Ласкаво просимо

Підготовка репортерів до збирання фактажу методом "журналіст змінює професію"

к. філос. н., доц.
УДК 070.422

У статті розгорнуто подано один із методів журналістського розслідування, що належить до аналітичних жанрів журналістських творів

In the article it is presented one of the methods of journalistic investigation that belongs to analytical genre of journalistic works.

Актуальність теми полягає в тому, що метод "журналіст змінює професію" є одним з найефективніших засобів збирання інформації в сучасному світі. Водночас він є і найбільш небезпечним методом роботи. Тому дуже важливо навчити студентів Інституту журналістики правил роботи й поведінки під час проведення репортерського пошуку, максимально врахувавши міру особистої безпеки кожного.

Дослідження теми. Оскільки метод відомий дуже давно, то для лекції і практичних занять залучаються праці та спогади про власний творчий досвід всесвітньо відомих журналістів: Володимира Гіляровського, Костянтина Симонова, Грехема Гріна, Артема Боровика та ін. В межах Інституту журналістики науковою розробкою методу (у пресовій журналістиці) займається автор цього дослідження.

Методологічною базою для статті стали дослідження професорів Інституту журналістики В. В. Різуна, В. І. Шкляра, доцента Т. О. Приступенко та багатьох інших.

Наукова новизна роботи полягає у творчій інтерпретації новацій, що з'явилися в методі "журналіст змінює професію" за останні роки.

Специфічний метод збирання фактажу, що його називають "журналіст змінює професію" відомий давно. В історії радянської журналістики хрестоматійними були приклади специфічної роботи Лариси Рейснер, Михайла Кольцова та ін. Коли не брати до уваги трохи спрощено-вульгаризований підхід до специфіки подібного методу на зразок: відома письменниця попрацювала три дні й написала глобальний нарис про проблеми заводу, то слід зазначити – в умовах радянської школи журналістики метод був розроблений ґрунтовно.

Але цьому сприяли не стільки науковці, скільки журналісти-практики: від Володимира Гіляровського до Артема Боровика включно.

Однак, незалежно від суспільно-економічної формації, сприятливих чи несприятливих для творчості умов, у методі "журналіст змінює професію" спрацьовує феномен, що його можна визначити як фатальний.

Подекуди, змінивши професію, журналісти (як правило, це люди, які прагнуть поєднувати працю в газеті, журналі з літературною творчістю) настільки заглиблюються у романтику нової професії, що просто фізично не можуть її позбутися, раз по раз повертаючись до пережитого, намагаються повторити "ефект присутності".

Найбільш повно ситуативно подібний стан речей проявляється під час військових дій. Гіляровський був на турецькому фронті, Катаєв брав участь у першій світовій війні, Симонов, Хемінгуей – у другій світовій, Боровик – в афганському конфлікті. Список живих і мертвих колег поповнюється в новому тисячолітті.

Вочевидь, саме війна так наркотизувала і без того наелектризовану психіку репортерів, що вони при кожній нагоді прагнуть за будь-яку ціну потрапити під кулі знову.

Репортер Артем Боровик написав свою знамениту книжку "Встретимся у трех журавлей" на афганській війні. Коли її в англійському перекладі прочитав лауреат Нобелівської премії Грехем Грім, автор "Комедіантів", то надіслав телеграму редактору "Огонька": "Це вже – не журналістика. Це – література".

Найвище визнання для репортера Артема Боровика. Проте засновник медіа-холдингу "Совершенно секретно" на цьому не зупинився і помандрував до іншої війни – на цей раз чеченської. З точки зору нормального комерсанта, цей вчинок можна вважати безглуздим, але дія є логічною з точки зору репортера, який перейнявся фразою "журналіст змінює професію".

Про ці та інші випадки, що підтверджують ефективність збирання фактажу даним методом, автор статті розповідає майбутнім журналістам – студентам другого курсу Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час лекцій з курсу "Інформаційні жанри". Різні аспекти цього методу обговорюються на практичних заняттях з курсів "Психологія журналістської творчості" та "Журналістська етика" – на третьому-четвертому курсах. Особливу увагу методу приділяють усі, без винятку, викладачі Інституту журналістики під час практичних занять з курсу "Репортерська праця".

Дуже дискусійними в таких умовах лишаються питання етики і журналістської етики зокрема. “Спроби сучасної філософії розібратися в питаннях моралі не дають позитивного результату. Зберігши лише фрагменти міркувань, властивих минулому і вписаних у свій час в осмислений соціальний контекст, сучасний розгляд питань моралі звівся до нескінченних дебатів, у яких протилежні точки зору по суті навіть і не досліджуються” [1].

З досвідом колег викладачі інституту ознайомлюються, як правило, під час індивідуального спілкування, і ця розвідка – перша спроба дослідження проблеми на рівні наукової публікації.

Отже, ознайомлення з методом "журналіст змінює професію" починається на другому курсі під час вивчення дисципліни "Інформаційні жанри". У Короткому історичному екскурсі про найбільш яскраві приклади застосування цього методу. Піднесено-романтизований виклад, скажімо, пригод репортера Уїнстона Черчилля на англо-бурській війні, дозволяє заінтересувати студентів, примушує їх "замовити" для себе високу творчу планку.

Після цього викладач у межах лекційного курсу розповідає про специфіку застосування методу "журналіст змінює професію". Йдеться, насамперед, про той безперечний факт, що журналіст не може здійснювати функції державного чиновника, самодіяльно займатися лікарською, юридичною практикою і т. ін.

Особливого значення для репортера набуває нині комп'ютерна техніка:

"Сучасний фахівець фактично має під рукою інформаційне джерело у вигляді банків даних, де інформація є малодискретною (малорозірваною) у просторі й часі, доступною завдяки інформаційним мережам у будь-якому куточку земної кулі; аналітичний пристрій, який допомагає фахівцю приймати рішення; діагностичний пристрій, здатний контролювати ситуацію щодо взаємодії фахівця з технологічним об'єктом і коригувати дії фахівця; кібернетичний пристрій, що здатен керувати діями фахівця через систему інтерфейсних пристроїв (динамік, принтер, монітор, телефон тощо)" [2].

Вільний ринок, демократизація і до певної міри, дегуманізація суспільних відносин розширили діапазон професії, що може вибирати сучасний журналіст, прагнучи якнайповніше зібрати фактаж.

Зрозуміло, що даний метод, як і метод "маски" – надзвичайно ефективний не тільки для написання репортерських матеріалів, але й матеріалів аналітичної та (особливо!) художньо-публіцистичної групи жанрів.

Тому під час практичних занять до кожного студента в групі необхідний індивідуальний підхід. Дуже спрощено він полягає у формулюванні двох питань: "якою професією ти зацікавився, ознайомившись з вищезгаданим методом?"; "чи є у тебе шанси опрацювати саме за цим фахом?".

Досвід показує, що досить незначного "коригування" виступів занадто емоційних індивідів, як більшість студентів-репортерів чітко усвідомлює межі власного професійного діапазону; не прагне опановувати "екзотичні професії" і готові будь-коли скористуватися методом зміни професії взагалі.

Практика викладання дисциплін спеці- алізації в Інституті журналістики свідчить: будь-який новий жанр, будь-який метод, будь-яку новацію в цілому студент опановує з третього разу. Себто: при умові потужної теоретичної підготовки, ознайомлення з творчістю видатних представників даного жанру — студент самостійно приступає до написання інформаційної замітки, репортажу, кореспонденції.

Статистика парадоксальна: незалежно від курсу (а значить, і професійного досвіду) — кожна новація стає більш-менш зрозумілою; матеріал більш-менш задовольняє викладача з третього разу.

Працювати в стилі "журналіст змінює професію" автор наукової розвідки рекомендує студентам з другого курсу, коли і починається теоретичне опанування проблеми. Через брак професійного і життєвого досвіду студенти зазвичай прагнуть попрацювати дрібними торгівцями, комівояжерами, навіть — маклерами і брокерами.

Результати не так ефективні, як емоційні. Кожна розповідь студента чи студентки під час практичних занять про те, як він був... (іде перелік професій) — супроводжується бурхливим обговоренням, яке спонукає, зрештою, і собі спробувати проекспериментувати.

Справжній професіоналізм приходить на третьому курсі навчання і тут в нагоді стає курс психології журналістської етики і психології творчості, коли на конкретних прикладах розглядаються всі позитивні характеристики і небезпечні моменти надзвичайно ефективного методу "журналіст змінює професію".

Висновки. Для оптимізації навчання і закріплення знань автор пропонує розглянути питання про метод "журналіст змінює професію" на творчих заняттях Української журналістикознавчої школи.

"Українська журналістикознавча школа, затверджена у грудні 2000 року вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка, має офіційну назву — школа журналістикознавства та теорії масової комунікації. Керівником школи є доктор філологічних наук, член Національної спілки журналістів України, директор Інституту журналістики професор В. В. Різун" [3].

1. Сердюк В. Є. Точка відліку – людина. Дещо про етику в сучасній журналістиці // Українське журналістикознавство. – 2001. – Вип. 2. – С. 49
2. Різун В. В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності // Наукові записки Інституту журналістики. — 2000. — Т. 1. — С. 25.
3. Різун В. В. До питання про майстерський курс “Українське журналі- стикознавство” // Наукові записки Інституту журналістики. — 2001. — Том 3. — С. 13.