Розвиток музичного мистецтва в Одесі початку ХХ століття досить багатий на різноманітні події, що знаходили своє відображення не тільки на сторінках загальноінформаційних видань, а й на шпальтах спеціалізованої періодики. Таким чином більшість дослідників, вивчаючи питання музичної історії міста, не обминали мистецьких, зокрема музично-театральних видань. Скажімо, В. С. Максименко, В. В. Голота, Р. Розенберг звернули увагу передусім на культурно-духовну еволюцію Одеси кінця ХІХ - початку ХХ століття, становлення мистецької еліти, формування особливих театрально-музичних смаків вибагливої одеської публіки; ілюстрацією тут були статті, оголошення, замітки, уміщені в періодиці [1]. На досить високий рівень висвітлення музичних подій в Одесі в порівнянні з іншими губернськими містами вказувала російська дослідниця Т. Ліванова [2, 145-146].
Важливу роль у розвитку музичної культури в Одесі відіграли часописи "Музыкальное самообразование" (1906-1907) та "Южный музыкальный вестник" (1915-1918), яким "не було рівних на півдні Імперії". Загалом і саме причорноморське місто посідало особливе місце серед провінційних міст Росії: з часу появи театру (1809) тут шанували оперу, перший на півдні симфонічний оркестр (1894), котрим диригував відомий музикант І. В. Прибик, зорганізовано "Товариство російських композиторів" (1898), заснована одна з перших провінційних і перша на території України консерваторія (1913). У вересні 1917 року товариство музичних діячів відкрило музичну академію. Літературно-артистичний клуб постійно проводив вечори, присвячені творчості видатних діячів культури. Функціонувало також місцеве відділення Імператорського Російського музичного товариства. Тож періодика покликана була висвітлювати мистецькі напрями, успіхи й невдачі музичних колективів (місцевих, вітчизняних, закордонних), прилучати до спілкування з "найідеальнішим із мистецтв" - музикою.
Завдання цієї статті - проаналізувати методи поширення і виховання музичної культури засобами преси початку ХХ століття, звернувши увагу передусім на проблемно-жанрові особливості двох видань: "Музыкального самообразования" та "Южного музыкального вестника", що досі не набули в українському журналістикознавсті наукової ваги.
Хоча перший музичний журнал з'явився в Одесі лише у 1906 році, все ж музична критика зародилася раніше, активно розвивалася у місцевій періодиці, сформувалася в певну систему і підготувала ґрунт для створення спеціального видання. Отже, у ХІХ столітті події музичного життя всебічно висвітлювалися у багатьох газетах і журналах. За відсутності професійних критиків особливо популярними у фахівців були "Одесские новости" та "Odesser Zeitung", де музичним відділом керував О. Бахман - людина з солідною музичною освітою. Цей факт зазначав кореспондент "Русской музыкальной газеты" С. Зусман [3]. Огляди музичних досягнень та рецензії друкувалися також у "Новороссийском телеграфе", "Новороссийских ведомостях", "Ведомостях одесского градоначальства", "Правде", "Одесском листке" тощо. Пильно стежив за музичним життям "Южно-русский альманах", розповідаючи про заснування у місті музичних відділень, даючи огляди музичного життя за рік, зокрема рубрику "Наше музичне життя" вів А. Ценовський.
Отже, одеська преса була активним рушієм музичного поступу, відображаючи потреби музичних діячів у створенні професійних закладів, висвітлюючи досягнення композиторів, співаків і музикантів, викладаючи основи теорії та історії музики, виховуючи на кращих зразках цього виду мистецтва. Критики неодноразово закликали до освоєння музичної грамоти, розуміння гармонії, азів хорового та сольного співу, прилучаючи до цього процесу різні верстви населення. Так, журнал "Музыкальное самообразование" опублікував низку матеріалів виховного змісту, зокрема статтю "Пение и музыка как орудие воспитания человека на всех ступенях его жизни" М. Єрошенка. В. Воровський у фейлетонах на шпальтах "Южного музыкального вестника" навіть звинувачував музичне товариство та інші суміжні організації у тому, що вони не досягли помітних успіхів у поширенні естетичних смаків та музичних знань серед широких мас [4].
