд вважати мовлення полiтика Ю. О. Гайсинського, який, незважаючи на свiй професiйний фах юриста, не дозволяє собi вживати вузькофункцiональні слова. Зазначений факт дозволяє зробити висновок про те, що полiтик Ю. О. Гайсинський – людина ввiчлива. Полiтик-прокурор мовленнєво уважний до своїх слухачiв (читачiв). Такий висновок щодо мовленнєвої акуратностi можна зробити щодо полiтикiв О. Л. Мiленiна . та В. А. Гошовської.

З iншого боку, слiд також зауважити, що наведений висновок не може вважатися остаточним. Є думка й про те, що життєво-мовленнєвий досвiд полiтика В. І. Шакуна недостатнiй порiвняно з мовленнєвим досвiдом полiтикiв В. А. Гошовської, О. Л. Мiленiна та Ю. О. Гайсинського. Полiтик з невеликим мовленнєвим досвiдом має мiнiмальне уявлення про правила подавання-презентацiї свого iмiджу, який, зокрема, конструюється і за допомогою необачливих слiв та висловів. Упевненiсть на цьому шляху не є самодостатньою та доцiльною. Чим бiльший мовленнєвий досвiд полiтика, тим лiнгвiстично акуратнiшим (термiн "лiнгвiстична акуратнiсть" належить Е. Сепiру) є носiй мови. Е. Сепiр пише: "Iснують слова, якими ми нiколи не користуємося. Iснують i iншi, улюбленi слова, якi ми використовуємо постiйно. Особливостi особистостi у значнiй мiрi вiдображаються у пiдборi слiв, хоча й тут ми повиннi розрiзняти соцiальну лексичну норму й бiльше значимий особистiсний вибiр слiв" [6, 295]. Із приводу цього слід зауважити, що полiтику В. I. Шакуну "диктує" певну "норму" його оточення – вiйськових або професiйних "штабістів". До того ж, В. I. Шакун певною мiрою не хотів виступати серед цивiльних слухачiв із метою бути зрозумiлим, а хотів виступати саме "для себе", для задоволення побудови свого особистiсного iмiджу.

3. Уживання конотативної лексики у мовленнєвих витворах зазначених полiтикiв також свiдчить про певнi особливостi їхнього iмiджу. Так, вищим показником (1,5 %) вживання конотативної лексики є показник депутата В. А. Гошовської (фiлолога за базовою освiтою). У мовленнi полiтика вiд вiйськових генерал-майора В. I. Шакуна реєструється також певна кiлькiсть уживання слiв із конотативним вiдтiнком (0,5 %). Найменшими (0,15 % та 0,2 %) виявилися показники полiтикiв О. Л. Мiленiна та Ю. О. Гайсинського.

Експресивнiсть В. А. Гошовської можна пояснити її класичною освiтою фiлолога. Адже саме фiлологи-полiтики часто "пробиваються" на полiтичний Олiмп завдяки своїм мовленнєвим здібностям, красномовству, яке тісно пов'язане із експресивністю. Тому не дивно, що специфічність мовлення фiлолога, та ще й жiнки за статтю, експлiкується досить помiтними показниками. Щодо експлiкацiї iмiджу полiтика В. I. Шакуна, то його показник експресивностi втричi менший за показник полiтика В. А. Гошовської. Але, незважаючи на це, використання як слiв обмеженої сфери вживання, так i слiв конотативного порядку в мовленнi В. I. Шакуна – це показник iмiджу неспокiйної та експресивної людини. Експресивна людина має нестриманий характер, неспокiйна та невиважена у своїх вчинках і справах. Такий висновок потрiбно піддати додатковій верифікації, але це не входить у коло наших завдань.

4. За критерiєм "кiлькiсть слiв, що асоцiюються із негативними реакцiями" було встановлено, що вищим показником вiдзначаються мовленнєвi витвори полiтика Ю. О. Гайсинського (10 % ). В. I. Шакун теж має високий показник (7 %) частотностi вживання слiв, що асоцiюються із негативними реакцiями. Порiвняно невелику кiлькiсть зазначених слiв зафiксовано у промовах О. Л. Мiленiна (3 %) i у мовленнi В. А. Гошовської (2,3 %).

Найбiльший показник уживання слiв із негативними асоцiацiями належить Ю. О. Гайсинському: кожне десяте слово у його промовi – це слово, яке "тягне" за собою негативнi уявлення про навколишнє середовище. З другого боку, промова прокурора – професiйна: "дiватися нiкуди, потрiбно казати народовi правду, а правда не дуже приємна". З iншого боку, прокурор не може говорити iншими словами, якi б збуджували позитивнi асоцiацiї. Професiйнiсть Ю. О. Гайсинського має дуже "суворий" показник частотностi термiнiв – слiв, що належать до сфери вузького кола вживання.

Значно менший показник частотностi слiв із негативними асоцiацiями фiксується у мовленнi полiтика-фiлолога В. А. Гошовської та генерал-майора О. Л. Мiленiна , що також будує їх iмiдж як образ досить "мирних" полiтикiв.

Не можна такого сказати про мовлення полiтика В. I. Шакуна. Його показник кiлькостi слiв, що "тягнуть" за собою негативнi асоцiацiї, свідчить: перед нами людина агресивного настрою, експансивних нахилiв та намагань. Е. Сепiр стверджує, що людина, яка має певнi вади у мовленнi на рiвнi, наприклад, вимови певних звукiв, компенсує недоречностi мовлення у вживаннi таких слiв, змiст та значення яких будуть пiдкреслювати його достойність, гiднiсть. Iнодi людина із мовленнєвими вадами компенсує себе у стилi мовлення [5, 296]. Таким чином, ми припускаємо, що полiтик В. I. Шакун "компенсує" свої експансивнi особливостi невмiло, неприкрито, що, у свою чергу, виказує у його мовленнєвих витворах людину бiльш негативну, нiж позитивну. Такий висновок є робочим, його слiд перевiрити перед тим, як сприймати переконливим.

5. Було дослiджено наявнiсть певного зв'язку мiж показниками психолiнгвiстичного рiвня та професiйною орiєнтацiєю полiтикiв. Передбачалося, що полiтики-вiйськовi у своїх промовах будуть частiше, ніж полiтики-невiйськовi, вживати "сухi" цифри. Сама професiйна орiєнтацiя вiйськових, яка вимагає точностi у мовленнєвих формулюваннях та конкретностi у дiях, буде фiксуватися у великiй кiлькостi вживаних числiвникiв. У робочому порядку ми назвали показник наявностi певної кiлькостi числівникiв у мовленнi полiтикiв "коефiцiєнт тугостi" (далi – без лапок). За нашими спостереженнями, найвищим показником коефiцiєнта тугостi є показник промов В. I. Шакуна (1,5 %). Не набагато нижчими (1,2 %) слiд вважати показники ще двох полiтикiв: представника мiлiцiї – О. Л. Мiленiна та цивільного службовця-юриста Ю. О. Гайсинського. Найнижчим у нашому дослiдженнi є показник коефiцiєнта тугостi мовленнєвих витворiв полiтика-жiнки, фiлолога за фахом, В. А. Гошовської. Слiд зазначити, що показники коефiцiєнта тугостi мовленнєвих витворiв полiтикiв-чоловiкiв удвiчi (а то й бiльше) перевищують такi ж показники полiтика-жiнки. Тут не можна забувати професiйної орiєнтацiї та фахового спрямування респондентiв: вiйськовi та прокурори реально вiдрiзняються у своїй мовленнєвiй поведiнцi.

6. Стосовно критерiю "вiдповiднiсть характеру лексичного обсягу iнтерв'ю певному стилю лiтературної мови" важливою є констатацiя того факту, що вiйськовi-полiтики, полiтики-чоловiки (О. Л. Мiленiн та В. I. Шакун) близькi за своїми лексичними характеристиками до офiцiйно-дiлового та публiцистичного стилiв мовлення. Однак показники лексичних характеристик полiтика-прокурора та полiтика-жiнки трохи суперечать нашiй думцi про вплив професiйної дiяльностi полiтикiв на якiсть їх мовленнєвих витворiв. I полiтик-прокурор Ю. О. Гайсинський, i полiтик-фiлолог В. А. Гошовська використали в iнтерв'ю лексику, близьку до публiцистичного та розмовно-побутового стилiв мовлення.

Отже, можемо констатувати правильність наших припущень з приводу того, що мовлення полiтикiв експлiкує особистiснi риси їхньої поведiнки та характеру. Саме така експлiкацiя може вважатися дiагностичною. А діагностичний характер експлікаторів особистісних рис характеру політиків може ефективно й результативно використовуватися для впливу на поведінку політичних фігурантів та їх прихильників. Зазначений аспект є часткою проблеми ефективності використання інструментів соціальних технологій у системі масової комунікації.

1. Богин Г. И. Рефлексия как условие взаимопонимания в обучении // Методика орга- низации научной работы с молодёжью: Материалы международного семинара, 26 октября 2001 года в г. Кривом Роге (Украина). – К.; 2001. – С. 13–20.
2. Декларация основных положений антропоцентризма // Материалы I Международной студенческой конференции "Антропоцентрический аспект психолингвистических исследований в онто- и филогенезе", 21–22 апреля 1998 года в г. Кривом Роге. – Киев; Москва; Кривой Рог. – С. 9–10.
3. Великий сучасний українсько-російський, російсько-український словник-довідник /уклад. О. В. Грушевський, Г. М. Коляда. – Донецьк, 2003.
4. Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1990. – С. 588.
5. Сепир Э. Речь как черта личности // Избр. труды по языкознанию и культурологии: Пер. с англ / Общ. ред. и вступ. ст. А. Е. Кибрика. – М.: Прогресс, Универс, 1993.
6. Холод А. М. Антропоцентрический аспект исследований в психолингвистике // Материалы I Международной студенческой конференции "Антропоцентрический аспект психолингвистических исследований в онто- и филогенезе", 21–22 апреля 1998 года в г. Кривом Роге. – Киев; Москва; Кривой Рог, 1998. – С. 23–28.
7. Холод А. М. Речевые картины мира мужчин и женщин: Монография. – Днепропетровск: Пороги, 1997. – 228 с.
8. Холод О. М. Iмiдж: мовлення полiтикiв: Монографiя: У 2 ч. – К., 2002. – Ч. 1. – 143 с.