Ласкаво просимо

до електронної бібліотеки Інституту журналістики

Головна || Законодавча база || Навчально-методичні комплекси || Наукові видання
Праці викладачів || Студентські роботи || Різне


Журналістська телерадіоосвіта: сучасні тенденції

О. Я. Гоян

к. філол. н., доц.,

В. В. Гоян,

к. філол. н., доц.
УДК 070: 371. 687

У статті розглядається методика організації навчально-освітнього процесу для підготовки сучасних телерадіожурналістів в Україні. Прикладом такої методики є комплекс з основних нормативних дисциплін і спецкурсів, які розроблені й втілюються в Інституті журналістики.

The methodology of the organization of training and educational process for preparation modern TV and radio journalists in Ukraine are considered in this article. The complex of the basic normative disciplines and special courses, which developed and personified in the Institute of Journalism are the example of such methodology .

Що необхідно для того, аби стати теле- чи радіожурналістом? Цій проблемі присвячено чимало наукових, науково-популярних досліджень, дискусійних публікацій в мас-медіа. Тому в контексті історіографії предмета варто згадати насамперед українських учених: В. В. Лизанчука, В. Я. Миронченка, А. З. Москаленка, В. П. Олійника, Г. Г. Почепцова, В. В. Різуна, Ю. Г. Шаповала, Т. В. Щербатюк та ін., які аргументовано обстоювали ідею журналістської творчості. Безперечно, як і в кожній професії – спрямованість інтересів і знання. Якщо оперувати лише цією тезою, то телерадіожурналістикою може займатися кожен, хто виявляє зацікавленість і поінформований про те "як робити журналістику". Певною мірою, так воно і є, коли в телерадіоефірі з'являються персонажі від журналістики, які озброєні знаннями з "товстих" підручників, конспектами сотень лекцій відомих викладачів і бажанням стати теле- чи радіозіркою. Як справедливо зазначав Ю. Г. Шаповал: "Журналіст – професія з цілим рядом своєрідних вимог до людини. Як і будь-яка інша професія, вона передбачає наявність навиків, які, доповнюючись індивідуальними рисами людини, дозволять кваліфіковано виконувати завдання" [1]. Все це цілком правильно і логічно – поєднання знань і бажань – ключ до успіху в кожній справі. Однак професія теле- і радіожурналіста має те, що дається не всім, а приходить тільки на рівні здібностей і навичок – телевізійний жанр і радійний жанр, і саме в цьому полягає актуальність дослідження.

Розуміння і відчуття, що таке телевізійний жанр і радійний жанр, з’являться, коли журналіст передусім відчуватиме, наскільки для телебачення і радіомовлення важливе поєднання вербального і візуального. Справді, якщо для телевізійного екрана зображення і звук – це своєрідна функціональна гармонія сприйняття дійсності, то для радіо – синтез зображення і звуку відбувається швидше на підсвідомому рівні. Тому формула "говори так, щоб я тебе бачив і відчував, говори так, щоб я бачив і відчував те, що бачиш і відчуваєш ти" є надзвичайно важлива як для сучасного телебачення, так і для радіомовлення. І внутрішня жанрова специфіка телерадіоефіру – це те, що дається не відразу, це те, що потрібно відчувати і чого необхідно навчитися.

Сучасна телерадіожурналістика – це прикладна наука, яка діє в контексті ринкових законів і є формою бізнесу, формою підприємництва, тимчасом, як бізнес і підприємництво є змістом існування телерадіожурналістики як творчого процесу. У результаті такого поєднання форми і змісту функціонує телерадіоринок, сенс існування якого виправданий тоді, коли телерадіокомпанія виставляє на продаж продукт і починає на ньому отримувати прибуток. Телевізій- ний чи радіожурналіст після навчання у вузі потрапляє на цей телерадіоринок і прагне виготовляти той творчий продукт, який буде продаватися, тобто приносити йому прибуток.

Сучасні телерадіоканали не можуть чекати поки студент-початківець отримає диплом про вищу журналістську освіту: потреба в журналістських кадрах є актуальною. Вже на другому-третьому курсах молодь шукає те місце роботи в телерадіокомпаніях, на яке вона зможе претендувати після отримання бакалаврського диплома. Студенти діють більш прагматично, розуміючи, що повинні виборювати собі робочі місця. Прийшла конкуренція за ефірний час у період "прайм-тайму", за першість у розкрутці телерадіопроектів, за посади ведучих і програмних директорів. Власне, ця конкуренція спостерігається ще в навчальних аудиторіях, коли, наприклад, студенти з великим бажанням і натхненням готують до захисту свої творчі бакалаврські роботи. І, справді, теле- чи радіопрограма, яку захищають бакалаври відділень тележурналістики і радіожурналістики Інституту журналістики Київського національного унверситету імені Тараса Шевченка – це продукт, здатний зробити випускників конкурентоспроможними на вітчизняному ринку праці. Це ті програми, які бакалавр може сміливо продемонструвати будь-якій телерадіокомпанії. Це той важливий творчий додаток до диплома, який реально демонструє журналістський потенціал молодого спеціаліста. Це та тенденція, яка останнім часом усе більше стає характерною для телерадіоосвіти в Україні — тісне поєднання теорії і практики. Для того, щоб наблизити теорію до практики, необхідно було змінювати методологію викладання у фахових вузах і, основне, пов’язати її із перспективами розвитку сучасної телерадіожурналістики. Кафедрою телебачення і радіомовлення Інституту журналістики протягом останніх років був запропонований цілий ряд дисциплін, які збалансували співвідношення між розвитком вітчизняної журналістської теорії і практикою українського телерадіоефіру, а також стали об'єктом дослідження у цій статті. Це, зокрема, такі нормативні курси, як "Основи мікрофонного мовлення" і "Основи екранного мовлення", "Основи операторської майстерності" і "Режисура телебачення", "Ведучий телепрограм" і "Ведучий радіопрограм", спецкурси "Радіоменеджмент", "Телебачення і вибори", "Постановка голосу", "Кольористика і зображальна етика телевізійних програм" та ін. Всі ці дисципліни передусім базуються на семінарських і тренінгових заняттях, які допомагають студентам більше уваги приділяти саме практичному відпрацюванню елементів телебачення і радіомовлення.

Сучасне телерадіомовлення як одна із структур "четвертої влади" є індустрією, яка вимагає цивілізованого ринкового управління, починаючи з продуманих інвестицій, вивчення основних і дотичних регіональних ринків, прогнозування розмі- рів транжів, передбачення ризиків, визначення первинних рівнів прибутковості тощо. Стратегічні питання, пов'язані з довгостроковими перспективами діяльності телерадіокомпанії і стандартами журналістської роботи на телебаченні та радіо є тією базою, на якій грунтується взаємозв'язок телерадіожурналістики і бізнесу. І ці стандарти журналістської роботи включають також розуміння технічної специфіки телерадіомовлення. Бо сучасна телерадіожурналістика – це поєднання творчого процесу в телерадіоефірі зі знаннями, пов'язаними з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності станції, студії, каналу. Нові телерадіотехнології, які постійно розвиваються, поліпшуються, змінюються, певною мірою впливають і на вдосконалення навчальних планів – за всім цим повинна стежити журналістська наука, щоб не відставати від практики телерадіомовлення. Нові профільні дисципліни "Технічні засоби телебачення" і "Технічні засоби радіомовлення" передбачають ознайомлення студентів з виробничим процесом, а також інформують про технічні новинки теле- і радіовиробництва, а на заняттях із "Журналістської майстерності", так званих майстер-класах відомих режисерів, операторів, журналістів-практиків, демонструється, як ці технічні новинки застосовувати під час записів, озвучування чи монтажу телерадіопередач.

Побудова навчальних планів з телерадіожурналістики повинна мати чітку логіку. Навчальні дисципліни повинні бути вибудувані таким чином, щоб простежувався поступальний рух "від основ – до поглибленого вивчення" професійної специфіки сучасного телерадіомовлення. Скажімо, на першому курсі відділення тележурналістики і радіожурналістики Інституту журналістики, після завершення конкурсного відбору і остаточного формування теле- і радіогруп, студенти слухають лекційний курс "Вступ до спеціальності", який дає знання основ телерадіожурналістської професії. На першому курсі також важливо запропонувати (хоча б частково) такі дві дисципліни, як "Техніка радіомовлення, звукозапису і монтажу" та "Основи ефірного та мікрофонного мовлення", кожна з яких розпочинає поетапне ознайомлення студентської аудиторії зі специфікою телевізійного і радійного жанру. Ці два предмети грунтуються, передусім, на практичних і тренінгових заняттях, і є необхідними для набуття професійних навичок, отже, варто їх планувати й на наступних курсах. Практика для майбутнього телерадіожурналіста є дуже важливою, тому ці заняття можуть існувати в контексті практичного відпрацювання теорії, яка на наступних курсах повинна пропонуватися студентам у чітко вибудуваній послідовності.

Фахові основи телерадіожурналістики мають деякі особливості, які не варто ігнорувати в навчальному процесі. Насамперед – це типи мовлення, кожен з яких передбачає певний період часу для обов'язкового засвоєння студентами. Спочатку вивчається специфіка інформаційного мовлення, далі – у такій послідовності: інформаційноаналі- тичне, аналітичне і художньо-публіцистичне мовлення. Паралельно з типами мовлення, після інформаційного типу, варто поступово впроваджувати вивчення видів телерадіомовлення, до яких слід віднести дитя- че, молодіжне, громадсько-політичне, міжнародне і зарубіжне телебачення і радіо. Такі дисципліни, як "Авторське телебачення і радіо", "Недержавне телебачення і радіо", "Видовищне телебачення", "Основи телерадіодраматургії" повинні охоплювати цілий спектр фахових понять, в яких конче потрібно орієнтуватися майбутнім телерадіожурналістам. І в контексті побудови навчальних планів, зокрема, для підготовки бакалаврів, важливо визначити кінцеву мету, тобто те, що повинні вміти, і що повинні знати студенти після чотирьох років навчання. Навчальні плани повинні "працювати" на підготовку "середньостатистичного" професіонала від телебачення і радіомовлення, які здійснюватиме "безпосереднє і опосердковане спілкування між людьми" [2].

"Середньостатистичний", професійний телерадіожурналіст цілком може обіймати будь-яку посаду в телерадіокомпанії, починаючи від рекламного агента і закінчуючи керівником організації, — питання лише обставин, статусу і зарплати. Хоча навряд чи можна вибудувати геометричну прогресію журналістських професій від "солдата" до "генерала", оскільки, як правило, кожен професійний журналіст прагне на тій чи іншій посаді бути господарем свого ефіру.

Нові формати телерадіомовлення (власне приватних телерадіокомпаній) передбачають нове розуміння професії журналіста, який може бути ведучим ефіру (модератором), презентером новин, редактором (випусковим, літературним) програми, диск-жокеєм (музикознавцем), теле- і радіорепортером, коментатором, оглядачем (аналітиком) або, зрештою, "людиною-оркестром", яка здатна поєднати всі ці професії в ефірі. Звичайно, ці параметри журналістської діяльності цілком є характерними для телебачення і радіомовлення минулих десятиліть, оскільки передбачають чітко визначені рамки застосування творчого процесу. Сьогодні всі вони універсально пов’язані між собою технологічними рамками, тобто вмінням виготовляти інформацію за допомогою нових телерадіомовних технологій (цифрове телерадіомовлення, внутрішні комп'ютерні мережі телерадіостанцій, передача аудіо- та відеофайлів через інтернет тощо) і за допомогою мультимедіа (професійні редактори звуку і відеозображення, компресори звуку, відео- та аудіоархіви і т. д.).

Зрештою, є певні журналістські професії, що пов'язані з формуванням телекомпанії чи радіостанції як ділового підприємства і які саме в комплексі повинні забезпечувати як рейтинг, так і її прибутковість. Тому їх можна характеризувати за рівнем участі у виробничому процесі й рівнем відповідальності перед слухачами або засновниками станції, зрештою, рівнем важливості для остаточного становлення радіостанції. І це справді ті журналістські професії, яким необхідно приділяти максимальну увагу в навчальних планах з телерадіожурналістики. Теле- й радіокоментатор, оглядач, спеціальний кореспондент, ведучий телерадіопрограм, редактор на телебаченні й радіо, телерадіорепортер – це ті професії, специфіку яких обов'язково варто вивчати на практичних заняттях. Кожна з цих професій є запитаною на сучасному телебаченні й радіо. А всі разом вони окреслюють професіограму сучасного телерадіожурналіста. Студентові, який прагне стати телевізійним журналістом, необхідно вивчити дисципліни, як "Основи операторської майстерності" і "Режисура телебачення", а майбутньому радіожурналістові – оволодіти навиками звукового монтажу в програмах, які є найпростішими для початківця, а також досить популярними на радіостанціях "Cool Edit Pro" та "Sound Forge".

У цьому контексті варто пам'ятати, що телерадіожурналістика – це творчо-виробничий процес і журналістові-практикові доводиться поєднувати в ефірі творче і технічне: журналістську майстерність і знання, пов’язані з технічним забезпеченням телерадіомовлення, технічним процесом діяльності телекомпанії і радіостанції. Сучасний журналіст, який готує матеріал до ефіру, має орієнтуватися у всьому технологічному алгоритмі виготовлення програми, оскільки, це прямо чи опосередковано впливає на процес виготовлення теле- і радіомовної продукції. Бо телерадіожурналіст як професіонал і творець тоді є сучасним, коли розуміється на технічних механізмах діяльності телерадіокомпанії, орієнтується в базових питаннях, пов'язаних із вибором телерадіокомпанією діапазону радіохвиль, каналу і частоти мовлення, типу передавача і антени, специфікації ефірного і продакшн-обладнання, знає необхідні комп'ютерні програми і програмне забезпечення для ефірного мовлення і збору інформації, володіє навиками аудіо(відео)інженера і звуко(теле)режисера, знаннями технічного забезпечення проведення прямого ефіру і т. д.

Окремо варто говорити про механізми створення теле- і радіопрограм, а також про завдання, які у зв’язку з цим постають перед сучасною телерадіоосвітою. Навчити студентів відчувати специфіку верстки телевізійної програми і форматування радіоефіру – це проблема як технологій, так і того, що називають "людський фактор". Програма як продукт журналістської роботи на радіо і телебаченні відзначається певною методикою творчості, яку потрібно знати і розуміти майбутнім професіоналам телерадіоефіру. Наприклад, літературний сценарій телерадіопрограми – перший крок до втілення авторського задуму. Будь-який телерадіотвір починається з ідеї. Іноді автор (журналіст) довго "виношує" її ефірний еквівалент, відмовляється, починає пошуки іншої – ідеї не завжди легко матеріалізувати. Студенти повинні вчитися викладати свої ідеї на рівні сценарію. Це допоможе їм уявити остаточний результат.

Вивчаючи нормативний курс "Художньо-публіцистичне телебачення" і "Художньо-публіцистичне радіомовлення" студенти опановують не лише теоретичні, але й практичні аспекти журналістської творчості: дістають уявлення про сучасну технологію і специфіку виробництва теле- та радіопрограм, професійну діяльність сценариста, автора, редактора, теле- та радіорежисера, телеоператора, звукорежисера художньо-публіцистичного формату мовлення. Вони вчаться шукати, вибирати, досліджувати, обгрунтовувати і втілювати тему. Майбутньому журналістові художньо-публіцистичного телебачення і радіо необхідно знати всі етапи творчо-виробничого процесу, їхню послідовність, наповнення. Не стільки для того, щоб стати поліпрофесіоналом (однією з тенденцій сучасної телерадіожурналістики дослідники відзначають саме поліпрофесійність), скільки для реальної оцінки можливостей втілення своєї ідеї в програмі.

Під час навчального процесу студенти намагаються апробувати тему: написати сценарну заявку, сценарій теле- або радіосюжету різних жанрів, створити концепцію телевізійної програми, відстояти і захистити її, а в ідеалі – відзняти, записати, змонтувати і озвучити матеріал. Отже, спробувати смак справжньої професійної телерадіожурналістики.

Ще однією характерною особливістю сучасної теле- і радіопрограми є формування візуального (зорового) і аудіального (звукового) мислення. Саме це є одним із важливих сегментів професійного становлення теле- і радіожурналіста.

Зокрема, що стосується телебачення, яке на відміну від інших ЗМІ володіє феноменальними можливостями видовища: будь-то складне за режисурою і драматургією шоу, авторський проект чи інформаційна програма, оскільки екран схильний до образності, емоційності. Вміло використовуючи візуально-вербальну специфіку телебачення, творцем телевізійних образів, телевізійного видовища стає журналіст.

Уявлення про професію тележурналіста з кожним роком розширюються, наповнюються новим змістом. Сучасне телебачення вимагає від репортера, коментатора, інтерв'юера, ведучого програми вміння мислити комплексно, телевізійно: добре володіючи словом, журналіст має ще і його правильно проілюструвати.

Підготовка сучасного тележурналіста повинна базуватися на знанні теорії телебачення, розумінні новітніх досягнень у галузі електронних мас-медіа, враховуючи історичний досвід і здобутки сучасного вітчизняного та світового телемовлення, типологічні, структурні, видові та жанрові особливості телепрограм.

Студенти-телевізійники працюють над текстом власного інформаційного повідомлення чи аналітичного матеріалу, текстом для ведучого програми, компонуючи інформацію з точки зору цінності фактажу та візуальності. Вони вчаться вибудовувати структуру матеріалу концептуально. Для цього проводяться різноманітні тренінги, зокрема, написання сценарної розробки матеріалу як журналістської, так і режисерської, операторської. Отже, для якісної реалізації задуму важливими є знання "суміжних" професій: телевізійної режисури, операторської майстерності, телевізійного дизайну тощо. Плануючи екранну версію телевізійного сюжету, журналіст вивчає можливість застосування додаткового ілюстративного матеріалу: кадрів кінохроніки, власних журналістських, редакційних чи отриманих від інформаційних агентств відеоматеріалів, графіки, анімації та ін. Це якісно позначиться на внутрішній і зовнішній стилістиці сюжету. Візуальне наповнення інформації є важливим, оскільки під час візуальної комунікації в дію включаються відразу кілька потоків інформації, які сприяють адекватній реакції глядача на екранне повідомлення. Особливістю телебачення є масовість телевізійної аудиторії і одночасно камерність перегляду телепрограми, що певною мірою обумовлює стиль подачі матеріалу, впливає на змістові та формотворчі характеристики, жанрову палітру телевізійної програми, її зображальне вирішення.

Одним із найважливіших складових елементів візуальності телевізійного продукту є колір. Інколи саме від кольору залежить оптимальний результат сприйняття. Для телеекрана існує власна теорія кольору, яка не завжди збігається з психологічною реакцією людського ока на кольорові гами поза екраном. Журналістові важливо пам'ятати про зримість і емоційність телевізійного спілкування, знати зображальні традиції та візуальні характеристики, властиві різним типам програм, фізіологічний, психологічний та емоційний рівні впливу кольорів і відтінків на сприймання глядачем телепродукту. Знати як використовувати оптичні й світлові прилади (під час зняття), кольорокорекцію (під час монтажу), вміти створювати екранні колірні моделі, виходячи зі специфіки сприйняття екранної події тощо. Студентам важливо також навчитися вибудовувати не лише візуальний ланцюг свого сюжету, а й візуальну концепцію цілої програми – від монтажу окремих сегментів сюжету і програми до студійного оформлення та створення логотипа, "відеошапок", "відеовідбивок", виходячи зі стилістичної єдності всіх програмних компонентів.

Повертаючись до тези про природу телебачення, варто згадати висловлювання одного із його дослідників, Всеволода Вільчека, який справедливо називав телебачення не трибуною, а телевізійним видовищем, яке, залишаючись дієвим і актуальним, все ж таки підпорядковується законам естетики і гине, коли вступає з ними в суперечності. Завдання майбутніх тележурналістів – добре орієнтуватися в напрямах і тенденціях сучасної телевізійної естетики, розвивати свої професійні навики і вміння, формувати власне візуальне і вербальне мислення, оскільки "для телевізійної журналістики образність є найважливішою ознакою" [3]. Саме тому спецкурс "Кольористика та зображальна естетика телевізійної програми", апробований кафедрою телебачення і радіомовлення Інституту журналістики, націлений на висвітлення теоретичних та практичних аспектів телевізійного видовища, феноменальними можливостями якого, на відміну від інших засобів масової інформації, володіє телебачення. Цей спецкурс містить основні теоретичні положення мистецтвознавства, корисні для розуміння візуальної сутності телебачення. І це є однією з вимог сучасного телебачення. Сьогодні мало вміти виписати телевізійний сценарій сюжету чи цілої програми, мало просто говорити за кадром чи в кадрі, треба, володіючи специфікою екранної мови, використовуючи аудіовізуальні характеристики телебачення, створювати видовище екранної події. Отже, телевізійний репортер, телевізійний коментатор, інтерв'ю- ер, телеоглядач, телеведучий повинні вміти мислити і вербально, і візуально: бездоганно володіючи словом, журналістові належить ще його якісно проілюструвати. Тобто має значення і те що, і те як журналіст говорить, яка загальна естетика його повідомлення.

До навчальних планів з підготовки сучасних телерадіожурналістів варто включати і такі дисципліни, як "Ведучий телепрограм" і "Ведучий радіопрограм". Професія телевізійного ведучого (модератора, шоумена) є необхідною фактично для всіх форматів телевізійного мовлення, адже "постать ведучого, в руках якого зосереджені всі драматургійні важелі телевізійного дійства, є важливою у будь-якій передачі" [4]. Як сегмент поліпрофесії "телевізійний журналіст" вона сформувалася наприкінці 80-х, коли на зміну ведучому-диктору і ведучому-актору прийшов ведучий-журналіст. Це зіграло неабияку роль у становленні й типоформотворенні сучасних телепрограм. Саме із впровадженням професії телеведучого був сформований інформаційно-аналітичний тип програм, в якому журналіст виступає не лише як "людина-якір" (anchor man, anchor woman), а й як коментатор, оглядач; новий перспективний поштовх для розвитку отримав інформаційно-розважальний тип програм, в якому ведучий-журналіст домінує у ролі лідера-оповідача. І хоча в інформаційному типі програм ведучий-журналіст фактично виконує функції ведучого-диктора, все ж глядачеві передається відчуття того, що екранний співрозмовник не просто "виконавець", а добре поінформована особистість, професіонал, який володіє матеріалом, той, кому можна довіряти. Набула нового значення і роль ведучого в монотематичних телепрограмах, інакше розглядається і оцінюється творчість журналіста-ведучого в діалогічних видовищних та розважальних телешоу, зміцнилася і наповнилася новими характеристиками роль журналіста-ведучого в авторських телепрограмах.

Висвітленню теоретичних і практичних аспектів професійної діяльності журналіста-телеведучого в різних типах програм телевізійного мовлення присвячений нормативний курс "Ведучий телепрограм", у межах якого розглядається екранний вид журналістської творчості, параметри професійної діяльності телевізійного ведучого на тлі дослідження функціонально-типологічних особливостей сучасних телевізій- них програм.

Щодо специфіки викладання радіожурналістики зазначимо, що після того, як майбутні спеціалісти і магістри вивчать нормативні курси, пов'язані з функціонуванням державного і недержавного радіомовлення, ознайомляться з роботою Національної радіокомпанії України та недержавними радіостанціями під час навчально-виробничої практики, цілком природно звернутися до "вищого пілотажу" професійності радіо- журналіста – ведення радіопрограм і курсу "Ведучий радіопрограм". Як засвідчує практика, під час роботи на радіостанціях чи в Національній радіокомпанії не всім студентам вдається з тих чи інших причин бути вдалими ведучими радіопрограм, працювати в прямому ефірі чи готувати радіопрограми для прямого ефіру. І для того, щоб з'ясувати природу цих причин і дати відповіді на перевірені практикою запитання студентів, обов'язково необхідно звертатися до викладу цього нормативного курсу, базованого здебільшого на практичних заняттях.

Взагалі, практичні заняття надзвичайно важливі в процесі навчання теле- і радіожурналістів. І ця практика повинна бути якнайтісніше пов’язана із виробництвом. Наприклад, протягом практичних занять з курсу "Ведучий радіопрограм" студентам необхідно ознайомитися із розташуванням офісів та студій радіостанцій, технічним і програмним забезпеченням радіостанцій, зустрітися із провідними журналістами-радійниками (програмними редакторами, репортерами, презентерами, ді-джеями), отримати необхідну наочну інформацію про діяльність приватних радіокомпаній в Україні. До практичних занять можуть входити також експериментальні заняття, метою яких є прагнення в ігровому стилі звернути увагу студентів на специфіку форматної побудови комерційної чи некомерційної радіостанції, відпрацювати постановку голосу та стилістику ведення програм у прямому ефірі (презентер новин, диск-жокей), технологію моделювання штатного розкладу станції та основ радіоменеджменту.

Вивчення та освоєння специфіки менеджменту в засобах масової інформації є важливим етапом формування сучасного журналіста-професіонала. Сьогодні, коли мас-медіа тісно взаємозв’язані з бізнесом, стали видом і формою бізнесу, ця сфера діяльності журналіста є необхідною для введення до навчального процесу спеціалізованих вузів. Менеджмент у телерадіожурналістиці, безперечно, має свої особливості, бо пов’язаний із функціональними особливостями телебачення і радіомовлення як виду ЗМІ і його місцем у структурі українських мас-медіа. Тому такі спецкурси, як "Основи радіоменеджменту" і "Основи телевізійного менеджменту" варто також передбачати у навчальних планах, що, зрештою, намагається щороку робити Інститут журналістики Київського національного університету.

Продовжуючи огляд нових фахових дисциплін, які практикуються Інститутом журналістики протягом останніх років, неможливо не зазначити і нормативні курси "Міжнародна тележурналістика" і "Міжнародна радіожурналістика". Саме вони містять основні теоретичні положення сучасного журналістикознавства, зокрема, міжнародного підрозділу, який сформувався внаслідок аналізу та узагальнення практичних досягнень сучасної світової теле- і радіожурналістики. До уваги слухачів цього курсу можуть пропонуватися огляд законодавчих, нормативних документів, які регулюють діяльність електронних ЗМІ у світі, юридичних і економічних аспектів функціо-нування закордонних телерадіоорганізацій, порівняльна характеристика з вітчизняними правовими документами.

Метою курсів "Міжнародна тележурналістика" і "Міжнародна радіожурналістика" може бути ознайомлення студентів з видами, стандартами і форматами мовлення, типами програм сучасного закордонного телебачення і радіомовлення, отримання уявлення про перспективні напрями розвитку міжнародного телерадіомовлення. А їхнім завданням – сприяння формуванню конкретних навиків і знань, корисних для професійної діяльності журналіста-міжнародника в різних типах програм теле- і радіомовлення: ознайомлення студентів із засадами функціонування телекомпанії і радіостанції за кордоном, специфікою організації роботи корпункту (бюро) в іншій країні, схемою виробництва і розповсюдження іномовної телерадіопродукції; підготовка до самостійного перекладу тексту повідомлення інформаційного агентства й адаптування матеріалу до теле- і радіовипуску новин: редагування, озвучування, монтування телесюжету; пропонування сценарію теле- та радіоматеріалу аналітичного жанру.

Отже, з постійним розвитком інноваційних технологій в інформаційному просторі України, зі становленням недержавного (приватного) телебачення і радіомовлення, а також з появою на мас-медійному ринку нового розуміння професії телерадіожурналіста постає необхідність внесення певних змін щодо системи вузівської підготовки кадрів для радіомовлення і осучаснення самого журналіста, який виявляє свої творчі можливості в галузі телерадіомовлення. Сьогодні важливо зрозуміти, що телерадіожурналіст – це не лише, власне, творець в ефірі, а й організатор творчого процесу в редакції, студії чи станції, бо творчий процес варто розглядати не лише в контексті індивідуальної ефірної творчості, а й в контексті творчої колективної діяльності. Тележурналіст порівняно з радіожурналістом більше "колективіст", аніж "індивідуаліст", бо його праця, його успіх залежать від команди – оператора, режисера, освітлювача тощо. Радіожурналіст у своїй творчості більш самостійний, його творчий потенціал може виявлятися незалежно від так званих "супутніх" професій. І ці нюанси необхідно також враховувати сьогодні під час планування навчальних планів.

Сучасний телерадіожурналіст – це, як мінімум, майбутній програмний директор радіостанції чи головний редактор телекомпанії, який не використовує "свого впливу для того, щоб вести людей туди, куди за інших обставин вони б не пішли" [5]. Саме так потрібно планувати навчальний процес, вводячи надалі курс (спецкурс) основ фінансової, економічної та комерційної діяльності теле- і радіокомпанії, що дозволить налаштувати студентів на максимальну реалізацію власного творчого потенціалу.

Отже, основними висновками вважаємо, що приватна теле- чи радіостанція – це ділове підприємство, яке продає власний ефірний час під рекламу з метою отримання прибутку. Власне, таке визначення комерційної телерадіоорганізації цілком можна було б вважати недостатньо повним і завершеним (наприклад, якщо продається ефірний час, значить, продається і аудиторія телерадіостанції, а ефірний час не завжди продається, а й віддається безкоштовно під благодійні акції, розміщення програм інших виробників телерадіопродукції і т. д.), якби не необхідність ще раз довести, що сучасна телерадіожурналістика (а значить, і сучасний телерадіожурналіст) тісно пов'язана з економічними категоріями, основою яких є бізнес. Тому, використовуючи для характеристики сучасного телерадіомовлення формулу товар-гроші-прибуток, важливо також розуміти, що сучасне телебачення і радіо – це не машинка для виробництва грошей, а засіб масової комунікації, який працює в суспільстві, а значить, керується прийнятими в ньому економічними законами.

У цьому визначенні, на перший погляд, немає жодного відношення до творчого процесу, який позначає ефірну роботу теле- або радіокомпанії, тобто немає журналіста як професіонала, як особистості. Однак ще раз варто наголосити, що сучасний журналіст – це не лише творець в ефірі, а й "творець у бізнесі", підприємець, який повинен бути обізнаний не лише з основами менеджменту та маркетингу телебачення і радіомовлення, а й розумітися на деталях фінансової діяльності телерадіокомпанії, відчувати актуальність змін для досягнення спільної мети. Це вміння пов'язане з творчістю і в ефірі, і в управлінні. Результатом цієї творчості є участь у розподілі прибутку від журналістської діяльності. І саме такий підхід до розуміння специфіки сучасної телерадіожурналістики додатково, якщо не першочергово, стимулюватиме під час навчального процесу інтерес студентів до максимального оволодіння основами цих професій.



1. Шаповал Ю. Г. Изображение и слово в журналистике. – Л., 1985. – С. 31.
2. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування: Підручник. – Л., 2000. – С.135.
3. Телевизионная журналистика: Учебник. – М., 1998. – С. 12.
4. Большие проблемы малого экрана: Сборник. – М.,1981. – С. 35.
5. Вказівки продюсерам Бі-Бі-Сі. – К., 1998. – С. 52.


© Інститут журналістики. Усі права застережені
Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов'язкові