Поява спеціалізованої періодики мала надзвичайно важливе значення для Одеси, адже вперше на півдні Росії були створені популярні журнали - чи не єдині такого змісту, де публікувались хроніка музичних подій, новини музичної літератури, нариси з історії музики, "скорочений словник музичних діячів", думки видатних композиторів і музикантів, серйозні статті ("Древнегреческая музыка", "Музыкальный слух и способ его развития", "Как печатаются ноты", "Северные богатыри (Ибсен и Григ)", "Оратория и опера"), практичні поради тощо. Навіть художні твори тут мали "музичне" забарвлення (наприклад, етюд "Музыка ХІХ века", новела "Музыка").
Слід зазначити, що Одеса початку ХХ століття славилася різноманітністю музичних курсів: існували приватні школи, які давали освіту, близьку до консерваторної, музичні курси Р. А. Гельм, М. Шмідт, Я. С. Кауфмана, який видавав газету "Музыкальное самообразование", курси скрипки А. Федельмана, П. Столярського. У цей період місто сформувалося як центр музичної освіти. І не дивно, що саме в Одесі у 1915-1917 роках існував єдиний на півдні Росії музичний журнал такого рівня.
Перший номер щомісячника побачив світ у березні 1915 року в обсязі 16 сторінок і коштував 20 копійок. На титулі розміщувалося фото музичних діячів. "Южный музыкальный вестник" був спроектований не лише на місцевого читача, він поширювався в Москві, Петрограді, Смоленську, Києві, Саратові, Херсоні, Кишиневі, Полтаві, Ростові-на-Дону, Тифлісі, де не просто лежав на книжкових полицях, а й мав постійних замовників.
Видавцем був Н. Марценко, який закінчив Московську консерваторію, вів клас кларнета спочатку в училищі, а потім в Одеській консерваторії, хормейстер, диригент, музичний критик, відомий як автор книги "П. И. Чайковский в нашей церковной музыке". Водночас він захоплювався духовною музикою, близько знав С. Танєєва, чотири роки виконував партію першого кларнета в Московській симфонічній капелі В. Буличова. У 1910 році Н. Марченко створив регентські курси, де намагався удосконалити церковну музичну освіту; наступного року організував Одеську симфонічну капелу, яка виконувала твори Палестрини, Орландо Лассо, Березовського та ін.
"Южный музыкальный вестник" потрапив у нішу між спеціальними музичними виданнями, недоступними читачеві, які потребували пояснень і тлумачень-популяризації, і тими журналами, які, навпаки, намагалися підлаштуватися під смаки звичайної людини. Редакція прагнула розвивати музичний смак своєї аудиторії за допомогою професіоналів. У редакційному зверненні зазначалося: "Наш журнал має на меті стати корисним як любителям, так і спеціалістам. Ми надамо можливість висловитися спеціалістам, з іншого ж боку, знайдемо місце статтям, котрі в популярній формі могли б допомагати розповсюдженню правильного розуміння музичного мистецтва звичайним читачем" (1915. - № 1. - С. 1). Поставлені завдання редакція виконувала у таких відділах: 1. Загальний (статті з того чи іншого спеціального питання); 2. Місцевий (музичні події міста); 3. Педагогіка (погляди на викладання музичних дисциплін); 4. Miscelanea (різні новини, біографічні деталі, анекдоти з життя відомих музичних діячів); 5. Чутки (огляд "неймовірних і несправедливих" повідомлень); 6. Musikalia (відгуки про нові музичні твори); 7. Бібліографія (інформація про нові книги з питань музики).
