Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Учений, педагог, академічний оратор

Ю.П.Єлісовенко

к.пед.н.,проф.
УДК 378. 808. 51. 070

Ім’я професора Анастасії Іванівни Мамалиги широко знане серед фахівців-лінгвістів, журналістів, сучасного студентства. Її праці з лексикографії, фразеології, семасіології, синтаксису, текстознавства відомі науковцям, педагогам-практикам, працівникам засобів масової інформації як в Україні, так і поза її межами.

Анастасія Іванівна має безсумнівний авторитет у студентської молоді. Певен, студенти Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка завжди захоплюються змістовними лекціями своєї улюбленої вчительки Анастасії Іванівни, її педагогічним талантом, хистом переконливого мовця, професійною майстерністю академічного оратора. Не менше позитивних емоцій у широкого загалу викликають її радійні та телевізійні виступи про культуру мовлення, особливості усного й друкованого слова тощо. Як на мене, це зумовлено її особливим ставленням до своєї педагогічної діяльності на ниві підготовки журналістських кадрів. Адже царину публіцистики вона обрала давно, тому без вагання визначила тему свого докторського дисертаційного дослідження - структура публіцистичного тексту. З того часу все життя професора А. І. Мамалиги присвячене вихованню професійно спроможних і вправних фахівців українських мас-медіа.

За покликом душі пані Анастасія завжди була і залишається справжнім філологом,

хоча коло її інтересів ще з юних років було надзвичайно багатогранним, відкритим до всього нового. Її вабили і мова, і література, і журналістика, і мистецтво, і навіть… точні науки! Тому не дивно, що не лише школу, а й університет, свого часу, вона закінчила з відзнакою - золотою медаллю та червоним дипломом.

У 1970 році після успішного захисту кандидатської дисертації Анастасія Іванівна прийшла працювати на факультет журналістики. З того часу її наукові, методичні уподобання щільно пов’язуються із журналістикознавством. І для себе, і для своїх вихованців вона відкривала манливий світ наукових, гуманістичних і громадянських можливостей цієї суспільно вагомої професії. Багато хто з тогочасних її учнів досяг помітних успіхів у науковій сфері. А починалися вони у гуртках шанувальників української мови, на семінарах і конференціях, у творчих практикумах і майстернях під орудою А. І. Мамалиги. Ця складна і копітка робота сформувала у неї особливе, надзвичайно відповідальне ставлення до її організації. І хоча побутує думка, що незамінних людей немає, я гадаю, що це не так, принаймні щодо пані Анастасії. На цьому поприщі вона справді є неперевершеною, невтомною, незмінною, а отже і незамінною.

Уже вісім років Анастасія Іванівна докладає зусиль до організації спочатку інститутської, колись міжвузівської, потім всеукраїнської та вже другий рік як міжнародної науково-практичної конференції з питань розвитку, функціонування української мови та мовної політики в Україні. Тепер щороку, навесні, українська громада має справжнє свято рідної мови і мистецтва, що проходить на єдиному подиху в атмосфері виваженості й принциповості, урочистості й діловитості, доброзичливості й толерантності. Це справді велелюдне зібрання небайдужих до долі української мови людей, де поряд із відомими мовознавцями, науковцями, педагогами беруть участь аспіранти, студенти різних спеціальностей, учителі шкіл, ліцеїв та курсанти вищих військових закладів освіти. Традиційна щорічна мовна конференція, яку

впродовж багатьох років плекає А. І. Мамалига, засвідчила своє високе наукове, педагогічне і суспільно-політичне значення.

Організація таких конче потрібних унікальних наукових заходів, як конференції, з приводу становища, а отже, і стану української мови та мовної політики в Україні відбувалася в активній співдружності Анастасії Іванівни з людьми, для котрих ця проблема стала джерелом справжнього духовного натхнення. Це, насамперед, О. Д. Пономарів, О. М. Пазяк, І. П. Ющук, М. В. Гуць, Н. В. Петрущенкова та ще порадники, однодумці - Н. Ф. Непийвода, Л. Ю. Шевченко, Л. М. Городенко, К. С. Серажим, Н. А. Глабець, Г. П. Семилітка. Громадянську небайдужість і наукову зацікавленість виявили також аспіранти та студенти Л. Моржук, Т. Федорів, А. Бугрим, І. Никоненко, М. Драбок, С. Гулевич, О. Колганова, В. Слінчук, О. Калька, С. Смаков, В. Пузій, Н. Любарщук, О. Фадеїчева та ін.

На своєму життєвому шляху пані Анастасія зустріла чимало щирих, доброзичливих, широкознаних у наукових колах, компетентних метрів. Дарунком долі вона вважає чудові доленосні зустрічі й творчу співпрацю з Д. М. Прилюком, А. П. Коваль, М. А. Жовтобрюхом, М. М. Пилинським, Н. І. Тоцькою, М. М. Кожиною, М. О. Карпенко, О. Д. Пономаревом, А. З. Москаленком, В. В. Різуном, О. А. Сербенською, І. П. Ющуком та ін. Вона з захопленням говорить про їхню високу фахову обізнаність, відданість ідеалам служіння науці, національній ідеї, про їхні людські чесноти.

Науковий доробок професора А. І. Мамалиги складає понад сто праць, серед яких чотири монографії (три видано, одну задепоновано), розділи у чотирьох підручниках з української мови, численні наукові статті, навчально-методична література: посібники, програми, методичні рекомендації, навчальні словники, тести.

Поміж інших ґрунтовних праць є у кожного науковця якась одна, що особливо близька серцю, найбільш вдала, найуспішніша. Вона, звичайно, відображає і вподобання, і нахили, і світобачення автора. У процесі спілкування з пані Анастасією та глибшого ознайомлення з її науковими творами у мене склалося враження, що колективна монографія

В. В. Різуна, А. І. Мамалиги, М. Д. Феллера "Нариси про текст" є для неї саме такою працею.

Цей чималий науковий фоліант є справді визначним, адже кожен з його авторів підготував свій оригінальний нарис про текст, виклав своє бачення певних аспектів текстознавства. Ось тому і вдалося авторам "Нарисів" уникнути звичних шаблонів, одноманітності, дублювання. Вони глибоко і всебічно розглянули важливі питання теорії тексту, його синтаксису та моделі комунікативних актів у тексті, чим зробили вагомий внесок у розвиток порівняно молодої галузі філології - текстознавства. Це актуальне ґрунтовне дослідження, в якому розкриваються загальні уявлення про текст як продукт авторської творчості, предмет читацького сприймання і розуміння, засіб впливу, як відносно самостійну інформаційну систему. Конструкції, що продукуються мовцем на вищих рівнях тексту, є не просто сумою одиниць нижчих рівнів, а комунікативно зумовленим їх поєднанням, в якому кожен компонент виконує свою спеціальну роль, важливу для досягнення ефективності спілкування. Варто зазначити, що ця наукова праця цілком відповідає суспільним потребам розкриття глибинних аспектів людського мовлення як основи всіх комунікативних процесів. Отже, гадаю, "Нариси про текст" відчутно збагатили скарбницю вітчизняного текстознавства.

Захоплення Анастасії Іванівни навчально-методичною роботою відчувається практично у кожній її праці. Про це красномовно свідчать як висновки та рекомендації в теоретичних роботах, так і методична довершеність підручників, створених за її участі.

Для мене, як представника педагогічної галузі, особливо близькими є міркування проф. А. І. Мамалиги щодо зв’язку теоретичних надбань із конкретною вузівською практикою. Зокрема, читаємо: "Увага до науково обґрунтованого формування мовленнєвої змістовності, виразності, до тактики виявлення авторської позиції - та грань роботи над текстом, яка безпосередньо пов’язана з виробленням усвідомленого, впевненого володіння словом. Оскільки у підручниках і посібниках розгляд текстової структури має формально-граматичний характер, їхні матеріали необхідно доповнити описом власне комунікативної сутності творення тексту, треба приділити більше уваги аналізові логіко-комунікативної значущості синтаксичних одиниць, їхньому функціонуванню в тексті…

Поглиблення технологічної оснащеності викладання, вивчення мови, зокрема навичок побудови тексту, передусім, залежить від ступеня активного практичного освоєння нагромадженого теоретичного матеріалу, нових досконаліших знань, що відкриваються з його допомогою".

Саме такий підхід було втілено А. І. Мамалигою у розділах про конструкції зв’язного мовлення підручників, створених колективом кафедри мови та стилістики. В одному з них автор слушно наголошує: "Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття семантико-синтаксичних одиниць, які в процесі ознайомлення, роботи з текстом групуються в свідомості читача в уже власне комунікативні одиниці… Уміння правильно відтворити думку не менш важливе, ніж уміння правильно добирати окремі слова чи звороти. Розкривається мова в усій повноті, стає гострішою, переконливішою саме в текстових сполученнях… Їх доцільне використання робить повідомлення змістовним, доказовим, переконливим".

Портрет цієї шанованої людини був би неповним без опису її особистісних рис, граней характеру, без розкриття сутності її взаємин з людьми. Зазначу передусім, що пані Анастасія, ця чарівна, вродлива й інтелігентна жінка, належить до когорти доброчесних людей, котрі щиро радіють успіхам своїх колег, завжди виявляють ґречність та з повагою ставляться до аспірантів і студентів. У кожному з них вона бачить яскраву неповторну індивідуальність. Професор А. І. Мамалига вважає своїм обов’язком допомагати всім тим, хто прагне професійного зростання і самовдосконалення. У пробудженні молодих талантів і плеканні їх вона вбачає своє життєве покликання. Варто пригадати, як після проведення чергової конференції частину студентських доповідей було прийнято до друку в наукових збірниках саме за наполягання Анастасії

Іванівни. Але й решта матеріалів молодих дослідників - студентів Інституту журналістики та інших навчальних закладів - не лишилися поза увагою. Професор А. І. Мамалига і доцент О. М. Пазяк власноручно зробили розгорнутий огляд тих студентських праць, котрі з якихось причин не були опубліковані. Вони поставилися до цього з повною громадянською відповідальністю та науковою сумлінністю, вдаючись до глибокого аналізу і слушних рекомендацій.

Така позиція пані Анастасії дуже помітна в її ставленні до наукового опонування на різних етапах становлення і утвердження того чи іншого дисертанта. Крім того, що наш опонент висловлює, безперечно, вимогливі, безкомпромісні зауваження, але ще й вважає своїм обов’язком по-дружньому підказати, допомогти, вивести з глухого кута, визначити найважливіші аспекти наукового дослідження тощо.

Професор А. І. Мамалига веде активну наукову, педагогічну і громадську діяльність. Запорукою її успіхів є високий професіоналізм, вимогливість до себе, надзвичайна скромність, інтелігентність, чуйність. І хоча вже зроблено багато, підсумки підбивати ще рано та й зараз на це немає часу. Триває копітка, наснажена робота над колективною монографією з проблем дискурсивно-комунікативної стилістики, новим навчальним посібником з української мови, педагогічною підготовкою майбутніх магістрів, вистачає наукових задумів і планів на майбутнє. Тож від усього серця зичу Вам, вельмишановна колего, міцного здоров’я, доброго настрою, творчої снаги й натхнення для їх здійснення. Хай Вам щастить!


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові