Ласкаво просимо

Стан розвитку професійної етики вітчизняного телебачення і радіомовлення

асп.

УДК 179.1

Аналізується діяльність деяких вітчизняних теле- та радіостудій, а також пропонується втілити у життя конкретні дії щодо покращення етичної поведінки журналістів.

The article analyzes the work of some Ukrainian TV and Radio companies and provides measures for the improvement of ethical behavior of journalists.

Чимало науковців, журналістів досліджують питання професійної етики вітчизняних телебачення і радіомовлення. Чи не найбільше праць з цієї теми вийшло з-під пера відомого журналіста, науковця Михайла Сорокіна. У його дослідженнях міститься аналіз проблемних ситуацій морального вибору журналіста, проводяться теоретичні узагальнення. Один із перших посібників на цю тему – " Етика українського телебачення" Сергія Конюшко. За радянських часів майже не виходило праць з цієї теми. Лише після проголошення незалежності дослідники почали звертатися до етичних проблем вітчизняного телебачення і радіомовлення. З українських дослідників окремі питання цієї проблеми у своїх працях порушували В. Здоровега, А. Москаленко, В. Лось, О. Кузнецова, О. Скирта, М. Вешенська та ін. У 1994 році з’явилася монографія Д. Остапчука "Проблеми вітчизняних ЗМІ: Телебачення, радіомовлення, преса". Ця праця дає об'єктивний, науковий підхід до проблем вітчизняних телебачення і радіомовлення. Автор книги висуває чимало гіпотез щодо проблеми функціонування етики в електронних ЗМІ, а також на конкретних прикладах демонструється, як стабілізувати процес становлення журналістської етики на екранах і в радіоефірі.

Актуальність теми визначається "новою роллю" представників мас-медіа у суспільстві. "Нове" суспільство, як тепер називають наше життя, існує за правилами, які полярно відрізняються від норм радянської доби. І те, що раніше сприймалося позитивно, тепер має негативне забарвлення. Раніше журналістська етика на телебаченні й радіо була заангажована. Тож зрозуміло, що порушення проблеми щодо відсутності чи наявності професійної етики на телебаченні та радіо сьогодні досить актуальне. І етичні вимоги слід розуміти не довільно, а осмислено, оскільки моральна свідомість журналіста визначає його практичну діяльність.

Скептики, на відміну від критиків, сумніваються щодо можливості поєднання етики з діяльністю засобів масової інформації. Але у будь-якому випадку треба зазначити, що етика – це каталізатор внутрішнього світу журналіста. Традиційно для демократичного суспільства є роль четвертої влади, але ця роль завжди покладала певні обов'язки на діяльність журналіста. "І якщо я, – зазначає журналіст бельгійської газети "Вечір" Уїльям Берехт, – не в змозі відповісти за кожне слово, надруковане мною у пресі, то вартість роботи, яку я виконую, дорівнює нулю" [1, 1–2].

Як відомо, рамки, в яких функціонують телебачення і радіомовлення, визначаються законом, проте закон може регламентувати роботу засобів масової інформації лише до певної межі. Таким чином, відсутність у законодавстві повинна компенсуватися відпо-відальністю і принциповим саморегулюванням, яке, на жаль, у нашому житті деякі представники мас-медіа просто ігнорують.

Мета статті – узагальнити досвід стану професійної етики на телебаченні і радіомовленні, а також розглянути конкретні приклади порушення журналістської етики та внести пропозиції щодо поліпшення справ на ниві журналістської етики на телебаченні й радіомовленні.

Основними завданнями статті є розгляд понять журналістської етики на телебаченні та радіомовленні, аналіз стану етики на телебаченні та радіо, виявлення міри соціальної відповідальності журналіста.

Вважається, що енергія рухає вперед усю цивілізацію, вивільняючись таким чином через принципово нові інституції та конституції. Проте за цим, власне кажучи, стоїть дещо значно потужніше, ніж енергія, а саме: інтелектуальний прорив, який забезпечує телебачення. У всьому світі воно стало найважливішим джерелом інформування. Телебачення досягає найвіддаленіших місць і збирає аудиторію безпрецедентних масштабів. Не будучи єдиним чинником, що впливає на демократичні процеси, телебачення, проте, відіграє в них важливу роль.

Питання про журналістську майстерність у наші дні набуває особливої активності; культурний і теоретичний рівні глядачів помітно зросли, вони не бажають миритися й не миряться з телевізійним примітивом, стали значно вимогливішими, розширилося коло їхніх духовних інтересів та запитів. І це тішить.

Але, на жаль, не завжди телевізійні журналісти усвідомлюють, що говорять не в об'єктив телекамери, а через нього у людські серця й душі "втлумачують" потрібну їм інформацію. Тож елементи професійної етики повинні обов'язково простежуватися в їхній поведінці. Проте деякі журналісти забувають про це, порушуючи не лише кодекси етики, але й закони і Конституцію.

Так, на одному з миколаївських телеканалів 25 грудня 2002 року вийшла в ефір програма Миколи Милашка "Хто ви?". Щодо режисури все було ідеально, але з погляду етичності та моралі не все так добре. У програмі порушувалось питання про сексменшини в Україні. І хто дав право Милашку ображати людей, запрошених ним же самим? Чому потрібно було запитувати людину, чи є вона нормальною і чи не хоче взагалі відійти з цього світу? Напевно, журналіст вважав себе "вищим ґатунком" порівняно з тими, хто в нього на передачі. Однак перш ніж вести програму, слід уважно прочитати Конституцію України, де закріплені права саме таких людей.

"Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності" [2, 7–8].

У програмі за 5 січня 2004 року, крім невдоволення з приводу алкоголізму, Милашко більше ні на що не спромігся. Присутніх, які хоч трохи нагадували алкоголіків, він прямо так і називав. Тим паче глядач, до якого журналіст звернувся із запитанням: "Скільки Ви сьогодні випили?" – чемно відповів: "Я не п'ю, я просто хворий". На що "високоосвічений" ведучий зауважив: "А Ваша хвороба, певно, зветься алкоголізмом?". На жаль, у таких передачах не те що етика, а й людяність не знайшла свого місця в ієрархії мережі мовлення.

Деякі ведучі "Студії "1+1" вирішили демонструвати не професійну ерудицію, а свій гардероб і свої фігури. Так, у програмі "Імперія кіно" ведуча Ольга Сумська не розповідає про фільми, а кокетливо демонструє себе. По-перше, це неетично, а по-друге, фільми, які вона представляє, показують увечері (о 19.00 – 20.00), тож діти спокійно можуть їх переглядати. І що вони бачать перед початком кінофільму? Розмальовану ведучу, яка намагається щось прочитати зі суфлера, не забувши при цьому оголити якусь частину свого тіла. Поки ми будемо виховувати молодь на таких прикладах, нічого путнього у нас не вийде. Невже не можна все робити так, щоб не відштовхувати, а навпаки, "притягувати" глядачів високою якістю програм й освіченістю дикторів, ведучих і журналістів.

Як зазначає німецький психолог Бернс Генсе, "журналіста сприймають через три речі: мову, одяг та зовнішність. І якщо ви хоч тричі будете геніальним, але прийдете на зустріч у порваних черевиках і з невимитим волоссям, не варто чекати гарного прийому. І навпаки, якщо вам забажається когось вразити, одягніться наче на перше побачення, скажіть лагідно – добрий вечір, і ваші мрії та сподівання на 85 % здійсняться самі по собі" [3, 27–28].

На підтвердження цих слів процитую інтерв'ю з відомою російською журналісткою К. Андреєвою: "Найперше, що має запам'ятати будь-який працівник мас-медіа, це те, що люди його сприймають безпосередньо через роботу. Тож не варто на глядачів дивитися, як на штучний "адаптер" телебачення. Адже вони помічають усе і, до речі, нічого не вибачають. А найперше, що їх хвилює, це як до них звертаються. І нічого не варті для журналіста вітання глядачеві можуть сказати про "людину з екрана" майже все. Тому етичність має бути для журналіста зіркою, яка ніколи не згасає" [4, 48].

Тішить те, що на українському телебаченні все-таки залишилися ще програми і передачі, де мораль, етика та етичність сприймаються серцем, а не канцелярською відпискою. Такими програмами є телепродукти УТ-1, ТРК "Київ", ТЕТ.

На УТ-1 виходить змістовна, високопрофесійна програма "Не все так погано у нашому домі", яку веде журналістка Людмила Лисенко. Від цієї програми глядач одержує не тільки інформацію, але й корисні знання. Високопрофесійна також передача виробництва ТРК "Київ" – "5 хвилин з В. Зама- нським". Її сюжети торкаються важливих суспільних тем, вони інформаційно насичені, динамічні й викликають непідробний глядацький інтерес.

Проте, крім відсутності етики у деяких журналістів, бракує її також у цілому і на деяких каналах, де провадиться незрозуміла телевізійна політика. Так, чомусь на деяких каналах постійно демонструються фільми, заборонені ст. 41 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", що можуть завдати шкоди фізичному, психічному, моральному розвитку неповнолітніх," [5, 70].

Телебачення і радіо мають задовольняти духовні потреби людей, замінюючи, зокрема, кіно, театри, концерти, художньо-літературні видання. Існують думки, чий вплив найефективніший. Проте однозначної відповіді не може бути, оскільки й телебачення, і радіо мають як свої переваги, так і вади.

Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діало-гічність, встановлення контактів зі слухачами, вдосконалення засобів передачі звукових образів події, які документально підтверджують ситуацію, відображають атмосферу дії й впливають на емоційну сферу свідомості.

Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність передач зумовлюють інший бік його комунікативної природи – специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів, сприяє підвищенню емоційності прийняття інформації, ідентифікації. Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільно значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.

Українське сучасне радіо – це три програми мовлення на всі регіони нашої держави загальним обсягом понад 63 години на добу і "Всесвітня служба радіомовлення України", яка працює майже 32 години на добу українською, англійською, німецькою та румунською мовами. Згідно з соціальними дослідженнями, популярність Українського радіо постійно зростає.

Проте з позитивним впливом виникає і певний негативізм. Деякі комерційні FM, крім нав'язування іноземної музики, нічого корисного запропонувати не можуть. А поведінка їхніх ведучих просто обурлива. По-перше, не розумієш, для кого взагалі вони працюють, а по-друге, їхня робота не допомагає, а навпаки, заважає сприйняттю того, що вони хочуть донести. Так, на багатьох комерційних FM є програми на замовлення. Концепція передач непогана, але ведення їх журналістами іноді просто жахає. Вони перебивають розмову слухачів, реагують на те чи інше повідомлення досить неадекватно ситуації.

На одній закарпатській радіостанції є програма, яка порушує ст. 31 Конституції України. Її зміст – прослуховування телефонної розмови з метою надання допомоги у з'єднанні розлучених. Безперечно, комусь ця програма подобається, але ж не можна робити радіопродукт на законопорушенні. Адже в статті йдеться про те, що " кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо"[2, 9]. Проте журналісти не є співробітниками МВС чи СБУ, вони тільки посередники між слухачами та масивом інформації. У разі подання судових позовів на представників радіостанцій на них чекає рік виправних робіт або штраф у розмірі 35 мінімальних зарплат згідно зі ст. 131 Кримінального кодексу України.

До речі, відносини між "третьою" і " четвертою" владами – судами та ЗМІ – складаються досить непросто. Численні претензії висловлюються з обох боків, однак позови до ЗМІ стають масовою "хворобою". За повідомленнями судів, протягом 1998–2003 років було розглянуто 1897 позовів до ЗМІ про захист честі, гідності й відшкодування моральної шкоди. Нині співробітництво між представниками "третьої" та "четвертої" влад зведено до мінімуму, але ж права люди- ни потребують захисту. В ідеалі кожен журналіст має бути захисником прав людини, проте насправді все зовсім по-іншому.

Висновки. Аналіз практичної діяльності ЗМІ в Україні свідчить про необхідність для працівників радіо та телебачення влаштовувати місячні семінари-практикуми, де б їм розповідали про значення етики в журналістській професії, після чого вони проходили б практику згідно з настановами. Результати були б позитивними, оскільки ще італійський політик Мартін Берласккіні зазначав, що "повтор однієї фрази двічі є результативним на 30 %, тричі – на 50 %. А якщо повторювати щось протягом місяця, то у такому випадку теорія перейде в практику"[6, 14–15].

Слід було б внести у теле- та радіокодекси пункт про невидачу зарплати за порушення норм професійної етики. А ось ступінь порушення норм журналістської етики мають визначати спеціальні, незалежні комісії, до яких би входили представники різних видань, а також спеціалісти різних професій. У будь-якому випадку потрібно щось робити. Не можна спокійно дивитися, слухати і читати, як деякі "журналістики", переступаючи межу дозволеного, руйнують силою журналістського слова долі інших людей. Так, саме долі, адже кожен сприймає негативне ставлення до себе по-різному.

1. Брехт У. ЗМІ Бельгії. – М.: Арнекс, 2002.
2. Конституція України. – К.: Україна, 1996.
3. Петренко А. М. Психологія "моделі роботи" з людьми. – М.: Бетакс, 1999.
4. Московская жизнь. – 2002. – № 19.
5. Засоби масової інформації. – К.: IREX Про Медіа, 1999.
6. Берласккіні М. – Психологічний вплив ЗМІ. – Мюнхен, 2003.