Журнал можна назвати "внутрішньомузичним", бо основними працівниками стали викладачі, професори вищих музичних закладів. І саме тому в часописі багато місця відводилося висвітленню справ консерваторії, оглядам концертної діяльності; рецензувалися виступи студентів, причому не "з заплющеними очима", а об'єктивно; статті мали виважений і глибокий зміст, інколи навіть "лекційну" форму. Головним критерієм, який, на думку редакції, відрізняв мистецтво від тих явищ, що оберталися навколо мистецтва, є непідробний талант, тому журнал підтримував усе талановите. Тут знаходилося місце для класика і модерніста. У вступній статті простежується широта поглядів авторів, котрі у період боротьби напрямів у мистецтві підкреслювали значущість кожного з них.
Редакція вважала періодичний орган важливим чинником освіти, культури та поінформованості, але, на жаль, констатувала той факт, що вищеназвані вимоги в змозі "нести на своїх плечах" лише професійна журналістика. Аби врятувати читачів від обману некомпетентних у мистецтві "писак", співробітники часопису подавали у рубриці "Сети" зразки оглядів із багатьох видань, що були написані дилетантами, часто "брехливими й неточними". Музичний вісник брав активну участь у житті Одеси, провів низку акцій, аби знайти справжні таланти, більше того - підтримати їх у складний воєнний час, коли більшість людей дбала насамперед про те, як вижити, а не про унікальних піаністів чи скрипалів. Так, у 1915 році журнал оголосив конкурс на кращий романс, хоровий твір, фортепіанну п'єсу. До журі увійшли професори консерваторії, очолював його директор консерваторії професор В. І. Малишевський. Твори, визнані кращими, друкувалися в журналі та публічно виконувалися, автори отримали премії.
Судячи з листів до редакції (від директора диригентських курсів, хору Одеського міського театру, художників, учнів консерваторії), можна зробити висновок, що читачами вісника була здебільшого мистецька еліта. Оформлення журналу свідчить про "некомерційний" характер, майже відсутня реклама. Лише на третьому році видання (1917) з'явилися в контексті часопису окремі оголошення. "Южный музыкальный вестник" своїм постійним замовникам надсилав безкоштовно додатки - "Музыкальный альманах" та збірник "Венок на могилу В. И. Сафонову".
Нелегко давалася серйозна журналістика в добу революційних і державних переворотів та економічно-політичного хаосу, але, не зважаючи на важкий період, вісник проіснував до 1918 року. Звісно, час од часу редакція змушена була видавати замість двох окремих номерів - здвоєні, бо дорожчали, майже на 100 процентів, папір, друк і фарби. Тому спарений 5 / 6 номер за 1918 рік вийшов на жовтому папері меншим обсягом. Він виявився прощальним числом одеського журналу.
Завдяки існуванню "Южного музыкального вестника" збереглося чимало цінних деталей з історії музичного життя міста, біографічних та творчих моментів з життя людей, які зіграли важливу роль у розквіті музичної культури в місті. Крім того, вісник на високому професійному рівні виховував музичний смак у населення, проводив вечори та конкурси, висвітлював педагогічні проблеми та здобутки силами викладачів консерваторії, що мало неабияке значення для замовників-музикантів з інших міст Росії, де професійна освіта не досягла рівня Одеси. Музична періодика міста перших десятиліть ХХ століття - складник історії розвитку розгалуженої регіональної періодики, водночас це й частина тієї системи видань, що функціонували на території України в зазначений період.
1. Максименко В. С. Храм и вечный музей искусства: (страницы двухвековой истории культуры Одессы на фоне городского театра). - О.: Юрид. лит., 2001. - 375 с.; Голота В. В. Театральная Одесса. - К.: Мистецтво, 1990. - 113 с.; Розенберг Р. Музыкальная Одесса. - О.: Ред., 1995. - 159 с.
2. Ливанова Т. Н. Оперная критика в России: В 2 т. - М., 1967. - Т. 1.
3. Русская музыкальная газета. - 1894. - № 11.
4. Южный музыкальный вестник. - 1917. - № 7 / 8.
5. Самойлов Ф. О., Скрипник М. О., Ярещенко О. Т. Одеса на зламі століть: (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - О.: Маяк, 1998. - 232 с.
6. Одесская консерватория: Забытые имена, новые страницы. - О., 1994.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові