Кримська етнічна преса початку ХХ століття - маловивчена сфера історії журналістики. Виняток становить лише книга О. С. Хоменка [1], що містить бібліографічний покажчик таврійської періодики (1838-1916) і короткий нарис розвитку преси зазначеного періоду. Існує також низка досліджень видавничої діяльності педагога, письменника, публіциста і редактора Ісмаїла Гаспринського, зокрема праці В. Ганкевича, С. Червоної, К. Керімова та ін. [2]. Детальний розгляд інших національних періодичних видань, не пов'язаних з діяльністю великого кримськотатарського просвітителя, зберігає свою наукову новизну й актуальність. Тому мета цієї статті - опис та аналіз журналів учнівської молоді "Первый луч" і "Луч" (1906), згадка про які в радянські часи практично була вилучена не тільки з історії журналістики, а й історії півострова (наприклад, зазначені видання були вилучені з експозиції Кримського краєзнавчого музею, присвяченої революції 1905-1907 років). Завдання роботи: простежити передумови виникнення й історію розвитку журналів учнівської молоді, їх суспільно-політичне значення.
Першовідкривачем "Первого луча" і "Луча" став професор Ю. О. Полканов, син одного з організаторів друкованих органів учнівської молоді О. І. Полканова. У статті "Забутий журнал" [3] дослідник показав умови створення учнівських видань, назвав їхніх попередників, подав перелік відомих псевдонімів і криптонімів співробітників цих часописів, зазначив перспективи подальшого вивчення зазначеної преси. Зокрема, непопулярність журналів "Первый луч" і "Луч" у середовищі радянських учених дослідник пояснив особливостями ідеологічної ситуації в Криму до 1917 року, відсутністю "керівної ролі більшовицької партії в організації молоді" та організації преси. Ця роль належала "семінаристам і гімназистам у віці від 16 до 22 років" [3, 106]. Однак основною ознакою цих учнівських видань все ж була принциповість, задекларована партійна незалежність, інтернаціоналізм - задля вільної науки у вільній школі.
В історію кримської преси 1906 рік увійшов як час розквіту етнічних видань, що стали свідченням суспільного піднесення на хвилі першої російської революції: саме тоді у Сімферополі вийшла єврейська газета російською мовою Молот (видавець - В. Спіро), в Ялті - журнал єврейської учнівської молоді "Молодая Иудея" (тут співробітничав С. Маршак), у Бахчисараї І. Гаспринський почав випуск газети кримськотатарською мовою "Міллер" ("Народ"), у Карасубазарі (Білогорську) Р. Медієв видав кримськотатарську газету "Ватан Хадімі" ("Трудівник Батьківщини"). Поряд із розквітом національної преси варте уваги й молодіжна думка, поширювана учнівськими журналами "Первый луч" і "Луч".
Ці видання мають свою передісторію. Ще 1903 року в Сімферополі була створена єдина організація учнів зі скороченою назвою "С.У.", до складу якої увійшли представники всіх навчальних закладів міста; на спільних засіданнях були присутні делегати з інших міст Криму. Статут визначив дві основні цілі: боротьба за нову школу і самоосвіта, програма якої включала передусім суспільні науки, а також робітниче і національне питання [4, 4]. Учні вимагали заснування однотипної і безкоштовної школи, загального права на освіту, спільного навчання для обох статей, безплатних навчальних посібників і харчування, гігієнічних та естетичних умов, свободу від релігії, переосмислення суспільних і природознавчих наук, введення фізичного виховання у шкільну програму тощо [5, 14].
Активну діяльність розгорнули і майбутні організатори "Первого луча": випускник гімназії Захарій Осипович Сінані (псевдоніми Ів. Захар'єв, З. Іванов) і випускник семінарії Олександр Іванович Полканов (А. П. Махілов). Про тодішню спілку учнів ("С. У.") журнал "Луч" писав: "Причини виникнення "С.У." - неможливі умови нашого шкільного життя і загальне прагнення учнів вийти зі свого ненормального становища", "єдиною метою, що може справді згуртувати учнів, є: вільна школа для вільної науки!", "Спілка набирає форми і характеру професійної спілки sui generis (особливого роду). Так само, як і професійні спілки робітників, службовців, інженерів і т.п. - наша Спілка повинна бути цілком безпартійною; вона не знає ні соціал-демократів, ні соціалістів-революціонерів, ні інших партій, - вона знає тільки учнів!" [№ 3. - С. 3].
Все ж, відмежовуючись од політичних партій, члени Спілки не відмовлялися від політики, заявляючи на сторінках "Первого луча": "Незалежно від нашої волі, ми живемо у революційний період і повинні брати ту чи іншу участь у загальновизвольному русі… Можливо, колись настане час, ми залишимо політику і займемося "чистою" наукою, але поки що цього не можна робити і за мотивами моральними, і фактично. Поза волею, силою історичного ходу речей, втягнуті ми у визвольний рух, свою волю і свідомість повинні внести у процес його. Цієї мети, мети самовизначення нашого у даний політичний момент, оцінки окремих його етапів і загального напряму і буде по змозі служити наш журнал" [№ 1. - С. 7].
