Ласкаво просимо

Українські мас-медіа в системі багатомірності політичних процесів

д. політ. н.,
УДК 070:000.32

Стаття присвячена розгляду проблеми сучасних мас-медіа як інструменту політичного впливу, та специфіки ролі журналістики в політичному аналізі.

In clause the problem of modern мас-медиа as tool of political influence, and also specificity of a role of journalism in the political analysis is considered.

Актуальність. Питання використання мас-медіа як інструменту політичного впливу є багатоаспектним. Серед політичних технологій виборчих кампаній проблема впливу на мас-медіа – одна з основних. Останнім часом діяльність українських мас-медіа певною мірою визначається підтримкою політично-фінансових кланових угруповань, інтриги між якими властиві політичній ситуації так само, як надзвичайно жорстка конкуренція політичних команд всередині влади, у тому числі й президентської. Водночас рівень аналітичності преси знизився, проте значно зріс рівень її символічності – сформувалася особлива мова політичного впливу, добре зрозуміла політичним діячам і часто незрозуміла громадськості. Всі ці проблеми особливо загострюються в ході передвиборної кампанії, коли політичні партії та блоки прагнуть за невеликий проміжок часу надати виборцю максимум інформації про свого кандидата.

Історіографія питання. Розгляд основних теорій, присвячених впливу політичного простору на діяльність мас-медіа, свідчить, що політична інформація подається ними різними способами – від об'єктивно-ней- тральної до суб'єктивно-оцінної, при цьому рівень достовірності політичної інформації скорочується з наближенням виборів, що є досить поширеною тенденцією в діяльності ЗМК. Наслідком цього є загострення проблеми відчуження громадян від влади і перетворення таких елементів демократії, як альтернативні вибори, політичний плюралізм і свобода слова, на засоби недемократичного розподілу і приватизації влади. Незважаючи на ці проблеми, провідна роль у забезпеченні суспільства політичною інформацією належить саме мас-медіа, які дають можливість здійснювати комунікацію між полі-тиками, політичними рухами та органами державної влади, а також робити громадянам політичний вибір.

Об'єкт дослідження. Розгляд специфіки ролі журналістики в політичному аналізі засвідчив, що цей аналіз є одним із найпоширеніших напрямів журналістської діяльності. Проте досить часто не зовсім чітко розрізняють поняття "функції журналістики" та "функціонування журналістики", що веде до змішування цілей журналістики як інструменту політичного аналізу та форм її діяльності. Так, наприклад, хоча журналістика – діяльність комунікативна, комунікація виявляється не стільки функцією журналістики, скільки способом її функці-онування, у процесі якого вона виконує свої завдання.

Ще одним недоліком наведених класифікацій є те, що вони створювалися авторами на основі теоретичного засновку про тотожність і взаємозамінність понять "журналістика", "преса", "засоби масової інформації". Наслідком цієї методологічної помилки є те, що якщо поняття "функції журналістики" і "функції ЗМІ" розглядати як взаємозамінні й синонімічні, то поняття "журналістика" і "діяльність ЗМІ" також починають сприйматися як тотожні, а звідси один крок до твердження, що теорія журналістики є тим самим, що й теорія діяльності ЗМІ. На наш погляд, очевидно, що ці поняття не є ні тотожними, ні синонімічними.

Хоча політична журналістика як ді-яльність справді реалізується за допомогою ЗМІ, вона не охоплює всього обсягу їхньої діяльності й стосується лише окремих аспектів цієї діяльності, будучи її частиною. Крім того, на нашу думку, сьогодні вже аксіоматичним є положення про певну стихійність діяльності ЗМІ в цілому, що зумовлено комерціалізацією і кланізацією українських мас-медіа, а також використанням їх як інструменту PR-технологій, коли кінцевою метою стає просування окремих політичних діячів будь-якою ціною, оскільки ці діячі виступають фінансовими спонсорами тих чи інших ЗМІ. Таким чином, важко вести мову про якусь керованість діяльності ЗМІ в цілому (не йдеться про такий загальний керуючий чинник, як законодавство про ЗМІ та державну інформаційну політику). Це саме стосується і сфери політичного аналізу, а тому важко виділяти у ЗМІ в цілому якісь принципи чи засади такого аналізу.

Журналістика є специфічною, структурованою формою діяльності ЗМІ, завдяки якій створюються і самі ЗМІ, і їхній зміст, і медіа-простір загалом (даючи можливість, з іншого боку, журналістам займатися своєю професійною діяльністю, оскільки без достатньо розгалуженого та динамічного медіа-простору більшість із них не будуть мати можливості професійно працювати). Навряд чи можна вести мову про стихійність і некерованість діяльності журналіста так само, як про відсутність у цій діяльності засад і принципів політичного аналізу.

Практично вся діяльність засобів масової інформації, спрямована на матеріальне та економічне забезпечення власного функці-онування, виходить за межі журналістики. Такі змістові моменти діяльності ЗМІ, як, наприклад, пряма трансляція по телебаченню засідання сесії парламенту або концерту так само, як і публікація в пресі законодавчих актів, навряд чи можуть бути названі видами журналістики, однак, безсумнівно, вони є видами діяльності ЗМІ. Більше того, коментування (не тільки спортивних змагань, а навіть і актуальних політичних подій) також ще не є різновидом журналістики.

На наш погляд, межа, де закінчується просте коментування диктора ТБ і починається власне діяльність політичного журналіста, – це аналіз подій (і в першу чергу – саме політичний аналіз), який дозволяє виявляти логічні зв'язки між причинами й наслідками, порівнювати різні точки зору, показуючи їхні сильні та слабкі боки, суперечливість або, навпаки, внутрішню послі-довність. Такий аналіз є основою вже власне журналістської діяльності, де автор розставляє смислові акценти й робить аморфний, стихійний простір медіа-культури спрямованим у те чи інше світоглядне (головним чином, політичне) річище і, врешті-решт, сприяє формуванню у масовій свідомості тієї чи іншої системи цінностей. У такому разі коментатор стає журналістом, а коментар – елементом журналістської діяльності, яка, на слушну думку С. Корконосенко, базується саме на оцінці поточних подій і не претендує на неупередженість [4].

Саме тому неможливо ототожнювати журналістику як цілеспрямовану діяльність і роботу ЗМІ як сукупність засобів, через які ця діяльність здійснюється. Твердження деяких дослідників про те, що журналістика містить у собі всю сукупність діяльності преси як соціального інституту, можна розглядати і як застарілі, і як просто необґрунтовані. Преса, телебачення і радіо, а також електронні ЗМІ є поліфункціональними носіями продуктів не тільки журналістської, а й інших видів соціальної діяльності, пов'язаної з трансляцією духовних цінностей у масову свідомість. І навіть такі ознаки нашого часу, як комерціалізація ЗМІ та набуття рекламою нового статусу основного дизайнера й медіа-культури, і сучасних стилів життя в цілому, не дають підстав ототожнювати діяльність зі створення рекламної продукції та журналістику, оскільки остання передбачає саме світоглядно орієнтований аналіз новинного матеріалу. Така диференціація дозволяє запропонувати більш оптимальне, на наш погляд, розширене визначення функції журналістики в контексті політичного аналізу: журналістика є видом духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, функцією якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості.

Розглянемо детальніше окремі частини цього визначення. Журналістика є видом духовно-практичної діяльності аналітичного характеру. Діяльність ця пов'язана з інформацією і не є матеріальною, оскільки, на відміну від художньо-поетичної творчості, вона має справу з конкретними політичними подіями та фактами, водночас, ця діяльність має практичний характер і спрямована на аналіз політичної інформації. Функцією діяльності журналіста є впровадження в масову свідомість певних оцінок явищ і фактів із метою досягнення впливу на масову свідомість. Ці оцінки явищ та фактів несуть у собі світоглядну орієнтацію, тобто спрямовані на формування певної системи цінностей. Нарешті, необхідно звернути увагу саме на актуальність певних подій для масової свідомості, оскільки лише в тому разі, коли предметом журналістської діяльності стає політичний аналіз та світоглядно орієнтована оцінка подій, які дійсно привертають увагу масової свідомості в даний момент, ця діяльність має можливість впливати на масову свідомість і, відповідно, досягає своєї мети – впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок подій. Якщо ж предметом журналістського аналізу стають події, фактично не значущі для масової свідомості переважної більшості членів суспільства, то, незважаючи на рівень професійної майстерності та особистісної привабливості журналіста, його діяльність навряд чи зможе суттєво вплинути на масову свідомість.

Оскільки така функція журналістики передбачає високий рівень відповідальності журналіста, особливого значення набувають вимоги до професіоналізму журналістської діяльності в контексті політичного аналізу. Нагадаємо, що в Резолюції 1003 Ради Європи (1993) з проблем етики журналіста чітко зазначається, що в журналістиці мета не може виправдовувати засоби, і тому інформацію журналісти мають здобувати, по-перше, законним шляхом і, по-друге, лише відповідно до вимог професійної етики. Тільки таким чином журналістська ді-яльність зможе не суперечити стратегічним цілям демократичного відкритого сус-пільства, підвищуючи рівень свободи самого журналіста та політичної преси в цілому.

Щодо критеріїв професійності журналістів, а також визначення того, що є "професійно правильним" стосовно до методів журналістської роботи, то важливим нормативним документом є "Софійська декларація", прийнята на Європейському семінарі зі зміцнення незалежних і плюралістичних засобів інформації, що проводився в Софії у вересні 1997 року під егідою ЮНЕСКО. "Софійська декларація" як основний документ семінару була схвалена Генеральною асамблеєю ЮНЕСКО, завдяки чому набула офіційного міжнародного статусу й рекомендована ЮНЕСКО урядам держав-членів для використання. У тексті документа, зокрема, зазначено, що професійно правильні методи журналістської роботи є найефективнішою гарантією уникнення урядових обмежень і тиску на журналістів з боку зацікавлених груп (п. 6).

Хоча особливого значення професійні вимоги до журналістської діяльності набувають під час виборів (коли відбувається найбільше загострення боротьби між різними політичними силами та непоодинокими є випадки порушення принципів журналіст-ської діяльності), більшість європейських і американських професійно-етичних кодексів не містять спеціальних положень, які б регулювали професійну поведінку журналіста саме в ході виборчих кампаній. Очевидно, це є ознакою впевненості авторів цих документів, що загальні норми і правила професійно-етичних документів є універсальними, а тому немає потреби в спеціальних ситуаційних доповненнях, у тому числі тих, що стосуються передвиборних кампаній.

Нагадаємо, що є два такі професійно-етичні кодекси, один з яких – "Принципи публіцистики (Кодекс преси)" – прийнято в Німеччині у 1973 році, а другий – Кодекс журналістів Республіки Словенія – у середині 90-х. Так, німецький "Кодекс преси" першим принципом діяльності журналіста називає "повагу до правди і правдиве інформування громадськості", додаючи, що в тому випадку, якщо під час висвітлення передвиборних заходів преса публікує ті точки зору, які вона не поділяє, це цілком відповідає принципу журналістської чесності, слугує справі вільного одержання й поширення інформації для громадян і забезпечує рівність шансів демократичним партіям. Аналогічно це питання висвітлюється і в Кодексі журналістів Республіки Словенія, де сказано, що для надання об'єктивної й вільної інформації журналісти, які ведуть репортажі з передвиборних зборів, повинні ознайомлювати громадськість також і з тими поглядами, які вони самі не поділяють. Згідно з цим Кодексом даний принцип поширюється і на рекламу.

Особливо слід наголосити, що ці професійні кодекси містять положення, досить важливі саме в передвиборній ситуації і присвячені професійним вимогам до публікації опитувань громадської думки. Так, німецький кодекс рекомендує чітко вказувати кількість опитаних, час опитування, а також те, хто був замовником проведеного опитування. У тому разі, якщо опитування було проведено без замовлення, кодекс вимагає вказувати, що результати опитування отримані з ініціативи організації, яка його проводила. Словенський кодекс рекомендує повідомляти про методику дослідження, кількість осіб, що відповіли на запитання анкети, час проведення опитування, а також указувати особу, яка санкціонувала дане опитування громадської думки.

Подібні вимоги закріплені в законодавстві Росії. Так, ст. 54 Федерального закону "Про вибори депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації", присвячена проведенню опитувань громадської думки, зобов'язує ЗМІ при публікації результатів опитувань, пов'язаних із виборами, чітко вказувати організацію, яка їх проводила, час проведення, кількість опитаних (вибірку), метод збирання інформації, точне формулювання запитання, статистичну оцінку можливої похибки тощо.

Проте, порівнюючи умови діяльності журналістів у західних суспільствах усталеної демократії та в українському суспільстві, слід зазначити, що українські журналісти працюють у набагато складніших умовах, пов'язаних з величезним розривом у ціннісних орієнтаціях електорату, в уявленні про права людини, які досить часто в реальній практиці політичного життя ще не стали фундаментальними етичними нормами суспільства.

З цього погляду досить цікавим документом є Кодекс професійної етики російського журналіста, прийнятий у 1994 році Спілкою журналістів Росії, а також Етичний кодекс політичної реклами, прийнятий у вересні 1999 року.

Розглянемо основні положення останнього документа, який визначає суттєві аспекти діяльності журналіста політичної преси. Кодекс політичної реклами є сукупністю етичних норм і правил, добровільно встановлених рекламними агенціями, ЗМІ та суб'єктами політичної діяльності різного типу (громадськими об'єднаннями, партіями, рухами тощо), які займаються політичною рекламною діяльністю. Згідно з Кодексом, всі сторони, що мають відношення до виробництва й поширення політичної реклами, визнають свою відповідальність перед суспільством, а також необхідність встановлення справедливого балансу між інтересами окремих суб'єктів політичної діяльності та су-спільством у цілому.

Що стосується визначення сутності політичної реклами, то вона визнається цим кодексом як поширення через ЗМІ інформації про учасників політичного процесу з метою формування громадської думки на користь суб'єктів політичної діяльності. При цьому основним принципом такої діяльності визнається свобода обміну інформацією, установлена ст. 19 Міжнародної угоди ООН з громадянських і політичних прав.

Кодекс поширюється на всі види політичної реклами, установлюючи стандарти етичної поведінки, яких повинні дотримуватися сторони, що мають відношення до політичної реклами ЗМІ, рекламні агентства, суб'єкти політичної діяльності. Положення Кодексу поширюються на весь зміст політичної реклами, включаючи слова, будь-які візуальні зображення, музику та звукові ефекти. Серед основних принципів діяльності журналіста, який працює у сфері політичної реклами, зазначається, що ця діяльність не повинна бути свідомо помилковою і завдавати шкоди суспільству.

Слід згадати й про аналогічний український документ – Кодекс професійної етики українського журналіста. Він визначає основні морально-етичні орієнтири, якими керується журналіст при виконанні своїх професійних обов'язків на основі того, що свобода слова й діяльності засобів масової інформації є одним з найважливіших інститутів демократії. У документі наголошено, що основний обов'язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на інформацію, і це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути правдивим, чесним, об'єктивним, сумлінним, коректним, відповідальним. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у достовірності якої переконаний, докладаючи зусиль, щоб уникнути неповноти або неточності чи викривлення інформації, яка могла б завдати моральної шкоди честі й гідності людини. Привласнення чужих думок і творів (плагіат) суперечить гідності журналіста, який у своїй професійній поведінці не має права ставити особисті інтереси понад усе, а також замовчувати чи публікувати інформацію шляхом одержання незаконних винагород або подавати її як таку, що містить наклеп, упередженість, дифамацію, необґрунтовані звинувачення. Нарешті, журналіст утримується від втручання у приватне життя, поважаючи честь і гідність людей.

Цей перелік вимог можна було б продовжувати, проте, очевидно, що в реальних умовах діяльності журналіст політичної преси значно більше залежить від відносин і традицій, які існують в організації того чи іншого ЗМІ, ніж від вимог професійних кодексів.

Висновки. Отже, слід наголосити на тому, що для діяльності журналіста в контексті політичного аналізу, незалежно від того, відбувається ця діяльність під час виборчої кампанії чи ні, однією з найважливіших засад є професійна відповідальність як постійна етична норма. Саме це дасть йому можливість виконувати основну функцію політичної журналістики – доносити до масової свідомості світоглядно орієнтовану оцінку подій, що є важливою передумовою становлення дійсно відкритого громадянського суспільства.

1. Варецкий Б. СМИ – четвертая власть: метафора или реальность // Журналист. – 2001. – № 1. – С. 20–21.
2. Казаков Ю. Что "отстоим"? Что отстоится? (О некоторых этических аспектах работы журналистов на выборах-99). – 1999(б) (www. democracy. m/rus/media/book/smi_ch 9.html).
3. Костенко Н. Мас-медіа у виборах: ціннісні орієнтації політичної сфери // Політична думка. – 1999. – № 4. – С. 100–120.
4. Корконосенко С. Г. Основы теории журналистики. – СПб., 1995. – С. 57.
5. Мамонтова Е. В. Фактор преси у конституційному процесі в Україні: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02. – Одеса: Нац. юридична академія, 2000. – 20 с.
6. Ученова В. В. Публистика и политика. – М., 1973. – С. 47.
7. Этический кодекс политической рекламы (www. a-z. ru/ assoc/ osr/ vestn5/4. htm).