За свідченням Ю. О. Полканова, члени "О.У." спочатку видавали у семінарії рукописний журнал "Заря", потім на гектографі - "Пробуждение", а 1905 року - "Отклики". Згодом, 3 травня 1906 року, дворянин Всеволод Миколайович Жадовський звернувся до таврійського губернатора з проханням [6, арк. 1] про видачу свідоцтва на право видання і редагування ним журналу "Первый луч", що виходив би за сприянням друкарні Спіро двічі на місяць. Вартість річної передплати досягала двох карбованців. Програма журналу передбачала: 1) статті з питань внутрішньої і зовнішньої політики; 2) науково-популярні статті з політичних і суспільних питань; 3) белетристику; 4) огляди преси; 5) хроніку загальну та місцеву; 6) бібліографію. Свідоцтво за № 2441 В. Н. Жадовський отримав 4 травня 1906 року [7, арк. 3], але № 1 позначений більш ранньою датою - 1 травня. Неважко зрозуміти причину: ця дата підкреслювала революційне спрямування журналу; як наслідок, номер був вилучений поліцією. Усього вийшло п'ять випусків обсягом 32 сторінки, форматом 150 х 210 мм. У серпні 1906 року "Первый луч" був закритий, а його редактор арештований. Члени "О.У." сумно жартували: "Между мрачных черных туч Показался "Первый луч", Осветил немного тьму, И редактора - в тюрьму [3, 106].
Значне місце у журналі посідали матеріали, присвячені національному питанню. Це зокрема переклад з української статті Б. Грінченка "Національна та інтернаціональна ідея" (№ 1-3). Кілька публікацій присвячені загибелі учня-єврея Шаї Канцлера, доведеного викладачами до самогубства (№ 3). У статті "Політика й учні" З. О. Сінані писав: "Учні не можуть бути осторонь політики. Існуюче становище змушує їх займатися нею" (№ 2. - С. 22) - і підтвердив цю думку прикладами обурливого порушення прав "малих" народів: інспектор реального училища Архипов наказав сторожеві вигнати з училища пораненого єврея, який рятувався від погромників, отець Сердобольський на уроках Закону Божого у жіночій гімназії читав антисемітські твори.
Спадкоємцем журналу "Первый луч" став "Луч", з проханням про відкриття якого до таврійського губернатора 27 липня 1906 року звернувся студент Київського університету св. Володимира Чефанья Яковлевич Шишман. 7 серпня бажане свідоцтво за № 4486 на видання журналу отримав його видавець і редактор [7, арк. 6]; саме у цей день побачив світ сімферопольський "Луч". Але невдовзі й його спіткала доля попередника - вийшло тільки п'ять номерів, а редактор потрапив у в'язницю. Спочатку журнал практично повністю зберіг програму свого попередника, але з № 4 з'явився відділ оголошень [7, арк. 1, 3]. Таким чином, із десяти номерів двох видань половина була конфіскована поліцією. Редакція "Луча" подала такий коментар чергової конфіскації, проведеної в Одесі за розпорядженням генерала-губернатора: "Добродії вихователі наші і донині тремтять і дивуються, як це такий крамольний журнал міг зацікавити їхніх учнів, яких стільки часу виховують в "істинно-російському дусі" (№ 4. - С. 28).
"Луч" мав виходити двічі на місяць (фактично інтервали між його випусками перевищували два тижні). Передплатна ціна на рік становила 2 карбованці для Сімферополя і 2 карбованці 40 копійок для інших міст Криму, на місяць - 20 копійок, окремий номер коштував 15 копійок. Зі своїми передплатниками і кореспондентами редакція тримала зв'язок через книжковий магазин Сінані. Обсяг журналу здебільшого становив 32 сторінки (№ 2, 4, 5); (№ 1 мав 48 сторінок, № 3 - 24). Перші випуски "Луча" вийшли у друкарні Спіро, а починаючи з № 3, - у друкарні Ф. Ф. Шнейдера.
Вже у № 1 висловлене неприйняття великодержавного шовінізму, що пропагувалося у шкільних книгах. Під приціл редакції потрапив один із підручників російської історії - у статті "Подарунок пана Іловайського до початку навчального року" Степан Шас навів аргументи необ'єктивного трактування минулого, назвав авторське розуміння історії "хуліганським", бо він пояснював кризи історичного процесу виключно роллю "агітаторів", "чужорідного" елементу, "єврейської преси", а також "російських інтелігентів неросійського напряму" (№ 1. - С. 41, 43).
Відповідно до статуту "О.У"., основна увага в журналі приділялася проблемам освіти, не в останню чергу - освіті представників національних меншин. У статті "Становище середньої школи на окраїнах Росії" (№ 2-3) С. Золотарьов простежив вплив революційних "спалахів" на представників інших народів, що населяли околиці імперії. На його думку, саме там "станові грані" часто збігаються з національними, бюрократія вважає національну ворожнечу меншим злом, ніж боротьба політична, тому "мистецьки роздмухує пожежу", спекулюючи водночас на "сепаратизмі" й "поділі Росії", виправдовуючи перед великоросійським населенням "каральні та підневільні заходи" (№ 2. - С. 25). Як наслідок, "учнівський рух" з особливою напругою прокотився прибалтійською окраїною, царством Польським, півднем Росії і Кавказу. Саме там панував "канцелярський дух", традиційне насаджування "російських переваг"; непоодинокі факти перекручених тлумачень, нібито "вірмени, фінляндці, поляки, хохли й особливо "жиди" ненавидять Росію і відчувають до неї чорну невдячність, що Державна дума потрібна тільки "жидам і полякам" і т.д. (№ 2. - С. 27-28).
Тут очевидний не педагогічний, але суто політичний напрям вигідного для імперської влади виховання. Кореспондент сімферопольського журналу "Луч" звернув увагу на "таємне" навчання дітей інших національностей рідною мовою, складність чи навіть неможливість одержання відповідного дозволу для "самостійно підготовленої програми" на тій чи іншій мові іншого народу. "Всілякі процентні обмеження залежно від національності, віросповідання, віку, - робить висновок автор, - повинні бути скасовані" (№ 3. - С. 11).
Високий інтернаціоналізм журналів кримської учнівської молоді не був декларативним. Один із засновників цих видань О. І. Полканов, у коло друзів якого завжди входили представники багатьох національностей півострова (кримські татари, євреї, німці, греки, караїми, вірмени, українці, болгари) у роки німецької окупації вчинив справжній подвиг: його дослідження історії невеликого тюркського народу караїмів (караїв) врятувало останній від знищення, яке було скоєне фашистами щодо кримських євреїв і кримчаків. У своїй фундаментальній науковій праці учений навів низку антропологічних, етнографічних, історичних фактів, що підтверджували тюркську спорідненість караїмів, і таким чином спростував отриманий фашистами донос про нібито семітське походження цього народу.
Тож поява у 1906 році кримських учнівських видань "Первый луч" і "Луч" стала ознакою суспільно-політичних змін на околицях Російської імперії. Провідні ідеї - інтернаціоналізм, вільна наука у вільній школі - відповідали вимогам революційного часу, тому стали причиною закриття журналів у період посилення реакції. Однак, незважаючи на незначний термін існування, органи Спілки учнів зробили значний внесок у розвиток міжетнічних стосунків та патріотичної свідомості молоді півострова.
1. Хоменок О. С. Дореволюционная периодическая печать Таврической губернии (1838 -1916): очерк истории и библиографический указатель. - О.: АО БАХВА, 2003.
2. Ганкевич В. Ю. На службе правде и просвещению: краткий биографический очерк Исмаила Гаспринского (1851-1914). - Симф.: Доля, 2000. - 327 с.; Климович Л. На службе просвещения: О первой тюркоязычной газете "Терджиман" и ее издателе И. Гаспринском // Гаспринский И. Из наследия. - Симф., 1991. - С. 4-21; Аблаев А. Э. Измаил Гаспринский - гуманист, просветитель, педагог. - Ташкент: Фан, 1991; Зиядинов Ф. Исмаил Гаспринский - великий просветитель. - Симф.: Тарпан, 2001. - 256 с.; Золотарёв Д. Ю., Ганкевич В. Ю. Отображение вопросов крымскотатарской эмиграции на страницах газеты "Переводчик-Терджиман" // Крым и Россия. - Симферополь, 1994. - С. 22-24; Османов Ю. Б. Из плена лжи: о творчестве и деятельности Измаила Гаспринского. - Симф.: Доля, 2001. - 253 с.; Червонная С. М. Идея национального согласия в сочинениях Исмаила Гаспринского // Отечественная история. - 1992. - № 2. - С. 24-42; Червонная С. М. Измаил Гаспринский - выдающийся крымскотатарский просветитель и гуманист // Этнографическое обозрение. - 1992. - № 1. - С. 158-165; Керимов И. А. Живая история Гаспринского: По материалам газеты "Терджиман" 1883 -1914. - Симф.: Тарпан, 1999.
3. Полканов Ю. А. Забытый журнал // Таврика. - Симф., 1998. - С. 105-107.
4. Луч. - 1906. - № 1. - 48 с.
5. Первый луч - 1906. - № 4. - 32 с.
6. Державний архів АРК (ДААРК). - Ф. 26, оп. 3, спр. 540.
7. Там само. - Спр. 547.
8. Полканов А. И. Крымские караимы (караи - коренной малочисленный тюркский народ Крыма). - Париж, 1995; Полканов Ю. А. Крымские караимы. - Бахчисарай, 1994. - С. 3-6.
© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові